Постанова

від 24.03.2016 по справі 810/401/16

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 березня 2016 року 810/401/16

Суддя Київського окружного адміністративного суду Басай О.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Фермерського господарства "ПАРУБОЧЕ" до державного реєстратора прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області ОСОБА_1 та Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області про визнання протиправним і скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Фермерське господарство "ПАРУБОЧЕ" (далі - позивач, ФГ "ПАРУБОЧЕ") з позовом до державного реєстратора прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області ОСОБА_1 (далі - відповідач-1) та Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області (далі - відповідач-2), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 02.09.2015 №24079374, винесене державним реєстратором прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області ОСОБА_1;

- зобов'язати Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області повторно розглянути заяву про державну реєстрацію іншого речового права за №13002654, прийняту 27.08.2015 о 14 год. 22 хв. 43 сек., яка подана для проведення державної реєстрації іншого речового права, а саме, права оренди Фермерського господарства "ПАРУБОЧЕ" земельної ділянки з цільовим призначенням землі сільськогосподарського призначення, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 1,7323 га, кадастровий номер 3220881700:03:002:0563, що знаходиться в адміністративних межах Вороньківської сільської ради Бориспільського району Київської області та належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії СТА №860647 від 08.06.2015.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав з підстав викладених в позовній заяві та пояснив, що 30.06.2015 між ФГ "ПАРУБОЧЕ" та ОСОБА_2 було укладено договір оренди землі №22/06/15-2. 27.08.2015 позивач звернувся до Реєстраційної служби Бориспільського міськрайонного управління юстиції у Київській області з заявою про державну реєстрацію права оренди. До вказаної заяви позивач додав документи, які передбачені Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 №1952-IV, проте, відповідач відмовив у здійсненні державної реєстрації права оренди. Підставою для відмови стало те, що акт приймання-передачі земельної ділянки сторони договору склали та підписали до моменту державної реєстрації права оренди. Також, представник позивача зазначив, що чинне законодавство не містить жодних застережень щодо необхідності складання та підписання акту приймання-передачі земельної ділянки виключно за наслідками державної реєстрації права оренди, а тому, висновки відповідача про невідповідність договору оренди вимогам законодавства є необґрунтованими, а рішення, прийняте на підставі таких висновків, протиправне. Просив позов задовольнити.

Відповідач-1 у судові засідання, що були призначені на 16.03.2016 та 24.03.2016, не прибув, хоча, про дату, час, та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується телефонограмою від 10.03.2016, рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0113324310877, телефонограмою від 18.03.2016. Про причини неприбуття суд не повідомив. Заперечень проти позову не надав.

24.03.2016 від представника відповідача-2 до суду надійшло заперечення на адміністративний позов, в якому він заперечив проти позову та просив в задоволенні позову відмовити.

24.03.2016 Київський окружний адміністративний суд постановив ухвалу про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши позовну заяву, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши письмові докази, судом встановлено наступне.

Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 24.11.2014 серії АД №316387, Фермерське господарство "ПАРУБОЧЕ" зареєстровано як юридичну особу та присвоєно ідентифікаційний код юридичної особи: 38182432 (Том 1 а.с. 10).

30.06.2015 між ОСОБА_2 (Орендодавець) та Фермерським господарством "ПАРУБОЧЕ" (Орендар) укладено договір оренди землі №22/06/15-2, відповідно до абзацу першого пункту 1 якого, Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 1,7323 га, що знаходиться на території Вороньківської сільської ради Бориспільського району Київської області, кадастровий номер 3220881700:03:002:0563 (Том 1 а.с. 18-20).

27.08.2015 позивач звернувся до Реєстраційної служби Бориспільського міськрайонного управління юстиції Київської області із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №13002654 щодо державної реєстрації права оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 3220881700:03:002:0563, що знаходиться за адресою: Київська область, Бориспільський район, Вороньківська сільська рада.

До заяви про реєстрацію прав та їх обтяжень позивачем додано договір оренди землі від 30.06.2015 №22/06/15-2 разом з відповідними додатками, зокрема, актом прийому-передачі об'єкта оренди (земельної ділянки) від 27.08.2015 (Том 1 а.с. 40).

За результатами розгляду поданої заяви та доданих документів, державним реєстратором прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області ОСОБА_1 прийнято рішення від 02.09.2015 №24079374 про відмову у державній реєстрації права оренди ФГ "ПАРУБОЧЕ" на земельну ділянку з кадастровим номером 3220881700:03:002:0563 (Том 1 а.с. 12).

Відмова мотивована тим, що згідно зі статтею 17 Закону України "Про оренду землі", об'єкт оренди вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, разом з тим, до заяви про державну реєстрацію прав доданий акт приймання-передачі земельної ділянки, що підтверджує факт фактичного передання земельної ділянки, до набрання чинності договором.

Таким чином, відповідач дійшов висновку, про невідповідність договору оренди вимогам законодавства.

Позивач з викладеними підставами відмови у державній реєстрації права оренди не погоджується, тому звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 02.09.2015 №24079374, винесеного державним реєстратором прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області ОСОБА_1, суд зазначає наступне.

Відносини, пов'язані із державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 №1952-IV (далі - Закон України від 01.07.2004 №1952-IV).

Відповідно до абзацу другого частини першої статті 2 Закону України від 01.07.2004 №1952-IV, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Частиною першою статті 3 Закону України від 01.07.2004 №1952-IV, що державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.

Держава гарантує достовірність зареєстрованих прав на нерухоме майно та їх обтяжень (частина друга статті 3 Закону України від 01.07.2004 №1952-IV).

Згідно з частиною третьою статті 3 Закону України від 01.07.2004 №1952-IV, права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Положеннями частини першої статті 4 Закону України від 01.07.2004 №1952-IV встановлено, що обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема, право оренди земельної ділянки.

Систему органів державної реєстрації прав становлять: Міністерство юстиції України; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації прав; органи державної реєстрації прав, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку (частина перша статті 6 Закону України від 01.07.2004 №1952-IV).

Відповідно до статті 8 Закону України від 01.07.2004 №1952-IV, орган державної реєстрації прав: проводить державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмовляє у їх реєстрації; забезпечує ведення Державного реєстру прав; надає інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом; забезпечує облік безхазяйного нерухомого майна; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами України.

Частиною першою статті 19 Закону України від 01.07.2004 №1952-IV закріплено, що державна реєстрація прав проводиться на підставі: 1) договорів, укладених у порядку, встановленому законом, та актів прийому-передачі активів та/або зобов'язань неплатоспроможного банку приймаючому або перехідному банку, крім випадків, визначених законом; 2) свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону; 3) свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді; 4) державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом; 5) рішень судів, що набрали законної сили; 6) інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.

Зі змісту статті 16 Закону України від 01.07.2004 №1952-IV випливає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно здійснюється на підставі заяви. Разом із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у паперовій формі подаються оригінали документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень, їх копії, засвідчені в установленому порядку.

Державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження (частина перша статті 15 Закону України від 01.07.2004 №1952-IV).

Відповідно до частини четвертої статті 15 Закону України від 01.07.2004 №1952-IV, державній реєстрації підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Положеннями пункту 1 частини другої статті 9 Закону України від 01.07.2004 №1952-IV передбачено, що державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.

Процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна визначено Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 №868 (далі - Порядок №868).

Абзацом першим пункту 35 Порядку №868 встановлено, що під час проведення державної реєстрації речових прав заінтересованою особою є власник, інший правонабувач або сторона правочину, відповідно до якого виникли речові права.

Для проведення державної реєстрації речових прав необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення таких прав на нерухоме майно, та інші документи, визначені цим Порядком (абзац перший пункту 36 Порядку №868).

Згідно з підпунктом 1 пункту 37 Порядку №868, документом, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, є укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або речове право на нерухоме майно чи його дублікат.

Відповідно до абзацу першого пункту 20 Порядку №868, за результатами розгляду заяви та документів, необхідних для проведення державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав або рішення про відмову в такій реєстрації.

Положеннями пункту 28 Порядку №868 закріплено, що державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав виключно за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

У рішенні про відмову в державній реєстрації прав зазначаються всі підстави прийняття такого рішення.

Вичерпний перелік підстав для відмови у державній реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень визначено частиною першою статті 24 Закону України від 01.07.2004 №1952-IV, відповідно до якої у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо: У державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо: 1) заявлене право, обтяження не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону; 2) об'єкт нерухомого майна розміщений на території іншого органу державної реєстрації прав; 3) із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень звернулася неналежна особа; 4) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують; 5) заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону; 5 1 ) заяву про державну реєстрацію обтяжень речових прав на нерухоме майно щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем; 5 2 ) заяву про державну реєстрацію речових прав, похідних від права власності, подано за відсутності державної реєстрації права власності, крім випадків, установлених статтею 4 2 та частиною дев'ятою статті 15 цього Закону; 5 3 ) під час подання заяви про державну реєстрацію права власності на підприємство як єдиний майновий комплекс, житловий будинок, будівлю, споруду (їх окремі частини), що виникло на підставі документа, за яким правонабувач набуває також право власності на земельну ділянку, не подано заяву про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку; 5 4 ) після завершення п'ятиденного строку з дня отримання заявником письмового повідомлення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав не усунено обставин, що були підставою для прийняття такого рішення; 5 5 ) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію; 5 6 ) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка не є державним кадастровим реєстратором або державним виконавцем; 6) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене право та обтяження такого права вже зареєстровано у Державному реєстрі прав.

Зазначений перелік є виключним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Відмовляючи у державній реєстрації відповідач-1 виходив із того, що подані позивачем документи не відповідають вимогам, встановленим Закону України від 01.07.2004 №1952-IV.

Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що поданий позивачем, як підстава для державної реєстрації права оренди земельної ділянки договір оренди землі від 30.06.2015 №22/06/15-2, суперечить вимогам статті 17 Закону України "Про оренду землі" від 06.10.1998 №161-XIV, оскільки земельна ділянка відповідно до акту приймання-передачі передана у користування позивача до моменту державної реєстрації права оренди.

Спеціальним законом, яким врегульовано відносини, пов'язані з орендою землі є Закон України "Про оренду землі" від 06.10.1998 №161-XIV (далі - Закон України від 06.10.1998 №161-XIV).

Відповідно до статті 1 Закону України від 06.10.1998 №161-XIV, оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Статтею 13 Закону України від 06.10.1998 №161-XIV визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально (частина перша статті 14 Закону України від 06.10.1998 №161-XIV).

Положеннями статті 15 Закону України від 06.10.1998 №161-XIV встановлено, що істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 №220 затверджено типовий договір оренди землі, в якому передбачені невід'ємні додатки до договору оренди землі, а саме: план або схема земельної ділянки; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об'єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у випадках, передбачених законом.

Отже, невід'ємною частиною договору оренди землі є акт приймання-передачі об'єкта оренди.

Статтею 17 Закону України від 06.10.1998 №161-XIV встановлено, що об'єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України від 25.10.2001 №2768-III (далі - ЗКУ), що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до статті 126 ЗКУ, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Таким чином, суд вважає, що передача земельної ділянки від орендодавця до орендаря повинна бути оформлена актом приймання-передачі земельної ділянки, який є невід'ємною частиною договору оренди.

При цьому, відповідні права та обов'язки, що випливають із договору оренди та відповідного акту приймання-передачі, виникають у сторін з моменту державної реєстрації права оренди.

Тобто, право володіння і користування відповідною земельною ділянкою законодавець пов'язує не з фактом укладення договору оренди та складанням акту приймання-передачі, а з фактом реєстрації права оренди, що виникає на підставі такого договору.

Отже, підписання між орендарем та орендодавцем акта приймання-передачі до державної реєстрації права оренди не породжує будь-яких юридичних наслідків для сторін, оскільки права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Суд зазначає, що чинне законодавство не містить застережень, щодо необхідності складання акту приймання-передачі земельної ділянки виключно за наслідками державної реєстрації права оренди.

Таким чином, виходячи з положень статті 17 Закону України від 06.10.1998 №161-XIV, у випадку, коли акт приймання-передачі сторонами підписаний одночасно з договором оренди, або у будь-який період часу з моменту підписання договору оренди до моменту державної реєстрації права оренди, відповідні юридичні наслідки для сторін він породжує після державної реєстрації права оренди.

Отже, складання акту приймання-передачі земельної ділянки до державної реєстрації права оренди не порушує вимог статті 17 Закону України від 06.10.1998 №161-XIV. Суд також вважає, що дата складання акту приймання-передачі земельної ділянки, за умови дотримання заявником вимог Закону України від 01.07.2004 №1952-IV та подання усіх необхідних документів, для цілей здійснення державної реєстрації права оренди самостійного правового значення не має.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що відмовляючи позивачу у проведенні реєстрації права оренди відповідач не надав належної оцінки заяві позивача, у зв'язку з чим, дійшов помилкового висновку, що подані позивачем документи не відповідають вимогам, встановленим законом.

Наказом Міністерства юстиції України від 26.12.2011 №3601/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27.12.2011 за №1538/20276, затверджені форми рішень державного реєстратора прав на нерухоме майно та вимоги до їх оформлення. Відповідно до цього наказу рішення державного реєстратора про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень повинно містити підстави для такої відмови відповідно до статті 24 Закону України від 01.07.2004 №1952-IV.

З вищезазначеного випливає, що спірне рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень повинно містити посилання на підстави такої відмови, які передбачені саме Законом України від 01.07.2004 №1952-IV із вказівкою на конкретний пункт частини першої статті 24 зазначеного Закону та підтверджуватися матеріалами реєстраційної справи.

Разом з тим, оскаржуване рішення містить лише загальне посилання на статтю 24 Закону України від 01.07.2004 №1952-IV.

Враховуючи вищезазначене, суд прийшов до висновку, що рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 02.09.2015 №24079374, винесене державним реєстратором прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області ОСОБА_1, прийняте всупереч вимогам Закону України від 01.07.2004 №1952-IV, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги про зобов'язання Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області повторно розглянути заяву про державну реєстрацію іншого речового права за №13002654, прийняту 27.08.2015 о 14 год. 22 хв. 43 сек., яка подана для проведення державної реєстрації іншого речового права, а саме, права оренди Фермерського господарства "ПАРУБОЧЕ" земельної ділянки з цільовим призначенням землі сільськогосподарського призначення, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 1,7323 га, кадастровий номер 3220881700:03:002:0563, що знаходиться в адміністративних межах Вороньківської сільської ради Бориспільського району Київської області та належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії СТА №860647 від 08.06.2015, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини четвертої статті 26 Закону України від 01.07.2004 №1952-IV, у разі скасування на підставі рішення суду рішення про відмову в державній реєстрації прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "б" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування відповідного рішення та відновлюється розгляд документів за відповідною заявою у сфері державної реєстрації прав.

Тобто, вказаною нормою встановлено, що у разі скасування на підставі рішення суду рішення про відмову в державній реєстрації прав, суб'єкт державної реєстрації прав зобов'язаний внести запис про скасування відповідного рішення до Державного реєстру прав та відновити розгляд документів за відповідною заявою у сфері державної реєстрації прав.

Отже, суб'єкт державної реєстрації прав не має права повторно розглянути заяву про державну реєстрацію іншого речового права за №13002654, прийняту 27.08.2015 о 14 год. 22 хв. 43 сек., оскільки у разі скасування на підставі рішення суду рішення про відмову в державній реєстрації прав за вищезазначеною заявою, суб'єкт державної реєстрації прав зобов'язаний відновити розгляд документів за відповідною заявою у сфері державної реєстрації прав.

Таким чином, беручи до уваги вказане та положення частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку, що у задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити.

Відповідно до частини третьої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Позивач за подання позовної заяви сплатив судовий збір у розмірі 2756,00 грн. Оскільки суд задовольнив одну із двох позовних вимог, а у задоволенні іншої вимоги - відмовив, то судові витрати щодо сплати судового збору в розмірі 1378,00 грн. підлягають присудженню на користь позивача.

Окрім цього, 16.03.2016 у судовому засіданні представник позивача подав клопотання про відшкодування витрат на правову допомогу. На підтвердження витрат позивача, пов'язаних з оплатою допомоги адвоката, представник позивача надав суду договір про надання адвокатської правової допомоги (правових послуг) від 01.05.2014 №01/05/14-1, додаткову угоду (доповнення) №2 до договору від 01.05.2014 №01/05/14-1 від 08.05.2015, додаткову угоду №3 до договору від 01.05.2014 №01/05/14-1 від 15.03.2016, акт надання послуг від 15.03.2016 №15/03/2016-1, видатковий касовий ордер від 15.03.2016, акт надання послуг від 23.03.2016 №23/03/2016-1, видатковий касовий ордер від 23.03.2016 (Том 1 а.с. 23-25, 67-69, 107, 108).

Положеннями статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено види судових витрат, а саме визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на правову допомогу (п.1 ч.3 ст.88 КАС).

За приписами частини першої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.

Частиною третьою цієї ж статті встановлено, що граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Положеннями статті 1 Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" від 20.12.2011 №4191-VI встановлено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" від 25.12.2015 №928-VIII, мінімальна заробітна плата у місячному розмірі з 1 січня по 30 квітня 2016 року становить 1378 гривень.

Згідно з актом надання послуг від 15.03.2016 №15/03/2016-1, адвокат, у рамках дії договору від 01.05.2014 №01/05/14-1 та додаткової угоди №3 до цього ж договору, надав позивачу послуги на загальну суму 1800,00 грн. (підготовка позовної заяви (5 год.) - 1500 грн., копіювання матеріалів справи, формування кількості пакетів документів відповідно до кількості учасників (0,5 год.) - 150 грн., підготовка клопотання про розподіл судових витрат (0,5 год.) - 150 грн.), а згідно з актом надання послуг від 23.03.2016 №23/03/2016-1 - 400,00 грн (участь в судовому засіданні (1 год.)). Таким чином, витрати позивача, пов'язані з оплатою допомоги адвоката, склали 2200,00 грн.

Судом встановлено, що вартість однієї години участі адвоката у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді не перевищує 40 (551,20 грн.) відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, а факт здійснення позивачем витрат на правову допомогу підтверджується документально, відповідні докази наявні у матеріалах справи.

Оскільки суд задовольнив одну із двох позовних вимог, а у задоволенні іншої вимоги - відмовив, судові витрати на правову допомогу в розмірі 1100,00 грн. підлягають присудженню на користь позивача.

Ураховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що на користь позивача належить присудити судові витрати у розмірі 2478,00 грн., що складаються із судового збору (1378,00 грн.) та витрат, пов'язаних з розглядом справи, а саме, витрат на правову допомогу (1100,00 грн.).

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 02.09.2015 №24079374, винесене державним реєстратором прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області ОСОБА_1

В задоволенні іншої позовної вимоги відмовити.

Стягнути на користь Фермерського господарства "ПАРУБОЧЕ" (08352, Київська область, Бориспільський район, село Вороньків, вулиця Першотравнева, будинок 22, ідентифікаційний код юридичної особи: 38182432) судові витрати у розмірі 2478,00 грн. (дві тисячі чотириста сімдесят вісім грн. 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Басай О.В.