Рішення

від 18.02.2016 по справі 910/890/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.02.2016Справа №910/890/16

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

при секретарі Островській О.С.

розглянувши справу № 910/890/16

за позовом державного підприємства Національний академічний український

драматичний театр імені Марії Заньковецької ;

до державного комерційного підприємства Український культурний центр ;

про стягнення 21 254,79 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Ільницький О.В., довіреність № 86 від 16.02.2016р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулось державне підприємство Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької (надалі - позивач) з позовом до державного комерційного підприємства Український культурний центр (надалі - відповідач) про стягнення 21 254,79 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами договору № 2 від 26.11.2014р. у визначений строк не розрахувався за надані послуги, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 13 327,00 грн., за прострочення оплати якої нараховані 1918,60 грн. - пені, 394,24 грн. - 3% річних та 5314,95 грн. - інфляційні втрати.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.01.2016р. порушено провадження у справі № 910/890/16 та призначено її розгляд на 18.02.2016р.

Присутній у судовому засіданні 18.02.2016р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі від 22.01.2016р. не виконав, письмовий відзив на позов не подав.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. (п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції ).

Згідно ст. 64 Господарського процесуального кодексу України, ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала направляється за адресою місцезнаходження сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

У відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України, ухвалу про порушення провадження у справі від 22.01.2016р. було надіслано відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу, що зазначена в позовній заяві.

Оскільки про поважні причини неявки в судове засідання представника відповідача суд не повідомлений; клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило, тому суд вважає, що, у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами, без участі представника відповідача, яких достатньо для винесення рішення по суті.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

26.11.2014р. між позивачем (за договором - театр) та відповідачем (за договором - замовник) було укладено договір № 2, у відповідності з п. 1.1. якого театр шляхом відміни показу планової репертуарної вистави, надає послуги замовнику у зв'язку з проведення ДКП Український культурний центр мистецького проекту В єдності наша сила у приміщенні Національного академічного театру імені Марії Заньковецької 28 листопада 2014 року (надалі - захід), а замовник зобов'язується відшкодувати витрати театру, згідно з кошторисом.

Театр передає один комплект бланків театральних квитків, а замовник зобов'язується оплатити їх вартість (п.1.2 договору).

Відповідно до п.2.1 договору, ціна договору становить 13 627,00 грн., з яких: 13 327,00 грн. у т.ч. ПДВ, згідно з кошторисом (Додаток № 1 до договору) по узгодженню з Міністерством культури України - за послуги, визначені п.1.1 цього договору; 300,00 грн. у т.ч. ПДВ - вартість комплекту бланків театральних квитків, який визначений п.2.1. договору.

Як вбачається з наявних у справі доказів, на виконання умов договору позивачем за актом № від 28.11.2014р., копія якого залучена до матеріалів справи, а оригінал було оглянуто в судовому засіданні, було надано відповідачу послуги на загальну суму 13 627,00 грн.

За умовами п.2.2. договору, замовник зобов'язується сплатити суму у розмірі, який визначений у п.2.1 договору, на розрахунковий рахунок театру відповідно до ст. 51 Бюджетного кодексу України на підставі актів наданих послуг протягом 5-ти банківських днів з моменту отримання коштів на розрахунковий рахунок замовника в органах Державної казначейської служби.

Джерела оплати - за рахунок асигнувань, передбачених у Державному бюджеті України на 2014 рік.

Однак, відповідач в порушення умов договору, станом на день звернення позивача з позовом до суду отримані послуги не оплатив, у зв'язку з чим у відповідача виникла перед позивачем заборгованість за надані послуги в сумі 13 627,00 грн.

Отже, на день подання позову заборгованість відповідача перед позивачем становила 13 627,00 грн.

Згідно з приписами ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини першої статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до умов п.2.2. договору, сторони погодили, що порядок розрахунків за надані послуги здійснюється на підставі ст. 51 Бюджетного кодексу України за фактом виконання, а також обумовили, що з дати отримання замовником коштів на свій розрахунок в органах Державної казначейської служби.

Водночас, суд враховує, що згідно з частиною першої статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а статтями 525, 526 названого Кодексу і статтею 193 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Враховуючи викладене, відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов'язання (аналогічна позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 23.08.2012р. № 15/5027/715/2011, у постанові Верховного Суду України від 15.05.2012р. № 11/446 та в рішенні Європейського суду з прав людини у справі Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України від 18.10.2005).

Крім того, відсутність бюджетного призначення на фінансування послуг за договором, не може бути підставою для звільнення замовника від обов'язку оплати послуг (викладене узгоджується з позицією, викладеною в оглядовому листі Вищого господарського суду України від 18.02.2013 № 01-06/374/2013).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин положень частини другої статті 530 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги , якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Позивач звертався до відповідача з вимогою вих. № 35 від 20.01.2015п. про сплату заборгованості за надані послуги в сумі 13 627,00 грн., що підтверджується фіскальним чеком поштової установи від 21.01.2015р . Однак, відповідач не здійснив оплату наданих позивачем послуг у сумі 13 627,00 грн., у зв'язку з чим у відповідача виникла перед позивачем заборгованість на суму 13 627,00 грн., яку позивач просить стягнути з відповідача в судовому порядку.

Таким чином, враховуючи нормативні строки пересилання поштових відправлень, встановлені наказом Міністерства інфраструктури України № 449 від 19.09.2014р., вимога позивача повинна була бути отримана відповідачем не пізніше 26.01.2015р..

Відтак, остаточний строк оплати відповідачем наданих позивачем послуг на суму 13 627,00 грн. настав 02.02.2015р. (семиденний строк від дня пред'явлення вимоги).

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу по оплаті наданих позивачем послуг у розмірі 13 627,00 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача 1918,60 грн. - пені, яка нарахована за період з 03.02.2015р. по 03.08.2015р., і 394,24 грн. - 3% річних, які нараховані за період з 03.02.2015р. по 21.01.2016р., та 5314,95 грн. - інфляційні втрати, нараховані за період з лютого 2015 року по грудень 2015 року.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Умовами пункту 4.1 договору передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань однією із сторін за договором, винна сторона сплачує іншій стороні штрафні санкції в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, за кожен день протроченя.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за невчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. № 543/96, відповідно до статті 3 якого, розмір пені за порушення грошового зобов'язання розраховується із суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування пені, визнав його обґрунтованим, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню в сумі 1918,60 грн.

Крім того, згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

Таким чином, оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат ґрунтуються на законі (ст. 625 Цивільного кодексу України), а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов'язання, тому позовні вимоги позивача в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат, підлягають задоволенню згідно розрахунків позивача, які є арифметично вірними.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з державного комерційного підприємства Український культурний центр (01032, м. Київ, бул. Шевченка, 50-52; код ЄДРПОУ 38779829) на користь державного підприємства Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької (79008, м. Львів, вул. Лесі Українки, 1; код ЄДРПОУ 02224614) 13 627,00грн. основного боргу, 1918 грн. 60 коп. - пені, 394 грн. 24 коп. - 3% річних та 5314 грн. 95 коп. - інфляційні втрати та 1378 грн. - витрат по сплаті судового збору. Видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення підписано: 23.02.2016р.

Суддя А.І. Привалов