Постанова

від 19.02.2016 по справі 805/17/16-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 лютого 2016 р. Справа №805/17/16-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

час прийняття постанови: 13 година 00 хвилин

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кравченко Т.О.

при секретарі судового засідання Карпенко А.В.,

за участю

позивача - ОСОБА_1 - особисто,

представника позивача - ОСОБА_2 - на підставі договору,

представника відповідача 1 - Маковецької Н.В. - на підставі довіреності,

представника відповідача 2 - Пудла Т.В. - на підставі довіреності,

представника відповідача 3 - не з'явився,

розглянувши в режимі відеоконференції у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Володарського районного відділу ГУМВС України в Донецькій області, Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області про скасування наказу, поновлення на службі в органах внутрішніх справ, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -

встановив:

04 січня 2016 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач), датований 22 грудня 2015 року і того ж дня надісланий на адресу суду, до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (далі - відповідач 1 або ГУМВС України в Донецькій області), в якому позивач просив:

- скасувати наказ ГУМВС України в Донецькій області від 06 листопада 2015 року № 387о/с про звільнення позивача згідно з пунктами 10 і 11 розділу ХІ Закону України Про Національну поліцію та відповідно до Положення про порядок проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ за пунктом 64 г (через скорочення штатів);

- відновити позивача в займаній посаді старшого оперуповноваженого сектору карного розшуку Володарського районного відділу ГУМВС України в Донецькій області;

- стягнути з ГУМВС України в Донецькій області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу;

- зобов'язати ГУМВС України в Донецькій області відшкодувати позивачу моральну шкоду у розмірі 3 000,00 грн.

Своє звільнення з органів внутрішніх справ позивач вважав незаконним з наступних підстав.

Посилаючись на ч. 2 ст. 19 Конституції України, позивач стверджував, що Міністерство внутрішніх справ України та його посадові особи зобов'язані дотримуватися Конституції та законів України.

Порядок проходження служби в органах внутрішніх справ регламентований Законом України Про міліцію від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ (далі - Закон № 565) та Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення № 114).

Позивач стверджував, що норми всіх інших актів законодавства можуть бути застосовані до спірних правовідносин в субсидіарному порядку лише в разі відсутності відповідних норм права в Положенні № 114 та за умови, що приписи цих актів не суперечать характеру та змісту правовідносин з проходження служби в органах внутрішніх справ.

За висновком позивача, при поновленні на службі незаконно звільнених працівників органів внутрішніх справ перш за все мають застосовуватись приписи Кодексу законів про працю України від 10 грудня 1971 року № 322-VIII (далі - КЗпП України), а лише потім Положення № 114, яке є підзаконним нормативно-правовим актом.

Посилаючись на п.п. 8, 10 розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про Національну поліцію від 02 липня 2015 року № 580-VIII (далі - Закон № 580), позивач стверджував, що звільнення працівників органів внутрішніх справ може здійснюватися лише на підставах, передбачених законом, і з дотриманням певних процесуальних норм, що мають різний зміст за кожною підставою звільнення. Недотримання цих вимог розцінюється, як незаконне звільнення, що має наслідком поновлення особи на службі в органах внутрішніх справ на попередній посаді.

Посилаючись на п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів , позивач зазначав, що, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням працівників за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно були дотримані зміни в організації виробництва та праці, в тому числі ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи дотримані власником норми законодавства, регулюючого звільнення працівника.

Позивач вважав, що його мали ознайомити з наказом Про організаційно-штатні зміні по ГУМВС України в Донецькій області . За висновком позивача, таким наказом мав бути оголошений перелік змін штатних підрозділів, що діють при ГУМВС України в Донецькій області, зокрема по Володарському РВ ГУМВС України в Донецькій області; а ці зміни мали передбачати скорочення посад, в тому числі тієї, яку обіймав позивач.

Позивач стверджував, що не був повідомлений про майбутнє скорочення штатів, ніяких документів, що стосуються його попередження про майбутнє звільнення, не отримував і з такими документами ознайомлений не був.

За висновком позивача, ГУМВС України в Донецькій області не були дотримані вимоги п. 64 г Положення № 114, а саме позивачу не була запропонована ні рівнозначна, ні будь-яка інша посада в системі органів внутрішніх справ; ГУМВС України в Донецькій області не перевірило можливість подальшого використання позивача на службі в системі органів внутрішніх справ на іншій посаді, яка б відповідала його стажу роботи, кваліфікації та продуктивності його праці. В оспорювавному наказі взагалі не відображено, з якої причини позивач не може бути прийнятий на службу в оновленому органі (Національній поліції) та продовжити проходження служби.

Звільнення позивача з органів внутрішніх справ не було погоджено з профспілкою, яка діє у Володарському РВ ГУМВС України в Донецькій області, що також є порушенням процедури звільнення.

Позивач також доводив, що на підставі наказу Володарського РВ ГУМВС України в Донецькій області від 18 березня 2015 року № 170 Про відрядження працівників Володарського РВ ГУМВС України до м. Мар'їнки в період з 24 березня 2015 року по 02 квітня 2015 року був відряджений у зону проведення антитерористичної операції, у зв'язку з чим він мав набути статус учасника бойових дій.

Позивач стверджував, що в силу положень ч. 2 ст. 49-2 Кодексу законів про працю України (далі - КЗПП України), п. 13 ч. 1 ст. 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ (далі - Закон № 3551) учасникам бойових дій надається переважне право на залишення на роботі при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці та працевлаштуванні у разі ліквідації підприємства, установи і організації.

Позивач стверджував, що на момент прийняття рішення про його звільнення не отримав статус учасника бойових дій, незважаючи на те, що всі необхідні документи були передані до ГУМВС України в Донецькій області ще 13 серпня 2015 року та зареєстровані за вхідними №№ 5912, 5913.

Позивач наголошував, що зволікання з наданням йому статусу учасника бойових дій було навмисним, оскільки в силу положень п. 12 Порядку надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України та брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 413 (далі - Порядок № 413), він мав би переважне право на залишення на роботі при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці та на працевлаштування у разі ліквідації підприємства, установи чи організації.

Позивач зазначав, що про звільнення з органів внутрішніх справ на підставі наказу ГУМВС України в Донецькій області від 06 листопада 2015 року № 387о/с його повідомила телефоном співробітниця сектору кадрового забезпечення Володарського РВ ГУМВС України в Донецькій області 08 листопада 2015 року, не пояснивши причини звільнення.

Позивач звернувся до Володарського РВ ГУМВС України в Донецькій області з метою отримання своєї трудової книжки, на що йому було повідомлено, що трудова книжка перебуває в особовій справі, яка знаходиться у м. Дніпропетровську.

Трудову книжку позивач отримав лише 02 грудня 2015 року.

З урахуванням наведеного позивач стверджував, що при заповненні та видачі його трудової книжки були порушені вимоги ст. 47 КЗпП України, п.п. 2.6, 2.10, 2.15, 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за № 110, (далі - Інструкція № 58), а тому днем його звільнення слід вважати 02 грудня 2015 року.

Посилаючись на ст. 47 Конституції України та ст.ст. 235, 237-1 КЗпП України, позивач стверджував, що він підлягає поновленню на попередній роботі з виплатою йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Крім того, позивач зазначав, що внаслідок незаконного звільнення йому була завдана моральна шкода, яку він оцінює у 3 000,00 грн. і яка має бути відшкодована ГУМВС України в Донецькій області на підставі ст. 237-1 КЗпП України (а.с. 4-6).

Позивач та його представник брали участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції між Донецьким окружним адміністративним судом та Володарським районним судом Донецької області.

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали заявлені позовні вимоги з підстав, викладених в адміністративному позові, надали пояснення, аналогічні тим, що наведені у позовній заяві, просили задовольнити позов.

Додатково позивач пояснив, що від проходження служби в органах Національної поліції не відмовлявся. 07 листопада 2015 року він написав рапорт про звільнення з органів внутрішніх справ за переведенням до іншого міністерства (відомства), а також заяву про прийняття до Національної поліції, які передав до сектору кадрового забезпечення Володарського РВ ГУМВС України в Донецькій області.

Представник позивача додатково зазначила, що новоутворені органи Національної поліції є правонаступниками ліквідованих органів внутрішніх справ; наголошувала на тому, що трудова книжка позивача оформлена з порушенням вимог Інструкції № 58, оскільки в ній не вказані причини звільнення; а у виданому позивачу дублікаті трудової книжки допущена помилка при зазначенні номеру наказу про звільнення.

Відповідач 1 - ГУМВС України в Донецькій області позов не визнав, надав письмові заперечення, сутність яких полягала у наступному.

З приводу позовних вимог про скасування наказу ГУМВС України в Донецькій області від 06 листопада 2015 року № 387о/с По особовому складу відповідач 1 зазначив таке.

Наказом ГУМВС України в Донецькій області від 06 листопада 2015 року № 387о/с По особовому складу ОСОБА_1 був звільнений за п.64 г (через скорочення штатів) у запас відповідно до Положення № 114.

У рамках реформування правоохоронної системи України 02 липня 2015 року Верховною Радою України прийнятий Закон України Про Національну поліцію , який опублікований в газеті Голос України №№ 141-142 06 серпня 2015 року. Розділом ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 580 передбачено, що цей Закон набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, та з 07 листопада 2015 року Закон № 565 втрачає чинність.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 730 Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ України утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції та ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ України.

У зв'язку з цим скорочено всі штати і посади, згідно з переліком змін у штатах Міністерства внутрішніх справ України, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 листопада 2015 року № 1388.

Відповідач 1 наголошував на тому, що у постанові Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 730 йдеться про повну ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ України, у тому числі ГУМВС України в Донецькій області та Володарського РВ ГУМВС України в Донецькій області.

Жодних відомостей про правонаступників ГУМВС України в Донецькій області та Володарського РВ ГУМВС України в Донецькій області постанова Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 730 не містить.

Окремих наказів, які б визначали правонаступників ГУМВС України в Донецькій області та Володарського РВ ГУМВС України в Донецькій області, Міністерство внутрішніх справ України не видавало.

На цих підставах відповідач 1 стверджував, що не існує рішення, яким визначено установи - правонаступники ГУМВС України в Донецькій області та Володарського РВ ГУМВС України в Донецькій області, або встановлено факт проведення реорганізації, яка передбачає наявність осіб, які нестимуть права та обов'язки установ, що ліквідуються.

Посилаючись на ст. 104 Цивільного кодексу України та роз'яснення Міністерства юстиції України від 25 січня 2011 року, відповідач 1 доводив, що ліквідація юридичної особи - це така форма припинення юридичної особи, при якій припиняються всі її права та обов'язки; при ліквідації уся чисельність працівників скорочується та весь штат працівників ліквідується.

Відповідач 1 зазначав, що прийняття рішення про ліквідацію юридичної особи надає право роботодавцю або уповноваженому ним органу ініціювати звільнення працівників. У разі, якщо вивільнення є масовим відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України Про зайнятість населення від 05 липня 2012 року № 5067-VI (далі - Закон № 5067) власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення.

07 вересня 2015 року Володарський РВ ГУМВС України в Донецькій області надав до Володарського районного центру зайнятості в Донецькій області інформацію про заплановане на листопад 2015 року масове вивільнення працівників у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці.

Згідно з п.8 розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 580 з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Відповідач 1 доводив, що обов'язок щодо попередження не пізніш ніж за два місяці всіх працівників про звільнення у зв'язку з ліквідацією, Володарським РВ ГУМВС України в Донецькій області виконаний належним чином. Так, в період з 12 по 14 серпня 2015 року проведене попередження про майбутнє звільнення особового складу Володарського РВ ГУМВС України в Донецькій області, у тому числі позивача, під особистий підпис.

На цих підставах відповідач 1 стверджував, що ГУМВС України в Донецькій області дотриманий термін, встановлений норами діючого законодавства щодо звільнення працівників у разі ліквідації юридичної особи.

Відповідач 1 вважав, що посилання позивача на норми КЗпП України є безпідставним, оскільки позивач проходив службу в органах Міністерства внутрішніх справ України, на момент виникнення спірних правовідносин, порядок проходження в органах внутрішніх справ, в тому числі підстави та умови звільнення, були визначені Положенням № 114.

Відповідач 1 наголошував на тому, що ст. 49-2 КЗпП України визначають переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці. При цьому спірні правовідносини виникли внаслідок повної ліквідації юридичної особи.

З приводу посилання позивача на відсутність згоди профспілки на його звільнення, відповідач 1 зазначав, що ст. 43 КЗпП України визначено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведене лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, працівником органів внутрішніх справ, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства. Таким чином, положення ст. 43 КЗпП України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідач 1 зазначав, що п. 64 г Положення № 114 передбачено, що особи середнього і начальницького складу звільняються зі служби в запас через скорочення штатів при відсутності можливості подальшого використання їх на службі.

ГУМВС України в Донецькій області та Володарський РВ ГУМВС України в Донецькій області не мали можливості працевлаштувати вивільнених працівників, оскільки були ліквідовані без правонаступника, а повноваженнями щодо зобов'язання іншої юридичної особи працевлаштувати працівників, відповідачі 1 і 2 не наділені.

П. 9 розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 580 передбачено, що працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Відповідач 1 наголошував на тому, що будь-якої заяви на ім'я начальника Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо прийняття на службу до національної поліції від ОСОБА_1 не надходило.

П. 10 розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 580 передбачено, що працівники міліції, які відмовились від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

У випадку відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Державна служба зайнятості на підставі Закону № 5067 інформує працівників про роботу в тій самій місцевості за їх професіями, спеціальностями, кваліфікаціями, а у разі їх відсутності здійснює підбір іншої роботи з урахуванням індивідуальних побажань і суспільних потреб. У разі потреби особу може бути направлено за її згодою на професійну перепідготовку або підвищення кваліфікації відповідно до законодавства.

Крім того, звільненим особам здійснюється виплата державної соціальної допомоги на підставі ст. 22 Закону України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття від 02 березня 2000 року № 1533-ІІІ (далі - Закон № 1533).

На цих підставах відповідач 1 стверджував, що позивача не було позбавлено соціального захисту та можливості подальшого працевлаштування у визначеному законом порядку або проведення його перепідготовки. Працевлаштування ОСОБА_1 не належить до компетенції ГУМВС України в Донецькій області та Володарського РВ ГУМВС України в Донецькій області.

Відповідач 1 доводив, що під час звільнення ОСОБА_1 ГУМВС України в Донецькій області ніяким чином не порушило вимоги законодавства та права позивача і прийняло рішення в межах своєї компетенції, а тому вимоги про скасування наказу від 06 листопада 2015 року № 378о/с не підлягають задоволенню.

З приводу вимог позивача про поновлення його на посаді старшого оперуповноваженого сектору карного розшуку Володарського РВ ГУМВС України в Донецькій області відповідач 1 зазначив таке.

Враховуючи, що на час судового розгляду всі штати і посади ГУМВС України в Донецькій області скорочені (згідно з переліком змін у штатах Міністерства внутрішніх справ України, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 листопада 2015 року № 1388), а органи внутрішніх справ, у тому числі ГУМВС України в Донецькій області і Володарський РВ ГУМВС України в Донецькій області, перебувають у стані ліквідації, вимога позивача щодо поновлення його на попередній посаді є такою, що не підлягає задоволенню.

Стосовно вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відповідач 1 пояснив наступне.

Дохід рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ складає з грошового забезпечення, а не заробітної плати.

Відповідно до вимог п. 1.6. Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31 грудня 2007 року № 499, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12 березня 2008 року за № 205/14896 (далі - Інструкція № 499) грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ виплачується за місцем служби. Позивач проходив службу у Володарському РВ ГУМВС України в Донецькій області, де і отримував грошове забезпечення.

Оскільки звільнення проведено відповідно до чинного законодавства, що регламентувало діяльність органів внутрішніх справ, вищезазначена вимога позивача також є безпідставною.

З приводу вимог позивача про відшкодування моральної шкоди відповідач 1 зазначив таке.

Вимога про відшкодування моральної шкоди є похідної від вимоги про скасування наказу про звільнення позивача з органів внутрішніх справ.

П. 2 постанови Пленуму Верхового Суду України від 31 березня 1995 року № 31 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначено, що можливість відшкодування моральної шкоди має бути прямо передбачена нормами відповідного матеріального закону, на підставі якого суд вирішує справу.

Спеціальним законодавством, що регулює порядок проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, не передбачена можливість відшкодування моральної шкоди, відповідна правова позиція викладена у постанові Верхового Суду України від 20 квітня 2011 року.

Крім того, постанова Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 31 передбачає ряд вимог до заяви про відшкодування моральної шкоди, а саме: має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправною поведінкою заподіювача та вини останнього в її заподіянні; чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних страждань, за яких обставин та якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідач 1 наголошував на тому, що позивачем не надано жодного письмового доказу на підтвердження доводів та обставин, якими він обґрунтовує свої моральні переживання; не доведено, яким саме чином порушення, як він вважає, його прав завдало йому моральних переживань і в чому саме воно полягало; не надано інформацію про те, з яких розрахунків він виходив, визначаючи розмір відшкодування.

Крім того, посилаючись на постанову Верховної Ради України від 12 липня 1996 року № 327/96-ВР Про структуру бюджетної класифікації України , ст.ст. 23, 51, 119 Бюджетного кодексу України, відповідач 1 стверджував, що структура видатків ГУМВС України в Донецькій області не передбачає асигнувань на відшкодування моральної шкоди.

З огляду на викладене відповідач 1 просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі (а.с. 66-73, 132-133, 161-163).

Представник відповідача 1 приймала участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції між Донецьким окружним адміністративним судом та Приморським районним судом м. Маріуполя Донецької області.

У судовому засіданні представник відповідача 1 позов не визнала з підстав, викладених у письмових запереченнях, надала пояснення, аналогічні тим, що наведені у запереченнях, просила відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою від 11 січня 2016 року до участі у справі у якості відповідача залучений Володарський районний відділ ГУМВС України в Донецькій області (далі - відповідач 2 або Володарський РВ ГУМВС України в Донецькій області) (а.с. 17-18, 34).

Представник відповідача 2 приймала участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції між Донецьким окружним адміністративним судом та Володарським районним судом Донецької області.

У судовому засіданні представник відповідача 2 позовні вимоги не визнала з підстав, наведених відповідачем 1, просила відмовити у задоволенні позовних вимог.

Додатково представник відповідача 2 повідомила, що 07 листопада 2015 року особовим складом Володарського РВ ГУМВС України були написані рапорти про звільнення з органів внутрішніх справ та заяви про прийняття до національної поліції; вказані документи були передані до сектору кадрового забезпечення Володарського РВ ГУМВС України в Донецькій області, а в подальшому надані до ГУМВС України в Донецькій області.

ОСОБА_1 був в числі осіб, які 07 листопада 2015 року писали відповідні рапорти, проте вказати точно який саме рапорт написав позивач та чи подавав він заяву про прийом до поліції представник відповідача 2 не змогла, посилаючись на те, що одночасно до сектору кадрового забезпечення Володарського РВ ГУМВС України в Донецькій області була подана велика кількість документів.

Представник відповідача 2 зазначила, що жодної реєстрації поданих працівниками Володарського РВ ГУМВС України в Донецькій області рапортів та заяв не проводилось, оскільки, по-перше, така реєстрація не передбачена чинним законодавством, по-друге, рапорти і заяви не були адресовані керівництву Володарського РВ ГУМВС України в Донецькій області.

Ухвалою від 11 січня 2016 року до участі у справі у якості відповідача залучене Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області (далі - відповідач 3 або ГУ ДКС України у Донецькій області) (а.с. 17-18, 34).

Про дату, час і місце судового розгляду відповідач 3 повідомлений належним чином з дотриманням вимог ст.ст. 33-36, 38 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), про що свідчить звіт про надіслання електронної судової повістки (а.с. 157).

Відповідач 3 явку свого представника до судового засідання не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив, свого ставлення до заявлених позовних вимог не висловив.

З урахуванням наведеного та на підставі ч. 4 ст. 128 КАС України справа розглянута за відсутності представника відповідача 3.

Судове засідання проводилось в режимі відеоконференції між Донецьким окружним адміністративним судом, Володарським районним судом Донецької області та Приморським районним судом м. Маріуполя Донецької області в порядку, визначеному ст. 122-1 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України здійснювалося фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

З'ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив наступне.

Відповідач 1 - Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (ідентифікаційний код 08592158) зареєстроване як юридична особа 10 липня 1994 року, про що 30 листопада 2006 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесений запис за номером 1 266 120 0000 022578.

З 10 листопада 2015 року ГУМВС України в Донецькій області перебуває в стані припинення.

На час судового розгляду запис про державну реєстрацію припинення ГУМВС України в Донецькій області як юридичної особи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не внесений.

Вказані обставини встановлені на підставі даних он-лайн сервісу отримання відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 19-20), витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 08 серпня 2014 року № 19124766 (а.с. 74-75, 148), наказу Міністерства внутрішніх справ України від 02 лютого 2004 року № 94 Про затвердження положень про територіальні і на транспорті органи МВС України (а.с. 76-77, зворотній бік а.с. 149, а.с. 152), Положення про Управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (а.с. 78-80, 149-150), наказу Міністерства внутрішніх справ України від 28 серпня 2006 року № 862 Про внесення змін до деяких відомчих нормативно-правових актів у зв'язку з реорганізацією окремих управлінь у головні управління МВС України (а.с. 81-82, 151).

Відповідач 2 - Володарський районний відділ ГУМВС України в Донецькій області (ідентифікаційний код 08671892) зареєстрований як юридична особа 10 серпня 2006 року, про що 14 квітня 2008 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесений запис за номером 1 240 120 0000 000335.

З 11 січня 2016 року Володарський РВ ГУМВС України в Донецькій області перебуває в стані припинення.

На час судового розгляду запис про державну реєстрацію припинення Володарського РВ ГУМВС України в Донецькій області як юридичної особи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не внесений.

Ці обставини встановлені на підставі даних он-лайн сервісу отримання відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 21-23), Положення про Володарський районний відділ ГУМВС України в Донецькій області, затвердженого наказом ГУМВС України в Донецькій області від 18 серпня 2015 року № 45 (а.с. 114-116), виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 19 листопада 2015 року (а.с. 117).

Відповідач 3 - Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області (ідентифікаційний код 37967785) зареєстроване як юридична особа 02 грудня 2011 року, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесений запис за номером 1 266 102 0000 040244.

Вказані обставини встановлені на підставі даних он-лайн сервісу отримання відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 24-25).

Позивач - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, що встановлено на підставі паспорту громадянина України серії НОМЕР_1, який виданий Генічеським РВ УМВС України в Херсонській області 15 листопада 2000 року (а.с. 7, 174, 177-179).

З 20 грудня 2006 року на підставі наказу ГУМВС України в Донецькій області від 19 грудня 2006 року № 421о/с ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ.

Штат Володарського РВ ГУМВС України в Донецькій області був затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18 квітня 2013 року № 373 Про затвердження штатів органів і підрозділів ГУМВС України в Донецькій області та оголошений наказом ГУМВС України в Донецькій області від 05 березня 2013 року № 1332 Про оголошення наказу МВС України від 18.04.2013 № 373 Про затвердження штатів органів і підрозділів ГУМВС України в Донецькій області (а.с. 118-126).

Штатом Володарського РВ ГУМВС України в Донецькій області, крім іншого, були передбачені 3 посади старшого оперуповноваженого сектору карного розшуку (зворотній бік а.с. 119).

27 листопада 2013 року на підставі наказу ГУМВС України в Донецькій області від 27 листопада 2013 року № 513о/с ОСОБА_1 призначений на посаду старшого оперуповноваженого сектору карного розшуку Володарського РВ ГУМВС України в Донецькій області.

Наказом ГУМВС України в Донецькій області від 31 березня 2015 року № 103о/с ОСОБА_1 присвоєне спеціальне звання майор міліції .

Вказані обставини встановлені на підставі послужного списку ОСОБА_1 М-195071 (а.с. 84, 137-140) та трудової книжки серії НОМЕР_2 (а.с. 11, 183).

Особова справа позивача суду не надана, оскільки на виконання вимог вказівки МВС України від 15 листопада 2014 року № 10339 особові справи працівників органів та підрозділів внутрішніх справ ГУМВС України в Донецькій області, в тому числі ОСОБА_1, були вивезені за межі Донецької області, про що свідчить довідка Управління кадрового забезпечення ГУМВС України в Донецькій області від 02 лютого 2016 року № 224/02/12-2016 (а.с. 85, 143).

В період проходження служби ОСОБА_1 заохочувався почесною грамотою ГУМВС України в Донецькій області в 2011 році (а.с. 190), почесними грамотами Володарської райдержадміністрації та Володарської районної ради в 2012, 2013 роках (а.с. 186-187), грамотами Володарського РВ ГУМВС України в Донецькій області в 2012, 2014 роках (а.с. 188-189).

Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин ОСОБА_1 перебував на службі в органах внутрішніх справа, обіймав посаду старшого оперуповноваженого сектору карного розшуку Володарського РВ ГУМВС України в Донецькій області, маючи спеціальне звання майор міліції .

У зв'язку з прийняттям Закону України Про Національну поліцію та з метою дотримання законодавства щодо порядку вивільнення працівників 12 серпня 2015 року ГУМВС України в Донецькій області надане доручення № 6130/Аб Про прийняття Закону України Про Національну поліцію .

Цим дорученням начальників управлінь та самостійних відділів апарату, начальників МУ, МВ, РВ, МУПППМ, командира СБСМ Грифон ГУМВС в області зобов'язано ознайомити підпорядкований склад зі змістом Закону України Про Національну поліцію під особистий підпис, особливу увагу звернути на п.п. 8-11 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень цього Закону щодо звільнення зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів; про результати виконання доручення доповісти до УКЗ ГУМВС України в Донецькій області до 14 серпня 2015 року (а.с. 145).

Особовий склад Володарського РВ ГУМВС України в Донецькій області, в тому числі ОСОБА_1, під особистий підпис був ознайомлений з дорученням ГУМВС України в Донецькій області від 12 серпня 2015 року № 6130/Аб, наказом ГУМВС України в Донецькій області від 06 серпня 2015 року № 65дск, про що свідчить відповідна відомість (а.с. 88, 144).

Крім того, особовий склад Володарського РВ ГУМВС України в Донецькій області, зокрема позивач, під особистий підпис був ознайомлений з вказівкою ГУМВС України в Донецькій області від 04 вересня 2015 року № 6968/Аб, ст.ст. 47, 50 Закону України Про зайнятість населення , ст. 49-2 КЗпП України та Законом України Про Національну поліцію , в тому числі з п. 8 розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення цього Закону (а.с. 89, 146).

Жодних доказів на підтвердження того факту, що станом на 06 листопада 2015 року ОСОБА_1 подав заяву про прийняття його на службу до Національної поліції чи її територіальних органів суду не надано.

Згідно з довідкою відділу документального забезпечення Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 11 лютого 2016 року № 588/11-01-2016 звернення ОСОБА_1 щодо прийняття на службу до Головного управління Національної поліції в Донецькій області за обліками відділу документального забезпечення Головного управління в Донецькій області не значаться (а.с. 164).

06 листопада 2015 року ГУМВС України в Донецькій області виданий наказ за № 378о/с По особовому складу .

Цим наказом згідно з п.п. 10 і 11 розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 580 та відповідно до Положення № 114 з 06 листопада 2015 року звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (із постановкою на військовий облік) за п. 64 г (через скорочення штатів) майора міліції ОСОБА_1 (М-195071), старшого оперуповноваженого сектору карного розшуку Володарського РВ ГУМВС України в Донецькій області (а.с. 83, 136).

Докази на підтвердження дати ознайомлення позивача з наказом ГУМВС України в Донецькій області від 06 листопада 2015 року № 378о/с, а також видачі позивачу витягу з цього наказу суду не надані.

Листом від 06 листопада 2015 року № 8159 Володарський РВ ГУМВС України в Донецькій області повідомив ОСОБА_1 про те, що наказом ГУМВС України в Донецькій області від 06 листопада 2015 року № 378о/с його звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (із постановкою на військовий облік) за п. 64 г (через скорочення штатів), у зв'язку з чим останньому необхідно прибути до сектору кадрового забезпечення Володарського РВ ГУМВС України в Донецькій області для отримання трудової книжки і розрахунку (а.с. 86, 141).

Докази на підтвердження факту отримання позивачем цього листа суду не надані.

Позивач стверджував, що 07 листопада 2015 року подав до сектору кадрового забезпечення Володарського РВ ГУМВС України в Донецькій області рапорт про звільнення з органів внутрішніх справ за переведенням до іншого міністерства (відомства) та заяву про прийом до Національної поліції.

Жодних доказів на підтвердження цих доводів позивача суду не надано.

10 листопада 2015 року під особистий підпис позивач отримав дублікат трудової книжки, про що свідчить складена ним розписка (а.с. 87, 142).

Дублікат трудової книжки серії НОМЕР_3 заповнений 06 листопада 2015 року, у ньому містяться записи про те, що на підставі наказу МУПППМ від 19 грудня 2006 року № 421 ОСОБА_1 з 20 грудня 2006 року був прийнятий на службу в органи внутрішніх справ (запис № 1); 06 листопада 2015 року - звільнений з органів внутрішніх справ на підставі наказу ГУМВС України в Донецькій області від 06 листопада 2015 року № 370о/с (запис № 2) (а.с. 12, 184).

02 грудня 2015 року під особистий підпис позивач отримав трудову книжку, про що свідчить складена ним розписка (а.с. 13, 176).

Трудова книжка серії НОМЕР_2 заповнена 20 грудня 2006 року, у ній містяться записи про те, що на підставі наказу Маріупольського училища ПППМ ГУМВС України в Донецькій області від 19 грудня 2006 року № 421 ОСОБА_1 з 20 грудня 2006 року був прийнятий на службу в органи внутрішніх справ (запис № 1); 06 листопада 2015 року - звільнений з органів внутрішніх справ на підставі наказу ГУМВС України в Донецькій області від 06 листопада 2015 року № 387о/с (запис № 2) (а.с. 11, 183).

Представник відповідача 1 пояснила, що особові справи разом з трудовими книжками працівників органів внутрішніх справ за вказівкою Міністерства внутрішніх справ України були передані на зберігання за межами Донецької області, з цієї причини 06 листопада 2015 року був заповнений дублікат трудової книжки, який виданий позивачу 10 листопада 2015 року, а трудова книжка була видана 03 грудня 2015 року.

03 грудня 2015 року Володарське відділення поліції Волноваського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області видало ОСОБА_1 припис за № 408 про необхідність прибуття до Іллічівсько-Володарського ОРВК м. Маріуполь Донецької області для постановки на військовий облік у строк до 04 грудня 2015 року.

Вказаний припис отриманий позивачем 03 грудня 2015 року, про що свідчить його особистий підпис на примірнику припису (а.с. 14, 182).

Згідно з довідкою Володарського РВ ГУМВС України в Донецькій області грошове забезпечення ОСОБА_1 за період з червня по листопада 2015 року становило 24 663,06 грн., в тому числі грошове забезпечення за останні два місяці служби, що передували звільненню: у вересні 2015 року - 3 711,09 грн., у жовтні 2015 року - 4 733,44 грн. (а.с. 15).

Як свідчить довідка Володарського РВ ГУМВС України в Донецькій області від 02 лютого 2016 року № 432/504/05-2016, наказом ГУМВС України в Донецькій області від 07 листопада 2015 року № 1о/с визначена вислуга років позивача для виплати грошової винагороди.

З ОСОБА_1 проведені такі розрахунки: 20 листопада 2015 року виплачене грошове забезпечення за період з 01 по 06 листопада 2015 року у сумі 4 673,62 грн.; 02 грудня 2015 року виплачена винагорода за участь в АТО за вересень-жовтень 2015 року у сумі 6 226,00 грн., 24 грудня 2015 року виплачена винагорода за безпосередню участь в АТО за листопад 2015 року у сумі 497,00 грн.

Станом на 02 лютого 2016 року у зв'язку з відсутністю бюджетного фінансування не була сплачена грошова допомога при звільненні (а.с. 155).

Судом також встановлено, що на виконання доручення ГУМВС України в Донецькій області від 05 березня 2015 року № 1144/Аб, наказу ГУМВС України в Донецькій області від 18 березня 2015 року № 582 та відповідно до Інструкції з організації відряджень та службових виїздів працівників ГУМВС в області, затвердженої наказом ГУМВС України в Донецькій області від 21 травня 2010 року № 646, Володарським РВ ГУМВС України в Донецькій області 20 березня 2015 року був виданий наказ № 170 Про відрядження працівників Володарського РВ ГУМВС України в Донецькій області до м. Мар'їнки Донецької області .

Наказ Володарського РВ ГУМВС України в Донецькій області від 20 березня 2015 року № 170 передбачав відрядження з 24 березня 2015 року до 02 квітня 2015 року (одинадцять діб) до м. Мар'їнки Донецької області низки працівників Володарського РВ ГУМВС України в Донецькій області, в тому числі капітана міліції ОСОБА_1 (М-195071), старшого оперуповноваженого сектору карного розшуку Володарського РВ ГУМВС України в Донецькій області (а.с. 8-9).

В період з 24 березня 2015 року до 02 квітня 2015 року ОСОБА_1 перебував у відрядженні у м. Мар'їнка Донецької області, що підтверджено посвідченням про відрядження від 24 березня 2015 року № 5 (а.с. 10).

Докази надання позивачу статусу учасника бойових дій суду не надані.

Судом також встановлено, що позивач має доньку ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, про що свідчить свідоцтво про народження серії І-НО № 497533, видане 22 листопада 2012 року (а.с. 185).

Докази, які б спростовували наведені вище обставини суду не надані.

Вирішуючи справу по суті, до спірних правовідносин суд застосовує нижченаведені норми права.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку, що визначено ч. 3 ст. 2 КАС України.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про міліцію від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ (далі - Закон № 565), в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону № 565 особовий склад міліції складається за працівників, що проходять державну службу в підрозділах міліції, яким відповідно до чинного законодавства присвоєно спеціальні звання міліції.

Ч. 1 ст. 18 Закону № 565 було визначено, що порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення № 114).

02 липня 2015 року Верховною Радою України прийнятий Закон України Про Національну поліцію № 580-VIII (далі - Закон № 580), який визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Закон № 580 офіційно оприлюднений 06 серпня 2015 року у газеті Голос України № 141-142.

Відповідно до п. 1 розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 580 цей Закон набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, крім: 1) пунктів 1, 2, 3, 7-13, 15, 17-18 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування; 2) частини сьомої статті 15 та частини п'ятої статті 21 цього Закону, які набирають чинності з 1 січня 2017 року.

Щодо поліцейських підрозділів патрульної поліції в місті Києві цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.

Щодо поліцейських підрозділів патрульної поліції в містах Одесі та Львові цей Закон набирає чинності з 20 серпня 2015 року.

Таким чином, з 07 серпня 2015 року набули чинності п.п. 1, 2, 3, 7-13, 15, 17-18 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону № 580 та його положення щодо поліцейських підрозділів патрульної поліції в місті Києві.

З 20 серпня 2015 року набули чинності положення Закону № 580 щодо поліцейських підрозділів в містах Одесі та Львові.

Відповідно до п. 8 розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 580, який набув чинності з 07 серпня 2015 року, з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Таким чином, в силу прямої норми Закону (п. 8 розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 580) з дня опублікування цього Закону, тобто з 06 серпня 2015 року, всі працівники міліції, в тому числі позивач, вважалися такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

При цьому суд відзначає, що в даному випадку будь-якого обов'язку відповідачів 1 і 2 щодо додаткового попередження позивача про наступне звільнення чинним законодавством не передбачено.

Разом з цим відповідачами 1 і 2 були вжиті заходи щодо попередження позивача про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів, про що свідчать доручення ГУМВС України в Донецькій області та відомості про ознайомлення особового складу Володарського РВ ГУМВС України в Донецькій області з положеннями Закону № 580, відповідними наказами та дорученнями ГУМВС України в Донецькій області.

З огляду на це суд не приймає доводи позивача про те, що він не був повідомлений у встановленому законодавством порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Відповідно до п. 9 розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 580, який набув чинності з 07 серпня 2015 року, працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Аналіз п. 9 розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 580 зумовлює висновок, що законодавець передбачив можливість прийняття працівників міліції на службу до поліції.

Однак така можливість обумовлена наявністю бажання працівника міліції проходити службу в поліції, а також відповідністю такого працівника міліції вимогам до поліцейських, які визначені Законом № 580.

При цьому п. 9 розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 580 передбачена альтернатива вибору працівників міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, а саме: прийняття на службу до поліції за їх згодою (шляхом видання наказів про призначення) чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Згідно з абз. 1 п. 10 розділу Прикінцеві та перехідні положення Закону № 580, який набув чинності з 07 серпня 2015 року, працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Відповідно до абз. 2 п. 10 розділу Прикінцеві та перехідні положення Закону № 580, який набув чинності з 07 серпня 2015 року, указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

При цьому згідно з п. 11 розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 580, який набув чинності з 07 серпня 2015 року, перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до Прикінцевих та перехідних положень цього Закону.

Системний аналіз правових норм, що містяться у п.п. 9 і 10 розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 580, зумовлює висновок, що питання стосовно подальшого проходження служби діючими співробітниками міліції мало бути вирішено до 06 листопада 2015 року включно (впродовж трьох місяців з моменту попередження про наступне вивільнення). Вказані норми є імперативними, як наслідок, неприйняття працівника міліції на службу до поліції до вказаного терміну є безальтернативною підставою для звільнення зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Сторонами не оспорюється той факт, що станом на 06 листопада 2015 року позивач не був прийнятий на службу до поліції, отже, видаючи наказ про звільнення позивача з органів внутрішніх справ через скорочення штатів з 06 листопада 2015 року, ГУМВС України діяло в межах повноважень, в порядку та у спосіб, що визначені Законом № 580.

Стосовно твердження позивача про те, що 07 листопада 2015 року ним була написана заява про прийом на службу до поліції, суд відзначає таке.

По-перше, належні та допустимі докази на підтвердження цього факту суду не надані. По-друге, якщо така заява дійсно була подана 07 листопада 2015 року, то цей факт мав місце після закінчення граничного терміну, впродовж якого мало бути вирішене питання щодо подальшого проходження служби позивачем, та після його звільнення з органів внутрішніх справ.

З приводу доводів позивача про те, що його звільнення відбулось з порушенням вимог п. 64 г Положення № 114, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, на час виникнення спірних правовідносин ОСОБА_1 займав посаду старшого оперуповноваженого сектору карного розшуку Володарського РВ ГУМВС України в Донецькій області та йому було присвоєне спеціальне звання майор міліції .

Отже, відповідно до п. 2 Положення № 114 позивач належав до старшого начальницького складу органів внутрішніх справ.

Звільнення зі служби в органах внутрішніх справ регламентовано розділом VII Положення № 114.

Відповідно до п. 62 Положення № 114 звільнення осіб рядового і начальницького складу зі служби провадиться: а) у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік), якщо звільнені особи не досягли граничного віку, встановленого Законом України Про військовий обов'язок і військову службу для перебування в запасі осіб, які мають військові звання і за станом здоров'я придатні до військової служби; б) у відставку, якщо звільнені особи досягли граничного віку, встановленого Законом України Про військовий обов'язок і військову службу для перебування в запасі осіб, які мають відповідні військові звання або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби (із зняттям з військового обліку).

Підстави, за наявності яких особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік), визначені п. 64 Положення № 114.

Так, відповідно до пп. г п. 64 Положення № 114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Згідно з п. 70 Положення № 114 звільнення осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу в запас і відставку провадиться: до полковника міліції, полковника внутрішньої служби включно - начальниками головних управлінь, управлінь МВС в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі і рівними їм начальниками, яким таке право надано Міністром внутрішніх справ; осіб вищого начальницького складу - відповідно до законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону № 580 Національна поліція України (далі - поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Пп. 1 п. 7 розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 580, який набув чинності з 07 серпня 2015 року, Кабінету Міністрів України доручено в місячний строк забезпечити створення центрального органу виконавчої влади поліції України та його територіальних органів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2015 року № 641 Про утворення Національної поліції України утворена Національна поліція України як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ.

Відповідно до п. 1 Положення про Національну поліцію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року № 877, Національна поліція є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 730 Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ утворені як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції за переліком згідно з додатком 1.

Цією ж постановою вирішено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ за переліком згідно з додатком 2, в тому числі ГУМВС України в Донецькій області та Володарський РВ ГУМВС України в Донецькій області.

Аналіз положень Законів № 565, № 580, постанов Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2015 року № 641, від 28 жовтня 2015 року № 877, від 16 вересня 2015 року № 730 зумовлює висновок, що новоутворені територіальні органи Національної поліції не є правонаступниками територіальних органів Міністерства внутрішніх справ.

Територіальні органи Міністерства внутрішніх справ припиняються як юридичні особи шляхом їх ліквідації. При цьому в силу положень ст. 104 Цивільного кодексу України така форма припинення юридичної особи як ліквідація за своєю сутністю не передбачає правонаступництва.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 листопада 2015 року № 1388 скорочено всі штати і посади, згідно з переліком змін у штатах Міністерства внутрішніх справ України.

Таким чином, звільнення позивача відбулось з дотриманням вимог п. 62, пп. г п. 64, п. 70 Положення № 114.

Доводи позивача про те, що ГУМВС України в Донецькій області не врахована можливість подальшого використання позивача на службі, суд не приймає, оскільки має місце ліквідація ГУМВС України в Донецькій області та Володарського РВ ГУМВС України в Донецькій області і, як наслідок, повне скорочення чисельності і штатів їх працівників.

Суд не приймає посилання позивача на положення КЗпП України, оскільки правовий статус позивача визначався Законом № 565, Положенням № 114 та іншими законодавчими і підзаконними актами, які регламентують порядок проходження служби в органах внутрішніх справ, а тому положення трудового законодавства, в тому числі КЗпП України, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Стосовно доводів позивача про відсутність згоди профспілки на його звільнення та його посилання на ст. 43 КЗпП України, суд зазначає, що ч. 2 ст. 43 КЗпП України, в редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин, було прямо передбачено, що закріплені у ній норми не поширюються на працівників органів внутрішніх справ, як наслідок вони не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.

Суд не приймає посилання позивача на п. 5 ч. 2 ст. 42 КЗпП України, відповідно до якої при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту .

По-перше, ст. 42 КЗпП України визначає переважне право на залишення на роботі при вивільнені працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці; по-друге, належних та допустимих доказів належності позивача до категорії осіб, на яких поширюється дія Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту , суду не надано.

Таким чином, відповідачем 1 доведена правомірність наказу ГУМВС України в Донецькій області від 06 листопада 2015 року № 378о/с в частині звільнення позивача з органів внутрішніх справ з 06 листопада 2015 року через скорочення штатів, а також його відповідність критеріям, наведеним у ч. 3 ст. 2 КАС України.

Як наслідок, вимоги позивача про скасування наказу ГУМВС України в Донецькій області від 06 листопада 2015 року № 387о/с в частині його звільнення згідно з пунктами 10 і 11 розділу ХІ Закону України Про Національну поліцію та відповідно до Положення про порядок проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ за пунктом 64 г (через скорочення штатів) не підлягають задоволенню.

Стосовно посилання позивача на порушення вимог Інструкції № 58 під час оформлення та видачі йому трудової книжки суд зазначає таке.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 30 грудня 2005 року № 1276 Про затвердження Інструкції з організації обліку кадрів в системі Міністерства внутрішніх справ України затверджена Інструкція з організації обліку кадрів в системі Міністерства внутрішніх справ України (далі - Інструкція № 1276), яка введена в дію з 01 січня 2006 року.

Порядок ведення трудових книжок регламентований розділом 6 цієї Інструкції.

Так, відповідно до п. 6.1. Інструкції № 1276 трудова книжка видається та оформлюється відповідно до Інструкції № 58, і є головним документом, що підтверджує трудову діяльність громадян та служить для встановлення загального, безперервного й спеціального стажу.

Згідно з п. 6.2. Інструкції № 1276 трудова книжка працівників органів внутрішніх справ зберігається в особовій справі і повертається особі у зв'язку з її звільненням, виходом на пенсію.

Відповідно до пп. 6.3.3. п. 6.3. Інструкції № 1276 у разі затримки видачі трудової книжки з вини керівництва органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в таку разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше зроблений запис про день звільнення визначається недійсним у встановленому порядку.

Відповідно до п. 6.6. Інструкції № 1276 запис про службу в органах внутрішніх справ здійснюється у трудовій книжці без переліку найменувань підрозділів, посад та підстав звільнення.

Таким чином, трудова книжка позивача оформлена з дотриманням вимог п. 6.6. Інструкції № 1276.

Щодо затримки у видачі трудової книжки суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що у зв'язку із складною обстановкою у регіоні внаслідок проведення антитерористичної операції за вказівкою Міністерства внутрішніх справ України особові справи працівників, в яких відповідно до п. 6.2. Інструкції № 1276 зберігаються трудові книжки, в тому числі особова справа позивача, були вивезені на зберігання за межі області.

Позивач звільнений з 06 листопада 2015 року. Цього дня Володарським РВ ГУМВС України в Донецькій області був заповнений дублікат трудової книжки, оскільки станом на день звільнення трудова книжка позивача до відповідача 2 не надходила.

Листом від 06 листопада 2015 року Володарський РВ ГУМВС в Донецькій області повідомив позивача про необхідність звернення до сектору кадрового забезпечення Володарського РВ ГУМВС України в Донецькій області для отримання трудової книжки.

Дублікат трудової книжки виданий позивачу 10 листопада 2015 року, тобто на четвертий день після звільнення, два з яких 07 та 08 листопада 2015 року припадали на суботу та неділю.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог.

З позовними вимогами про зміну дати звільнення та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу внаслідок затримки видачі трудової книжки позивач не звертався.

Отже, факт отримання позивачем трудової книжки 02 грудня 2015 року не може бути підставою для скасування наказу ГУМВС України в Донецькій області від 06 листопада 2015 року № 378о/с.

Відповідно до п.24 Положення № 114 у разі незаконного звільнення особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, але не більш як за один рік.

Таким чином, поновлення на попередній посаді є способом захисту прав особи, порушених внаслідок її незаконного звільнення.

Звільнення позивача проведене з дотриманням вимог п.п. 9 і 10 розділу ХІ Прикінцевих і перехідних положень Закону № 580 та пп. г п. 64 Положення № 114, а тому вимоги позивача про відновлення його в займаній посаді старшого оперуповноваженого сектору карного розшуку Володарського районного відділу ГУМВС України в Донецькій області не підлягають задоволенню.

Порядок та умови виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ визначає Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31 грудня 2007 року № 499, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12 березня 2008 року за № 205/14896 (далі - Інструкція № 499).

Відповідно до п. 1.6. Інструкції № 499 грошове забезпечення рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ виплачується за місцем служби.

Згідно з п. 24 Положення № 114 у разі незаконного звільнення особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, але не більш як за один рік.

Відповідно до пп. 3.5.2. п. 3.5. Інструкції № 499 особам рядового і начальницького складу, звільненим з органів внутрішніх справ, а потім поновленим на службі у зв'язку з визнанням незаконним звільнення, грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачується за посадою, з якої вони були звільнені, але не більше як за один рік.

Позивач проходив служби та отримував грошове забезпечення у Володарському РВ ГУМВС України в Донецькій області, отже вимоги про стягнення з ГУМВС України в Донецькій області середнього заробітку за час вимушеного прогулу не ґрунтуються на законі, а тому не підлягають задоволенню.

Крім того, вимоги про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, рівно як і вимоги про поновлення на попередній посаді, є способом захисту прав особи, порушених внаслідок незаконного звільнення.

Стосовно позовних вимог про зобов'язання ГУМВС України в Донецькій області відшкодувати позивачу завдану моральну шкоду суд зазначає наступне.

Спеціальне законодавство, яке регламентує проходження служби в органах внутрішніх справ, не передбачає відшкодування моральної шкоди. Положення ст. 237-1 КЗпП України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду визначені ч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Особливості відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, передбачені ч. 1 ст. 1173 Цивільного кодексу України, згідно з якою шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні ним своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цих органів.

В порушення вимог ч. 1 ст. 71 КАС України позивач не довів належними та допустими доказами факту спричинення йому моральної шкоди, а також наявності причинно-наслідкового зв'язку між незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю відповідача 1 та завданими йому моральними стражданнями.

Як наслідок, позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди також не підлягають задоволенню.

З приводу посилання позивача на порушення гарантованого ст. 43 Конституції України права на працю суд зазначає, що звільнення позивача відбулось з дотриманням чинного законодавства України, крім того, позивач не позбавлений можливості вступити на службу до органів Національної поліції в порядку, визначеному Законом № 580, зокрема за результатами конкурсу.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Заслухавши пояснення позивача та його представника, представників відповідачів 1 і 2, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, беручи до уваги, що ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 94 КАС України судові витрати присудженню не підлягають.

Керуючись Конституцією України, ст.ст. 2-15, 17-20, 23, 26, 69-72, 94, 98, 159-163, 167, 185-186, 254, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, -

постановив:

1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Володарського районного відділу ГУМВС України в Донецькій області, Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області про скасування наказу, поновлення на службі в органах внутрішніх справ, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди - відмовити повністю.

2. Постанова прийнята у нарадчій кімнаті, її вступна та резолютивна частина проголошені у судовому засіданні 19 лютого 2016 року.

3. Повний текст постанови виготовлений 24 лютого 2016 року.

4. Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд в порядку, визначеному ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

5. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч. 4 ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

6. Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Кравченко Т.О.