Постанова

від 03.04.2007 по справі ас-41/528-06

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АС-41/528-06

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,  

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 "03" квітня 2007 р.  10-10              Справа № АС-41/528-06

вх. № 15400/1-41

Суддя господарського суду Харківської області Мінаєва О.М.

за участю секретаря судового засідання Данилко В.О.

представників сторін :

позивача - Волошин Д.А. за дор., Кірчанова О.С. за дор.

відповідача - Бажинов С.І.  за  дор.,  Бородавка  К.П.  за  дор.

по справі за позовом  ТОВ фірма "ТДК", м. Дергачі   

до  Дергачівська МДПІ м. Дергачі  

про визнання нечинним повідомлень  

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ТОВ фірма „ТДК”, звернувся до суду з позовом, після уточнення позовних вимог, які прийняті судом, просить визнати нечинними податкові повідомлення - рішення Дергачівської МДПІ у Харківські області № 0000962310/0 від 30.11.06р., № 0000952310/0 від 30.11.06р., № 0002191722/0 від 29.11.06р.

          Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на пп.5.2.1 ст. 5, пп. 7.6.1 ст.7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”; пп.7.2.3 ст.7, пп.7.4.4. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”; пп. 8.1.1 ст. 8, п. 22.2 ст. 22 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб”, та на обставини, викладені в акті перевірки.

          Оскаржуваним податковим повідомленням – рішенням № 0000962310/0 від 30.11.06р. визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 1037673,0 грн. та застосована штрафна санкція в сумі 272125,0 грн., податковим повідомленням – рішенням № 0000952310/0 від 30.11.06р. визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 10546,0 грн. та штрафна санкція у сумі 5273,0 грн., податковим повідомленням – рішенням № 0002191722/0 від 29.11.06р. визначено податкове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 345,80 грн. та штрафна санкція у сумі 691,60 грн.

З матеріалів справи судом встановлено, що підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень – рішень є акт про результати виїзної планової документальної перевірки ТОВ «ТДК» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства № 429/23-104/32796917 від 21.11.06р. При перевірці встановлені порушення пп.5.2.1 ст. 5, пп.7.6.1 ст.7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, пп.7.2.3, пп.7.4.4. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, пп.8.1.1 ст. 8, п. 22.2 ст. 22 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб”,

Відповідач в запереченнях на позов та представник в судовому засіданні, посилаючись на порушення пп.7.6.1 ст.7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, стверджує, що збитки отримані підприємством по операціям з цінними паперами, не приймаються податковим органом, оскільки ці збитки не підтверджені попередньою перевіркою. Відповідно до вказаної норми, якщо протягом звітного періоду витрати на придбання кожного з окремих  видів  цінних  паперів,  а  також  деривативів,  понесені (нараховані)  платником  податку,  перевищують  доходи,   отримані (нараховані)   від   продажу   (відчуження)   цінних  паперів  або деривативів  такого  ж  виду  протягом  такого  звітного  періоду, від'ємний   фінансовий   результат   переноситься   на   зменшення фінансових  результатів  від  операцій  з  цінними  паперами   або деривативами  такого  ж виду майбутніх звітних періодів у порядку, визначеному статтею 6 цього Закону. Якщо протягом звітного періоду доходи від продажу  кожного  з окремих  видів  цінних  паперів,  а  також  деривативів,  отримані (нараховані)  платником  податку,  перевищують  витрати,  понесені (нараховані)  платником податку внаслідок придбання цінних паперів або деривативів такого ж виду протягом такого звітного періоду  (з урахуванням  від'ємного  фінансового  результату  від  операцій  з цінними паперами чи деривативами такого ж виду минулих  періодів), прибуток  включається  до  складу  валових доходів такого платника податку за результатами такого звітного періоду.

Як вбачається з матеріалів справи, до податкової Декларації з податку на прибуток ТОВ фірма “ТДК” за результатами діяльності за 2005 рік в додатку К3 до рядка 01.4 Декларації “Розрахунок фінансових результатів операцій з цінними паперами, корпоративними правами та деривативами” в рядку 1.3 “від`ємний фінансовий результат попереднього звітного року” розділу (рядок 1) “прибуток (+) або збиток (-) від операцій з акціями та іншими корпоративними правами” зарахована сума 2042100,0 грн., яка перенесена із податкової звітності за результатами діяльності 2004р., та по рядку 3.3 “від`ємний фінансовий результат попереднього звітного року” розділу (рядок 3) “прибуток (+) або збиток (-) від операцій з векселями”, зарахована сума 169300,0 грн., яка перенесена із податкової звітності за результатами діяльності 2004р. В додатку К3 до рядка 01.4 Декларації за 2005 рік “Розрахунок фінансових результатів операцій з цінними паперами, корпоративними правами та деривативами по рядку 1 “прибуток (+) або збиток (-) від операцій з акціями та іншими корпоративними правами” визначена сума “-” 2855800,0 грн., яка складається із результатів цього розділу. В додатку К3 до рядка 01.4 Декларації за 2005 рік “Розрахунок фінансових результатів операцій з цінними паперами, корпоративними правами та деривативами по рядку 3 “прибуток (+) або збиток (-) від операцій з векселями” визначена сума 36100 грн., яка складається із результатів цього розділу. В додатку К3 до рядка 01.4 Декларації за перший квартал 2006 р. “Розрахунок фінансових результатів операцій з цінними паперами, корпоративними правами та деривативами по рядку 1 “прибуток (+) або збиток (-) від операцій з акціями та іншими корпоративними правами” визначена сума 296320, 0 грн., яка складається із результатів цього розділу. В додатку К3 до рядка 01.4 Декларації за перший квартал 2006 р. “Розрахунок фінансових результатів операцій з цінними паперами, корпоративними правами та деривативами по рядку 3 “прибуток (+) або збиток (-) від операцій з векселями” визначена сума 119878000,0 грн., яка складається із результатів цього розділу за перший квартал 2006р. В додатку К3 до рядка 01.4 Декларації за перше півріччя 2006 р. “Розрахунок фінансових результатів операцій з цінними паперами, корпоративними правами та деривативами по рядку 1 “прибуток (+) або збиток (-) від операцій з акціями та іншими корпоративними правами” визначена сума прибутку у розмірі 83680,0 грн., яка складається із результатів цього розділу. В додатку К3 до рядка 01.4 Декларації за перше півріччя 2006 р. “Розрахунок фінансових результатів операцій з цінними паперами, корпоративними правами та деривативами по рядку 3 “прибуток (+) або збиток (-) від операцій з векселями” визначена сума 115302000, 0 грн., яка складається із результатів цього розділу.

Відповідач не приймає перенесення до додатку К3 до рядка 01.4 Декларації “Розрахунок фінансових результатів операцій з цінними паперами, корпоративними правами та деривативами” за 2005 рік в рядку 1.3 сума “від`ємного фінансового результату попереднього звітного року” у розмірі 2042100,0 грн. та по рядку 3.3 “від`ємний фінансовий результат попереднього звітного року” у сумі 169300,0 грн., оскільки, на його думку, попередньою перевіркою вищевказані збитки не були підтверджені за результатами проведеної документальної перевірки станом на 31.03.05р. Однак таке твердження відповідача не відповідає матеріалам справи, оскільки ця сума збитків була задекларована в декларації за 2004 рік. Крім того, відповідно до акту попередньої перевірки підприємства позивача № 198/23-104/32796917 від 29.07.05р. підтверджено наявність від'ємного результату попереднього звітного року по операціях з цінними паперами та векселями, який станом на 01.01.05р. складає 2218400,0 грн., які були перенесені до Декларації з податку на прибуток за 2005 рік.

Суд зазначає, що відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами” платник податку має право подати уточнюючу декларацію, або відобразити ці показники у деклараціях за наступні податкові періоди, що і було зроблено позивачем. Таким чином, суд вважає, що відповідачем необґрунтовано зроблений висновок про наявність порушення пп. 7.6.1 ст.6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Також, відповідач вважає неправомірним віднесення до складу валових витрат витрат за інформаційно – консультаційне обслуговування, посилаючись на те, що неможливо встановити, які саме послуги надані підприємству, та не надано документів, що підтверджують проведення інформаційно – консультаційного обслуговування, а відповідно є неправомірним включення ПДВ по цим взаємовідносинам до складу податкового кредиту. Відповідач також вважає, що неправомірно віднесено до складу валових витрат витрати, що були сплачені контрагенту позивача, оскільки, як вбачається з матеріалами зустрічної перевірки, контрагент не надавав звітності за період, коли були здійсненні ці витрати.

Як вбачається з матеріалів справи, 05.05.04 р. між ТОВ фірма „ТДК” та ЗАТ „Геотехнологія” було укладено договір № 0505/1-10 від 05.05.04р. на інформаційно – консультаційне обслуговування. На підтвердження факту надання послуг за цим договором надані акти здачі – прийняття робіт (надання послуг), а саме: акт №0000020 від 30.04.2005р., акт №0000024 від 31.05.2005р., акт №0000025 від 30.06.2005р., акт №0000031 від 29.07.2006р., вартість інформаційно-консультаційного обслуговування по яких - 4000,0 грн. (без ПДВ).

03.01.06р. між ТОВ фірма „ТДК” та ЗАТ „Геотехнологія” було укладено договір № 030106/1-Ю від 03.01.06р. на інформаційно – консультаційне обслуговування. На підтвердження факту надання послуг за цим договором надані акти здачі – прийняття робіт (надання послуг), а саме: акт №0000005 від 31.01.2006р., акт №0000009 від 28.02.2006р., акт №0000013 від 31.03.2006р., вартість інформаційно-консультаційного обслуговування по яких - 4000,0 грн. (без ПДВ). Послуги за умовами цих договорів були надані на загальну суму 28000,00 грн. (без ПДВ). Позивачем надані видаткові касові ордери, що підтверджують сплату ним послуг за вищезазначеними актами.

Таким чином, суд не приймає посилання відповідача на те, що підприємством не надано документів на підтвердження проведення інформаційно-консультаційного обслуговування.

Крім тогою, як вбачається з наданих договорів, їх предметом є здійснення  інформаційно-консультаційного обслуговування підприємницької, фінансової, адміністративно-господарської, корпоративної та іншої діяльності. У п. 1.2 договорів визначено, що під інформаційно – консультаційним обслуговуванням розуміється надання наступних послуг: усні та письмові консультації з питань законодавства України, консультації по правовим питання фінансово – господарської діяльності, надання діючих нормативних та інструктивних документів, складання договорів, довіреностей, розробка правових схем досудового врегулювання спорів з боржниками та кредиторами та інше. Факт надання цих послуг підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг). Отже, твердження відповідача про неможливість встановлення мети та цілі укладання договору спростовується матеріалами справи та даними, що наведені в самому акті перевірки.

Відповідно до п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не пiдтвердженi вiдповiдними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення i зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Пп. 5.11. ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” вказує,  що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється. Перелік обмежень, щодо віднесення витрат до складу валових встановлений саме п. 5.3 цього Закону. Тому висновки про неправомірність віднесення витрат до складу валових та порушення пп. 5.2.1 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” є необґрунтованим.

У зв'язку з цим, суд вважає неправомірним посилання на пп. 7.4.1 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” щодо неправомірності віднесення ПДВ у сумі 3200,0 грн. до складу податкового кредиту, оскільки правомірність віднесення цих витрат до складу валових встановлена вище.  Крім того, посилання відповідача на п.7.4.1 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” є безпідставним, оскільки цією нормою передбачено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх iмпортi) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської дiяльностi платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних iнвестицiй в необоротні капiтальнi активи), у тому числi при їх iмпортi, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської дiяльностi платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно вiд того, чи такi товари (послуги) та основнi фонди почали використовуватися в оподатковуваних операцiях у межах господарської дiяльностi платника податку протягом звiтного податкового перiоду, а також вiд того, чи здiйснював платник податку оподатковуванi операцiї протягом такого звiтного податкового перiоду. Отже дана норма жодним чином не встановлює обов'язкової умови для віднесення нарахованого та сплаченого ПДВ до складу податкового кредиту по операціях, що включаються до складу валових витрат. А відповідно до пп. 7.5.1 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки вiдповiдного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником товарів (робіт, послуг).

Також, відповідачем при перевірці встановлено порушення п.5.9 ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, а саме порушення порядку обліку приросту (убутку) балансової вартості товарів, сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів на складах, у незавершеному виробництві та в залишках готової продукції.

Відповідач вказує, що невірно здійснювався розрахунок приросту-убутку залишків ТМЦ по балансових рахунках 20-„виробничі запаси”, 22- „малоцінні та швидкозношувальні предмети”, 28 –„товари”. Як вбачається із вступної частини акту перевірки,  перевірка з цього питання здійснювалась тільки на підставі зворотно – сальдових відомостей. Зворотно-сальдові відомості є бухгалтерським регістром, у якому ведеться облік усіх запасів, як віднесених, так і не віднесених до валових витрат. Відповідно до п. 5.9 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” передбачено, що платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації та цінних паперів) сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно). Таким чином облік приросту (убутку) балансової вартості ведеться тільки у відношенні тих запасів, які віднесені саме до валових витрат. Перевіряючими не досліджувалося, чи віднесено вартість ТМЦ, які обліковуються на матеріальних рахунках, до валових витрат у повному обсязі, чи ні, тому такий перерахунок не враховує вимог вищезазначеної норми закону.

Відповідач також вважає, що витрати за договорами добровільного страхування фінансових ризиків не повинні включатись до складу валових, оскільки не має ґрунту укладання таких договорів на підприємстві, оскільки відсутній ризик.          

З матеріалів справи встановлено, що 02.02.06р. між ТОВ фірма „ТДК” та ТОВ „Донторгмас” було укладено договір б/н від 02.02.06р., згідно з умовами якого ТОВ „Донторгмас” взяло на себе зобов'язання провести роботи та здійснити технічне обслуговування наступного обладнання: аудит локальної комп'ютерної мережи ТОВ фірма „ТДК”, встановлення та настроювання сучасних антивірусних та файервольних програм для захисту сервера, встановлення та настроювання поштового домену. Факт надання послуг за цим договором підтверджується актом виконаних робіт від 11.04.06р. на суму 60000,00 (з ПДВ). 25.04.06р. між ТОВ фірма „ТДК” та ТОВ „Донторгмас” було укладено договір б/н від 25.04.06р., за умовами якого ТОВ „Донторгмас” взяло на себе зобов'язання продати ячмінь та кукурудзу на загальну суму 50 400,00 грн. Факт продажу товару за цим договором підтверджується видатковою накладною № РН-602 від 25.04.06р. на суму 50400,00 грн. (з ПДВ). 03.03.06р. між ТОВ фірма „ТДК” та ТОВ „Донторгмас” було укладено договір б/н від 03.03.06р., згідно з  яким ТОВ „Донторгмас” взяло на себе зобов'язання провести інформаційно – консультаційне обслуговування. Відповідно до п. 1.2 цього договору визначено, що під інформаційно – консультаційним обслуговуванням розуміється надання наступних послуг : усні та письмові консультації з питань законодавства України, консультації по правовим питанням фінансово – господарської діяльності, надання діючих нормативних та інструктивних документів, складання договорів, довіреностей, розробка правових схем досудового врегулювання спорів з боржниками та кредиторами та інше. Факт надання послуг за цим договором підтверджується актом прийому – передачі виконаних робіт від 03.05.06р. на суму 60000,00 (з ПДВ).

В межах документальної перевірки направлено запит на проведення зустрічної перевірки ТОВ „Донторгмас” код 33728240 з питання правових взаємовідносин із ТОВ фірма „ТДК”. В ході проведення перевірки отримано відповідь від ДПІ у Будьонівському районі м, Донецька від 10.11.2006р за №10221/7/23-013, що не підтверджує дані обліку підприємства, що перевіряється. Підтверджуючі документи, за твердженням перевіряючих, підприємством у ході перевірки не були надані. У відповіді ДПІ у Будьонівському районі м, Донецька надано інформацію про те, що підприємство-контрагент надало останню звітність до ДПІ по податку на прибуток за перший квартал 2006р. Саме на підставі цього не приймаються до складу валових витрат другого кварталу 2006р. витрати у сумі 142000,0грн., які віднесені ТОВ фірма „ТДК” .

Згідно з п. 20.1 ст. 20 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” передбачено, що платники податку несуть відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення податку до бюджету відповідно до законодавства України. Положення цієї норми Закону передбачає, що кожен платник податку самостійно обчислює та вносить податок до бюджету, відповідно кожне підприємство самостійно проводить відображення валових витрат та валових доходів. Закон не ставить відображення валових витрат в залежність від відображення валових доходів контрагента. Відповідно до п. 5.2.1 п. 5 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, органiзацiєю, веденням виробництва, продажем продукції (робiт, послуг) i охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цiєї статтi. Згідно п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не пiдтвердженi вiдповiдними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення i зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Таким чином, суд вважає, що позивачем доведено правомірність віднесення витрат до складу валових, а посилання перевіряючого на п. 5.2.1 ст. 5 Закону є безпідставним та таким, що ґрунтується на вільному тлумаченні норм чинного законодавства.

Також відповідач вважає, що операції про уступку права вимоги боргу не є об'єктом оподаткування ПДВ, тому і віднесення цих сум до складу податкового кредиту є неправомірним. Як свідчать матеріали справи, ТОВ фірма „ТДК” згідно договорів добровільного майнового страхування фінансових ризиків укладених із Страховою компанією „Лемма” № 39/8904 від 25.05.05р., № 38/8904 27.04.05р., № 45/8904 від 25.10.05р., № 46/8904 від 24.11.05р., № 48/8904 від 26.12.05р., № 47/8904 від 25.11.05р., № 43/8904 від 09.09.05р., № 44/8904 від 27.09.05р., № 42/8904 від 29.08.05р., № 41/8904 від 26.07.05р., № 40/8904 від 29.06.05р. та генеральної угоди № 8904 від 04.02.04р. здійснювало страхування комерційних ризиків, які мають місце у системі правових взаємовідносин, визначених договорами страхування. Об'єктом страхування є майнові інтереси страхувальника, пов'язані з комерційними ризиками в господарській діяльності, а саме страховими випадками по цим договорам страхування є виникнення можливих збитків внаслідок невиконання контрагентами - газозбутовими організаціями СП «Полтавська нафтогазова компанія» згідно договору № 216-1/2005 від 22.02.05р. та ЗАТ «Укрнадрресурси», згідно договору № Г-499/05 від 22.08.05р. своїх обов'язків за цими договорами про постачання природного газу.

Право суб'єкта господарювання на укладання договору закріплено в положеннях цивільного та господарського кодексів України. Органи державної влади i посадові особи зобов'язані здійснювати інспектування та перевірки дiяльностi суб'єктів господарювання неупереджено, об'єктивно i оперативно, дотримуючись вимог законодавства, поважаючи права i законні інтереси суб'єктів господарювання. Твердження відповідача про відсутність підґрунтя в укладенні цих договорів, оскільки „Правилами подачі та використання природного газу в народному господарстві України» затвердженого наказом Держкомнафтогаз №355 від 01.11.94 року (далі Правила) передбачена (пп.11.3) майнова відповідальність газозбутових організацій (споживча пеня у розмірі 8%) від вартості недопоставленого газу, не приймається судом до уваги, оскільки   майнова відповідальність, яка передбачається більшістю договорів, не може бути умовою, що виключає необхідність в укладанні договору страхування, так як пеня є лише одним із засобів забезпечення зобов'язання. Суб'єкт господарювання має право на укладання такого виду договору як страхування та розглядати його як додатковий спосіб забезпечення виконання зобов'язань перед іншими контрагентами.

Відповідно до пп. 5.4.6. ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, передбачено, що до валових витрат включаються будь-які витрати з страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної вiдповiдальностi, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних фондів платника податку; екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із здійсненням ним господарської дiяльностi, у межах звичайної ціни страхового тарифу вiдповiдного виду страхування, діючого на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з дiяльнiстю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-які витрати з страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб. Якщо умови страхування передбачають виплату страхового відшкодування на користь платника податку - страхувальника, застраховані збитки, понесені таким платником податку, відносяться до його валових витрат у податковий період їх понесення, а суми страхового відшкодування таких збитків включаються до валових доходів такого платника податку у податковий період їх отримання. Віднесення до складу валових витрат платника податку витрат з страхування (крім витрат по медичному, пенсійному страхуванню та за обов'язковими видами страхування) здійснюється в розмiрi, що не перевищує 5 вiдсоткiв валових витрат за звітний податковий період, наростаючим підсумком з початку року, а для сільськогосподарських підприємств - за звітний податковий рік. Відповідачем не надано доказів того, що вищевказані договори визнані недійсними в установленому законом порядку.

Виходячи з наведеного, позивач правомірно відніс витрати з страхування до складу валових витрат. Суд зазначає, що скільки нарахування податкового зобов'язання з податку на прибуток є неправомірним, то відповідно є неправомірним нарахування штрафних санкції.

          З матеріалів також вбачається, що згідно угоди про уступку права вимоги боргу від 01.04.2005р., укладеної із ЗАТ „Геотехнологія” (м. Карлівка, Полтавської обл.)- первісний кредитор, та ТОВ фірма „ТДК” - новий кредитор, позивач прийняв на себе право вимоги боргу первісного кредитора та стає кредитором по договорах 2805/Г від 28.05.2002р. та №0606/П-1 від 06.06.2002р., укладених ЗАТ „Нафтогазінвест ” та МП „САМО” (Харківська обл., смт. Сахновщина). Згідно укладеної угоди новий кредитор ТОВ фірма „ТДК” отримує право замість первісного кредитора ЗАТ „Геотехнологія” вимагати від боржника МП „САМО” виплату у розмірі 44077,0 грн. в тому числі ПДВ-7346,17 грн. На цю операцію ЗАТ „Геотехнологія” надала податкову накладу №010105/1 від 01.04.2005р. на загальну суму 44077,0 грн. (ПДВ 7346,17 грн.). 7346,17 грн. підприємство позивача віднесло до складу податкового кредиту за квітень 2005р.

Згідно п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). В даному випадку факт передачі товару (послуги) відсутній, уступка грошової заборгованості не є продажем товару (послуги). Згідно п.п.3.2.5. п.3.2 ст.3 Закону України “Про податок на додану вартість” не є об'єктом оподаткування операції факторингу.

На підставі наведеного, суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що вищєзаначена операція є об'єктом оподаткування з податку на додану вартість та вважає доводи відповідача в цій частині обґрунтованими. Таким чином перевіркою правомірно зменшено суму податкового кредиту за квітень 2005р. на суму 7346,0 грн., відповідно є правомірним нарахування штрафної санкції у сумі 3673,00 грн.

Крім того, матеріалами справи підтверджується, що при виплаті винагороди нотаріусу підприємством порушено вимоги Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб”, а саме податок за ставкою 13 % не утримувався та до бюджету не перераховувався. 25.04.05р. приватний нотаріус надав ТОВ фірма „ТДК” послуги у вигляді нотаріальних дій, за які було стягнуто плату у розмірі 2660,00 грн. без ПДВ, в тому числі податок з доходів фізичних осіб – 13 % у сумі 345,00 грн. Відповідно до листа приватного нотаріуса від 18.11.06р. податок з доходів фізичних осіб у розмірі 345,00 грн. був перерахований ним до бюджету в повному обсязі 11.04.06р., що підтверджується квитанцією про сплату відповідного податку.

Відповідно до ст. 32 Закону України «Про нотаріат» встановлено, що з доходу приватного нотаріуса справляється податок за ставками, встановленими чинним законодавством України. Згідно п.22.2 ст. 22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» у разі, якщо норми інших законів чи інших законодавчих актів, що містять правила оподаткування доходів фізичних осіб, суперечать нормам цього Закону пріоритет мають норми цього Закону. Отже, доходи приватних нотаріусів оподатковуються за загальними нормами, встановленими Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» за ставкою податку, визначеною у п. 7.1 ст. 7 ( з урахуванням п. 22.3 ст. 22 Закону – 13 % від об'єкта оподаткування). В порушення п.п.8.1.1. п. 8.1 ст. 8, п.22.2 ст. 22 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” податок за ставкою 13 % із виплачених приватному нотаріусу коштів в сумі 2660,00 грн. не утримувався та до бюджету позивачем не перераховувався.

Таким чином, судом не приймаються до уваги доводи позивача про те, що порушення процедури сплати податку з доходів фізичних осіб не призвело фактично до несплати податку до бюджету, а відповідачем правомірно на підставі ст. 20 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” підприємству донараховано 345,80 грн. податку з доходів фізичних осіб та застосовано штрафну санкцію.

При розгляді даної справи і частковому задоволенні позову судом враховані положення пп.1,3 ч.3 ст.2 КАС України, відповідно до яких суди у справах щодо  оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень серед інших обставин перевіряють, чи  прийняті (вчинені) вони на підставі, у  межах  повноважень  та у  спосіб, що передбачені Конституцією, обгрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), та встановлено, що оскаржувані рішення прийняті відповідачем необгрунтовано та всупереч нормам чинного законодавства.

Керуючись 4, 8, 71, 86, 94, 160 - 163  Кодексу адміністративного судочинства України , суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати нечинними податкове повідомлення – рішення № 0000962310/0 від 30.11.06р. Дергачівської МДПІ Харківській області, податкове повідомлення – рішення № 0000952310/0 від 30.11.06р. Дергачівської МДПІ Харківській області в частині нарахування по основному платежу на суму 3200,00 грн та штрафної санкції у сумі 1600,00 грн.

В іншій частині в позові відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ТОВ фірма "ТДК", м. Дергачі 3,40 грн. судового збору.

На постанову через суд першої інстанції може бути подана заява про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня складання постанови у повному обсязі.

Апеляційна скарга може бути  подана через суд першої інстанції протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Копія апеляційної скарги одночасно направляється до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі заяви про апеляційне оскарження.

Якщо було подано  заяву  про  апеляційне  оскарження,  але апеляційна  скарга  не  була  подана  у  строк,  встановлений  цим Кодексом,  постанова  суду набирає законної сили після закінчення цього строку.

Повний текст постанови виготовлений 10.05.07 р.

Суддя                                                                                            Мінаєва О.М.