Постанова

від 02.03.2016 по справі 820/235/16

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

02 березня 2016 р. № 820/235/16

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого - судді Зінченка А.В.,

при секретарі - Алавердян Е.А.

за участі представників сторін:

позивача - Масельської Т.М.

відповідача - Зінченка В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові адміністративну справу за позовом Державного підприємства Ізюмський приладобудівний завод до Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Державне підприємство Ізюмський приладобудівний завод , звернувся до суду з позовом до Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області, в якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області № 0000012220,№ 0000022220, № 0000032220 від 06.01.2016 року.

Позивач вважає, що зазначені податкові повідомлення-рішення є неправомірними, необґрунтованими, безпідставними через відсутність доказів порушення підприємством податкового законодавства, а тому просить скасувати їх в повному обсязі.

В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги в повному обсязі, просила суд їх задовольнити, з посиланням на обставини викладені в позовній заяві.

В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував, вказав, що винесені податкові повідомлення-рішення повністю відповідають вимогам діючого законодавства, а тому є законними та обґрунтованими, у задоволенні позовних вимог просив відмовити.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини справи.

ДП Ізюмський приладобудівний завод пройшло передбачену законом процедуру державної реєстрації та набуло статусу державного підприємства з ідентифікаційним кодом 30210163, взято на податковий облік і станом на час проведення перевірки перебуває на обліку в Ізюмській ОДПІ Головного управління ДФС у Харківській області, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (а.с. 117).

Судом встановлено, що фахівцями Ізюмської ОДПІ Головного управління ДФС у Харківській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ДП Ізюмський приладобудівний завод з питань повноти відображення у податковому обліку господарських відносин з контрагентами ПФ Орія , код за ЄДРПОУ 24472933, за період з 01.11.2014 року по 31.11.2014 року, ТОВ Фірма Техпромснаб , код за ЄДРПОУ 30881743, за період з 01.04.2015 року по 30.04.2015 року та з ТОВ Емонт-2001 , код за ЄДРПОУ 31637932, за період з 01.06.2015 року по 30.06.2015 року.

За результатами перевірки складено акт № 552/20-14-22-01/30210163 від 24.12.2015 року, яким встановлені порушення п.п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого ДП Ізюмський приладобудівний завод завищено податковий кредит в листопаді 2014 року на суму 70,02 грн. по взаємовідносинам з ПФ Орія , в квітні 2015 року на суму 116,00 грн. по взаємовідносинам з ТОВ Фірма Техпромснаб та в червні 2015 року на суму 1462,59 грн. по взаємовідносинам з ТОВ Емонт-2001 , який проведено на підставі операцій, що не мають реальності здійснення в листопаді 2014 року, квітні та червні 2015 року відповідно.

Позивач, не погодившись із викладеними висновками у вищезазначеному акті перевірки, звернувся до в.о. начальника Ізюмської ОДПІ Головного управління ДФС у Харківській області Тимофієвої Г.М. із запереченнями № 11 від 05.01.2016 року (а.с. 31-33).

Листом № 63/10/20-14-22-19 від 06.01.2016 року контролюючий орган повідомив, що визнати обґрунтованими доводи ДП Ізюмський приладобудівний завод з приводу правомірності віднесення до складу податкового кредиту операцій з матеріалів (стрічка, фреза кінцева та круг сталевий) невідомого походження від ПФ Орія , ТОВ Фірма Техпромснаб та ТОВ Емонт-2001 та спростувати висновки акту немає підстав (а.с. 34-36).

На підставі вказаного акту перевірки контролюючим органом прийняті податкові повідомлення - рішення № 0000012220 від 06.01.2016 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 105,00 грн., з яких 70,00 грн. - за основним платежем, 35,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями, № 0000022220 від 06.01.2016 року, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 116,00 грн. за квітень 2015 року та 1463,00 грню за червень 2015 року, № 0000032220 від 06.01.2016 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 146,00 грн. (штрафні (фінансові) санкції).

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість вказаних висновків відповідача і винесених на підставі таких висновків спірних правових актів індивідуальної дії на відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, суд виходить з наступного.

Як свідчать матеріали справи, фактичною підставою для винесення спірних податкових повідомлень-рішень слугував висновок відповідача про те, що взаємовідносини між позивачем та контрагентами ПФ Орія м, ТОВ Фірма Техпромснаб в квітні 2015 року та ТОВ Емонт-2001 у червні 2015 року мають ознаки нереальності здійснення господарських операцій із вказаними контрагентами.

Судом встановлено, що між ДП Ізюмський приладобудівний завод (Покупець) та ПФ Орія (Постачальник) укладений Договір постачання № 3000 від 31.01.2014 року, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується передати, а Покупець - прийняти й оплатити продукцію чорного та кольорового металопрокату (прутки, листи, стрічки, дріт), вказану у Специфікаціях. Постачання продукції здійснюється видами транспорту, визначеними за згодою Сторін, за рахунок Постачальника. Замість специфікацій можуть використовуватись рахунки - фактури, виписані на підставі заявок Покупця (а.с. 41-43).

Згідно рахунку - фактури № СФ-01335 від 11.11.2014 року, виписаного ПФ Орія , на придбання товарно - матеріальних цінностей (стрічка 0,5 х 20) ДП Ізюмський приладобудівний завод необхідно було сплатити суму у розмірі 350,10 грн., у т.ч. ПДВ 70,02 грн., що в загальному розмірі становить 420,12 грн. (а.с. 45).

Оплату за отриманий товар за договором поставки № 3000 від 31.01.2014 року було здійснено грошовими коштами за безготівковим розрахунком, що підтверджується випискою банку з особового рахунку за 12.11.2014 року (а.с. 44).

ПФ Орія надано позивачу податкову накладну № 47 від 12.11.2014 року (а.с. 47).

Суму податку на додану вартість за податковою накладною включено до податкового кредиту відповідного періоду, відображену у реєстрі виданих податкових накладних, які відповідають даним додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість та даним декларації з ПДВ за листопад 2014 року (а.с. 73-81).

На підтвердження взаємовідносин між ДП Ізюмський приладобудівний завод та контрагентом ПФ Орія позивачем до суду надано видаткову накладну № РН-0000976 від 18.11.2014 року, прибутковий ордер № 294 від 24.11.2014 року, картку складського обліку та вимогу на відпуск товару № 216 від 24.11.2014 року.

Перевезення товару здійснювалось силами ДП Ізюмський приладобудівний завод , що підтверджується Наказом № 775 від 18.11.2014 року про направлення у відрядження водія ОСОБА_4, посвідченням про відрядження та подорожнім листом № 168054 від 19.11.2014 року.

Щодо взаємовідносин між ДП Ізюмський приладобудівний завод та ТОВ Фірма Техпромснаб в квітні 2015 року суд зазначає наступне.

Згідно рахунку - фактури № СФ-146 від 16.04.2015 року, виписаного ТОВ Фірма Техпромснаб , на придбання товарно - матеріальних цінностей (фреза кінцева к/х Ф 590 КМ4 z=6) ДП Ізюмський приладобудівний завод необхідно було сплатити суму у розмірі 580,00 грн., у т.ч. ПДВ 116,00 грн., що в загальному розмірі становить 696,00 грн. (а.с. 53).

Оплату за отриманий товар було здійснено грошовими коштами за безготівковим розрахунком, що підтверджується випискою банку з особового рахунку за 23.04.2015 року (а.с. 55).

ТОВ Фірма Техпромснаб надано позивачу податкову накладну № 33 від 23.04.2015 року (а.с. 56).

Суму податку на додану вартість за податковою накладною включено до податкового кредиту відповідного періоду, відображену у реєстрі виданих податкових накладних, які відповідають даним додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість та даним декларації з ПДВ за квітень 2015 року (а.с. 82-89).

На підтвердження взаємовідносин між ДП Ізюмський приладобудівний завод та контрагентом ТОВ Фірма Техпромснаб позивачем до суду надано видаткову накладну № РН-151 від 23.04.2015 року, прибутковий ордер № 33 від 29.04.2015 року, лімітно - заборну карту № 48 за квітень 2015 року.

Перевезення товару здійснювалось кур'єрською поштою Нова пошта за рахунок ДП Ізюмський приладобудівний завод , що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Щодо взаємовідносин між ДП Ізюмський приладобудівний завод та ТОВ Емонт-2001 у червні 2015 року суд зазначає наступне.

Згідно рахунку - фактури № СФ-0000683 від 02.06.2015 року, виписаного ТОВ Емонт-2001 , на придбання товарно-матеріальних цінностей (круг ст.4Х5МФС ф150L500, порезка) ДП Ізюмський приладобудівний завод необхідно було сплатити суму у розмірі 7312,50 грн., у т.ч. ПДВ 1462,50 грн., що в загальному розмірі становить 8775,00 грн. (а.с. 63).

Оплату за отриманий товар було здійснено грошовими коштами за безготівковим розрахунком, що підтверджується випискою банку з особового рахунку за 06.09.2015 року (а.с. 65).

ТОВ Емонт-2001 надано позивачу податкову накладну № 47 від 09.06.2015 року (а.с. 66).

Суму податку на додану вартість за податковою накладною включено до податкового кредиту відповідного періоду, відображену у реєстрі виданих податкових накладних, які відповідають даним додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість та даним декларації з ПДВ за червень 2015 року (а.с. 90-97).

На підтвердження взаємовідносин між ДП Ізюмський приладобудівний завод та контрагентом ТОВ Емонт-2001 позивачем до суду надано видаткову накладну № РН-0000387 від 12.06.2015 року, прибутковий ордер № 65 від 18.06.2015 року, картку складського обліку.

Перевезення товару здійснювалось кур'єрською поштою Нічний експрес за рахунок ДП Ізюмський приладобудівний завод , що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому, оцінюватись при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За приписами п.п. 2.4 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Надані суду первинні документи за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства, наявності недоліків (дефектів форми, змісту або походження), які б згідно з п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку спричиняли втрату означеними накладними юридичного статусу первинних документів судом не виявлено та актом перевірки не встановлено.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Згідно з п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі ПК України) під "господарською діяльністю" розуміється діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Податковим кредитом в розумінні підпункту 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у звязку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З огляду на викладені положення, для отримання права сформувати податковий кредит із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів, послуг чи основних фондів з метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а не саме лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на поточних рахунках платників податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Положеннями п. 44.1 ст. 44 ПК України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Як встановлено судом, суми податкового кредиту підтверджені відповідними податковими накладними. Ці податкові накладні складені у відповідності до вимог п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 36.5 ст. 36 ПК України, відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Законом не встановлено обмежень по включенню до складу податкового кредиту сум ПДВ по товарах з підстав викладених другим відповідачем, за умови, що такий постачальник зареєстрований платником податку на додану вартість, за наявності належним чином оформлених податкових накладних, та за наявності фактичного здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг). Окрім того порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

З огляду на встановлені обставини у справі, враховуючи індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, встановлений ст. 61 Конституції України, суд зазначає, що у разі порушення контрагентами платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цих осіб. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податків права на віднесення сум до складу податкового кредиту у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови його отримання (сплатив ПДВ у ціні замовлених та фактично отриманих товарів) та має документальне підтвердження розміру податкового кредиту.

З наведених норм законодавства та досліджених матеріалів справи, суд зазначає, що підприємство позивача виконало вимоги законодавства, сплативши податок на додану вартість в ціні придбаного товару у контрагентів, які в свою чергу, виконали вимоги діючого законодавства, видавши позивачу належним чином оформлені податкові накладні. Підстав для зменшення/збільшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість встановлено не було.

Відповідно до ст. 202 Цивільного Кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин повинен відповідати вимогам зазначеним у ст.203 ЦК України. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим, за винятком встановленихст. 228 Цивільного кодексу України та ст.ст. 207, 208 Господарського кодексу України випадків свідомого укладення таким суб'єктом права нікчемного правочину з метою відображення певних первинних документів в податковому обліку без фактичного проведення господарських операцій.

Обов'язок контролю за правильністю нарахування та сплати ПДВ покладається на відповідача, а не на позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для позбавлення позивача права на податковий кредит через можливі порушення податкового законодавства контрагентом.

Виконання правочинів підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами. Отримані позивачем від контрагентів зазначені податкові накладні не мають недоліків, відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, що спричиняють втрату ними статусу первинного документа.

Суд вважає за необхідним вказати, що чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Таким чином, суд приходить до висновку про неправомірність донарахування податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Суд вказує, що відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

При зазначених обставинах, суд вважає вимоги позивача правомірними та такими, що ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі, а заперечення відповідача суд відхиляє як безпідставні і такі, що суперечать діючому законодавству та фактичним обставинам справи.

Судові витрати підлягають розподілу згідно ст. 94 КАС України.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 94, 160-163, 167, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Державного підприємства Ізюмський приладобудівний завод до Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області від 06.01.2016 року №0000012220, №0000022220 та №0000032220.

Стягнути з Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області (код 39799097)) на користь Державного підприємства Ізюмський приладобудівний завод сплачений судовий збір в сумі 1378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня отримання копії постанови апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлено 09 березня 2016 року.

Суддя А.В. Зінченко