Рішення

від 01.03.2016 по справі 927/95/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Господарський суд Чернігівської області

Пр-т. Миру, 20, м. Чернігів, 14000 , тел. 676-311, факс 77-44-62, e-mail: inbox@cn.arbitr.gov.ua

========================================================================================================================================================================

Іменем України

Р І Ш Е Н Н Я

« 01» березня 2016 року Справа № 927/95/16

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Елав» , код ЄДРПОУ 33204346 , вул. Польова, 67, оф. 22, м. Харків, 61001

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Промконтур» , код ЄДРПОУ 33739048, пр-т. Перемоги, 137, м. Чернігів, 14013

Предмет спору: про стягнення 124200,89 грн

Суддя В.В. Шморгун

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: ОСОБА_1 - представник, довіреність б/н від 11.01.2016;

від відповідача: не з'явився .

У судовому засіданні на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Товариством з обмеженою відповідальністю Елав подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю Промконтур про стягнення коштів у розмірі 1424200,89 грн, з яких основний борг 107628,27 грн, 370,84 грн 3% річних, 5438,96 грн пені, 10762,82 грн штрафу та судового збору у розмірі 1863,01 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що ним на виконання умов договору, укладеного між сторонами, було поставлено відповідачу товар, належної кількості та якості, за який останній вчасно не розрахувався. Таким чином, згідно вимог вказаного договору, Господарського та Цивільного кодексів України у позивача виникло право на стягнення основної суми заборгованості, штрафних санкцій та 3% річних від простроченої суми.

Ухвалою господарського суду Чернігівської області від 04.02.2016 порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 11.02.2016.

Ухвалою господарського суду Чернігівської області від 11.02.2016 відкладено розгляд справи на 01.03.2016.

У судове засідання з'явився уповноважений представник позивача.

У судове засідання представник відповідача не з'явився.

Ухвали Господарського суду Чернігівської області від 04.02.2016 про порушення провадження, від 11.02.2016 про відкладення розгляду справи, направлені на юридичну адресу відповідача згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, повернулися до суду неврученими з відміткою відділення поштового зв'язку за закінченням терміну зберігання .

За приписами ст. 64 Господарського процесуального кодексу України ухвала суду про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження вручена їм належним чином.

Пунктом 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) передбачено, що за змістом статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на приписи ст. 64 Господарського процесуального кодексу України та п.3.9.1 Постанови № 18 суд вважає, що відповідач належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Представник позивача вважав за можливе розглянути справу за відсутності уповноваженого представника відповідача.

Від представника позивача клопотання про фіксацію судового засідання технічними засобами не надходило.

Від відповідача заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судових засідань до суду не надходило.

Про поважні причини неявки уповноваженого представника відповідача у судові засідання 11.02.2016 та 01.03.2016 суд не повідомлено.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до п. 2.3 Постанови №18, якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення у засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка уповноваженого представника відповідача у судові засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь у судових засіданнях, відповідачем не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги відсутність процесуальних заяв та клопотань відповідача на час розгляду справи, а також те, що представник позивача проти розгляду справи без участі уповноваженого представника відповідача не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснює розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

У судовому засіданні представником позивача подано письмові пояснення по справі від 29.02.2016 разом з додатками, а саме: фіскальний чек про направлення копії позовної заяви з додатками відповідачу, копія виписки по операціях по банківському рахунку ТОВ Елав за 03.12.2015, копія виписки по операціях по банківському рахунку ТОВ Елав за 10.12.2015, копія рахунку по оплаті №1512008 від 03.12.2015 з доказами відправлення електронною поштою.

Письмові пояснення разом з додатками судом прийнято, залучено до матеріалів справи.

Представник позивача виклав позовні вимоги, зазначені у позовній заяві, та просив задовольнити їх у повному обсязі посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві, письмових та усних поясненнях.

Зокрема представником позивача було усно пояснено суду, що вимоги договору, укладеного з відповідачем, ним виконано в повному обсязі, продукція поставлена в належний строк, в необхідній кількості та асортименті. Після поставки будь-яких заперечень щодо кількості або строків такої поставки з боку відповідача не надходило.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши повноважного представника позивача та перевіривши надані представником позивача докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі з таких підстав.

Як встановлено судом, 27.11.2015 між сторонами було укладено договір поставки №27/11/2015 (надалі Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору Постачальник (позивач у справі) зобов'язується поставити та передати у власність Покупцеві товар, а Покупець зобов'язується прийняти та своєчасно оплатити його вартість на умовах цього договору.

З п. 1.2 Договору вбачається, що перелік найменувань товару, його кількість та ціна, визначені у рахунках-фактурах, виставлених згідно цього Договору або специфікаціях, які є невід'ємною частиною даного Договору.

Пунктами 2.1, 2.4 Договору визначено, що Постачальник зобов'язується передати Покупцеві товар належної якості, придатний для використання в господарській діяльності Покупця та відповідати вимогам діючого законодавства.

У разі виявлення при прийманні невідповідності асортименту, кількості або якості товарів, Постачальник в погоджений термін, але не пізніше 14 днів, здійснює за свій рахунок постачання недопоставлених або заміну невідповідних асортименту, неякісних товарів.

Згідно п. 3.1 Договору на товари, що поставляються, Постачальник зобов'язаний надати товаросупроводжувальні документи: рахунок - фактуру, видаткову накладну.

У відповідності до пп. 4.1, 4.4 Договору вартість товару по Договору встановлюється в гривнях. Платежі за кожну поставлену партію продукції здійснюється в два етапи:

20 % - на умовах попередньої оплати згідно виставленому рахунку за партію;

80% - на протязі 10 банківських днів після відвантаження партії (від дати видаткової накладної).

Пунктами 8.1, 8.2 Договору визначено, що цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та його скріплення печатками Сторін.

Строк цього Договору починає свій перебіг у момент, визначений у п.8.1 цього Договору та діє до 31 грудня 2015 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

На виконання умов Договору поставки ТОВ Елав сформувало і направило 03.12.2015 о 10:35 год засобами електронного зв'язку на електронну адресу ТОВ Промконтур (promkontur@mail.ru) рахунок на оплату №1512008 від 03 грудня 2015 року на загальну суму 109419,35 грн (а.с.58).

Як зазначено у поясненнях позивача та вбачається з матеріалів справи, у зв'язку з обумовленим сторонами збільшенням об'єму поставки на суму 25116,924 грн (з ПДВ) (зокрема, до загального обсягу товару, що підлягало поставці, було додано додаткову позицію Провід ПВС 3*2,5 в кількості 1,4 км.), позивачем 03.12.2015 о 14:12 год було направлено на електронну адресу ТОВ Промконтур (promkontur@mail.ru) збільшений рахунок на загальну вартість товарів у розмірі134536,27 грн.

З матеріалів справи судом встановлено, що 03.12.2016 відповідачем на рахунок позивача було перераховано частину передоплати у розмірі 18000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №163 від 03.12.2015 (а.с.21).

Відповідачем гарантійним листом №31 від 04.12.2015 було надано позивачу гарантії щодо зобов'язання сплатити залишок передоплати у розмірі 8908,00 грн 07.12.2015 (а.с. 22).

Платіжним дорученням №167 від 10.12.2015 ТОВ Промконтур сплатило залишок передоплати у розмірі 8908,00 грн (а.с.23).

Поставка продукції здійснювалась на підставі довіреності №31/29/76 від 04.12.2015, виданої на ім'я директора ТОВ Промконтур ОСОБА_2, копія якої знаходиться у матеріалах справи (а. с. 18).

ТОВ Елав поставило ТОВ Промконтур товар (електропродукцію) на загальну суму 134536,27 грн., отримання відповідачем якого підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткової накладної №1512031 від 04.12.2015 та товарно-транспортної накладної №Р151203 від 04.12.2015, на яких проставлено відбиток печатки відповідача і підпис уповноваженого представника останнього (а.с.17, 19, 20).

Заперечень щодо факту поставки товару за вказаними видатковими накладними відповідачем суду не надано, як і доказів пред'явлення претензій щодо якості, кількості та термінів поставки товару.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачем виконані прийняті на себе зобов'язання з передачі товару, а відповідачем, у свою чергу, прийнятий цей товар без будь - яких зауважень.

Таким чином, судом встановлено, що відповідачу позивачем було поставлено продукції на загальну суму 134536,27 грн, яку ним оплачено лише у розмірі 26908,00 грн.

Оскільки відповідачем було сплачено лише частину грошового зобов'язання за Договором, позивачем було направлено на адресу відповідача претензію №25/12-3 від 25.12.2015 з вимогою сплатити заборгованість у розмірі 107628,27 грн.

Відповідачем заборгованість погашено не було, станом на час звернення до суду заборгованість становить 107628,27 грн.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, свої зобов'язання щодо сплати позивачу грошових коштів за поставлений товар у встановлений строк відповідач не виконав, у результаті чого у останнього утворилась заборгованість перед позивачем у зазначеному вище розмірі, яку позивач просив стягнути в позовній заяві.

Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами, суд виходить з такого.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України загальні зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Аналізуючи правовідносини, що склалися між сторонами суд приходить до висновку, що дії сторін (передача продавцем товару покупцю за товарно-транспортними накладними, прийняття товару покупцем) свідчать про виникнення між ними правовідносин поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Як встановлено судом з матеріалів справи, позивач належним чином виконав свої зобов'язання шляхом поставки товару.

Відповідач, в свою чергу, зобов'язання щодо оплати поставленого товару своєчасно не виконав, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 107628,27 грн

Сторонами у п. 5 Договору визначено, що Покупець у разі затримки оплати за поставлений товар, сплачує Постачальнику суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, 3% річних від простроченої суми, пеню за кожний день такого прострочення в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від ціни несвоєчасно оплаченого товару та штраф у розмірі 10 % від суми невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання.

У відповідності до вимог Договору позивачем зроблено розрахунок 3% річних від простроченої суми - у розмірі 370,84 грн.; пені у розмірі 5438,96 грн.; штрафу у розмірі 10762,83 грн.

Відповідно до ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного або неналежного виконання зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли: допускається стягнення тільки штрафних санкцій; збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції; за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції.

Частинами 4 та 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення зобов'язання застосовуються у розмірі, передбаченому сторонами у договорі чи законі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно до статті 624 Цивільного кодексу України якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Таким чином, можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки, згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності і можуть бути стягнуті одночасно.

Аналогічні висновки про правомірність одночасного стягнення пені та штрафу викладені у постанові Верховного Суду України від 27.04.2012 у справі №06/5026/1052/2011.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.

Виходячи із положень зазначеної норми, 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Це правило ґрунтується на засадах справедливості і виходить з неприпустимості безпідставного збереження грошових коштів однією стороною зобов'язання за рахунок іншої. Матеріальне становище учасників цивільного обороту схильне до змін, тому не виключено, що боржник, який не може виконати грошове зобов'язання зараз, зможе виконати його пізніше. Оскільки грошові кошти є родовими речами, неможливість виконання такого зобов'язання (наприклад, внаслідок відсутності у боржника грошей та інших підстав), не звільняє його від відповідальності, що також підтверджується ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України.

Аналогічні висновки викладені у Постановах Верховного Суду України від 15.11.2010 у справі № 3-11гс10 та від 12.12.2011 у справі № 3-132гс11.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 6 червня 2012 року у справі № 6-49цс12 та від 24 жовтня 2011р. у справі № 6-38цс11.

Зважаючи на вищевикладене, суд вважає, що розмір пені, штрафу та процентів річних, нараховано та заявлено до стягнення позивачем до ТОВ Промконтур правомірно, тому позовні вимоги у частині стягнення пені, штрафу та процентів річних за прострочені платежі за поставку товару підлягають задоволенню у повному обсязі.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачені, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав і, виходячи з матеріалів справи, заборгованість не сплатив.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ Елав про стягнення з ТОВ Промконтур грошових коштів у розмірі 124200,89 грн., з яких основний борг 107628,27 грн., 3% річних 370,84 грн., пеня 5438,96 грн. та штраф 10762,82 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судовий збір у розмірі 1863,01 грн у відповідності до ч. 2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача.

Керуючись ст. 22, 32-35, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1 . Позовні вимоги задовольнити повністю.

2 . Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Промконтур (14013, м. Чернігів, проспект Перемоги, буд. №137, код ЄДРПОУ 33739048) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Елав (61001, м. Харків, вул. Польова, 67, офіс 22, код ЄДРПОУ 33204346) кошти в розмірі 124200,89 грн заборгованості, з яких 107628,27 грн основний борг, 370,84 грн 3% річних, 5438,96 грн пені, 10762,82 грн штрафу та 1863,01 витрат зі сплати судового збору.

Повне рішення складено 09.03.2016.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя В.В. Шморгун