Постанова від 10.04.2007 по справі 14/442-06-13010а

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

УХВАЛА ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"10" квітня 2007 р.

м. Одеса

Справа № 14/442-06-13010А

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії

суддів:

головуючого судді Мишкіної

М.А.

суддів Сидоренко М.В.

                                 Таценко Н.Б.

при секретарі судового засідання

Селіховій Г.В.

за участю представників сторін:

від позивача:  -не з'явився, повідомлений належним чином;

від відповідачів:

Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

-ОСОБА_1

ТОВ „Онур Конструкціон Інтернешнл ”

-Паньков В.В. -за довіреністю

розглянув у відкритому судовому

засіданні апеляційну скаргу Державного управління охорони навколишнього

середовища в Одеській області

на постанову господарського

суду Одеської області від 06.02.2007р.

по справі № 14/442-06-13010А

за позовом

Державного управління охорони навколишнього середовища в Одеській області

до Фізичної

особи-підприємця ОСОБА_1;

ТОВ „Онур Конструкціон Інтернешнл”

про

стягнення шкоди заподіяної навколишньому природному середовищу у розмірі

10035000грн.

У листопаді 2006 року Державне

управління охорони навколишнього середовища в Одеській області  звернулось до господарського суду Одеської

області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, ТОВ „Онур Конструкціон

Інтернешнл”  про стягнення солідарно з

відповідачів шкоди заподіяної навколишньому природному середовищу у розмірі 10035000грн.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланнями на ст.ст.125, 126 Земельного кодексу

України стосовно використання фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 земельної

ділянки без відповідних на те документів; ст.ст.16, 17, 18 Кодексу України  „Про надра”, а саме: добування ТОВ „Онур

Конструкціон Інтернешнл” корисних копалин за відсутності спеціального дозволу

на користування надрами, гірничого відводу та проекту рекультивації

відпрацьованих земель; ст.ст.68, 69 Закону України „Про охорону навколишнього

природного середовища”, які регулюють відповідальність за порушення

природоохоронного законодавства.

Постановою господарського суду

Одеської області від 06.02.2007р. (суддя -Н.О. Горячук) у позові

відмовлено. Судове рішення мотивоване наступним: факт здійснення ТОВ „Онур

Конструкціон Інтернешнл” добутку вапняка влітку 2006р. не доведений позивачем

всупереч ст.71 КАС України; ототожнення позивачем в актах перевірки понять

„вапняк” та „жорства” неправомірне; згідно Постанови КМУ від 12.12.1994р. №827

„Про затвердження переліків корисних копалин загальнодержавного та місцевого

значення” до корисних копалин віднесено тільки вапняк; договір від

09.06.2006р., укладений між відповідачами, передбачає виконання робіт по

вирівнянню земельної ділянки та очищенню її від сміття, тобто не свідчить про

добування корисних копалин; з актів перевірки не вбачається яким чином

встановлено обсяг добування корисних копалин, а при розрахунку шкоди заподіяної

навколишньому природному середовищу позивачем використані необґрунтовані дані

щодо обсягів добування жорстви та її вартості.

Державне управління охорони

навколишнього середовища в Одеській області не погодилось з постановою суду від

06.02.2007р., подало апеляційну скаргу, в якій просить постанову господарського

суду Одеської області скасувати як винесену з порушенням норм матеріального і

процесуального права. В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те,

що судом першої інстанції не враховано п.1.6. Роз'яснення Вищого арбітражного

суду України №02-5/744 від 27.06.2001р., в якому зазначається, що при вирішенні

спорів про відшкодування шкоди заподіяної навколишньому природному середовищу

слід виходити з презумпції вини порушника, тобто позивач не повинен доводити

наявність вини відповідачів у заподіянні шкоди; судом не враховано визначення

поняття „жорстви”, яке було зазначено в листі Державного науково-виробничого

підприємства „Державний інформаційний геологічний фонд України” від

25.01.2007р. №03/303-0131; розрахунок шкоди заподіяної навколишньому природному

середовищу був обґрунтованим та визначався відповідно до реальної вартості

втраченого майна згідно зі ст.1192 ЦК України на момент розгляду справи.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ

„Онур Конструкціон Інтернешнл” заперечує проти її задоволення, вважає постанову

суду від 06.02.2007р. законною, обґрунтованою та підтвердженою тими доказами,

які були досліджені в судових засіданнях. В обґрунтування своєї позиції ТОВ

„Онур Конструкціон Інтернешнл” посилається на таке: скаржником правильно

зазначено в апеляційній скарзі, що позивач не повинен доводити наявність вини

відповідача, але останній не звільняється від обов'язку довести наявність

шкоди, заподіяння шкоди працівниками відповідача під час виконання ними своїх

трудових (службових) обов'язків, неправомірність дій працівників відповідача,

причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою та  розмір відшкодування, жоден з перелічених

елементів не доведений позивачем; твердження скаржника про неврахування судом

визначення поняття „жорстви”, яке було зазначено в листі Державного

науково-виробничого підприємства „Державний інформаційний геологічний фонд

України”, не відповідають дійсності, бо судом вивчався вказаний лист та зміст

цього листа підтверджує правильність висновку суду щодо розмежування понять

„жорства” та „вапняк”; посилання скаржника на правильність розрахунку суми

заподіяної шкоди не має значення, тому що ним не доведений сам факт видобування

корисних копалин.

У засіданні суду апеляційної

інстанції Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 пояснив, що згідно рішення

Дачненської сільської ради „Про надання згоди на передачу земельної ділянки в

оренду” від 11.08.2005р. №557-ІV земельна ділянка, на якій, на думку позивача,

видобувались корисні копалини, є територією використаного недіючого кар'єру та

просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову господарського

суду Одеської області від 06.02.2007р. -без змін.

Перевіривши матеріали справи,

повноту встановлення обставин справи та відповідність ним висновків суду,

правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і

процесуального права, заслухавши пояснення представників відповідачів, колегія

суддів дійшла до висновку про відсутність підстав для задоволення

апеляційної  скарги виходячи з

наступного.

Судом першої інстанції та в ході

апеляційного провадження встановлено, що з 25.07.2006р. по 01.08.2006р.

Державним управлінням екології та природних ресурсів в Одеській області (з

01.11.2006р. - Державне управління охорони навколишнього середовища в Одеській

області, надалі -позивач, Управління) згідно розпорядження облдержадміністрації

та у зв'язку зі скаргою мешканців с. Алтестово проводилась перевірка дотримання

природоохоронного законодавства на земельній ділянці, що розташована на

території Дачненської сільської ради, поблизу від Алтестовського садового

кооперативу „Чайка”, загальною площею 5,8га.

За результатами перевірки були

складені акти НОМЕР_1 від 25.07.2006р. та НОМЕР_2 від 01.08.2006р. про

перевірку виконання природоохоронного законодавства, де зафіксовано, що на

земельній ділянці, що відводиться гр. ОСОБА_1, ТОВ „Онур Конструкціон

Інтернешнл” здійснює видобування корисної копалини місцевого значення - вапняку

кристалізованого для дорожнього будівництва (жорства) на підставі договору від

09.06.2006р. з ПП ОСОБА_1 за відсутності ліцензії на видобування жорстви та

гірничого відводу;  крім того, ОСОБА_1

використовує земельну ділянку, не отримавши її в оренду, без правовстановлюючих

документів.

Згідно з актами перевірки

видобування жорстви здійснювалось з ділянки 10 х 60 х 2,5(м), об'єм 1500м3;

також виявлено, що поблизу лісового масиву утворився кар'єр параметрами 150 х

50 х 10м.

В акті від 25.07.2006р. НОМЕР_1,

складеному держінспектором з охорони навколишнього природного середовища

Одеської області Островським А.К., також вказується, що ТОВ „Онур Конструкціон

Інтернешнл” здійснила добичу жорстви, вивезено приблизно 35 тис. м3

жорстви за допомогою вантажної техніки.

При проведенні перевірки був

присутній ПП ОСОБА_1, який пояснив, що на земельній ділянці видобування

корисних копалин не проводилось; розробка копалин проводилась Одеським

шахтоуправлінням в 1980-1990р.р., а фірма „Онур Конструкціон Інтернешнл”

займалася розчищенням земельної ділянки від відходів виробництва Одеського

шахтоуправління.

На підставі даних вказаних актів

позивачем проведений розрахунок шкоди, заподіяної державі внаслідок порушення

ст.18 Кодексу України „Про надра”, яка підлягає відшкодуванню винними особами

згідно ст.67 цього Кодексу, ст.ст.68, 69 Закону України „Про охорону

навколишнього природного середовища”, про що СПД ОСОБА_1 повідомлений

претензією НОМЕР_3 від 01.09.2006р. з пропозицією добровільного відшкодування

10035000грн. збитків. До претензії доданий розрахунок збитків, з якого

вбачається, що жорства видобувалась з трьох ділянок об'ємом 1500м3, 75000м3,

35000м3, загальна кількість зібраної жорстви -115000м3, а розмір заподіяних

збитків, що визначені виходячи з фактичної вартості незаконно добутого,

-10035000грн.

Державне управління охорони

навколишнього середовища в Одеській області вимагає стягнення з відповідачів

солідарно 10035000грн. шкоди, заподіяної навколишньому середовищу внаслідок

самовільного використання природних ресурсів у вигляді незаконного видобування

жорстви за відсутності спеціального дозволу на користування надрами, гірничого

відводу та проекту рекультивації відпрацьованих 

земель в порушення ст.ст.16, 17, 18 Кодексу України „Про надра”, ст. 66

Земельного кодексу України.

Колегія суддів апеляційної

інстанції вважає, що  місцевий

господарський суд ухвалив законну і обґрунтовану постанову про відмову у позові

Управління за недоведеністю позовних вимог, правильно вирішивши

адміністративний спір з дотриманням норм матеріального і процесуального права

виходячи з наступного.

Відповідно до ст.2 Закону України

„Про охорону навколишнього природного середовища” (надалі - Закон) відносини у

галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються цим

Законом, а також розроблюваними відповідно до нього земельним, водним, лісовим

законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного

повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим

спеціальним законодавством.

Згідно п. „б” ч.1 ст.20 цього

Закону до компетенції спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої

влади з питань екології та природних ресурсів і його органів на місцях

належить, зокрема, державний контроль за використанням і охороною земель, надр,

поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів та іншої рослинності,

тваринного світу, морського середовища та природних ресурсів територіальних

вод, континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони

республіки, а також за додержанням норм екологічної безпеки.

Також до компетенції цих органів

належить відповідно  до п. „з” ч.1 ст.20

Закону подання позовів про відшкодування збитків і витрат, заподіяних в

результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного

середовища.

Згідно ч.1 ст.68 Закону порушення

законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за

собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну,

адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.

Самовільне спеціальне

використання  природних ресурсів

віднесено до переліку порушень законодавства про охорону навколишнього

природного середовища, що  тягнуть за

собою встановлену законодавством дисциплінарну, адміністративну, цивільну і

кримінальну відповідальність (п. „з” ч.2 ст.68 Закону).

Згідно ч.4 ст.68 Закону

підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати

шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону

навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених

законодавством України.

Ч.1 ст.69 Закону встановлено, що

шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього

природного середовища, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без

застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від збору за

забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних

ресурсів.

Аналогічні положення містить Кодекс

України „Про надра”, норми котрого відповідно до ст. 2 Закону регулюють

відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні.

Відповідно до ст.65 Кодексу України

„Про надра” за самовільне користування надрами винні особи несуть, зокрема,

цивільну відповідальність. Ст.67 цього Кодексу встановлено, що підприємства,

установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодувати збитки, завдані

ними внаслідок порушень законодавства про надра, в розмірах і порядку,

встановлених законодавством України.

Правовідносини, що виникають з

заподіяння шкоди внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього

середовища, регулюються поряд із спеціальними законами нормами цивільного

законодавства, зокрема, главами 19 та 82 Цивільного кодексу України (від 16.01.2003р.).

Така правова позиція викладена у п.15 Постанови Пленуму Верховного Суду України

№17 від 10.12.2004р. „Про судову практику у справах про злочини та інші

правопорушення проти довкілля”.

Оскаржуючи постанову суду,

Управління обґрунтовано вказує, що  у

справах про відшкодування шкоди позивач не повинен доводити вину особи, що її

заподіяла, але не враховує, що вина не є єдиним елементом складу даного

цивільного правопорушення, а обов'язок доказування розподіляється між сторонами

спору таким чином, що саме позивач повинен довести факт протиправної поведінки

особи, наявність шкоди, розмір відшкодування та безпосередній  причинний зв'язок між діями відповідача та

заподіяною шкодою.

При цьому, якщо позивач не довів

наявність хоча б одного з вищеперелічених елементів складу правопорушення з

заподіяння шкоди, доведення відсутності вини відповідачем втрачає сенс і не має

значення при розгляді спору: адже ст.1166 ЦК України встановлено, що особа, яка

завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоди

завдано не з її вини. Тобто факт заподіяння шкоди діями саме цієї

особи повинен бути встановленим і доведеним позивачем, а відсутність вини

-відповідачем, що випливає  із положень

ст.71 КАС України

Місцевий господарський суд в

оскаржуваній постанові цілком обґрунтовано вказав, що Управлінням не доведено

факт незаконного видобування корисної копалини -вапняку ТОВ „Онур Конструкціон

Інтернешнл”, отже факт протиправної поведінки відповідачів -порушення ст.18

Кодексу України „Про надра”, п. „з” ч.2 ст.68 Закону України „Про охорону

навколишнього природного середовища” у вигляді самовільного користування

надрами (самовільного спеціального використання природних ресурсів).

В актах перевірки НОМЕР_1 від

25.07.2006р. та НОМЕР_2 від 01.08.2006р. держінспектором зафіксовані

суперечливі дані щодо того, що саме видобувається -жорства чи вапняк, в той час

як тільки вапняк згідно Постанови Кабінету Міністрів України №827 від

12.12.1994р. „Про затвердження переліків корисних копалин загальнодержавного та

місцевого значення” віднесений до корисних копалин.

Безпідставність стверджень

Управління щодо видобування ТОВ „Онур Конструкціон Інтернешнл” корисної

копалини вапняку (жорстви) та неправомірність ототожнення цих матеріалів з

точки зору можливості віднесення жорстви до корисних копалин підтверджується

визначенням цих термінів у листі Державного науково-виробничого підприємства

„Державний інформаційний геологічний фонд України” „Геоінформ України”

№03/303-0131 від 25.01.2007р. (т.2, а.с.53), Актом обстеження земельної ділянки

від 20.07.2006р, листом Служби автомобільних доріг в Одеській області НОМЕР_4

від 05.02.2007р., листом голови Дачненської сільради НОМЕР_5 від 02.02.2007р.

та іншими матеріалами справи.

В засіданні суду апеляційної

інстанції представник ТОВ „Онур Конструкціон Інтернешнл” пояснив, що жорства як

продукт вивітрювання гірських порід не потребує видобування з надр, не є

корисною копалиною, а вивезення жорстви з місця проведення хаотичних кар'єрних

робіт Одеським шахтоуправлінням не є самовільним користуванням надрами у

розумінні ст.ст.18, 19 Кодексу України „Про надра”.

Суд першої інстанції правильно

зазначив, що договір від 09.06.2006р. між СПД ОСОБА_1 та ТОВ „Онур Конструкціон

Інтернешнл” укладений на предмет виконання робіт по вирівнянню земельної ділянки

та очищенню її від сміття, посилання на котрий наведені в актах перевірки, не

свідчить про видобування корисної копалини ТОВ „Онур Конструкціон Інтернешнл”,

оскільки останнє відповідно до його умов повинно вивезти жорству, що залишилась

на ділянці після проведення хаотичних кар'єрних робіт Одеським

шахтоуправлінням.

Оцінюючи акти перевірки від

25.07.2006р. та від 01.08.2006р. як докази відповідно до вимог ст.86 КАС

України, суд першої інстанції підставно зазначив, що з них не вбачається

виникнення  ділянок, з візуального огляду

котрих можливо зробити висновок про видобування корисних копалин, саме

внаслідок діяльності відповідачів, а не іншої особи -ВАТ „Одеське

шахтоуправління”.

В матеріалах справи наявне рішення

Дачненської сільради Біляївського району Одеської області №557-ІV від 11.08.2005р.

про надання згоди ПП ОСОБА_1 на передачу в довгострокову оренду земельної

ділянки площею 5,8га, розташованої за межами с. Дачне на території

використаного недіючого кар'єру. Отже згадування  в акті перевірки від 01.08.2006р. про

утворення кар'єру поблизу лісового масиву з певними параметрами немає

будь-якого зв'язку з діяльністю відповідачів на земельній ділянці з виконання

договору від 09.06.2006р.

Слід зазначити, що розрахунок

заподіяної шкоди не відповідає даним самих актів перевірки, на яких він нібито

ґрунтується: адже в актах вказується про видобування не з трьох ділянок

з відповідними параметрами, а тільки з однієї; щодо ділянки з параметрами 50 х

150 х 10м., то в акті НОМЕР_2 від 01.08.2006р. вказується про утворення кар'єру

таких розмірів, а не видобування будь-чого; про ділянку об'ємом 35000м3 взагалі

не згадується.

За цих обставин та з врахуванням

доводів суду першої інстанції цілком правильним є висновок суду про

необґрунтованість даних щодо обсягів видобування жорстви, що позбавляє

розрахунок заподіяної шкоди Управління ознак доведеності допустимими та

належними доказами відповідно до положень ст.ст.69, 70 КАС України.

Враховуючи наведене, доводи

апеляційної скарги Управління стосовно визначення розміру шкоди відповідно до

реальної вартості втраченого майна відхиляються колегією суддів, оскільки не

спростовують правильність висновків суду в оскаржуваній постанові про

недоведеність обсягів видобування жорстви.

З огляду на викладене, висновок про

недоведеність і необґрунтованість позовних вимог Державного управління охорони

навколишнього середовища в Одеській області відповідає обставинам справи,

ґрунтується на законодавстві, оскільки позивач всупереч приписам ч.1 ст.71 КАС

України не довів факт протиправної поведінки відповідачів, факт заподіяння

шкоди та її розмір.

Відповідно до ч.1 ст.195 КАС

України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої

інстанції в межах апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції може вийти за

межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного

провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до

неправильного вирішення справи.

Виходячи з меж перегляду судом

апеляційної інстанції судового рішення, колегія суддів, проаналізувавши доводи

апеляційної скарги, не вбачає підстав для її задоволення і скасування законної

і обґрунтованої постанови від 06.02.2007р., у зв'язку з чим залишає її без

змін, ґрунтуючись на приписах ст.200 КАС України.

Керуючись ст.

ст. 160 ч.3, 167 ч.4, 185, 195, 196, 198, 200, 205 ч.1 , 206,

п. 6 розділу

7 „Прикінцеві та перехідні положення” Кодексу

адміністративного

судочинства України, колегія суддів -

Ухвалила:

Постанову господарського суду Одеської області від

06.02.2007р. по справі №14/442-06-13010А залишити без змін, апеляційну скаргу

Державного управління охорони навколишнього середовища в Одеській області -без

задоволення.

Ухвала суду апеляційної інстанції

набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України з моменту проголошення.

Право, порядок та строк касаційного

оскарження визначаються згідно зі ст. ст. 13, 211, 212 КАС України.

Ухвала у повному обсязі складена

17.04.2007р.

Головуючий суддя:                                                                  

М.А. Мишкіна

Судді:                                                                                       

М.В. Сидоренко

  Н.Б. Таценко