Рішення

від 24.02.2016 по справі 910/30971/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.02.2016Справа №910/30971/15

За позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) Київреклама

до Товариства з обмеженою відповідальністю УКРПРОМ-ТОРГ

про стягнення 562 956,72 грн.

Суддя Андреїшина І.О.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Нестеренко Г.А. за довіреністю № 196-15202/КР від 28.12.2015 р.

від відповідача : не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передано позов Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) Київреклама до Товариства з обмеженою відповідальністю УКРПРОМ-ТОРГ про стягнення 562 956,72 грн. (з яких: 295 596,72 грн. основного боргу, 172 561,63 грн. інфляційних нарахувань, 16 545,17 грн. трьох відсотків річних, 33 913,69 грн. пені та 44 339,51 грн. штрафу), у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 366/767/11 від 10.01.2011 р. на право тимчасового користування місцем (-ями) для розміщення рекламного (-их) засобу (-ів), що перебуває (-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва, його районів або повноваження щодо розпорядження якими здійснюють органи місцевого самоврядування м. Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.12.2015 р. порушено провадження у справі № 910/30971/15 та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 20.01.2016 р., зобов'язано сторін надати певні документи та пояснення.

Представник позивача в судовому засіданні 20.01.2016 р. надав оригінали документів для огляду в судовому засіданні та документи для залучення до матеріалів справи.

Представник відповідача в судове засідання 20.01.2016 р. не з'явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, вимог ухвали суду не виконав, про причини неявки не повідомив.

Ухвалою Господарського суду від 20.01.2016 р. відкладено розгляд справи до 17.02.2016 р., у зв'язку з неявкою представника відповідача у призначене судове засідання, невиконанням сторонами вимог ухвали суду.

У судовому засіданні 17.02.2016 р. представник позивача просив відкласти розгляд справи, для надання йому можливості виконати вимоги ухвали суду, у зв'язку з чим подав клопотання про продовження строку розгляду спору, яке судом розглянуто та задоволено з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи.

Представник відповідача у дане судове засідання 17.02.2016 р. не з'явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, вимог ухвали суду не виконав, про причини неявки не повідомив.

Враховуючи наведене, Господарський суд міста Києва з метою з'ясування всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору у даній справі, у зв'язку з неявкою представника відповідача у призначене судове засідання, невиконанням сторонами вимог ухвали суду, керуючись ст. 77 ГПК України, ухвалою від 17.02.2016 р. розгляд справи відклав на 24.02.2016 р.; повторно зобов'язав сторін надати суду певні документи та пояснення.

18.02.2016 р. через відділ діловодства господарського суду від позивача надійшли документи, які залучено до матеріалів справи.

Представник позивача в судовому засіданні 24.02.2016 р. надав суду усні пояснення по суті спору; позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання 24.02.2016 р. повторно не з'явився, про поважні причини неявки суду не повідомив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином; вимог ухвал суду в даній справі не виконав.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві.

Згідно з абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції , в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Враховуючи, що матеріали справи містять докази належного повідомлення відповідача про час та місце судового засідання та про наслідки ненадання ним витребуваних судом документів, то за таких обставин суд приходить до висновку про можливість розгляду справи на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними матеріалами без участі представника вищезазначеного учасника судового процесу.

У судовому засіданні 24.02.2016 р. суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення у даній справі.

Розглянувши подані матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

10.01.2011 р. між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) Київреклама (далі - позивач, підприємство) та Товариством з обмеженою відповідальністю УКРПРОМ-ТОРГ (далі - відповідач, розповсюджувач ) було укладено договір № 336/767/11 на право тимчасового користування місцем (-ями) для розміщення рекламного (-их) засобу (-ів), що перебуває (-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва, його районів або повноваження щодо розпорядження якими здійснюють органи місцевого самоврядування м. Києва (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору, на підставі відповідного наказу Головного управління з питань реклами виконавчого органу Київради (Київська міська державна адміністрація) про встановлення пріоритету на місце для розміщення рекламного засобу, дозволу на розміщення зовнішньої реклами на певний строк та у певному місці, наданого на підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) розповсюджувачу надається право тимчасового користування місцем для розміщення рекламних засобів (далі - РЗ), що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Києва, його районів або повноваження щодо розпорядження якими здійснюють органи місцевого самоврядування м. Києва, за умов повного дотримання розповсюджувачем умов цього договору та Порядку розміщення зовнішньої реклами в м. Києві № 767 від 27.09.2010 р., своєчасно та згідно з умовами цього договору перераховувати плату за право тимчасового користування виключно на поточний рахунок підприємства (позивача), належним чином, своєчасно та у повному обсязі виконувати свої обов'язки за цим договором, та не зловживати наданими йому правами.

Згідно з п. 5.2.3. договору, розповсюджувач зобов'язаний, не пізніше 5 числа місяця, наступного за звітним, отримувати та сплачувати рахунки за право тимчасового користування, у тому числі у разі встановлення пріоритету.

Таким чином, неотримання відповідачем рахунків-фактур від позивача для здійснення оплати, є обов'язком відповідача.

За умовами п. 6.6. договору, плата за право тимчасового користування нараховується підприємством щомісячно та перераховується розповсюджувачем зовнішньої реклами не пізніше п'ятого числа місяця, наступного за звітним, виключно на поточний рахунок підприємства, в розмірах, зазначених підприємством в рахунках. Факт неотримання рахунку не звільняє розповсюджувача від здійснення плати за право тимчасового користування.

Відповідно до п. 6.7. договору, рахунок підприємства, із наведеним в ньому розрахунком розміру плати за право тимчасового користування, підтверджує факт надання права тимчасового користування у відповідному розрахунковому періоді та підлягає сплаті у встановленому цим договором порядку.

Згідно з п. 7.2. договору, підприємство має право застосувати до розповсюджувача такі штрафні санкції: за несвоєчасне або неповне внесення плати - пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє на момент сплати пені, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення; у разі нерозміщення розповсюджувачем соціальної реклами - штраф у розмірі 500,00 грн. за кожний день затримки розміщення соціальної реклами.

Відповідно до п. 7.3. договору, крім штрафних санкцій, підприємство має право нарахувати нарахувати боржнику за прострочення внесення платежів за право тимчасового користування 15 (п'ятнадцять ) відсотків річних від простроченої суми.

З матеріалів справи та пояснень позивача вбачається, що в порушення зазначених вище умов договору відповідач не здійснив з позивачем розрахунків за право тимчасового користування місцями для розміщення ОЗР згідно рахунків-фактур, відповідно до довідки про стан розрахунків (додано до позовної заяви) за період з 01.12.2012 р. до 30.11.2015 р. на загальну суму 295 596,72 грн.

За таких обставин, Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) Київреклама звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю УКРПРОМ-ТОРГ про стягнення 562 956,72 грн. (з яких: 295 596,72 грн. основного боргу, 172 561,63 грн. інфляційних нарахувань, 16 545,17 грн. трьох відсотків річних, 33 913,69 грн. пені та 44 339,51 грн. штрафу), у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 366/767/11 від 10.01.2011 р. на право тимчасового користування місцем (-ями) для розміщення рекламного (-их) засобу (-ів), що перебуває (-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва, його районів або повноваження щодо розпорядження якими здійснюють органи місцевого самоврядування м. Києва.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Так, статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 934 ЦК України, за порушення обов'язків за договором транспортного експедирування експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до глави 51 цього Кодексу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. Про судове рішення , рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач виконав належним чином свої зобов'язання за договором № 366/767/11 від 10.01.2011 р., тоді як відповідач свої зобов'язання щодо оплати за даним договором не виконав належним чином.

Відповідач у жодних належних доказів обґрунтованих заперечень та належних доказів на спростування обставин, викладених позивачем у позовній заяві, суду не надав.

За таких обставин, оцінивши всі надані докази та пояснення в їх сукупності, враховуючи те, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю УКРПРОМ-ТОРГ основного боргу за договором № 366/767/11 від 10.01.2011 р. в розмірі 295 596,72 грн., а відповідач в установленому законом порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив та не довів суду належними і допустимими доказами належного виконання ним своїх зобов'язань, то позов Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) Київреклама до Товариства з обмеженою відповідальністю УКРПРОМ-ТОРГ про стягнення 295 596,72 грн. основного боргу за договором № 366/767/11 від 10.01.2011 р. визнається судом таким, що підлягає задоволенню повністю.

Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) Київреклама просить суд також стягнути з відповідача 172 561,63 грн. інфляційних втрат за період з 06.01.2013 р. до 07.12.2015 р. та 16 545,17 грн. 3 % річних за період з 06.01.2013 р. до 07.12.2015 р., у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором № 366/767/11 від 10.01.2011 р.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування 3 % річних, що нараховуються на суму основного боргу, є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, що полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування грошовими коштами, що підлягають до сплати кредиторові.

У пункті 4.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань роз'яснено, що сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. Якщо укладеним сторонами договором передбачено збільшення розміру процентів у зв'язку з простроченням сплати боргу, розмір ставки, на яку збільшено проценти, слід вважати іншим розміром процентів.

Відповідно до п. 7.3. договору, крім штрафних санкцій, підприємство має право нарахувати нарахувати боржнику за прострочення внесення платежів за право тимчасового користування 15 (п'ятнадцять ) відсотків річних від простроченої суми.

Враховуючи наведене, пунктом 7.3. договору сторони визначили, що позивач має право нарахувати боржнику за прострочення внесення платежів за право тимчасового користування 15 відсотків річних від простроченої суми.

Господарський суд зауважує, що позивач у позові просив суд стягнути з відповідача 16 545,17 грн. трьох відсотків річних та 44 339,51 грн. штрафу на підставі п. 7.3. договору , у зв'язку з порушенням відповідачем грошового зобов'язання за договором № 366/767/11 від 10.01.2011 р.

При цьому, у позові позивач виклав умови п. 7.3. в іншій редакції, зокрема: Відповідно до п. 7.3. договору, за прострочення внесення платежів за тимчасове користування місцем для розміщення рекламних засобів, що складає більше 1 місяця, розповсюджувач зовнішньої реклами додатково сплачує штраф у розмірі 15 (п'ятнадцять) відсотків простроченої суми . .

Оскільки п. 7.3. договору № 366/767/11 від 10.01.2011 р. передбачена відповідальність у вигляді річних відсотків, то господарський суд дійшов висновку про встановлення умовами даного пункту договору іншого розміру відсотків річних, передбачених ст. 625 ЦК України, а позовна вимога про стягнення 44 339,51 грн. 15 % штрафу є за своєю правовою природою річними відсотками.

Відповідно до ч. 1 ст. 61 Конституції України, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи наведене, оскільки сторонами було визначено в договорі інший розмір річних відсотків, то господарський суд вважає за доцільне задовольнити вимогу позивача про стягнення з відповідача 44 339,51 грн. 15 % річних, а у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 16 545,17 грн. трьох відсотків річних відмовити.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Індекс інфляції є щомісячним показником знецінення грошових коштів і розраховується він не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. За таких обставин застосовувати індекс інфляції у випадку, коли борг виник у певному місяці і в тому же місяці був погашений, - підстави відсутні. Крім того, при розрахунку інфляційних нарахувань мають бути враховані рекомендації, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97р Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ , згідно з якими при застосування індексу інфляції слід умовно вважати, що сума, внесена за період з 1 до 15 числа відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 до 31 числа, то розрахунок починається за наступного місяця - червня.

Таким чином за розрахунком позивача, перевіреним судом, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача 172 561,63 грн. інфляційних втрат за період з 06.01.2013 р. до 07.12.2015 р., у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором № 366/767/11 від 10.01.2011 р.

Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) Київреклама просить суд стягнути з відповідача 33 913,69 грн. пені за період з 06.01.2013 р. до 07.12.2015 р., у зв'язку з порушенням відповідачем грошового зобов'язання за договором № 366/767/11 від 10.01.2011 р.

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з Законом України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань від 22.11.1996 р. зі змінами та доповненнями, розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період за який нараховується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з п. 7.2. договору, підприємство має право застосувати до розповсюджувача такі штрафні санкції: за несвоєчасне або неповне внесення плати - пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє на момент сплати пені, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення; у разі нерозміщення розповсюджувачем соціальної реклами - штраф у розмірі 500,00 грн. за кожний день затримки розміщення соціальної реклами.

Дослідивши розрахунок пені, суд встановив, що при розрахунку позивач припустився помилок щодо періодів нарахування, у зв'язку з чим суд виконав власний розрахунок даної вимоги.

За розрахунком суду, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача 31 935,17 грн. пені за період з 06.01.2013 р. до 07.12.2015 р. у зв'язку з порушенням відповідачем грошового зобов'язання за договором № 366/767/11 від 10.01.2011 р.

За таких обставин, позовні вимоги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) Київреклама до Товариства з обмеженою відповідальністю УКРПРОМ-ТОРГ підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 22, 32,33, 43, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю УКРПРОМ-ТОРГ (04655, м. Київ, вул. Глибочицька, 72, офіс 4, код ЄДРПОУ 35624602) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) Київреклама (04070, м. Київ, Боричів Узвіз, 8, код ЄДРПОУ 26199714) 295 596 (двісті дев'яносто п'ять тисяч п'ятсот дев'яносто шість) грн. 72 коп. основного боргу, 172 561 (сто сімдесят дві тисячі п'ятсот шістдесят одну) грн. 63 коп. інфляційних нарахувань, 44 339 (сорок чотири тисячі триста тридцять дев'ять) грн. 51 коп. відсотків річних, 31 935 (тридцять одна тисяча дев'ятсот тридцять п'ять) грн. 17 коп. пені та 8 166 (вісім тисяч сто шістдесят шість) грн. 50 коп. витрат на сплату судового збору.

3. У решті позовних вимог відмовити

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

5. Дане рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня складення його повного тексту і може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Повне рішення складено 09.03.2016 р.

Суддя І.О. Андреїшина