Рішення

від 01.03.2016 по справі 910/1106/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.03.2016Справа №910/1106/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістик МТС"

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграфуд Трейдінг"

про : стягнення заборгованості в сумі 2 459,35 грн. (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог)

Суддя О.С. Комарова

Представники сторін: не з'явились.

В судовому засіданні 01 березня 2015 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Логістик МТС", 26 січня 2016 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою № 03-8/2016 від 18.01.2016 року до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграфуд Трейдінг", про стягнення заборгованості в сумі 2 435,52 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як замовник, не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за договором про надання послуг транспортного експедирування, зокрема, у визначені відповідним договором строки не здійснив оплату вартості наданих йому позивачем послуг, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за вказаним правочином.

Ухвалою суду від 27.01.2016 року порушено провадження у справі № 910/1106/16, призначено розгляд справи на 16.02.2016 року.

Через відділ діловодства суду 16.02.2016 року від позивача надійшли додаткові пояснення № 03-32/2016 від 15.02.2016 року з документами, які долучено судом до матеріалів справи.

Через відділ діловодства суду 16.02.2016 року від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке долучено судом до матеріалів справи.

В судовому засіданні 16.02.2016 року представник позивача позовні вимоги підтримав, дав пояснення по суті спору. Представник відповідача у судове засідання не з'явився.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.02.2016 року судом, за клопотанням представника позивача, у відповідності до положень ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено до 01.03.2016 року.

Через відділ діловодства суду 22.02.2016 року від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, що є за своєю суттю є збільшенням розміру позовних вимог, в якій позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором в розмірі 2 459,35 грн., що включає в себе: суму основного боргу - 2 000,00 грн. та пені - 459,35 грн.

Частина 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України визначає права, які належать лише позивачу. Так, відповідно до зазначеної норми права, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно до абз. 1 п. 3.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011, № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Відповідно до п. 3.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 року, ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.

Враховуючи те, що вищезазначені дії позивача не суперечать законодавству та не порушують права і охоронювані законом інтереси інших осіб, а також те, що зазначену заяву подано представником з достатнім обсягом повноважень для вчинення відповідної процесуальної дії, суд приймає заяву про зменшення позовних вимог до розгляду.

Отже, оскільки збільшення розміру позовних вимог, викладене позивачем у його письмовій заяві, яка прийнята господарським судом до розгляду, то новою ціною позову, виходячи з якої розглядається спір є заборгованість в розмірі 2 459,35 грн., що включає в себе: суму основного боргу - 2 000,00 грн. та пені - 459,35 грн.

Представники сторін 01.03.2016 року в судове засідання не з'явились.

Пунктом 11 "Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. (02.04.2009р.)" передбачено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

У відповідності до підпункту 3.6 пункту 3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами) у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно із абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

У відповідності до п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Дослідивши матеріали справи, суд -

ВСТАНОВИВ:

09 жовтня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Аграфуд Трейдінг" (надалі - замовник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Логістик МТС" (надалі - виконавець, відповідач) було укладено договір про надання послуг транспортного експедирування № Е-09/10/2015-1 (належним чином засвідчена копія договору міститься в матеріалах справи, надалі - договір), за умовами якого, у порядку та на умовах, визначених цим договором, Виконавець зобов'язується організувати та виконувати поставку автомобільним транспортом повірений йому замовником вантаж до пункту призначення у встановлений договором строк та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (вантажоодержувачу), а замовник зобов'язується сплатити за організацію та перевезення вантажу встановлену плату. (п. 1.1. договору).

Відповідно до п. 2.1 договору ціна Договору дорівнює сумарній вартості наданих виконавцем та прийнятих замовником послуг, пов'язаних із виконанням цього договору протягом дії цього договору та складає загальну суму згідно підписаних актів передачі-приймання наданих послуг протягом строку дії договору.

За приписами п.п. 2.2, 2.3 договору розмір плати за кожне перевезення підтверджується у окремих узгоджених заявках на перевезення замовника, що є невід'ємною частиною цього договору. Плата за перевезення вантажу здійснюється після його фактичного виконання, протягом 3 банківських днів з дати підписання кожного акту передачі-приймання наданих послуг. Датою підписання акту є дата, що зазначена в акті передачі-приймання наданих послуг.

Позивач зазначає, що на виконання умов договору надав відповідачу обумовлені договором послуги на загальну суму 54 727,30 грн., що підтверджується, наявними в матеріалах справи, актами здачі-приймання послуг від 17.11.2015 року, від 20.11.2015 року, від 26.11.2015 року та від 30.11.2015 року, проте відповідач надані позивачем послуги оплатив лише частково в сумі 52 727,30 грн., що підтверджується банківською випискою, наявною в матеріалах справи, внаслідок чого у відповідача, за розрахунками позивача, утворилась заборгованість за договором в сумі 2 000,00 грн. (тобто 54 727,30 грн. - 52 727,30 грн.).

Окрім того, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню за порушення виконання грошового зобов'язання щодо оплати товару.

Оцінивши наявні в матеріалах справи документи та докази, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як вже було встановлено судом, 09 жовтня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Аграфуд Трейдінг" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Логістик МТС" було укладено договір про надання послуг транспортного експедирування № Е-09/10/2015-1, за умовами якого, у порядку та на умовах, визначених цим договором, Виконавець зобов'язується організувати та виконувати поставку автомобільним транспортом повірений йому замовником вантаж до пункту призначення у встановлений договором строк та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (вантажоодержувачу), а замовник зобов'язується сплатити за організацію та перевезення вантажу встановлену плату. (п. 1.1. договору).

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов договору позивач надав, а відповідач прийняв обумовлені договором послуги на загальну суму 54 727,30 грн., що підтверджується актами здачі-приймання послуг від 17.11.2015 року, від 20.11.2015 року, від 26.11.2015 року та від 30.11.2015 року.

Як стверджує позивач, взяті на себе зобов'язання за договором відповідач належним чином не виконав, в передбаченому договором порядку та строк здійснив оплату наданих йому послуг лише частково в сумі 52 727,30 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою, в результаті чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 2000,00 грн.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що факт надання позивачем спірних послуг та факт порушення відповідачем своїх зобов`язань по оплаті наданих послуг доведений матеріалами справи та з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, положень договору про надання послуг, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за надані послуги в розмірі 2000,00 грн.

При зверненні до суду позивач також просив стягнути з відповідача на його користь пеню в розмірі 459,35 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З положень п.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Приписами ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

За приписами ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Нормами ст. 3 Закону визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього

Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, розмір пені, що обчислюється від суми простроченого платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

При цьому, в п. 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Відповідно до п. 4.6 договору за порушення термінів оплати замовник виплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період від вартості несвоєчасно виконаного зобов'язання, а у випадку непогашення заборгованості протягом більш як 15 календарних днів з моменту виникнення такої заборгованості, замовник зобов'язаний додатково, крім пені, сплатити на користь виконавця штраф в розмірі 7% від суми заборгованості.

Пунктом 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Таким чином, здійснивши перевірку розрахунків пені, суд дійшов висновку, що вона здійснена невірно, у зв'язку з тим, що позивачем частково були враховані дні оплати заборгованості відповідача, які відповідно до п. 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" не включаються в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені, а тому, суд здійснивши власний розрахунок пені вважає, що стягненню з відповідача підлягає 436,20 грн.

У відповідності зі ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню про стягнення 2 436,20 грн., з них: основного боргу - 2000,00 грн., пені - 436,20 грн.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених вимог в сумі 1 365,03 грн. відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 4-3, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграфуд Трейдінг" (ЄДРПОУ 39940309, адреса: 04071, м. Київ, ВУЛИЦЯ ЩЕКАВИЦЬКА, будинок 55) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістик МТС" (ЄДРПОУ 39209821, адреса: 02081, м. Київ, ВУЛИЦЯ ЗДОЛБУНІВСЬКА, будинок 7-д, КОРПУС З) грошові кошти: основного боргу - 2000,00 грн. (дві тисячі гривень), пені - 436,20 грн. (чотириста тридцять шість гривень 20 копійок) та судовий збір - 1 365,03 грн. (одна тисяча триста шістдесят п'ять гривень 03 копійки). Видати наказ.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Копію рішення направити сторонами у справі № 910/1106/16.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та в строки, передбачені нормами ст.ст. 91, 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 09.03.2016 року.

Суддя О.С. Комарова