Рішення

від 25.05.2016 по справі 904/2422/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

24.05.16р. Справа № 904/2422/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОММАШ", м. Харків

до Приватного акціонерного товариства "КРИВОРІЗЬКИЙ ЗАВОД ГІРНИЧОГО ОБЛАДНАННЯ", м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область

про стягнення 23 165,66 грн. за договором на придбання сировинних, паливно-енергетичних або матеріально-технічних ресурсів

Суддя Назаренко Н.Г.

Секретар судового засідання Гриценко І.О.

Представники:

Від позивача: ОСОБА_1 представник - дов. № 77 від 06.04.2016р.

Від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРОММАШ" звернулось до господарського суду з позовом в якому просить стягнути з Приватного акціонерного товариства "КРИВОРІЗЬКИЙ ЗАВОД ГІРНИЧОГО ОБЛАДНАННЯ" суму основного боргу у розмірі 11 188,80 грн., пеню - 189,66 грн., 3% річних - 1 251,66 грн. інфляційні втрати - 10 535,54 грн. за договором № 88 від 11.04.2012р. на придбання сировини, паливно-енергетичних або матеріально-технічних ресурсів.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором щодо своєчасної та повної оплати вартості поставленого товару.

18.05.2016р. позивач надав до суду заяву про збільшення позовних вимог, в якій просить стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 11 188,80 грн., пеню - 189,66 грн., 3% річних - 1 293,04 грн., інфляційні втрати - 11 344,40 грн.

Відповідно до п. 3.10 Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011р. передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК України права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції.

Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Враховуючи викладене, приймаючи до уваги, що позивачем дотримано порядку подання заяви про збільшення позовних вимог відповідно до норм чинного законодавства, господарський суд приймає заяву позивача про збільшення позовних вимог до розгляду.

В ході розгляду справи відповідачем надано відзив на позов, в якому він просить припинити провадження у справі, оскільки договір № 88 від 11.04.2012р., було підписано з третейським застереженням, даний спір повинен вирішуватися в Постійно діючому Регіональному Третейському суді при Асоціації "Регіональна правова група".

18.05.2016р. позивач надав пояснення на відзив на позов, в яких зазначив, що третейське застереження не є чинним, оскільки після припинення чинності договору, який діяв до 31.12.2015р., втратило чинність і третейське застереження, яке є невід'ємною частиною договору. У зв'язку з припиненням дії основного договору, припиняється й дія третейського застереження.

Відповідач 24.05.2016р. надав клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з участю представника відповідача 24.05.2016р. в іншому судовому засіданні в Дніпропетровському апеляційному господарському суді.

Позивач проти відкладення розгляду справи заперечив, зазначив, що відповідач лише затягує розгляд справи та наполягав на розгляді справи в даному судовому засіданні.

Дане клопотання відповідача не підлягає задоволенню, оскільки відповідач, як юридична особа був повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи та, відповідно до ст. 28 ГПК України надання повноважень на представництво інтересів сторони у процесі не обмежено будь-яким певним колом осіб.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглянутись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Відповідно до п. 3.9.2 постанови Пленум Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК).

Відповідачем неможливість такої заміни представника не доведена, як і не надано належних доказів на підтвердження свого клопотання.

у судовому засіданні 25.04.2016р. розгляд справи відкладався на 24.05.2016р.

Клопотання про здійснення технічної фіксації судового процесу сторонами не подавалось.

У судовому засіданні 24.05.2016р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, вислухавши пояснення представника позивача, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

11.04.2012р. між Приватним акціонерним товариством "Криворізький завод гірничого обладання" (далі - відповідач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРОММАШ" (далі - позивач, постачальник) був укладений договір № 88 на придбання сировини, паливно-енергетичних або матеріально-технічних ресурсів (далі - Договір).

Постачальник зобов'язується передати, а покупець - прийняти та оплатити матеріали (далі - ресурси) на умовах, передбачених цим договором (п. 1.1. Договору).

Відповідно до п. 2.1. Договору кількість, номенклатура ресурсів вказується в специфікаціях до цього договору, які є його невід'ємною частиною (далі - специфікації).

Згідно п. 4.1. Договору постачання ресурсів здійснюється за цінами, які визначені у відповідності з умовами поставки, зазначені в специфікаціях і включають в себе всі податки, збори та інші обов'язкові платежі, а також вартість тари, упаковки, маркування та інші витрати постачальника пов'язані з поставкою ресурсів.

Оплата покупцем ресурсів здійснюється в національній валюті України шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений в цьому договорі (п. 5.1. Договору).

Відповідно до п. 5.2. Договору оплата за поставлені ресурси буде проводитися протягом терміну, зазначеного в специфікації, який обчислюється з моменту постачання ресурсів.

Пунктом 5.3. Договору встановлено, що датою оплати ресурсів вважається дата списання коштів з поточного рахунку покупця.

Цей договір набуває чинності з моме6гту його підписання, але не раніше виконання вимог установчих документів сторін про необхідність надання згоди на укладення органами управління сторін, що мають відповідні повноваження (при наявності таких вимог) (п. 10.4. Договору).

31.12.2012р. сторонами підписано додаткову угоду № 1 до договору № 88 від 11.04.2012р., пунктом 1 якої, продовжено строк дії договору № 88 від 11.04.2012р. до 31.12.2015р.

На виконання умов договору сторонами підписано специфікації №5 та №6 від 22.08.2013р. (а.с. 26,27).

Пунктом 5 зазначених специфікацій встановлено умови оплати: на протязі 45 календарних днів від дати поставки.

Позивач свої зобов'язання за Договором виконав в повному обсязі здійснив поставку товару на загальну суму 29 188,80 грн., що підтверджується видатковими накладними № 1410 від 28.08.2013р. на суму 28 776,00 грн. (а.с. 30) та № 386 від 11.04.2014р. на суму 412,80 грн. (а.с. 31), які підписані повноважними представниками сторін без зауважень.

Відповідач за поставлений товар розрахувався частково у сумі 18 000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 1212014 від 15.07.2014р. на суму 5 000,00 грн., № 1212425 від 31.07.2014р. на суму 10 000,00 грн., № 14269 від 04.09.2014р. на суму 3 000,00 грн. (а.с. 32-34).

Враховуючи, що відповідачем за отриманий товар грошові кошти в повному обсязі та у встановлені строки не оплачено, позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд прийшов до висновку про часткове задоволення спору на підставі наступного.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України, а саме цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що непередбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Правовідносини, що склалися між сторонами, є правовідносинами поставки, які регулюються нормами законодавства про поставку товару в тому числі параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько - господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до положень статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В силу ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Взаємовідносини, що склалися між сторонами у справі суд кваліфікує як взаємовідносини, що випливають із договору поставки, згідно якого та в силу ст. 712 Цивільного кодексу України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Позивачем на адресу відповідача направлено вимогу № 2 від 19.02.2016р. про сплату заборгованості у розмірі 11 188,80 грн., що підтверджується описом та фіскальним чеком від 19.02.2016р. (а.с. 35-37).

Відповідач відповіді на вимогу не надав, суму боргу не оплатив.

З врахуванням викладеного, вимоги позивача в частині стягнення основного боргу є обґрунтованими, підтверджені матеріалами справи та не спростовані відповідачем, у зв'язку з чим підлягають задоволенню в повному обсязі в розмірі 11 188,80 грн.

Крім основного боргу позивач просить стягнути з відповідача пеню у сумі 189,66 грн. за період з 29.03.2015р. по 11.05.2015р., 3 % річних - 1 293,04 грн. за період з 13.10.2013р. по 13.05.2016р та інфляційні втрати - 11 344,40грн. за період з 01.10.2013р. по 30.04.2016р.

Відповідно п. 7.1. Договору за невиконання або неналежне виконання умов цього договору сторони несуть відповідальність згідно з чинними законодавством України.

Згідно п. 7.2. Договору у разі порушення більш ніж на 30 календарних днів терміну оплати ресурсів. Покупець сплачує пеню в розмірі 0,04% від суми заборгованості за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у відповідному періоду.

Положеннями ст. 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язаньВ» встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В силу п.1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Позивачем не вірно визначений період нарахування пені на суму 10 776,00 грн., оскільки заборгованість по накладній № 1410 від 28.08.2013р. у сумі 10 776,00 грн. виникла 04.09.2014р., то пеню необхідно нараховувати в період з 04.09.2014р. по 04.03.2015р.

У зв'язку з чим у стягненні пені у сумі 189,66 грн. за період з 29.03.2015р. по 11.05.2015р. слід відмовити.

Згідно з ст. 625 ЦК України, Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сума 3% річних за період з 13.10.2013р. по 13.05.2016р. складає 1 293,04 грн. та підлягає до стягнення

При перевірці розрахунку інфляційних втрат позивача суд враховує приписи Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Так, п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

З врахуванням викладеного, інфляційні втрати, що підлягають до стягнення за період жовтень 2013 р. - травень 2015 р. становлять 11 344,40 грн.

Заперечення відповідача, викладені у відзиві на позов, щодо припинення провадження у справі судом не приймаються, у зв'язку з тим, що згідно з ч.ч.1,6,9 ст.12 Закону України "Про третейські суди" третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору. Третейська угода може містити як вказівку про конкретно визначений третейський суд, так і просте посилання на вирішення відповідних спорів між сторонами третейським судом.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно п.9.2 договору в разі, якщо суперечки та розбіжності, зазначені в п. 9.1. цього договору, не будуть врегульовані шляхом переговорів, їх вирішення здійснюється відповідно до матеріального права України наступним чином:

- спори, майнові вимоги за якими перевищують еквівалент 10 000 доларів США (з урахуванням обмінного курсу НБУ на дату виникнення вимог) за основною сумою зобов'язань, вирішуються в господарських судах України (у відповідності з чинним законодавством України);

- спори, майнові вимоги щодо яких не перевищують еквівалент 10 000 доларів США (з урахуванням обмінного курсу НБУ на дату виникнення вимог) за основною сумою зобов'язань, вирішуються в Постійно діючому Регіональному Третейському суді про Асоціації "Регіональна правова група" (згідно з регламентом вказаного суду), рішення якого є остаточним і обов'язковим для сторін і обов'язковим для сторін і підлягає виконанню сторонами у строки, зазначені в рішенні суду.

Тобто, підписавши договір із третейським застереженням, сторони погодили, що суперечки та спори щодо даного договору між ними підлягають розгляду третейським судом.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду.

З матеріалів справи вбачається, що у відзиві на позовну заяву відповідач, посилаючись на третейське застереження у п.9.2 договору, просить суд припинити провадження у справі на підставі п.5 ч.1 ст.80 ГПК України.

Господарський суд, до якого подано позов, з питання, що є предметом третейської угоди, повинен припинити провадження у справі, якщо відповідач з посиланням на згадану угоду, яка є чинною, не визнавалася недійсною і може бути виконана, наполягає на вирішенні спору саме третейським судом (п.4.2.3 постанови пленуму ВГСУ від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування ГПК України судами першої інстанції").

Предметом даного майнового спору є стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар за договором №88 від 11.04.2012р.

Відповідно до ч.1 ст.631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Згідно з положеннями ст.13 Закону України "Про третейські суди" передбачено, що у разі якщо третейська угода укладена у вигляді третейського застереження, то вона вважається невід'ємною частиною угоди і щодо неї діють такі самі правила правонаступництва, що й до угоди в цілому.

Як роз'яснено в п.4.2.3 постанови пленуму ВГСУ від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування ГПК України судами першої інстанції", якщо письмову угоду сторін про передачу спору на вирішення третейського суду укладено до порушення провадження у справі, то: у разі коли відповідач не заперечує проти розгляду справи саме господарським судом, спір підлягає вирішенню останнім; у випадку якщо відповідач з посиланням на згадану угоду, яка є чинною , не визнавалася недійсною і може бути виконана, наполягає на вирішенні спору саме третейським судом, господарський суд має припинити провадження у справі на підставі пункту 5 частини першої статті 80 ГПК України. При цьому господарському суду слід мати на увазі, що третейська угода про передання спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду, а є одним із способів реалізації права на захист своїх прав .

Додатковою угодою № 1 від 31.01.2012р. до договору № 88 від 11.01.2012р. продовжено строк дії договору та встановлено, що договір діє до 31.12.2015р.

Інших умов щодо порядку та підстав пролонгації цей договір не містить.

Враховуючи викладене, третейське застереження втратило чинність, як невід'ємна частина договору від 11.04.2012р. № 88, після припинення чинності цим договором 31.12.2015 року, так і станом на час пред'явлення позову в даній справі у квітні 2016р. Адже, у зв'язку з припиненням дії основного договору, припинилася й дія третейського застереження. При цьому, в матеріалах справи відсутні докази як пролонгації зазначеного договору, так і щодо подальшого укладення між сторонами до або після порушення провадження у даній справі третейської угоди, яка є діючою (чинною) на даний час.

Водночас, слід зазначити, що Закон України "Про третейські суди" передбачає виключно право, а не обов'язок сторін на звернення до цього суду. Окрім того, необхідна наявність волі обох сторін для виникнення у третейського суду підстав для розгляду господарського спору по суті. За умов відсутності у позивача волевиявлення на звернення до третейського суду чинне законодавство України жодним чином не позбавляє його конституційного права на звернення до господарського суду, чим позивач правомірно скористався.

Відповідно до ст.1 ГПК України юридичним особам та суб'єктам підприємницької діяльності гарантовано право звернення до господарського суду, згідно із встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Крім того, відповідно до імперативних приписів ч.1 ст.8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.

Зважаючи на це, господарський суд дійшов висновку про те, що у разі коли між сторонами у договорі передбачено третейське застереження, але одна із сторін (в даному випадку - позивач) категорично заперечує проти такого застереження, то прерогатива має бути віддана відстоюванню права на захист своїх інтересів в порядку господарського судочинства.

Суд враховує, що вищенаведеної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах, пов'язаних із застосуванням третейського застереження при виникненні господарського спору (постанови ВГСУ від 11.02.2014 у справі №914/1576/13 та від 02.08.2010 у справі №2/235-09(18/181-09)).

Таким чином, підстави для припинення провадження у даній справі відсутні.

Згідно ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Виходячи з положень ст.34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

На підставі викладеного позовні вимоги підлягають частковому задоволенню зі стягненням з відповідача на користь позивача суми основного боргу у розмірі 11 188,80 грн., 3% річних - 1 293,04 грн. та інфляційні втрати - 11 344,40 грн.

В частині стягнення пені у сумі 189,66 грн. за період з 29.03.2015р. по 11.05.2015р. слід відмовити.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України, витрати у справі слід покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі вищенаведеного та керуючись ст.ст. 173, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 629 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 22, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85, 87, 116-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства В«Криворізький завод гірничого обладнанняВ» (50057, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Заводська, 1, код ЄДРПОУ 31550176) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю В«ПРОММАШВ» (61010, м. Харків. вул. Греківська, буд. 106, код ЄДРПОУ 31635296) 11 188,80 грн . (одинадцять тисяч сто вісімдесят вісім грн. 80 коп.) - основного боргу, 1 293,04 (одна тисяча двісті дев'яносто три грн. 04 коп.) - 3% річних, 11 344,40 грн. (одинадцять тисяч триста сорок шістдесят сім грн. 12 коп.) - інфляційних втрат, 1 367,12 грн. (одна тисяча триста шістдесят сім грн. 12 коп.) - витрат по сплаті судового збору, про що видати наказ, після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення пені у сумі 189,66 грн. за період з 29.03.2015р. по 11.05.2015р. - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання рішення, оформленого

відповідно до вимог ст. 84 ГПК України,

- 30.05.2016р.

Суддя ОСОБА_2