Постанова

від 20.07.2006 по справі 15/350/06

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

15/350/06

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

"20" липня 2006 р. Справа № 15/350/06

м. Миколаїв

За позовом: Товариство з обмеженою відповідальністю ”Миколаївська аграрна компанія”, м. Миколаїв

До відповідача: ДПІ у м. Миколаєві, м. Миколаїв

                                                           Суддя  Середа О.Ф.

Секретар судового засідання Карцев М. С.

П Р Е Д С Т А В Н И К И:

Від позивача: Лемле Н. В.

Від відповідача: Листопад О. С.

В засіданні приймає участь:

Суть спору: про скасування податкового повідомлення-рішення.

Товариство з обмеженою відповідальністю ”Миколаївська аграрна компанія” (надалі – позивач) звернулось до суду із позовом про скасування у повному обсязі податкове повідомлення-рішення від 26.06.06 р. № 0000332302/0 про відмовлення у наданні бюджетного відшкодування в сумі 19350 грн., прийнятого ДПІ у м. Миколаєві за наслідками проведення виїзної позапланової перевірки.

Відповідач позовні вимоги не визнає повністю з підстав, викладених у відзиві.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

Відповідач по справі провів позапланову виїзну перевірку підприємства позивача з питань достовірності нарахування суми ПДВ за березень 2006 р., про що складено Акт перевірки від 22.06.06 р. № 1072/23-5/33367811. Зокрема, в Акті перевірки зроблено висновок про те, що відповідно до пункту 11.29 статті 11, пункту 7.7 статті 7 Закону України ”Про податок на додану вартість” позивач не має права на отримання бюджетного відшкодування з ПДВ за березень 2006 р. в сумі 19350 грн.

За наслідками перевірки та складеного Акту відповідач прийняв спірне податкове повідомлення-рішення від 22.06.06 р. № 1072/23-5/33367811 про відмову у наданні бюджетного відшкодування за березень 2006 р. у сумі 19350 грн.

Суд вважає доводи позивача щодо оскарження спірного податкового повідомлення-рішення обґрунтованими, виходячи з наступного.

В Акті перевірки відповідач зазначив, що у разі, якщо підприємство - сільськогосподарський товаровиробник крім діяльності, пов'язаної з  сільгоспвиробництвом, здійснює іншу діяльність, то податковий кредит підлягає розподілу між загальною та спеціальною (скороченою) деклараціями відповідно до частки використання придбаних матеріальних ресурсів в операціях з продажу товарів (робіт, послуг), що включаються до кожної з таких декларацій.

Також в Акті перевірки зазначено, що підприємства – товаровиробники на загальних підставах мають право на бюджетне відшкодування по податковій декларації з податку на додану вартість (так звана податкова декларація з ПДВ по розрахунках з бюджетом) - податкова декларація за повною формою, якщо вони здійснюють  операції з продажу молока і м'яса в живій вазі, реалізованих переробним підприємствам, або операції з реалізації підакцизних товарів, або іншу господарську діяльність, не пов'язану з сільгоспвиробництвом.

Відповідач вважає, що у зв'язку з тим, що позивач скористався нормою пунктом 11.29 статті 11 Закону України ”Про податок на додану вартість”, суми ПДВ по операціям з поставки товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини (крім операцій з продажу молока і м'яса в живій вазі, реалізованих переробним підприємствам за результатами такого обліку повинні включатись позивачем до окремої податкової декларації (скороченої). При цьому відповідач, з посиланням на пункт 1.2 наказу ДПА України від 30.05.97 р. № 166 Про затвердження форми податкової декларації та порядку її заповнення і подання, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 09.07.97 р. за № 250/2054, зазначив, що всі операції з поставки товарів (робіт, послуг) власного виробництва, на які поширюються норми пункту 11.21 та пункту 11.29 Закону України № 168/97-ВР, в тому числі з експорту, відображаються в декларації за скороченою формою, яка не передбачає розрахунків з бюджетом.

Суд вважає. висновки відповідача помилковими, виходячи з наступного.

Згідно приписів підпунктів 7.4.1, 7.4.3 пункту 7.4 статті 7 Закону України ”Про податок на додану вартість” вбачається, що у відповідача відсутнє право встановлювати порядок розподілу податкового кредиту. Відповідно до змісту зазначених пунктів Закону розподілу (з метою включення до податкового кредиту) підлягають лише суми сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість у випадках, коли товари (роботи, послуги) виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково ні.

Таким чином, нормами Закону України № 168/97-ВР передбачено розподіл сум сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість (отже і розмежуванню в декларації з ПДВ) виключно по операціям, які не є об'єктом оподаткування, або звільняються від оподаткування. При цьому виключний перелік операцій, які не є об'єктом оподаткування, або звільнені від оподаткування наведений в пункті 3.2, статті 5, пунктах 11.23, 11.37, 11.38 та 11.40 Закону України № 168/97-ВР. До цього переліку не включені операції, що здійснюються підприємствами – сільськогосподарськими товаровиробниками з поставки товарів (робіт, послуг) власного виробництва, тобто ці операції підлягають оподаткуванню на загальних умовах.

За таких обставин, у відповідача були відсутні законні підстави вимагати від позивача здійснення розподілу податкового кредиту між загальною та спеціальною (скороченою) деклараціями відповідно до частки використання придбаних матеріальних ресурсів в операціях з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва.

Заперечення відповідача з посиланням на пункт 11.29 статті 11 Закону № 168/97-ВР стосовно того, що підприємства – товаровиробники на загальних підставах мають право на бюджетне відшкодування лише по операціях з продажу молока і м'яса в живій вазі, реалізованих переробним підприємствам, або операціях з реалізації підакцизних товарів, або від іншої господарської діяльності, не пов'язаної з сільгоспвиробництвом, але не мають права на відшкодування ПДВ по операціях з поставки товарів (робіт послуг) власного виробництва суперечить положенням Закону України ”Про податок на додану вартість”.

Судом встановлено, що на позивача розповсюджуються дія норми пункту 11.29 Закону № 168/97-ВР, так як виручка одержана ним в 2005 р. від поставки сільськогосподарської продукції власного виробництва, склала 92,4 % (згідно з Розрахунком визначення питомої ваги доходу (виручки) від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки в загальному обсязі валового доходу підприємства за 2005 рік). Позивач по справі є сільськогосподарським товаровиробником і на законних підставах застосовує особливості оподаткування податком на додану вартість, передбачені пунктом 11.29 Закону України № 168/97-ВР.

Згідно з пунктом 11.29 Закону України ”Про податок на додану вартість” до 01.01. 07 р. зупинено дію пункту 7.7 статті 7, пунктів 10.1 і 10.2 статті 10 цього Закону в частині сплати до бюджету податку на додану вартість щодо операцій з поставки товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, за винятком операцій з поставки переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою, що здійснюються сільськогосподарськими товаровиробниками незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, в яких сума, одержана від поставки сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, становить не менше 50 відсотків загальної суми валового доходу підприємства.

Пункт 7.7 статті 7 Закону України №168/97-ВР регламентує не лише порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України, але й порядок визначення суми податку, що підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків.

Тобто, дію пункту 7.7 статті 7 Закону України № 168/97-ВР зупинено лише в частині сплати (перерахування) ПДВ до бюджету від операцій, зазначених в пунктах 11.29 цього Закону. В частині здійснення відшкодування ПДВ пункт 7.7 статті 7 цього Закону продовжує діяти для зазначених в пункті 11.29 Закону України № 168/97-ВР операцій.

Таким чином, пункт 11.29 Закону України № 168/97-ВР не позбавляє позивача права на отримання бюджетного відшкодування.

Вимога відповідача стосовно того, що позивач повинен подавати податкову декларацію з ПДВ за скороченою формою, що не дає йому права на отримання відшкодування з Державного бюджету податку на додану вартість, не приймається судом з наступних підстав.

Підпунктами 4.1.1, 4.1.4 Закону України ”Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” зобов'язує платників податків у строки, передбачені законом для відповідного податкового періоду подавати органу податкової служби за місцем свого знаходження податкову декларацію незалежно від того, чи виникло у цьому періоді податкове зобов'язання чи ні. Таке ж положення міститься в підпункті 4.1.1 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.97 р. № 166 та випливає із змісту підпунктів 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України ”Про податок на додану вартість”.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання цієї вимоги Закону позивач подав у встановлені строки податкову декларацію з ПДВ за березень 2006 року та розрахунок суми бюджетного відшкодування.

Підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України № 168/97-ВР визначено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Підпунктом 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України № 168/97-ВР визначено, що якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

Наведені норми Закону України ”Про податок на додану вартість” підставою для виникнення права на відшкодування ПДВ визначають від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту з ПДВ на протязі двох податкових періодів та фактичну сплату відповідної суми ПДВ постачальникам в порядку, передбаченому підпунктами 7.7.1, 7.7.2 цього Закону.

Суд встановив, що висновки відповідача, що позивач повинен складати податкову декларацію за скороченою формою, по-перше, позбавляють його права на отримання відшкодування з Державного бюджету, а по-друге, суперечать вимогам Закону України ”Про податок на додану вартість”.

Закон України ”Про податок на додану вартість” не позбавляє права платника ПДВ на відшкодування податку з Державного бюджету України в залежності від форми податкової декларації (скороченої або повної), яку подає платник.

Твердження відповідача, що позивач не мав права відображати суму ПДВ по операціям з поставки товарів (робіт, послуг) власного виробництва, на які поширюються вимоги пункту 11.29 статті 11 Закону України № 168/97-ВР, в податковій декларації за повною формою, а зобов'язаний був відображати результати по таким операціям в податковій декларації за скороченою формою, не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки суперечать підпункту 4.4.2 пункту 4.4 статті 4 Закону України ”Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, оскільки платник податків має право подати податковий звіт за іншою формою, якщо він вважає, що форма податкової звітності, визначена центральним (керівним) органом контролюючого органу, збільшує або зменшує його податкові зобов'язання, всупереч нормам закону з такого податку, збору (обов'язкового платежу). Такий звіт за іншою формою подається разом з поясненням мотивів його складення.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач подав до податкової інспекції одну податкову декларацію з ПДВ за повною формою з письмовими поясненнями мотивів її складання, а також поясненнями про обсяги операцій з поставки товарів (робіт, послуг) власного виробництва.

Крім того, відповідачем не встановлено факту неправомірності віднесення позивачем сум ПДВ до податкового кредиту та неправильності визначення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту з ПДВ. В акті перевірки від 22.06.06 р. зазначено і відповідачем підтверджена сума податкового кредиту попереднього податкового періоду, фактично сплачену позивачем у попередньому податковому періоді постачальникам в розмірі 19350 грн.

Перелік осіб, які не мають права на отримання бюджетного відшкодування визначено в підпункті 7.7.11 пункту 7.7 статті 7 Закону України ”Про податок на додану вартість”. Це особа, яка:

- була зареєстрована як платник цього податку менш ніж за 12 календарних місяців до місяця, за наслідками якого подається заява на бюджетне відшкодування, та/або мала обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів;

- не проводила діяльність протягом останніх дванадцяти календарних місяців;

- є платником єдиного податку за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності, що передбачають сплату цього податку у спосіб, відмінний від встановленого цим Законом, або звільнення від такої сплати.

Відповідач не в Акту перевірки не зазначив з якої саме підстави, передбаченої підпунктом 7.7.11 пункту 7.7 статті 7 Закону України № 168/97-ВР він відносить позивача до осіб які не мають права на отримання бюджетного відшкодування.

Позивачем надано докази, проти яких не заперечує відповідач, стосовно того, що:

- позивач зареєстрований більш як за 12 календарних місяців до місяця, за наслідками якого подається заява на бюджетне відшкодування;

- позивач проводив діяльність протягом останніх дванадцяти календарних місяців;

- позивач не є платником єдиного податку за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності, що передбачають сплату податку на додану вартість у спосіб, відмінний від встановленого Законом № 168, або звільнення від такої сплати.

Крім цього, перевіркою відповідача, було підтверджено, що позивач по справі мав обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців більші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування.

Встановлення відповідачем інших, ніж передбачено підпунктом 7.7.11 пункту 7.7. статті 7 Закону України № 168/97-ВР, підстав позбавляючих позивача права на бюджетне відшкодування - є незаконними. А відповідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене, суд вважає, що відповідачем не доведена правомірність та законність висновків перевірки та винесеного ним спірного податкового повідомлення-рішення.

За таких обставин позов підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати нечинним та скасувати у повному обсязі податкове повідомлення-рішення від 26.06.06 р. №000332302/0, прийняте ДПІ у м. Миколаєві.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ”Миколаївська аграрна компанія” (м. Миколаїв, вул. Потьомкінська, 4, код ЄДРПОУ 33367811) судовий збір в сумі 85 грн.

Видати наказ Товариству з обмеженою відповідальністю ”Миколаївська аграрна компанія” (м. Миколаїв, вул. Потьомкінська, 4, код ЄДРПОУ 33367811) на повернення 118 грн. сплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Виконавчий лист видати Товариству з обмеженою відповідальністю ”Миколаївська аграрна компанія” після набрання постановою суду законної сили.

Строки і порядок набрання постановою суду законної сили та її оскарження передбачені статтею 186 КАС України.

Суддя О.Ф.Середа