Рішення

від 12.04.2016 по справі 918/58/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

12 квітня 2016 р. Справа № 918/58/16

за позовом Дочірнього підприємства "Старокостянтинівський молочний завод"

до відповідача ОСОБА_1 підприємства "ТРЕК-РІВНЕ"

про стягнення в сумі 9 098 грн 70 коп.

Суддя Андрійчук О.В.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_2, дов. від 01.11.2015 року

від відповідача: не з'явився

Статті 20, 22, 91, 93 ГПК України сторонам роз'яснені.

Відводи з підстав, передбачених ст. 20 ГПК України, відсутні.

Протокол судового засідання складено відповідно до ст. 811 ГПК України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У січні 2016 року Дочірнє підприємство "Старокостянтинівський молочний завод" (надалі-позивач) звернулося до господарського суду з позовом до ОСОБА_1 підприємства "Трек-Рівне (надалі-відповідач) про стягнення 9 604,04 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що:

25.02.2014 року між позивачем (перевізник) та відповідачем (експедитор) укладено договір № 748 на перевезення вантажу (надалі-договір), за умовами якого перевізник зобов'язався приймати до перевезення і доставляти довірений йому відправником вантаж до пункту призначення та видати особі, яка має право отримання вантажу (одержувачеві), а експедитор зобов'язався оплатити надані послуги по перевезенню вантажу.

На виконання умов вказаного договору позивачем надано послуги з перевезення на загальну суму 5 000,00 грн, що стверджується товарно-транспортною накладною, у свою чергу, відповідач оплати наданих послуг не здійснив.

За несвоєчасне виконання зобов'язань з оплати наданих послуг позивачем нараховано пеню в розмірі 2 511,05 грн пені, 142,99 грн 3% річних та 1 390,00 грн інфляційних.

У матеріально-правове обґрунтування позовних вимог позивач посилається на ст.ст. 610, 526, 530, 610, 612, 625, 909 ЦК України, ст.ст. 193, 307 ГК України.

Ухвалою суду від 02.02.2016 року порушено провадження, справу призначено до судового розгляду на 22.02.2016 року.

Ухвалою суду від 22.02.2016 року розгляд справи відкладено на 09.03.2016 року.

09.03.2016 року через службу діловодства господарського суду від відповідача надійшов відзив, в якому останній проти задоволення вимог заперечує з огляду на те, що під час перевезення виявлено нестачу вантажу, вартість якого склала 6 436,80 грн, про що складено акт про розбіжності до транспортної накладної. Враховуючи, що вказаний акт підписано водієм без погодження з експедитором, тобто всупереч п. 3 заявки, а вартість втрати перевищує вартість перевезення, відтак підстави для стягнення з відповідача відсутні.

14.03.2016 року через службу діловодства господарського суду від позивача надійшли додаткові пояснення, згідно з якими автомобіль був опломбований вантажовідправником та прибув до місця розвантаження до місця призначення з непошкодженою пломбою, а отже підстав для матеріальної від повільності немає. Щодо акту про розбіжності, то останній підписаний не водієм, який здійснював перевезення, а тому п. 3 заявки не може бути застосований до спірних правовідносин. Враховуючи викладене, позивач просить стягнути з відповідача 5 000,00 грн основного боргу, 133,12 грн 3% річних, 2 365,58 грн пені та 1 600,00 грн інфляційних, а всього - 9 098,70 грн.

У судовому засіданні 09.03.2016 року оголошено перерву на 21.03.2016 року.

Ухвалою суду від 21.03.2106 року строк розгляду господарського спору продовжено на 15 днів, розгляд справи відкладено на 12.04.2016 року.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши копії документів на їх відповідність оригіналам, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

25.02.2014 року між позивачем (перевізник) та відповідачем (експедитор) укладено договір № 748 на перевезення вантажу (надалі-договір), за умовами якого перевізник зобов'язався приймати до перевезення і доставляти довірений йому відправником вантаж до пункту призначення та видати особі, яка має право отримання вантажу (одержувачеві), а експедитор зобов'язався оплатити надані послуги по перевезенню вантажу (п. 1.1. договору).

За п.п. 7.1., 7.2. договору вказаний договір вступає в дію з моменту його підписання і діє до 31.12.2015 року. Якщо за 30 днів до закінчення строку дії договору одна із сторін не повідомить у письмовій формі іншу сторону про припинення дії договору, строк дії договору продовжується на рік.

Згідно з п.п. 1.2., 1.3. договору найменування, вид, кількість (об'єм, маса), характер, властивості і умови перевезення вантажу, строки перевезення, відправник і отримувач, спосіб і місце завантаження, особливі умови перевезення зазначаються експедитором у письмовій заявці, яка є невід'ємною частиною договору. Вартість послуг по кожному перевезенню вантажу визначаються за погодженням сторін і зазначається в заявці.

Судом з матеріалів справи встановлено, що 11.02.2015 року між сторонами підписано заявку № 36 на перевезення вантажів, відповідно до якої відповідач просив виділити автомобіль для перевезення ватажу згідно з такими умовами: маршрут: м. Новомосковськ - м. Бровари; сума фрахту - 5 200,00 грн, експедитор - ПП "Трек-Рівне", дата завантаження - 12.02.2015 року, 18:00 год., дата і час розвантаження - 13.02.2015 року, 09:00 год., пункт завантаження - м. Новомосковськ, вул. Тургенєва,11, вантажовідправник - база Борсука, адреса розвантаження - м. Бровари, вантажоодержувач - згідно з ТТН, характер вантажу - консерви, вимоги до транспортного засобу - 20 т., 86 куб.м., термос (санпаспорт на машину), марка і № автомобіля НОМЕР_1, № п/причепа - СА 4161 ХР, ПІБ водія - ОСОБА_3

У силу вимог ст. 306 ГК України перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній флот, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту. Допоміжним видом діяльності, пов'язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція. Загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів (вибухових речовин, зброї, отруйних, легкозаймистих, радіоактивних та інших небезпечних речовин тощо) визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Відносини, пов'язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень (ч.ч. 1, 2 ст. 307 ГК України, ст. 909 ЦК України).

Статтею 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» передбачено, що транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів.

Транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.

Згідно зі ст. 316 ГК України, ст. 929 ЦК України, ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність" за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

За ч. 1 ст. 930 ЦК України, ч. 2 ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі.

Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами (ч. 3 ст. 929 ЦК України).

Відповідно до п. 11 Наказу Мінтрансу від 14.10.1997 року № 363 "Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні" основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Судом з матеріалів справи встановлено, що 12.02.2015 року позивачем виконано перевезення вантажу - рибних консервів автомобілем Рено, сидловий тягач, СА 17-11ВС, причіп вантажний, СА 4161 ХР, про що свідчить товарно-транспортна накладна № 91.

Пунктами 3.1., 3.2. договору передбачено, що вартість послуг по перевезенню вантажів обумовлена в заявці, кожне перевезення оплачується експедитором шляхом перерахування коштів на банківських рахунок перевізника. Послуги перевізника, надані по цьому договору, оплачуються експедитором за кожною заявкою на перевезення через 10 банківських днів після отримання виставлених перевізником оригіналів документів: ТТН, а також рахунку, акту виконаних робіт, податкової накладної, виписаних датою розвантаження автомобіля, інших документів, якщо такі вказані в заявці на перевезення.

Заявкою на перевезення вантажів сторонами обумовлено документи, необхідні для оплати - ТТН і видаткові накладні з круглою початковою вантажоотримувача (оригінал), накладні на піддони (з круглими печатками), рахунок-фактура, акт виконаних робіт - 2 екземпляри, податкова накладна, основний договір, а також умови оплати - протягом 10 банківських днів після отримання оригіналів документів.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження відправки документів, перелік яких визначено умовами договору та заявки, позивачем надано фіскальний чек від 03.03.2015 року, з якого не можливо визначитися ні з переліком документів, що відправлялися, ні з днем їх отримання відповідачем. Разом з тим, під час розгляду справи позивачем направлено через Нову пошту пакет документів, необхідний для проведення оплати, про що свідчить експрес-накладна № 10020991656 від 23.03.2016 року, які отримані відповідачем 23.03.2016 року. Отже, кінцевий строк оплати - 06.04.2016 року.

За підп. 2.1.4. п.2.1. договору до обов'язків експедитора відноситься оплата вартості послуг по перевезенню вантажу.

Згідно з ч. 1 ст. 931 ЦК України розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» клієнт зобов'язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

Статтею 311 ГК України передбачено, що плата за перевезення вантажів та виконання інших робіт, пов'язаних з перевезенням, визначається за цінами, встановленими відповідно до законодавства.

Частиною 1, 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 536 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, ч. 6 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У силу вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума основного боргу в розмірі 5 000,00 грн.

Крім того, за порушення строків розрахунків за надані послуги позивач нарахував пеню в розмірі 2 365,58 грн, 133,12 грн 3% річних та 1 600,00 грн інфляційних (згідно з поясненнями, які надійшли до суду 14.03.2016 року).

Щодо пені, то, виходячи з вимог ст. 231 ГК України, штрафні санкції застосовуються у випадках, передбачених законом або договором.

Як на підставу нарахування пені позивач посилається ст. 549 ЦК України, у той же час договір не містить розміру та порядку нарахування пені.

Якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

У свою чергу, закону, який би визначав розмір пені за несвоєчасне виконання експедитором грошових зобов'язань перед перевізником, немає.

Так само не може бути застосована ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання , за якою розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, оскільки вказаний Закон не визначає розмір пені, який слід застосовувати у випадку порушення зобов'язання за договором, а встановлює граничний розмір, понад який нарахування пені за порушення грошового зобов'язання не допускається.

Таким чином, підстави для стягнення пені відсутні.

Щодо 3% річних, то за ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У свою чергу, як зазначалося, за п. 3.2. договору та заявки розрахунки здійснюються протягом 10 банківських днів після отримання оригіналів документів.

На підтвердження відправки документів, перелік яких визначено умовами договору та заявки, позивачем надано фіскальний чек від 03.03.2015 року. Разом з тим, вказаний чек, по-перше, не дає можливості визначитися із тим, що саме було предметом відправки, по-друге, із днем, коли відповідач отримав лист. Відсутність такої інформації унеможливлює встановлення початкового моменту, з якого слід обраховувати перебіг строку для проведення платежу, а відтак - нарахування 3% річних та інфляційних, що, у свою чергу, унеможливлює перевірку правильності нарахування заявлених сум. Крім того, під час розгляду справи позивачем направлено через Нову пошту пакет документів, необхідний для проведення оплати, про що свідчить експрес-накладна № 10020991656 від 23.03.2016 року, які отримані відповідачем 23.03.2016 року. Отже, кінцевий строк оплати - 06.04.2016 року, тобто право на нархування 3% річних та інфляційних виникло у позивача лише з 07.04.2016 року, тоді як останній здійснює їх за період з 10.03.2015 року по 27.01.2016 року (з урахуванням пояснень, поданих до суду 14.03.2016 року).

Зважаючи на викладене, суд не вбачає підстав для стягнення 3% річних та інфляційних.

Щодо заперечень відповідача, то судом встановлено таке.

Як вбачається з товарно-транспортної накладної, вантажем, що перевозився, були рибні консерви в асортиментів, 68 400 шт. в коробках, маса - 20.520 т.

Під час отримання товару складено акт про розбіжності № 1 до транспортної накладної № 88 від 10.02.2015 року, з якого вбачається недостача товару, а саме: кількість за товарно-транспортною накладною - 1900 коробів, 68 400 шт., фактична кількість - 1 890 коробів, 68 040 шт. Вказаний акт підписано представником складу ОСОБА_4 та представником постачальника (водія, експедитора) ОСОБА_5

Згідно зі ст. 158 Статуту автомобільного транспорту Української РСР обставини, що можуть служити підставою для матеріальної відповідальності автотранспортних підприємств або організацій, вантажовідправників, вантажоодержувачів при автомобільних перевезеннях, стверджуються записами в товарно-транспортних документах, а в разі розбіжності між автотранспортним підприємством або організацією і вантажовідправником (вантажоодержувачем) - актами встановленої форми. Обставини, які можуть служити основою для матеріальної відповідальності автотранспортних підприємств і організацій та пасажирів при автомобільних перевезеннях, засвідчуються актами встановленої форми. Перелік обставин, що підлягають засвідченню записами в товарно-транспортних документах, форми актів і порядок їх складання встановлюються Правилами.

Розділом 15 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні врегульовано порядок складання актів. Так, у разі зіпсуття або пошкодження вантажу, а також у разі розбіжностей між Перевізником і вантажовідправником (вантажоодержувачем) обставини, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актом за формою, що наведена в додатку 4. Перевізник, вантажовідправник і вантажоодержувач засвідчують в акті, зокрема: невідповідність між найменуванням, масою і кількістю місць вантажу в натурі і тими даними, які зазначені у товарно-транспортній накладній; порушення або відсутність пломб на кузові автомобіля або контейнері. Записи в акті засвідчуються підписами вантажовідправника (вантажоодержувача) і водія. Односторонні записи в акті як вантажовідправника (вантажоодержувача), так і водія вважаються недійсними. Жодна із сторін не має права відмовитись від підписання акта. У разі незгоди зі змістом акта кожна із сторін має право викласти в ньому свою думку в рядку "Особливі відмітки" і засвідчити її підписом. При відмові від складання акта або від внесення записів у товарно-транспортну накладну у випадках недостачі, псування або ушкодження вантажу акт складається за участю представника незацікавленої сторони. Для засвідчення складання акта на вільному місці зворотного боку товарно-транспортної накладної записується дата складання і про що складений акт (наприклад: "Про недостачу місць", "Про порушення пломби" та ін.).

Судом встановлено, що складений акт не відповідає формі, встановленій Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні.

Крім того, у ньому відсутній підпис водія. Так, згідно із товарно-транспортною накладною водієм, який виконував перевезення, був ОСОБА_3, підпису якого в акті немає. Так само в матеріалах справи немає доказів повідомлення водія про час та місце його складання, а також жодним чином не зафіксовано відмови останнього від підписання вказаного акту.

Також, як вбачається з матеріалів справи, запис про складання акту міститься на лицевому, а не на зворотному боці товарно-транспортної накладної, та не містить дати його складення.

Судом також встановлено, що вантаж було опломбовано пломбою МС/1.

Відповідно до п. 64 Статуту автомобільного транспорту Української РСР завантажені криті автомобілі (в тому числі ізотермічні та рефрижератори) і причепи, окремі секції автомобілів, контейнери і цистерни, що призначаються одному вантажоодержувачу, повинні бути вантажовідправником опломбовані, а дрібноштучні товари, що знаходяться в ящиках, коробках та в іншій тарі, опломбовані чи обандеролені. Порядок пломбування автомобілів, причепів, окремих секцій автомобілів, цистерн і контейнерів встановлюється Правилами.

За п. 9 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні пломбування вантажів проводиться Замовником з його ініціативи або на вимогу Перевізника. Пломбуватися можуть завантажені спеціалізовані автомобілі та причепи (фургони, цистерни, рефрижератори), а також контейнери та окремі вантажні місця. Про опломбування вантажу в товарно-транспортній накладній робиться відмітка із зазначенням змісту відтиску пломби. На пломбах повинні бути контрольні знаки Замовника. Пломби слід навішувати таким чином, щоб виключалася можливість доступу до вантажу без їх знімання або порушення цілості. Водій, який виконує обов'язки експедитора, приймаючи вантаж в опломбованому автомобілі, напівпричепі, їх частинах або в контейнері, зобов'язаний переконатися в правильності навішування пломби, відсутності пошкоджень на ній та вільного пересування її вздовж пломбувального дроту, а також чіткості контрольних і літерних знаків на пломбі. Якщо виникають сумніви, пов'язані з неправильністю пломбування, невиразністю відтисків знаків на пломбі або навіть незначним пересуванням пломби на пломбувальному дроті, вантаж для перевезення не приймається.

З матеріалів справи вбачається, що при складанні акту про розбіжності пошкодження пломби зафіксовано не було.

Згідно з підп. 13.3. п. 13 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, п. 65 Статуту автомобільного транспорту Української РСРвантажі, які прибули у непошкоджених кузовах автомобілів (причепах, окремих секціях автомобіля, контейнерах і цистернах) та з непошкодженими пломбами вантажовідправника, видаються вантажоодержувачу без перевірки маси, стану вантажів і кількості вантажних місць.

У силу вимог ч.ч. 1-4 ст. 314 ГК України перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. У транспортних кодексах чи статутах можуть бути передбачені випадки, коли доведення вини перевізника у втраті, нестачі або пошкодженні вантажу покладається на одержувача або відправника. За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає: у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає; у разі пошкодження вантажу - в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість; у разі втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням його цінності, - у розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона є нижчою від дійсної вартості вантажу. Якщо внаслідок пошкодження вантажу його якість змінилася настільки, що він не може бути використаний за прямим призначенням, одержувач вантажу має право від нього відмовитися і вимагати відшкодування за його втрату.

Статтею 920 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до ст. 924 ЦК України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

У свою чергу, за п. 134 Статуту автомобільного транспорту Української РСР автотранспортне підприємство або організація звільняються від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу в разі, коли вантаж прибув у справному автомобілі (контейнері) за справними пломбами вантажовідправника, а штучний вантаж - з справними захисною маркіровкою, бандеролями, пломбами вантажовідправника або виготовлювача. у зазначеному випадку автотранспортне підприємство або організація несе відповідальність за незбереження вантажу, якщо пред'явник претензії доведе, що втрата, недостача, псування або пошкодження вантажу сталися з вини автотранспортного підприємства або організації.

З наведеного вбачається, що заперечення відповідача зводяться до відповідальності перевізника за нестачу (незбереження) вантажу. При цьому предметом спору у цій справі є стягнення вартості перевезення, а не вартості втраченого вантажу. Хоча як вимоги позивача, так і заперечення відповідача випливають з одних і тих самих зобов'язальних правовідносин - договору перевезення, однак не є взаємовиключними, оскільки сам факт перевезення відбувся, що не заперечується сторонами, а тому підлягає оплаті, тоді як притягнення перевізника до відповідальності потребує окремого доведення та виходить за межі заявлених позовних вимог у цій справі.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановляє наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно з вимогами ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 ГПК України).

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зважаючи на викладене, враховуючи, що позивач належними та достатніми доказами, як того вимагають приписи ст.ст. 33, 34 ГПК України, довів факт перевезення та заборгованості, а відповідач вказаних обставин не спростував, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог позивача.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру заявлених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 підприємства "Трек-Рівне" (вул. Біла,5а, м. Рівне, 33001, код ЄДРПОУ 32230396) на користь Дочірнього підприємства "Старокостянтинівський молочний завод" (вул. І. Франка,47, м. Старокостянтинів, Хмельницька область, 31104, код ЄДРПОУ 31952591) 5 000,00 грн основного боргу, 757,21 грн судового збору.

У задоволенні позовних вимог про стягнення 2 365,58 грн пені, 1 600,00 грн інфляційних, 133,12 грн 3% річних відмовити.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 ГПК України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 ГПК України.

Повне рішення складено 12.04.2016 року.

Суддя Андрійчук О.В.