Рішення

від 13.04.2007 по справі 40/50пд

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

40/50пд

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

13.04.07 р.                                                                               Справа № 40/50пд                               

Суддя господарського суду Донецької області Підченко Ю.О.

При секретарі судового засідання Пальчак О.М.

Розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом приватного підприємства „Артвіт” м. Львів   

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю „Акрос” м. Донецьк

про розірвання договору та повернення попередньої оплати в сумі 90000 грн. 00 коп.

за участю:

представників сторін:

від позивача не з'явився

від відповідача не з'явився

Сторін було належним чином повідомлено про час та місце проведення судового засідання, тому судом з урахуванням вимог ст. ст. 42, 43 ГПК України створені всі необхідні умови для вирішення спору на принципах змагальності, рівності учасників процесу перед законом.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, приватне підприємство „Артвіт”, звернувся до господарського суду з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю „Акрос” про розірвання договору купівлі-продажу товару № 149/092 від 15.12.06р. та повернення попередньої оплати в сумі 90000 грн. 00 коп.

З метою достовірності даних учасників судового процесу та усунення порушення змагальності та рівності сторін перед законом, судом зроблено запит до органів статистики та отримано витяг з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України від 06.04.07р., зміст якого підтверджує, що юридична адреса відповідача співпадає з адресою, вказаною у позовній заяві.

Тому неприбуття у судове представників сторін, які були належним чином повідомлені про час та місце проведення судового засідання не перешкоджає розгляду спору по суті згідно вимог ст. ст. 33, 34, 43 ГПК України.

З'ясувавши  фактичні  обставини справи, докази на їх підтвердження, надавши правову кваліфікацію  відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи та правову норму, яка підлягає застосуванню, суд встановив:

Судом встановлено, що в позовній заяві альтернативно викладено вимоги як майнового, так і немайнового характеру.

Так, позов обґрунтовано тим, що 15.12.06р. між приватним підприємством „Артвіт” та товариством з обмеженою відповідальністю „Акрос” був укладений купівлі-продажу товару № 149/092.

Відповідно до п. 1.1 договору відповідач зобов'язався передати у власність позивача товар, а позивач зобов'язався прийняти та оплатити його на умовах цього договору.  

На виконання п. 4.1 договору та рахунку-фактури № А-12605 від 20.12.06р. позивач здійснив попередню оплату товару на загальну суму 90000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 852 від 20.12.06р.

Згідно додатку № 1 до договору № 149/092 від 15.12.06р. відповідач повинен був здійснити постачання товару впродовж грудня 2006 року.

Відповідач свої зобов'язання не виконав, попередню оплату отримав на загальну суму 90000 грн. 00 коп., однак постачання товару не провів, внаслідок чого позивач вважає, що це є істотним порушенням умов договору, у зв'язку з чим намагається розірвати договір купівлі-продажу № 149/092 від 15.12.06р. та  повернути  на свій рахунок суму попередньої оплати.

Особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання визначається господарським кодексом. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продажу, коли інше не встановлено договором, законом або не витікає із характеру правовідносин сторін.

В ч. 6 ст. 265 ГК України законодавець ще раз підтвердив принцип, згідно котрого розведено договір купівлі-продажу та договір поставки: реалізація суб'єктами господарювання товарів не господарюючім суб'єктам здійснюється за правилами договору купівлі-продажу.

За своєю правовою природою між сторонами укладено договір поставки що відповідає вимогам ст. ст. 9, ч. 2 ст. 712 ЦК України та вимог ч. 1 ст. 265 ГК України.

Укладений договір є  підставою  для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно зі статтями 173, 174, 175 ГК України (статтями 11, 202, 509 ЦК України) і відповідно до ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

У силу частини першої ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Сторонами у справі є суб'єкти господарювання у розумінні статті 55 ГК України.

За приписами п. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право використовувати альтернативні вимоги зокрема: передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Законодавець  чітко не встановлює строки повернення попередньої оплати, на час дії договору або у випадках його припинення (витікання строку).

З урахуванням оцінки норми права яка підлягає застосуванню у спірних правовідносинах, суд дійшов висновку, що своє  господарське зобов'язання відповідач своєчасно не виконав, попередньо оплату отримав, однак постачання товару не провів. Тому позов щодо стягнення з нього попередньої оплати в сумі 90000 грн. 00 коп. обґрунтовано та підлягає задоволенню з віднесенням державного мита та витрат по забезпеченню судового процесу у цієї частини позову на відповідача згідно вимог ст. ст. 44, 49 ГПК України.

Доводи позивача відносно розірвання договору купівлі-продажу товару № 149/092 від 15.12.06р. необґрунтовані та не приймаються  судом за наступними обставинами:

-          відповідно до частини першої ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом;

-          стаття 654 ЦК України визначає, що зміна або розірвання договору впиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту;

-          пункт 9.2 договору передбачає, що зміна або розірвання договору можливо за взаємною згодою сторін. Всі зміни та доповнення до договору підписуються особами, що підписали договір, або іншими уповноваженими особами;

-          диспозитивна норма не може суперечити вимогам закону, оскільки в даному випадку суд може визнати договір в цій частині недійсним;    

-          згідно частини другої ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом;

-          договір може бути розірваний або змінений рішенням суду за вимогами зацікавленої сторони за наявністю одночасно чотирьох обов'язкових умов згідно ч. 2 ст. 652 ЦК України:

1)          на момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2)          зміна обставин обумовлена причинами, які зацікавлена сторона не могла усунути після їх виникнення;

3)          виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін та позбавило б зацікавлену сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4)          із суті договору або звичаїв ділового обігу не випливає, що ризик зміни обставин несе зацікавлена сторона;

-          відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним;

-          статтею 188 ГК України передбачено, що сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду;

-          за правилами ч. 2 ст. 11 ГПК України, вимоги щодо розірвання договору можуть бути заявлені до суду тільки після отримання відмови іншої сторони на пропозицію розірвати договір або при неотриманні відповіді в строк, вказаний у пропозиції, або в строк, встановлений в договорі, а при його відсутності – у двадцятиденний строк;

-          позивач посилається на істотне порушення контрагентом умов договору, а саме на те, що відповідач не здійснив постачання товару згідно додатку № 1 до договору № 149/092 від 15.12.06р.;

-          однак позивачем не доведено та не надано доказів пред'явлення відповідачеві пропозицій щодо розірвання договору;

-          лист від 27.12.06р., який був надісланий позивачем на адресу відповідача, не містить посилання на розірвання договору, а є по суті вимогою щодо спонукання відповідача виконати зобов'язання в натурі;

-          договір № 149/092 від 15.12.06р. набирає чинності з дати підписання та діє до 31.12.07р. відповідно до п. 9.5, а тому продавець може виконати своє зобов'язання щодо постачання товару до кінця дії договору, а саме до 31.12.07р;

За таких обставин, з урахуванням вищевикладеного суд вважає, що позовні вимоги у частині розірвання договору купівлі-продажу № 149/092 від 15.12.06р. необґрунтовані та не підлягають задоволенню.

У випадках об'єднання в одній заяві вимог майнового, так і немайнового характеру державне мито за вимогами законодавства підлягає сплаті як за ставками, встановленими для позовів майнового характеру, так і за ставками, встановленими для розгляду позовних заяв зі спорів немайнового характеру.

Позивач не сплатив державне мито в розмірі 85 грн.   відносно вимог немайнового характеру щодо розірвання договору, тому  згідно вимог п.п “б” п. 2 ст. 3 Декрету КМУ “Про державне мито” зі змінами згідно з законом України від 25.03.05р. № 2505-ІУ та ст.46 ГПК України воно підлягає стягненню з нього на користь державного бюджету.

Оскільки позовні вимоги відносно розірвання договору необґрунтовані, витрати по держмиту та забезпечення судового  у цієї частині позову покладаються на позивача.

Слід звернути увагу сторін на те, що предмет позову – це матеріально правова вимога до відповідача. У свою чергу підстави позову визначають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Предмет позову повинен завжди повинен співпадати зі способом захисту порушеного права.

Тобто, у спірних правовідносинах слід шукати інші способи  щодо захисту порушеного права.

Таким чином, в одній позовній заяві позивачем об'єднано вимоги про розірвання договору та повернення попередньої оплати що є для підприємства позивача фактичними витратами (збитками), які завдані невиконанням або неналежним виконанням договірних зобов'язань відповідачем, що суперечить вимогам ст. 58 ГПК України. Сумісний розгляд цих вимог перешкоджає з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін та суттєво утруднює вирішення спору відносно предмету доказування.  

Звертаю увагу сторін на те, що відмова від договору  та відмова від зобов'язання різняться між собою за правовою природою  і відрізняються  за змістом від таких понять як-то: відмови від виконання договору та відмови від виконання зобов'язання.

На підставі викладеного керуючись ст. ст. 9, 526, 651, 652, 654, 693, ч.2 ст. 712 ЦК України 2003 року, ст. ст. 11, 188, 193, 202, 204, 264, ч. ч. 1, 6 ст. 265 ГК України, ст. ст. 33, 34, 43, 44, 46, 49, ст. ст. 82, 84, частиною третьою ст. 85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1.Стягнути з приватного підприємства „Артвіт”, 79058 м. Львів, проспект Чорновола, 67/401, ід. код 13831234, р/р 260011526 в ЛОД АППБ „Аваль”, МФО 325570, на користь:

- державного бюджету України 85 грн. державного мита, видавши наказ та надіславши його до виконання у ДПА в Львівській області.

2. Позов задовольнити частково.

3.Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Акрос”, 83000, м. Донецьк, проспект Ілліча, 113, ід.код 30455370, р/р 26005184340001 в ДРУ КБ „Приватбанк”, МФО 335496, на користь:

- приватного підприємства „Артвіт”, 79058 м. Львів, проспект Чорновола, 67/401, ід. код 13831234, р/р 260011526 в ЛОД АППБ „Аваль”, МФО 325570, попередню оплату в сумі 90000 грн. 00 коп., витрати по держмиту в сумі 900 грн. 00 коп.,  витрати по забезпеченню судового процесу в сумі 118 грн., видавши наказ.

4. У задоволенні позову щодо розірвання договору купівлі-продажу № 149/092 від 15.12.06р. відмовити.

5. Витрати по державному миту відносно розірвання договору купівлі-продажу № 149/092 від 15.12.06р. покладаються на позивача.

6.Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

Суддя                                                                         Підченко Ю.О.