Ухвала

від 05.04.2016 по справі 507/148/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження: 22-ц/785/2887/16

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Сегеда С. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.04.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Гайворонського С.П.,

ОСОБА_2,

за участю секретаря Фабіжевської Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство ім. Івана Піддубного на рішення Любашівського районного суду Одеської області від 10 лютого 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство ім. Івана Піддубного про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, їх повернення та не перешкоджання у володінні та користуванні земельними ділянками,

встановила:

04 лютого 2015 року позивач ОСОБА_3 звернулась до суду із вказаним позовом, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що 10 серпня 2004 року між нею, її матір'ю - ОСОБА_4 та ТОВ СГП ім. Івана Піддубного було укладено 2 договори оренди землі терміном на 10 років. У зв'язку із закінченням терміну дії даних договорів та небажанням продовжувати орендні відносини, в липні 2014 року вона звернулась до відповідача із заявою про повернення земельних ділянок. Не отримавши ніякої відповіді, через деякий час, вона пішла до сільської ради, де представник відповідача надала їй копії договорів оренди земельних ділянок від 27.07.2006 року строком на 10 років, які зареєстровані в Державному реєстрі земель 14.04.2008 року, тобто строк дії яких припиняється у 2018 році. У зв'язку з цим, відповідач відмовився повертати земельні ділянки їх власнику до закінчення строку договорів оренди.

Посилаючись на те, що ні вона, ні її мати цих договорів оренди від 27.07.2006 року не підписували і про їх існування позивач дізналася лише тепер, вона просила ухвалити рішення, яким визнати договори оренди земельних ділянок № 17, 18, масив № 4 площею, відповідно 6,69 га та 2,92 га, які розташовані на території Познанської сільської ради, укладені між нею та директором ТОВ СГП ім. Івана Піддубного ОСОБА_5 від 27.07.2006 року недійсними; зобов'язати ТОВ СГП ім. Івана Піддубного повернути їй вказані земельні ділянки, належні їй на підставі державного акту серія ЯА № 084273 від 28.02.2006 року та свідоцтва про право на спадщину за законом від 23.05.2014 року, а також не чинити перешкод у володінні та користуванні цими земельними ділянками.

Позивач також просила стягнути з відповідача на її користь судові витрати у справі.

Представник відповідача ТОВ СГП ім. Івана Піддубного ОСОБА_6 позовні вимоги не визнав, вказуючи на те, що договори дійсні, оскільки позивачка до цього часу постійно отримувала орендну плату, підписала один із актів прийому-передачі, обидва договори зареєстровані у відділі Держземагенства в Любашівському районі, строк дії договорів ще не закінчився, у зв'язку з чим у задоволенні позову просив відмовити.

Рішенням Любашівського районного суду Одеської області від 10 лютого 2016 року позовні вимоги ОСОБА_3А були задоволені у повному обсязі.

В апеляційній скарзі ТОВ СГП ім. Івана Піддубного ставить питання про скасування даного рішення і ухвалення нового - про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечень проти неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Ті обставини, що 10 серпня 2004 року між позивачкою, її матір'ю ОСОБА_4 та ТОВ СГП ім. Івана Піддубного були укладені 2 договори оренди земельних ділянок: № 17, 18 масив № 4, площею відповідно 6,69 га та 2,92 га, розташовані на території Познанської сільської ради Любашівського району Одеської області строком на 10 років, та те, що після смерті ОСОБА_4 позивач ОСОБА_3 стала власником вказаних земельних ділянок, визнані і не заперечуються сторонами, а тому у відповідності до ч.1 ст. 61 УПК України вважаються встановленими і не підлягають доказуванню.

В даному випадку спірним є питання стосовно того, які договори оренди вважаються дійсними, враховуючи, що відповідно до заперечень представника ТОВ СГП ім. Івана Піддубного 27.07.2006 року також були укладені 2 договори оренди вказаних земельних ділянок між позивачкою, її матір'ю ОСОБА_4 та ТОВ СГП ім. Івана Піддубного , та які були зареєстровані 14.04.2008 року в Любашівському райвідділі ОРФ ЦДЗК Любашівського району Одеської області (а.с.30).

З цих підстав колегія суддів повністю погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вищевказані договори від 27.07.2006 року є недійсними, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи договори оренди земельних ділянок, які були укладені 10 серпня 2004 року між позивачкою, її матір'ю ОСОБА_4 та ТОВ СГП ім. Івана Піддубного були зареєстровані в 2004 році в Управлінні земельних ресурсів Любашівської РДА Одеської області, реєстрові записи відповідно № 273 та № 272 (а.с. 18 -21).

Згідно цих договорів земельні ділянки були передані в оренду ТОВ СГП ім. Івана Піддубного строком на 10 років, тобто до 10 серпня 2014 року.

Після закінчення дії вказаних договорів ТОВ СГП ім. Івана Піддубного зобов'язано повернути земельні ділянки їх власнику, яким у даному випадку є позивач ОСОБА_3 (колишнє прізвище ОСОБА_7А.).

Однак, відмовляючи в поверненні земельних ділянок їх власнику, представник ТОВ СГП ім. Івана Піддубного посилався на договори оренди земельних ділянок від 27.07.2006 року, які набрали чинності з моменту їх реєстрації, тобто з 14.04.2008 року.

Однак, з такими доводами колегія суддів не погоджується, виходячи з наступних підстав.

Так, як вбачається з матеріалів справи, договори оренди земельних ділянок від 27.07. 2006 року ні позивач ОСОБА_3, ні її мама ОСОБА_4 не підписували, що підтверджується висновком судової почеркознавчої експертизи № 1449/02 від 18 грудня 2015 року (а.с. 70-76).

Крім того, договір оренди, який укладений зі ОСОБА_3, не містить строку його дії (а.с.22-24).

Частиною першою ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Істотні умови договору оренди землі визначено статтею 15 Закону України Про оренду землі , яка відносить до них, зокрема, строк дії договору оренди, та інші умови.

Сторони договору, дійшовши згоди щодо істотних умов договору оренди землі, скріплюють його своїми підписами, що і є моментом укладення договору.

Таким чином, суд дійшов правильного і обгрунтованого висновку про те, що договори оренди земельних ділянок, які укладені 27.07.2006 року між позивачкою, її матір'ю ОСОБА_4 та ТОВ СГП ім. Івана Піддубного , є недійсними, оскільки сторони не досягли домовленості щодо його умов та не скріпили договори своїми підписами.

Той факт, що на одному екземплярі акту приймання-передачі земельних ділянок від 27 липня 2006 року підпис виконаний самою позивачкою ОСОБА_3 не спростовує зазначеного висновку колегії суддів, оскільки, як було зазначено вище, сам договір оренди нею не був підписаний, строк дії договору не зазначений.

Крім того, суд першої інстанції оглянув вказаний акт і дійшов висновку, що він має виправлення без будь-якого застереження, оскільки був написаний олівцем і пізніше - наведений ручкою.

В свою чергу, договори оренди земельних ділянок, які були укладені 10 серпня 2004 року між позивачкою, її матір'ю ОСОБА_4 та ТОВ СГП ім. Івана Піддубного , відповідають всім вимогам щодо правочинів, тому є дійсними і підлягають виконанню сторонами належним чином.

Так, в п.8 вказаних договорів оренди земельних ділянок зазначено, що вони укладаються на термін десять календарних років. В п.37 зазначено, що дія договору припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до п.1 ч.2 статті 11 ЦК України договори та інші правочини є підставами виникнення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Враховуючи, що договори оренди земельних ділянок, які були укладені 10 серпня 2004 року між позивачкою, її матір'ю ОСОБА_4 та ТОВ СГП ім. Івана Піддубного , припинили свою дію 10 серпня 2014 року, вказані земельні ділянки підлягають поверненню їх власнику - позивачу ОСОБА_3

Що стосується доводів заявника апеляційної скарги про те, що вказані договори не можуть бути прийняті до уваги, так як не мають державної реєстрації, то колегія суддів не погоджується з даними доводами, виходячи за наступного.

Цивільні права та обов'язки, на досягнення яких спрямоване волевиявлення сторін договору оренди, дійсно набуваються після відповідної державної реєстрації. В момент державної реєстрації набирає чинності (набуває юридичної сили) договір, укладення якого вже відбулося, і така реєстрація не може змінювати моменту укладання договору.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 19 лютого 2014 року у справі № 6-162ц13, яка є обов'язковою для судів при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Крім того, як було зазначено вище, вказані договори оренди земельних ділянок від 10 серпня 2004 року були зареєстровані в Управлінні земельних ресурсів Любашівської РДА Одеської області, реєстрові записи відповідно № 273 та № 272, а тому сторони цих договорів вважали їх дійсними, направленими на виникнення їх прав та обов'язків, які розпочали свою дію саме після підписання вказаних договорів та передачі земельних ділянок орендодавцями орендарю.

Таким чином, оскільки відповідно до ст.ст. 31,34 Закону України Про оренду землі , договір оренди землі припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено, після чого орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність задоволення позовних вимог ОСОБА_3 в повному обсязі.

Що стосується доводів заявника апеляційної скарги щодо безпідставності стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу, то вони є необгрунтованими, оскільки спростовуються квитанцією адвоката ОСОБА_8 про оплату витрат в сумі 3000 грн., ордером адвоката, угодою про надання правової допомоги від 28.01.2015 року та розрахунком адвоката ОСОБА_8 суми гонорару за надану нею правову допомогу позивачу ОСОБА_3 (а.с.8,9,11, 118).

Згідно ч.ч. 1,2,3 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти позовних вимог та доводів апеляційної скарги.

У відповідності до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід відхилити, оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст. 307, ст.ст. 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Сільськогосподарське підприємство ім. Івана Піддубного відхилити.

Рішення Любашівського районного суду Одеської області від 10 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді апеляційного суду Одеської області: С.М. Сегеда

ОСОБА_9

ОСОБА_2