Постанова

від 03.03.2016 по справі 808/3173/15

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2016 рокусправа № 808/3173/15

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді          Чередниченко В.Є.,

суддів:                     Коршуна А.О., Панченко О.М.,

за участю секретаря судового засідання:          Яковенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Торговельна група «Арагон» на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 13 липня 2015 року у справі № 808/3173/15 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Торговельна група «Арагон» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області про скасування в частині податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговельна група «Арагон» (далі – ТОВ «ТГ «Арагон») 12 червня 2015 року звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області, згідно з яким просить визнати протиправним та скасувати прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення №00000408-26-22-11 від 13 січня 2015 року, в частині збільшення суми грошового зобов'язання у розмірі 53442,00 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що вказане податкове повідомлення рішення повинно бути скасовано частково, оскільки висновки відповідача, щодо нереальності господарських операцій позивача з ТОВ «Сефт Плюс», ТОВ «Парус-2014», ТОВ «Хельвенс», ТОВ «Нестіан Трейд», ТОВ «Міланто», викладені у акті №100/08-26-22-11/36912111 від 25 листопада 2014 року (далі – акт перевірки) на підставі якого було прийнято оскаржене рішення є безпідставними та необґрунтованими.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 13 липня 2015 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Постанова суду мотивована тим, що позивачем не доведена протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення в частині яка оскаржується.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції позивач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити повністю.

В апеляційній скарзі зазначає, що ним надано до перевірки всі первинні документи, які витренувались контролюючим органом та підтверджують реальність проведення спірних господарських операцій з контрагентами-постачальниками.

Згідно з запереченням на апеляційну скаргу, відповідач посилаючись на її необґрунтованість просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача який підтримав доводи апеляційної скарги, пояснення представника відповідача яка заперечувала щодо її задоволення, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідачем було проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «ТГ «Арагон» з питань достовірності вчинених правочинів та дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Компанія Урпромторг» у січні-лютому 2014 року, ТОВ «Мані-Тайм» у березні – квітні 2014 року, ТОВ «Сефт Плюс» у квітні 2014 року, ТОВ «Парус-2014» у квітні – травні 2014 року, ТОВ «Хельвенс» у травні 2014 року, ТОВ «Нестіан Трейд» у липні 2014 року, ТОВ «Міланто» у липні 2014 року.

За результатами вказаної перевірки відповідачем складено акт №100/08-26-22-11/36912111 від 25 листопада 2014 року, в якому зроблено висновок про порушення позивачем п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого ТОВ «ТГ «Арагон» занижено суму ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет на загальну суму 54198,00 грн. в т.ч. по періодах: січень 2014 року на суму ПДВ – 10825,00 грн.; лютий 2014 року на суму ПДВ – 12206,00 грн.; березень 2014 року на суму ПДВ – 4824,00 грн.; квітень 2014 року на суму ПДВ – 15728,00 грн.; травень 2014 року на суму ПДВ – 4497,00 грн.; липень 2014 року на суму ПДВ – 6118,00 грн. (т. 1 а.с.8-21).

Позиція податкового органу ґрунтується на висновках:

- актів ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м.Києві:

від 10 липня 2014 року №1589/26-59-22-08/38926739 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Хельвенс»;

від 08 серпня 2014 року №1829/26-59-22-12/38926681 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Парус-2014»;

- акта ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 02 квітня 2014 року №360/26-58-22-07-17/38354571 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Компанія «Укрпромторг»;

- акта ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 23 липня 2014 року №1985/26-55-22-07/36147506 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Мані-Тайм»;

- податкової інформації ДПІ у Деснянському районі м. Києва від 26 вересня 2014 року №2722/7/26-52-22-04-18 (т.2 а.с.45-65).

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000491503 від 31 грудня 2014 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем податок додану вартість із виготовлених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 54198 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 27099 грн. (т.1 а.с.34).

За результатами адміністративного оскарження вищевказане податкове повідомлення-рішення залишено без змін (т.1 а.с.26-33).

Рішенням Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області від 29 квітня 2015 року №43 погоджено застосування процедури податкового компромісу в частині сплати податкових зобов'язань за податковим повідомленням-рішенням №00000408-26-22-11 від 13 січня 2015 року відповідача в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 27855,00 грн. (т.1 а.с.35).

Правомірність та обґрунтованість вказаного податкового повідомлення-рішення відповідача в частині збільшення суми грошового зобов'язання позивача у розмірі 53442,00 грн. є предметом спору переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спірні відносини між сторонами та відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачем не доведено реальності здійснення ним спірних господарських операцій.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскарженої постанови, виходить з наступного.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України (далі - ПК України) податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового періоду), визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 201.8 статті 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого п. 201.10 ст. 201 ПК України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення сплачених сум ПДВ, у вартості товарів/послуг, до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, понесення витрат, у зв'язку з господарською діяльністю платника, сплата податку на додану вартість у вартості товарів/послуг, факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що між позивачем та відповідачем досягнуто податковий компроміс зі сплати податкових зобов'язань за податковим повідомленням-рішенням №00000408-26-22-11 від 13 січня 2015 року у розмірі 27855,00 грн. – основного платежу, за період січень-березень 2014 року та штрафної санкції в розмірі 13927,5 грн., що підтверджується відповідним рішенням (т.1 а.с. 35,45).

Таким чином, сума податкових зобов'язань, яка за вказаним податковим повідомленням-рішенням, після податкового компромісу є неузгодженою складає 39514,50 грн., за періоди квітень - липень 2014 року.

За зазначений період, позивач у межах своєї господарської діяльності у письмовій формі уклав договори поставки товару - канцтоварів в асортименті:

з ТОВ «Парус-2014» №01/04-14 від 01 квітня 2014 року (т.1 а.с.51-53), на підставі якого було поставлено товар на загальну суму 36358,44 грн., з яких ПДВ– 6049,67 грн.;

з ТОВ «Мані-Тайм» №03/03-14 від 03 березня 2014 року (а.с.60-62), на підставі якого було поставлено товар на загальну суму 20653,69 грн., з яких ПДВ – 3442,28 грн.;

з ТОВ «Сефт Плюс» №01/04-14 від 01 квітня 2014 року (т.1 а.с.57-59), на підставі якого було поставлено товар на загальну суму 45990,12 грн., з яких ПДВ – 7665,02 грн.;

з ТОВ «Хельвенс» №01/05-14 від 01 травня 2014 року (т.1 а.с.63-65), на підставі якого було поставлено товар на загальну суму 18409,78 грн., з яких ПДВ – 3068,30 грн.;

з ТОВ «Нестіан Трейд» №01/07-14 від 01 липня 2014 року (т. 1 а.с.66-68), на підставі якого було поставлено товар на загальну суму 18492,37 грн., з яких ПДВ – 3082,06 грн.;

з ТОВ «Міланто» №14/07-14 від 14 липня 2014 року (т.1 а.с.69-71), на підставі якого було поставлено товар на загальну суму 18215,99 грн., з яких ПДВ – 3036,00 грн..

При цьому, з врахуванням положень п.п.1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» факт виконання зазначених договорів підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, які підтверджують обставини поставки товару, а саме щодо правовідносин з:

ТОВ «Парус» - видатковими накладними (т.1 а.с.111-120), товарно-транспортними накладними (т.1 а.с.82-85), платіжними дорученнями (т.2 а.с.7-9) договором відступлення права вимоги (т.1 а.с.74-75);

ТОВ «Хельвенс» - видатковою накладною (т.1 а.с.121-125), договором відступлення права вимоги (т.1 а.с.78-79);

ТОВ «Нестіан Трейд» - видатковою накладною (т.1 а.с.142-149), платіжними дорученнями (т.2 а.с.27-29);

ТОВ «Міланто» - видатковою накладною (т.1 а.с.150-153), платіжними дорученнями (т.2 а.с.22-26);

ТОВ «Мані-Тайм» - видатковою накладною (т.1, а.с.136-141), платіжними дорученнями (т.2 а.с.1-5); договором відступлення права вимоги (т.1 а.с.80-81);

ТОВ «Сефт Плюс» - видатковими накладними (т. 1 а.с.126-135), платіжними дорученнями (т.1 а.с.6), договором відступлення права вимоги (т.1 а.с.76-77).

Розрахунки між суб'єктами господарювання за отримані товари проведені, але не в повному обсязі, так заборгованість позивача, станом на 13.11.2014 року, перед ТОВ «Міланто» складає 18481,01 грн., ТОВ «Хельвенс» 18409,78 грн., ТОВ «Нестіан Трейд» - 8492,37 грн. що сторонами спору не оспорюється.

Контрагентами виписано позивачу податкові накладні за відповідні місяці, а саме:

ТОВ «Парус» за квітень, травень 2014 року (т.1 а.с.202-217);

ТОВ «Хельвенс» за травень 2014 року (т.1 а.с.195-201);

ТОВ «Нестіан Трейд» за липень 2014 року (т.1 а.с.161-170);

ТОВ «Міланто» за липень 2014 року (т.1 а.с.155-160);

ТОВ «Мані-Тайм» за квітень 2014 року (т.1 а.с.171-179);

ТОВ «Сефт Плюс» за квітень 2014 року (т.1 а.с.180-194).

Більша частина придбаного товару використана позивачем у власній господарській діяльності, що підтверджується: видатковими накладними та довіреностями, які підтверджують подальший продаж товару (т.1 а.с.218-232).

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про реальність спірних господарських операцій позивача з вказаними контрагентами, за наслідками яких сформовано спірний податковий кредит, оскільки встановлені обставини справи свідчать про поставку товару, часткову оплату його вартості, використання у власній господарській діяльності тобто рух активів платника податку та його капіталу.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції, згідно з яким видаткова накладна, унеможливлює у будь який спосіб домовленість (узгодження та отримання волевиявлення) з іншою стороною договору про конкретну кількість і номенклатуру (асортимент) продукції, її ціну, строки та місце поставок, оскільки є одностороннім документом, який оформлює постачальник товару, враховуючи наступне.

Згідно з ч.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

У відповідності до ч.2 ст.9 означеного Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань платників здійснюється на підставі первинних документів, у яких міститься інформація саме про господарські операції (результати їх здійснення).

Надані позивачем для підтвердження реальності здійснення господарських операцій, видаткові накладні відображають номенклатуру (асортимент) та кількість придбаного товару, містять всі необхідні реквізити, та обов'язкові посвідчення. При цьому як зазначено представником позивача в судовому засіданні щодо обставин вчинення господарських операцій, узгодження номенклатури (асортименту) та кількості товару зазначеного в цих видаткових накладних відбувалось в усній формі по телефону або електронною поштою. Неможливість цього податковим органом не спростовано, що вказує на безпідставність висновків суду першої інстанції про неможливість узгодження предмета договору його сторонами.

Крім того, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо безтоварності спірних господарських операцій у зв'язку з наявністю недоліків у наданих позивачем до суду товарно-транспортних накладних (далі – ТТН), оскільки наявні в матеріалах справи ТТН містять інформацію про те: ким було здійснено перевезення, якого товару, від кого та кому, підписи водія/експедитора та відповідальних осіб вантажовідправників, вантажоодержувача.

При цьому згідно з поясненнями представника позивача та враховуючи умови договору № 01/04-14 від 01.04.2014 року укладеного з ТОВ «Парус – 2014» поставка товару за цим договором, а також за тими по яких ТТН надано контролюючому органу не було, відбулась власними силами, оскільки враховуючи невелику вагу товару та його розмір, використання вантажного автомобілю для його перевезення було економічно недоцільним, товар перевозився власним легковим транспортом робітників підприємства. Отже товарно-транспортна накладна не виписувалась. Вказані обставини податковим органом не спростовано.

Крім того, Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні затверджені Мінтрансом України 14.10.1997 року № 363 (далі – Правила) не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи, обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна не є документом первинного бухгалтерського обліку, що підтверджує обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Крім того, податкове законодавство не ставить в залежність право платника податків на податковий кредит від наявності чи відсутності товарно-транспортної накладної, а Правила, не є законодавчим документом з питань оподаткування та не можуть регламентувати виключний порядок документування в податковому обліку валових витрат та податкового кредиту.

Також, суд апеляційної інстанції враховує те, що податковим органом не досліджувалось обставини здійснення перевізником товару ФОП Самохлебовим господарської операції перевезення та її безтоварності. Отже податковий орган не мав сумніву щодо її реальності.

Згідно з частинами 4 та 5 статті 11 КАС України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Отже висновки суду першої інстанції про ненадання позивачем суду безспірних доказів того, що саме той товар який було придбано за спірними угодами та у подальшому було реалізовано, без зазначення цих доказів, є необґрунтованими, оскільки виходячи з принципу офіційності, суд першої інстанції, маючи сумніви щодо наявності певних обставин повинен був запропонувати позивачу надати докази на їх підтвердження або витребувати їх з власної ініціативи у осіб які їх мають, однак не зробив цього.

При цьому видаткові накладні позивача, що підтверджують подальшу реалізацію придбаного товару, містять той самий перелік товару, що і видаткові накладні контрагентів за спірними господарськими операціями поставки. Не відчуження позивачем, на час перевірки, придбаного товару у повному обсязі його придбання, не свідчить про реалізацію ним якогось іншого товару.

Принципу офіційності суд першої інстанції також не дотримався витребувавши у позивача докази спеціальної правосуб'єктності його контрагентів, хоча мав би лише запропонувати зробити це, а у разі неможливості з власної ініціативи їх витребувати.

Фактично суд першої інстанції помилково вирішив спір виходи з помилкової позиції щодо наявності у позивача обов'язку щодо доказування правомірності своїх дій. Суд першої інстанції не врахував принцип офіційності в тій його частині, яка стосується наявності саме у суб'єкта владних повноважень обов'язку доведення правомірність своїх дій. При цьому, згідно з принципом змагальності суб'єкт господарювання зобов'язаний заперечувати проти доводів суб'єкта владних повноважень.

Крім того колегія суддів вважає безпідставними висновки суду першої інстанції про те, що досліджені судом документи не свідчать про належне оприбуткування позивачем товарів внаслідок здійснення операцій з ТОВ «Сефт Плюс», ТОВ «Парус-2014», ТОВ «Хельвенс», ТОВ «Нестіан Трейд», ТОВ «Міланто», ТОВ «Мані-Тайм», оскільки суд першої інстанції не зазначив в наслідок дослідженні яких саме документів він дійшов такого висновку. При цьому докази щодо витребування судом документів для з'ясування обставин оприбуткування позивачем придбаних товарів в матеріалах справи відсутні. Обставини оприбуткування позивачем придбаного товару за спірними господарськими операціями, згідно з актом перевірки, податковим органом не досліджувався, висновки щодо цього в акті перевірки відсутні.

Також є безпідставним врахування судом першої інстанції обставин досягнення позивачем податкового компромісу (т.1 а.с. 35) в підтвердження факту безтоварності спірних господарських операцій позивача, оскільки підстави для цього в законодавстві відсутні.

При цьому доводи представника позивача про те, що застосування процедури податкового компромісу не є визнанням факту заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість, а є способом економії коштів підприємства у зв'язку з досудовим вирішенням спору підприємством, на думку колегії суддів заслуговують на увагу.

Взагалі в акті перевірки відсутність реальності вчинення господарської діяльності пов'язується податковим органом з обставинами діяльності контрагентів позивача, а саме: у зв'язку з неможливістю проведення зустрічних звірок, що є неприпустимим як за законодавством України так і міжнародними нормами.

Згідно з рішеннями Європейського Суду від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України» та від 22.01.2009 «Булвес» АД проти Болгарії, які відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, вказано на те, що коли Держави-члени Конвенції володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань… Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

Згідно з частиною 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Отже, виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків, за загальним правилом, не впливають на права та обов'язки іншого платника податків. Крім того, чинне законодавство не покладає на підприємство обов'язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відповідачем в акті перевірки, який став підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення в тій частині яка оскаржується, не наведено тих обставин, які б свідчили про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України.

Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову. Між тим відповідач вказаного обов'язку не виконав.

Згідно з пунктом 2 підрозділу 9-2 Перехідних положень ПК України сума заниженого податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість сплачується в розмірі 5 відсотків такої суми. При цьому 95 відсотків суми заниженого податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість вважаються погашеними, штрафні санкції не застосовуються, пеня не нараховується.

Згідно з п. 8 зазначеного підрозділу податковий компроміс вважається досягнутим після сплати платником податків узгоджених податкових зобов'язань згідно із цим підрозділом.

Після досягнення податкового компромісу згідно із цим підрозділом такі зобов'язання не підлягають оскарженню та їх розмір не може бути змінений в інших податкових періодах.

Отже, враховуючи положення вказаних правових норм, які свідчать проте, що штрафні санкції не застосовуються у разі досягнення податкового компромісу та обставини справи які свідчать про те, що податковий компроміс між позивачем та відповідачем досягнуто зі сплати податкових зобов'язань за податковим повідомленням-рішенням №00000408-26-22-11 від 13 січня 2015 року у розмірі 27855,00 грн. – основного платежу та штрафної санкції в розмірі 13927,5 грн. (т.1 а.с. 35), суд дійшов висновку про необґрунтованість вимог позивача щодо скасування оскарженого рішення відповідача у розмірі зазначених штрафних санкцій, оскільки до нього вони не застосовуються.

Таким чином, сума податкових зобов'язань, яка після податкового компромісу є неузгодженою складає 39 514,50 грн. виходячи з розрахунку (81297 грн. – (27855 грн. + 13927,5 грн.))

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову якою позов задовольнити частково.

Керуючись: пунктом 3 частини 1 статті 198, статтями 205, 207 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Торговельна група «Арагон» – задовольнити частково.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 13 липня 2015 року у справі № 808/3173/15 – скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області №00000408-26-22-11 від 13 січня 2015 року, в частині збільшення суми грошового зобов'язання у розмірі 39514 (тридцять дев'ять тисяч п'ятсот чотирнадцять) грн. 50 коп.

У задоволені позову в іншій частині відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст постанови виготовлений 04 березня 2016 року.

Головуючий:                                                                      В.Є. Чередниченко

Суддя:                                                                      А.О. Коршун

Суддя:                                                                      О.М. Панченко