Ухвала

від 13.04.2007 по справі 21/410-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

      КИЇВСЬКИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД      

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                           

т. (044) 278-46-14

УХВАЛА

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

 13.04.07 р.          № 21/410-А

 Київський апеляційний господарський суд у

складі колегії суддів:

 головуючого:          Андрієнка  В.В.

 суддів:            Малетича  М.М.

          Студенця  В.І.

 при секретарі:          Солонець К.В.

 За участю представників:

 від позивача - Скриля О.К., Міщенко П.В.

 від відповідача - Власенкова О.О.

третьої особи - Коротчук О. В.,

Кращенко С.В.

 розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Державної адміністрації Залізничого транспорту України

"Укрзалізниця"

 на постанову Господарського суду м.Києва від

26.02.2007

 у справі № 21/410-А  (Шевченко Е.О.)

 за позовом           Державної адміністрації Залізничого

транспорту України "Укрзалізниця"

 до           Кабінету Міністрів України

 третя особа           Міністерство транспорту та

зв"язку України

 про          визнання недійсним норми положення

ВСТАНОВИВ:

 Державна адміністрація залізничного транспорту

України (Укрзалізниця)  звернулась до

Господарського суду м. Києва з позовом про визнання недійсними пп. 6, 10, 25 п.

4, пп. 13 п. 8 Положення про Міністерство транспорту та зв'язку України, яке

затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2006 р. № 789 щодо

повноважень останнього з управління залізничним транспортом.

Постановою Господарського суду м.

Києва від 26.02.2007 р. в задоволенні 

позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим

рішенням, Державна адміністрація залізничного транспорту України (Укрзалізниця)

звернулась з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського

суду,  в якій просить постанову скасувати

та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити  повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує

тим, що постанова місцевого господарського суду прийнята з неповним з'ясуванням

обставин, що мають значення для справи та місцевий господарський суд

неправильно застосував та порушив норми матеріального права. 

Зокрема апелянт  стверджує про те, що Господарський суд м.

Києва не прийняв до уваги клопотання позивача про уточнення позовних вимог, у

якому він проси суд визнати недійсним пп. 25 п. 4 та пп.  13 п. 8 Положення про Міністерство транспорту

та зв'язку України, яке затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від

06.06.2006 р. № 789.

Позивач стверджує про те, що

оскаржувані ним норми Положення підлягають визнанню недійсними з підстав їх

невідповідності чинному законодавству.

Державна адміністрація залізничного

транспорту України (Укрзалізниця) заявила клопотання про зупинення провадження

у справі та надання сторонам часу для примирення.

Розглянувши дане клопотання, заслухавши

думку інших сторін у справі з приводу можливості примирення,  судова колегія дійшла до висновку про

відсутність підстав для його задоволення. При цьому суд керувався тим, що в

силу ч. 1 п. 4 ст. 156 Кодексу адміністративного судочинства України суд

зобов'язаний зупинити провадження у справі лише у разі звернення обох сторін з

клопотанням про надання їм часу для примирення. Враховуючи, що з відповідним

клопотанням звернувся лише позивач, а відповідач в свою чергу заперечував проти

задоволення цього клопотання, законні підстави для  зупинення провадження у даній справі

відсутні.

Відповідач та третя особа просили

суд постанову Господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу

Державної адміністрації залізничного транспорту України (Укрзалізниця)   -  без

задоволення.

Дослідивши матеріали справи,

заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної

скарги, апеляційний господарський суд встановив наступне.

06.06.2006 p. Кабінетом Міністрів

України прийнято постанову №789, якою затверджено Положення про Міністерство

транспорту та зв'язку України.

Згідно зазначеного Положенню на

Мінтрансзв'язку покладено низку повноважень щодо здійснення, зокрема,

державного нагляду та контролю на залізничному транспорті України.

У відповідності до пп. 6 п. 4

Мінтрансзв'язку здійснює відповідно до законодавства державний нагляд за

додержанням вимог нормативно-правових актів щодо забезпечення    безпеки   

торговельного  мореплавства,    руху   

відповідно    на морському і

річковому, залізничному та автомобільному транспорті.

В силу  пп. 10 п. 4 Мінтрансзв'язку виконує

відповідно до законодавства функції із забезпечення перевезення небезпечних

вантажів залізничним, автомобільним, повітряним, морським і річковим

транспортом та великовагових і негабаритних вантажів автомобільним транспортом;

На підставі пп. 25 п. 4

Мінтрансзв'язку здійснює відповідно до Закону України «Про радіочастотний

ресурс України» повноваження щодо управління у сфері користування

радіочастотним ресурсом України; виконує функції Морської адміністрації

України, Авіаційної адміністрації України, Адміністрації зв'язку та радіочастот

України, а також функції Адміністрації залізничного транспорту України в

частині тарифної політики;

Згідно пп. 13 п. 8 Міністр

призначає на посади та звільняє з посад в установленому законодавством порядку

працівників центрального апарату Міністерства; погоджує призначення та

звільнення керівників головних управлінь Державної адміністрації залізничного

транспорту, а також прирівняних до них посадових осіб, керівників об'єднань,

підприємств, установ та організацій залізничного транспорту, які належать до

сфери управління Укрзалізниці, згідно з переліком, визначеним відповідним

наказом Мінтрансзв'язку.

Спір у справі виник з зв'язку із

тим, що позивач вважає, що вказані норми Положення порушують його права та

інтереси у сфері публічно-правових відносин, обмежують можливість реалізації

компетенції Укрзалізниці у сфері управління залізничним транспортом, у тому

числі, делегованих повноважень.

Компетенція Мінтрансзв'язку та

Укрзалізниці визначається Кабінетом Міністрів України, згідно законодавства

(ст. 4 Закону України «Про залізничний транспорт та п.1 Положення про Державну

адміністрацію залізничного транспорту України).

Укрзалізниця є органом управління

залізничним транспортом загального користування, підвідомчим Мінтрансзв'язку,

тому їх компетенція з усіх питань визначається з врахуванням цього

підпорядкування.

У випадку наділення Мінтрансзв'язку

згідно постанови Кабінету Міністрів України повноваженнями, що повністю чи

частково виконувалися Укрзалізницею, то це є рішенням вищого органу в системі

органів виконавчої влади, компетентного приймати рішення щодо перерозподілу

повноважень між підпорядкованими йому органами управління нижчого рівня.

Відповідно до ст. 4 Закону України

«Про транспорт» державне управління в галузі транспорту здійснюють Міністерство

транспорту України, місцеві Ради народних депутатів та інші спеціально

уповноважені на те органи відповідно до їх компетенції.

В свою чергу, ст. 4 Закону України

«Про залізничний транспорт» визначає вертикаль органів виконавчої влади, на які

покладено повноваження щодо здійснення управлінських функцій на залізничному

транспорті.

Так, Кабінет Міністрів України

визначає умови і порядок організації діяльності залізничного транспорту

загального користування, сприяє його пріоритетному розвитку, надає підтримку в

задоволенні потреб залізниць у рухомому складі, матеріально-технічних і

паливно-енергетичних ресурсах.

На Мінтрансзв'язку покладено

повноваження погодження створення, реорганізації, ліквідації та визначення

територіальних меж залізниць, призначення і звільнення їх керівників,

затвердження статутів залізниць.

На Державну адміністрацію

залізничного транспорту України покладено повноваження щодо управління залізницями

та іншими підприємствами залізничного транспорту, що належать до

загальнодержавної власності.

Питання безпеки на залізничному

транспорті покладено на Мінтрансзв'язку та Укрзалізницю згідно ст. 11

зазначеного Закону, при чому, порядок має визначати Кабінет Міністрів України.

Положення про Укрзалізницю у пп. 8

ч. 4 визначає право Укрзалізниці вживати заходи для забезпечення безпеки руху

поїздів, розслідування причин аварій, розробки норм безпеки руху відповідно до

вимог міжнародних стандартів та законодавства України.

Наділення Мінтрансзв'язку

повноваженнями щодо державного нагляду за додержанням вимог нормативно-правових

актів щодо забезпечення безпеки на залізничному транспорті здійснене Кабінетом

Міністрів України з метою визначення компетенції Мінтрансзв'язку  щодо зазначеного питання.

Компетенція Кабінету Міністрів

України в даному випадку чітко передбачена Законом, тому будь-які покликання на

відсутність компетенції є безпідставними.

Також суд вважає, що позивачем

здійснено помилкове тлумачення положень Концепції встановлення узгодженої

тарифної політики на залізничному транспорті держав-учасниць Співдружності,

Угоди про проведення узгодженої політики у визначенні транспортних тарифів та

Закону України від 10.02.98 p., яким ратифіковано зазначену Угоду.

Вищеперераховані акти не ставили за

мету визначення на території держав-учасниць органу, компетентного

встановлювати тарифну політику, а мали на меті визначити загальні принципи

формування спільної, погодженої тарифної політики на перевезення вантажів в

міждержавному та міжнародному сполученнях.

Стосовно визначених Концепцією та

Угодою принципів формування тарифної політики, то вони дійсно є обов'язковими

для України в силу ратифікації Угоди Законом України від 10.02.98 р.

Між тим, зазначене не стосується

визначення компетентного органу, уповноваженого від імені України проводити

тарифну політику.

По-перше, визначення компетенції

органів виконавчої влади не може бути предметом міжнародних угод взагалі.

Загальна вертикаль виконавчої влади України визначена у Конституції України.

Зокрема, Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої

влади та наділений повноваженнями визначати компетенцію центральних органів

влади, в тому числі, і Мінтрансзв'язку, а також інших підпорядкованих йому

органів, в тому числі, і Укрзалізниці.

По-друге, безпосередньо в тексті

Закону України від 10.02.98 p., яким ратифіковано Угоду, зазначено, що Україна

бере на себе зобов'язання застосовувати положення Угоди про проведення

узгодженої політики у визначенні транспортних тарифів, за винятком ст. 7, яка

визначає координаційні органи узгодження політики у визначенні транспортних

тарифів, в тому числі, і Раду глав урядів СНД, який і затвердив Концепцію.

Таким чином, ратифікація Угоди не

позбавила і не могла позбавити права Україну в особі компетентних органів

змінювати орган, уповноважений проводити тарифну політику.

Залізничні адміністрації згадуються

в тексті Концепції, тому, що на дату її прийняття саме ці органи визначали

тарифну політику в держав ax-учасницях, що зовсім не означає покладення на

залізничні адміністрації цих повноважень назавжди.

Будь-яка держава-учасниця може в

будь-який час на власний розсуд визначити будь-який орган, що буде

уповноважений здійснювати від її імені тарифну політику.

Висновок Ради науково-правових

експертиз при Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України від

07.11.06 р. №126/234-е не є доказом по справі, так як судом не призначалася

судова експертиза з правових питань.

Будь-яка особа або установа можуть

мати щодо досліджуваних питань власну точку зору, яка не є для суду

обов'язковою та не має доказової сили.

Щодо наявності у Положенні про

Державну адміністрацію залізничного транспорту України (ч. 4) компетенції щодо

формування та реалізації єдиної тарифної та цінової політики на залізничному

транспорті, то як було зазначено вище, Кабінет Міністрів України вправі

здійснювати перерозподіл повноважень між підпорядкованими йому органами

управління, якщо це не суперечить законам України.

Щодо пп. 13 п. 8 - наділення Міністра

компетенцією щодо погодження призначення та звільнення керівників головних

управлінь Державної адміністрації залізничного транспорту, а також прирівняних

до них посадових осіб, керівників об'єднань, підприємств, установ та

організацій залізничного транспорту, які належать до сфери управління

Укрзалізниці, згідно з переліком, визначеним відповідним наказом

Мінтрансзв'язку.

Зазначеним пунктом передбачено лише

погодження кадрових призначень та звільнень посадових осіб Укрзалізниці, тоді

як власне прийняття відповідних рішень відноситься до компетенції Укрзалізниці

згідно Положення про Державну адміністрацію залізничного транспорту України.

Укрзалізниця є органом, підвідомчим

Мінтрансзв'язку згідно п. 1 Положення про Державну адміністрацію залізничного

транспорту України. За таких обставин цілком обґрунтованим є покладення на

Мінтрансзв'язку повноважень щодо здійснення погодження кадрових призначень.

Укрзалізниця   згідно  

Положення   є   органом  

управління   залізничним

транспортом загального користування та здійснює централізоване управління

процесом  перевезень;   зареєстрована у  формі 

установи  як  юридична 

особа публічного права.

Укрзалізниця утворена згідно

розпорядчого акту - постанови Кабінету Міністрів України, і зазначений орган

наділений компетенцією проводити кадрову політику Укрзалізниці на власний

розсуд.

Власне господарською діяльністю

згідно визначення ч. 1 ст. З ГК України займаються залізниці, тоді як функції

Укрзалізниці зводяться до здійснення централізованого управління процесом перевезень.

Таким чином, Укрзалізниця не є

суб'єктом господарювання в сенсі ст. 55 ГК України, тому положення ст. 19 ГК

України щодо незаконного втручання у господарську діяльність на неї не

поширюються, тим більше, що діяльність зі здійснення кадрових призначень сама

по собі не є господарською.

Ст. 22 КЗпП України обставин справи

не стосується, так як погодження прийняття на посади та звільнення з них має

здійснюватися Укрзалізницею як підвідомчим органом, тоді як посадові особи не

зобов'язані для працевлаштування або звільнення з роботи отримувати особисто

будь-які погодження.

Таким чином  постанова 

Господарського суду м. Києва від 26.02.2007 року у справі № 21/410-А

прийнята з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, які

мають значення для вирішення даного спору, підстави для її скасування відсутні.

У зв`язку з цим, підстав для зміни

або скасування прийнятої постанови Київський апеляційний господарський суд не

вбачає, а отже  апеляційна скарга

Державної адміністрації залізничного транспорту України (Укрзалізниця)  підлягає залишенню без задоволення.

Керуючись ст. ст. 55, 195, 196,

198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, Київський

апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

 1.         

Постанову Господарського суду міста Києва від 26.02.2007 року у справі №

21/410-А залишити без змін, а апеляційну скаргу Державної адміністрації

залізничного транспорту України (Укрзалізниця)  

- без задоволення.

2.          Ухвала набирає законної сили з

моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом одного місяця до Вищого

адміністративного суду України з дня складення ухвали в повному обсязі.

3.          Ухвалу в повному обсязі складено

18.04.2007 р.

 Головуючий суддя          Андрієнко  В.В.

 Судді

           Малетич  М.М.

          Студенець  В.І.