Рішення

від 17.03.2016 по справі 904/1077/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17.03.16р. Справа № 904/1077/16

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГОХІМСЕРВІС", м.Київ

до публічного акціонерного товариства "ДНІПРОВСЬКИЙ МЕТАЛУРГІЙНИЙ КОМБІНАТ ім. Дзержинського", м.Дніпродзержинськ, Дніпропетровська область

про стягнення заборгованості за договором №15-0427-02 від 16.02.2015р.

Суддя Петренко І.В.

Секретар судового засідання - помічник судді Лисаченко В.С.

Представники:

від позивача: представник ОСОБА_1, довіреність №1 від 16.03.2016р.;

від відповідача: представник ОСОБА_2, довіреність №14 від 29.01.2016р.

СУТЬ СПОРУ:

Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергохімсервіс", м.Київ (далі по тексту - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою до публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат ім.Ф.Е.Дзержинського", м.Дніпродзержинськ, Дніпропетровська область (далі по тексту - відповідач) про стягнення 199070,95грн.

Судові витрати по справі позивач просив суд стягнути з відповідача.

За результатами розгляду позовної заяви від 17.02.2016р. за вих.№б/н ухвалою суду від 24.02.2016р. порушено провадження по справі та призначено слухання на 17.03.2016р.

Відповідно до п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 811 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Позивач про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулося на адресу господарського суду 03.03.2016р. з відміткою представника позивача про отримання ухвали суду 29.02.2016р. та явкою представника в судове засідання.

Відповідач про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулося на адресу господарського суду 02.03.2016р. з відміткою представника відповідача про отримання ухвали суду 01.03.2016р. та явкою представника в судове засідання.

17.03.2016р. повноважний представник позивача позовні вимоги підтримує та просить суд їх задовольнити.

Повноважний представник відповідача позовні вимоги визнає, однак просить суд врахувати фінансовий стан відповідача та розстрочити виконання рішення суду на три місяці.

Представник позивача погодився з розстроченням виконання рішення суду, яке запропоновано представником відповідача.

В судовому засіданні оглянуто всі оригінали первинних документів на підставі яких виник спір.

Суд розглянув справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Враховуючи вимоги статті 69 Господарського процесуального кодексу України щодо строків розгляду справи у судовому засіданні, яке відбулося 17.03.2016р. в порядку ст.85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, -

ВСТАНОВИВ:

16.02.2015р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Енергохімсервіс" (далі по тексту - позивач, постачальник) та публічним акціонерним товариством "Дніпровський металургійний комбінат ім.Ф.Е.Дзержинського" (далі по тексту - відповідач, покупець) укладено договір №15-0427-02 (далі по тексту - договір), відповідно до пункту 1.1 умов якого визначено, що постачальник зобов'язується поставляти, а покупець приймати й оплачувати продукцію погодженими партіями (далі по тексту - товар).

Пунктом 2.1 договору визначено, що ціна товару погоджується в специфікаціях до даного договору й вказується на умовах відповідно до ІНКОТЕРМС - правил тлумачення термінів Міжнародної ОСОБА_3 в редакції 2010 року.

Пунктом 2.2 договору визначено, що сума договору на момент підписання вказується в специфікаціях №1 і становить 23436,00грн. з ПДВ, і буде збільшуватися на суму кожної наступної специфікації, що підписується обома сторонами.

Сторони прийняли, що всі ціни, обговорені в специфікаціях додатків до даного договору, є звичайними, справедливими, ринковими (пункт 2.3 договору).

Пунктом 3.1 договору визначено, що розрахунки за даним договором здійснюються в національній валюті України.

Оплата за поставлений товар провадиться шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника відповідно до виставленого рахунку, на умовах додатково зазначених у специфікаціях до даного договору (пункт 3.2 договору).

Термін дії договору з моменту підписання по 31 грудня 2015 року, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (пункт 9.4 договору).

В специфікації №1 від 16.02.2015р. сторонами погоджено найменування товару, одиницю виміру, кількість, ціну, грн. без ПДВ з тарою, суму, грн. без ПДВ з тарою, інші умови серед яких конкретизовано порядок розрахунку між сторонами, а саме на протязі 10 календарних днів з моменту отримання товару згідно виставленому фактичному рахунку.

20.03.2015р. між сторонами підписано додаткову угоду №1 в якій сторони погодили доповнити даний договір специфікацією №2.

Між сторонами підписано додаткову угоду №2 в якій сторони погодили доповнити даний договір специфікацією №3.

Між сторонами підписано додаткову угоду №3 в якій сторони погодили доповнити даний договір специфікацією №4.

Між сторонами підписано додаткову угоду №4 в якій сторони погодили доповнити даний договір специфікацією №5.

На виконання умов укладеного між сторонами договору позивачем поставлено на адресу відповідача товар, що підтверджується наступними видатковими накладними, які підписано представниками сторін, підписи яких скріплено печатками підприємств, а саме:

- видаткова накладна №РН-0000221 від 18.06.2015р. на суму 32220,00грн.;

- видаткова накладна №РН-0000225 від 23.06.2015р. на суму 43464,00грн.;

- видаткова накладна №РН-0000238 від 02.07.2015р. на суму 41016,00грн.;

- видаткова накладна №РН-0000256 від 13.07.2015р. на суму 21564,00грн.;

- видаткова накладна №РН-0000262 від 17.07.2015р. на суму 21024,00грн.;

- видаткова накладна №РН-0000277 від 27.07.2015р. на суму 63720,00грн.;

Отже товару позивачем відповідачу поставлено на загальну суму 223008,00грн.

Відповідач частково оплатив заборгованість, а саме у розмірі 23937,05грн., яка виникла за видатковою накладною №РН-0000221 від 18.06.2015р. на суму 32220,00грн.

Таким чином, наявна заборгованість відповідача перед позивачем складає 199070,95грн., яка і стала підставою звернення позивача до господарського суду з даною позовною заявою.

В свою чергу, відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань по вищезазначеному договору на момент розгляду спору до господарського суду не надав.

Крім того, відповідач скористався наданим йому правом на судовий захист, визнав, що в бухгалтерському обліку відповідача обліковується заборгованість у розмірі 199070,95грн. з ПДВ за договором №15-0427-02 від 16.02.2015р.

Відповідач звертає увагу суду, що його господарська діяльність як і багатьох інших підприємств металургійної галузі, починаючи з 2008 року здійснюється в надзвичайно складних умовах, які викликані нестабільністю на світовому ринку чорних металів, зниженням цін на продукцію основного виробництва відповідача, постійним зростанням цін на електроенергію, природний газ, сировину, зростання тарифів на залізничні перевезення.

Негативно вплинула на виробничо-господарську діяльність втрата господарських зв'язків з постачальниками сировини та палива на Донбасі у зв'язку з проведенням АТО на території Донецької та Луганської областей та необхідність пошуку нових постачальників, що примушувало комбінат працювати в умовах браку сировини, що негативно позначається на показниках виробництва.

За підсумками 2015 року сума збитків склала 1356307 млн. грн., що підтверджується звітом про фінансові результати.

Отже, просить суд розстрочити виконання рішення господарського суду наступним чином:

- квітень 2016 року - 69343,05грн.;

- травень 2016 року - 66356,98грн.;

- червень 2016 року - 66356,99грн.

Позивач надав свою згоду на застосування розстрочки виконання рішення суду.

Згідно з частиною другою статті 4 3 та статтею 33 Господарського кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (стаття 32 цього Кодексу).

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами процесуального законодавства, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, суд забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Дослідивши матеріали справи, оригінали документів наданих позивачем на вимогу суду в судове засідання та заслухавши повноважних представників позивача та відповідача в судовому засіданні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги, слід визнати обґрунтованими, документально доведеними, такими, що не суперечать чинному законодавству України, а отже є такими, що підлягають задоволенню.

Факт отримання відповідачем товару підтверджується матеріалами справи, а саме видатковими накладними, що містяться в матеріалах справи, які підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств позивача та відповідача.

Зобов'язання відповідача, щодо оплати за отриманий товар передбачено умовами договору та нормами законодавства.

З огляду на положення договору та специфікацій до нього, строк оплати товару отриманого за видатковими накладними (видаткова накладна №РН-0000221 від 18.06.2015р. на суму 32220,00грн.; видаткова накладна №РН-0000225 від 23.06.2015р. на суму 43464,00грн.; видаткова накладна №РН-0000238 від 02.07.2015р. на суму 41016,00грн.; видаткова накладна №РН-0000256 від 13.07.2015р. на суму 21564,00грн.; видаткова накладна №РН-0000262 від 17.07.2015р. на суму 21024,00грн.; видаткова накладна №РН-0000277 від 27.07.2015р. на суму 63720,00грн.) є таким, що настав.

Дії відповідача про визнання боргу не суперечать законодавству та не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Господарський суд вважає, що відповідач визнав себе зобов'язаною особою по відношенню до позивача, оскільки до дій які свідчать про визнання боргу можуть відноситися часткове погашення самим боржником основного боргу.

Доказів оплати товару в сумі 199070,95грн. відповідач не надав, доводи позивача, наведені в обґрунтування позову, належними доказами не спростував.

Доказів повернення вказаного товару позивачу відповідачем не надано.

Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного.

Відповідно до п. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч.1). Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу (ч.2). У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами (ч.3). Якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу (ч.4). Якщо продавець зобов'язаний передати покупцеві крім неоплаченого також інший товар, він має право зупинити передання цього товару до повної оплати всього раніше переданого товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства (ч.5).

В силу ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частина 2 ст. 266 Господарського кодексу України встановлює, що загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення ((асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначається специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Пунктом 6 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Відповідно до п.7.1.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.12р. за № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України", розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

Пунктом 7.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.12р. за № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України", підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 Господарського процесуального кодексу України, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Дослідивши доводи відповідача в обґрунтування надання йому розстрочки виконання рішення суду на три місяці та згоду позивача на надання відповідачу розстрочки виконання рішення суду наступним чином:

- квітень 2016 року - 69343,05грн.;

- травень 2016 року - 66356,98грн.;

- червень 2016 року - 66356,99грн. господарський суд прийняв рішення розстрочити виконання рішення суду лише в частині основного боргу. В решті відмовити.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір при задоволенні позову покладається на відповідача.

З урахуванням положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 2986,06грн.

До уваги. Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Пленум Вищого господарського суду України у п. 9 постанови від 17.05.2011 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", роз'яснив, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою Господарського процесуального кодексу України покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Аналогічна правова позиція підтримана постановами Вищого господарського суду України від 24.12.2014р. по справі № 904/9428/13, від 23.11.2015р. по справі №904/2640/15, недотримання якої стало підставою скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Згідно пунктом 12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України» не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з'ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча б відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення. Водночас апеляційний господарський суд у мотивувальній частині своєї постанови не лише вправі, а й повинен зазначити власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи.

Керуючись ст.ст. 11, 202, 509, 525, 526, 530, 536, 549, 610, 612, 625, 629, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 199, 265, 266 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 2, 12, 21, 32, 33, 34, 36, 44, 49, 75, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Заяву про розстрочку виконання рішення суду задовольнити частково.

Стягнути з публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат ім.Ф.Е.Дзержинського" (51925, Дніпропетровська область, м.Дніпродзержинськ, вул.Кірова, 18-Б; ідентифікаційний код 05393043) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Енергохімсервіс" (04071, м.Київ, вул.Введенська, 29/58 к.2; ідентифікаційний код 30789473) 199070,95грн. (сто дев'яносто дев'ять тисяч сімдесят грн. 95 коп.) основної заборгованості розстрочивши виконання рішення суду в частини сплати основної заборгованості у розмірі 199070,95грн. (сто дев'яносто дев'ять тисяч сімдесят грн. 95 коп.) наступним чином:

- квітень 2016 року - 66356,98грн. (шістдесят шість тисяч триста п'ятдесят шість грн. 98 коп.);

- травень 2016 року - 66356,98грн. (шістдесят шість тисяч триста п'ятдесят шість грн. 98 коп.);

- червень 2016 року - 66356,99грн. (шістдесят шість тисяч триста п'ятдесят шість грн. 98 коп.), видати наказ.

В наданні розстрочки виконання рішення суду в частині стягнення судового збору відмовити.

Стягнути з публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат ім.Ф.Е.Дзержинського" (51925, Дніпропетровська область, м.Дніпродзержинськ, вул.Кірова, 18-Б; ідентифікаційний код 05393043) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Енергохімсервіс" (04071, м.Київ, вул.Введенська, 29/58 к.2; ідентифікаційний код 30789473) 2986,06грн. (дві тисячі дев'ятсот вісімдесят шість грн. 06 коп.) судового збору, видати наказ.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Дніпропетровським апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

22.03.2016 року

Суддя ОСОБА_4