Рішення

від 21.03.2016 по справі 922/464/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" березня 2016 р.Справа № 922/464/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Сальнікової Г.І.

при секретарі судового засідання Гончарові В.В.

розглянувши справу

за позовом Харківського обласного комунального підприємства "Дирекція розвитку інфраструктури території" (м. Харків) до Люботинського комунального житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Люботинської ОСОБА_2 (м. Люботин) про стягнення 11 612,14 грн. за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_3Г.(дов.№298 від 05.01.2016 року);

відповідача - ОСОБА_4 (дов.№01/03/2016 від 01.03.2016 року)

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Харківського обласного комунального підприємства "Дирекція розвитку інфраструктури території", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Люботинського комунального житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Люботинської ОСОБА_2 на свою користь заборгованість, яка виникла у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором про постачання теплової енергії №681 від 02.01.2013. Відповідно вимог позовної заяви, заявлена до стягнення сума заборгованості становить 11612,14 грн., з яких 6729,38 грн. - основний борг; 4363,14 грн. - інфляційні втрати; 519,62 грн. - 3 % річних. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання передбачені договором про постачання теплової енергії №681 від 02.01.2013 щодо своєчасної оплати за поставлену теплову енергію за період з березня 2013 по квітень 2014. Судові витрати просить суд покласти на відповідача.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 22 лютого 2016 р. було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 10 березня 2016 р. об 11:10 год.

10.03.2016 року через канцелярію суду (вх. №7861/16) від представника відповідача надійшла заява про долучення до матеріалів справи додаткових документів.

Суд, дослідивши заяву представника відповідача про долучення до матеріалів справи додаткових документів, задовольнив її, та долучив додаткові документи до матеріалів справи.

10.03.2016 року через канцелярію суду (вх. №7862/16) від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він заперечив проти позовних вимог.

10.03.2016 року через канцелярію суду (вх. №7876/16) від представника відповідача надійшло клопотання про залучення співвідповідача приватного нотаріуса ОСОБА_1

Суд, дослідивши клопотання представника відповідача про залучення співвідповідача, наголосив на тому, що дане клопотання буде вирішено в наступному судовому засіданні.

В судовому засіданні 10 березня 2016 р. судом було оголошено перерву до 21 березня 2016 року о 11:20 год.

18.03.2016 року до канцелярії суду (вх.№9130/16) від представника позивача надійшли заперечення на відзив представника відповідача, що надійшов до канцелярії суду 10.03.2016 року під (вх.№7862/16), та збільшення позовних вимог.

Відповідно до ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Суд, дослідивши заперечення представника позивача на відзив представника відповідача, що надійшов до канцелярії суду 10.03.2016 року під (вх.№7862/16), та збільшення позовних вимог, вирішив прийняти до розгляду збільшення позовних вимог, та долучив до матеріалів справи заперечення на відзив представника позивача.

Суд, розглянувши у судовому засіданні 21.03.2016 клопотання представника відповідача про залучення співвідповідача, що надійшло до канцелярії суду 10.03.2016 року (вх.№7876), відмовив в його задоволенні як безпідставне та необґрунтоване.

Представник позивача у судовому засіданні 21.03.2016 просив суд задовольнити позовні вимоги, з урахуванням збільшених позовних вимог.

В судовому засіданні 21.03.2016 представник відповідача проти позову заперечив.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для Пояснення представника позивача - просить суд задовольнити позовні вимоги, з урахуванням збільшених позовних вимог.

Згідно рішення XXVIII сесії VI скликання Люботинської міської ради від 15.12.2012 р. №467 та наказу Харківського обласного комунального підприємства Дирекція розвитку інфраструктури території № 106 від 29.12.2012 р. Про початок експлуатації систем централізованого теплопостачання від топкових по вул. Радянська, 12, Радянська 41, та Радянська 28 в м. Люботин прийнято в експлуатацію 2-ві газові топкові за адресами: по вул. Радянська, 12, Радянська, 41 та Радянська 28 в м. Люботин з 01 січня 2013 р.

В зв'язку з цим, між ХОКП Дирекція розвитку інфраструктури території та Люботинським комунальним житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство Люботинської міської ради Харківської області, було укладено договір Про постачання теплової енергії № 681 від 02 січня 2013 р.

На підставі цього договору, ХОКП Дирекція розвитку інфраструктури території взяло на себе зобов'язання постачати Споживачеві теплову енергію в обсягах, передбачених цим договором за адресою: м. Люботин, вул. Радянська, 41, а споживач зобов'язується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими грифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.

Згідно ст. 35 ГПК України, обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Так, в матеріалах справи наявна ухвала господарського суду Харківської області по справі № 922/4542/13 за позовом Харківського обласного комунального підприємства "Дирекція розвитку інфраструктури території" до Люботинського комунального житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Люботинської ОСОБА_2 про визнання укладеним договору про постачання теплової енергії №681.

З ухвали суду від 27.01.2014 по справі № 922/4542/13 вбачається, що після порушення провадження у справі між позивачем та відповідачем було укладено договір про постачання теплової енергії №681, в зв'язку з чим припинено провадження у справі на підставі п.1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України.

Відповідно до умов договору № 681 від 02.01.13 р. приміщення підключені до єдиної системи опалення за адресою: Харківська область, м. Люботин, вул. Радянська, 41 та факт споживання відповідачем теплової енергії, в спірний період, підтверджується розпорядженням Харківської обласної державної адміністрації № 589 від 16.10.2012 р. Про початок опалювального сезону 2012-2013 р. , актами про включення-відключення опалення (наряд про відключення № б/н від 15.04.13 р., наряд про включення б/н від 02.10.13 р., наряд про відключення № б/н від 09.04.14 р.).

Розділом 6 договору передбачено, що розрахунковим періодом є календарний місяць. Споживач за 15 днів до початку розрахункового періоду своїм дорученням повинен самостійно сплатити Теплопостачальній організації вартість зазначеної в договорі кількості теплової енергії, передбаченої на розрахунковий період, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок місяця. Остаточні розрахунки за теплову енергію, що спожита протягом розрахункового періоду, здійснюється до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим згідно платіжного доручення отриманого від Теплопостачній організації.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання договору Про постачання теплової енергії №681 від 02 січня 2013 р. Теплопостачальна організація у період з березня 2013 року по квітень 2014 року передав відповідачу теплову енергію на загальну суму 6729,38 грн., що підтверджується актами передачі теплової енергії від 04.04.2013 року на суму 1135,57 грн., та донарахування за цей період згідно акту передачі від 04.04.2013 року за березень 2013 р. - на суму 2371,24 грн. (акт звірки від 01.04.2013 р., від 07.05.2013 року за квітень 2013 р. - на суму 210,17 грн. (акт звірки від 01.05.2013 р., від 06.11.2013 року за жовтень 2013 р. - на суму 366,29 грн. (акт звірки від 01.11.2013 р.), від 09.12.2013 року за листопад 2013 р. - на суму 699,89 грн. (акт звірки від 01.12.2013 р., від 08.01.2014 року за грудень 2013 р. - на суму 1126,23 грн. та була проведена корректировка згідно акту передачі на теплову енергії від 08.01.2014 року за грудень 2013 р. - на суму -1391,78 грн. (акт звірки від 01.01.2014 р.), які підписані Відповідачем, від 10.02.2014 р. за січень 2014 р. на суму 1184,95 грн. (акт звірки від 01.02.2014 р.), від 05.03.2014 р. за лютий 2014 р. - на суму 747,94 грн. (акт звірки від 01.03.2014 р), від 07.04.2014 р. за березень 2014 р. - на суму 469,72 грн. (акт звірки від 01.03.2014 р.), від 05.05.2014 р. за квітень 2014 р. - на суму 136,78 грн. (акт звірки від 01.05.2014 р., які були направлені на адресу відповідача та отримані ним, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення від 07.10.2014 р.

Нарахування за спожиту теплову енергію, за вказаний період, відбувалось на підставі наступних тарифів: Тариф 667,20 грн., за 1 Гкал., затверджений виконавчим комітетом Люботинської міської ради, рішення № 17 від 10.01.2012 року та розпорядженням ХОКП Дирекція розвитку інфраструктури території №02 від 11.01.2013 р. Про введення тарифів на послуги з теплопостачання .

Розпорядженням виконавчого комітету Люботинської міської ради № 204 від 15.09.2014 р. створена комісія по відключенню приміщень від системи централізованого опалення у будинку за адресою: вулиця Радянська, 41, м. Люботин.

За результатами роботи комісії по відключенню приміщення від системи централізованого опалення у будинку за адресою: вулиця Радянська, 41, вирішено відключити від централізованого опалення приміщення у будівлі по вулиці Радянська, 41, що підтверджується актом від 16.09.2014 р.

Судом встановлено, що позивач виконав свої обов'язки у повному обсязі, умови договору з надання послуг з теплопостачання виконані в повному обсязі, оскільки єдиним документом, що підтверджує невиконання зазначених умов виробником послуги є акт-претензія, оформлений згідно із ст. 18 Закону України Про житлово-комунальні послуги . Лише за наявності такого акту, споживачу проводиться відповідний перерахунок. За відсутності такого документу, послуга вважається наданою в повному обсязі і належної якості.

Відповідач, перебуваючи у приміщенні за вище вказаною адресою, свої договірні зобов'язання за отриману теплову енергію не виконав. Заборгованість відповідача перед ХОКП ДРІТ за фактично спожиту теплову енергію за період з березня 2013 по квітень 2014 року, становить 6729,38 грн.

Таким чином, позивач змушений був звернутися до суду за захистом свого порушено права.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

У відповідності до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

За визначенням понять ст. 1 Закону України Про житлово-комунальні послуги та Закону України „Про теплопостачання" балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд (далі - балансоутримувач) - власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом і уклала договір купівлі-продажу теплової енергії з теплогенеруючою або теплопостачальною організацією, а також договори на надання житлово-комунальних послуг з кінцевими споживачами. Споживачем теплової енергії визнається особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.

Статтею 19 Закону України Про житлово-комунальні послуги встановлює, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних відносин у сфері житлово-комунальних послуг: є власник, споживач, виконавець, виробник. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.

Згідно ст. 29 Закону України Про житлово-комунальні послуги , яка визначає особливості укладання договору у багатоквартирному будинку, договір на надання комунальних послуг у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орандарем чи квартиронаймачем та балансоутримувачем або уповноваженою ним особою.

Відповідно до ч. 3 , 4 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 3 жовтня 2007 р. N 1198, споживач теплової енергії - це фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору. Користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією (далі - договір), крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва. Договори укладаються відповідно до типових договорів.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вказані обставини та приймаючи до уваги вимоги ст. 526 Цивільного Кодексу України, а саме те, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, хоча мав можливість скористуватись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції по справі, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача про стягнення заборгованості за отриману теплову енергію в сумі 6756,37 грн. правомірна та обґрунтована, така, але підлягає частковому задоволенню в розмірі 6729,38 грн. в зв'язку з помилкою в розрахунках.

Стосовно заявленої до стягнення у позові пені в сумі 1586,17 грн. суд зазначає наступне.

Згідно зі ст.ст.193, 198 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", пеня обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з п. 7.2.2 договору №681 від 02.01.2013 про постачання теплової енергії, за несвоєчасне виконання розрахунків за спожиту теплову енергію - нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Враховуючи викладене, перевіривши нарахування пені позивачем, суд визнає вимоги про стягнення з відповідача пені такими, що підлягають частковому задоволенню в сумі 1579,65 грн. В іншій частині стягнення з відповідача пені потрібно відмовити.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 521,21 грн. суд зазначає таке.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Суд, перевіривши розрахунок позивача, перевіривши період нарахування останнім вказаної суми 3% річних, дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок не є вірним оскільки не відповідає вимогам чинного законодавства, тому вимога про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 521,21 грн. підлягає частковому задоволенню в сумі 519,62 грн. В іншій частині стягнення з відповідача 3% річних потрібно відмовити.

Що стосується заявленої вимоги позивача про стягнення з відповідача 4380,23 грн. суми інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

В інформаційному листі від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським суд України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30). В силу приписів статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки надані розрахунки не відповідають вимогам чинного законодавства, тому нарахована сума інфляційних підлягає стягненню з відповідача частково в розмірі 4363,14 грн. В іншій частині стягнення інфляційних слід відмовити.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до статті 44 та статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 1378,00 грн., оскільки з його вини спір було доведено до суду.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Люботинського комунального житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Люботинської міської ради Харківської області (62433, Харківська обл., Дергачівський р-н, м. Люботин, вул. Шмідта, б. 84; код ЄДРПОУ 23917149; р/р 260043002053, АТ банк Меркурій у м. Харкові, МФО 351663) на користь Харківського обласного комунального підприємства "Дирекція розвитку інфраструктури території (61022, м. Харків, Держпром, 3 п.,5 пов.; р/р 260363013298 в Харківське обласне управління ВАТ "Ощадбанк" м. Харків, МФО 351823, код ЄДРПОУ 03361721) заборгованість за отриману теплову енергію в розмірі 6729,38 грн. - основний борг; 4363,14 грн. - інфляційні втрати; 1579,65 грн. - пені; 519,62 грн. - 3 % річних та судовий збір у розмірі 1378,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позовних вимог в позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 28.03.2016 р.

Суддя ОСОБА_5