Рішення

від 25.05.2016 по справі 914/649/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.05.2016р. Справа № 914/649/16

За позовом:Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, Львівська обл., м. Дрогобич; до відповідача:Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_2 Україна», Львівська обл., м. Миколаїв; про:визнання договору суперфіцію №1 від 07.06.2013р. недійсним Суддя - Крупник Р.В. Секретар - Цяпка О.І. Представники сторін: від позивача:ОСОБА_3 - представник (довіреність б/№ від 25.03.2016р.); ОСОБА_4 - представник (довіреність б/№ від 25.03.2016р.); від відповідача: ОСОБА_5 - представник (довіреність б/н від 24.03.2016р.). Представникам сторін роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Заяв про відвід судді та здійснення технічної фіксації судового засідання не надходило.

СУТЬ СПОРУ:

10.03.2016р. на розгляд господарського суду Львівської області поступила позовна заява ФОП ОСОБА_1 (надалі - Позивач) до ТОВ «ОСОБА_2 Україна» (надалі - Відповідач) про визнання недійсним Договору суперфіцію № 1 від 07.06.2013р. укладеного з Приватним підприємством «ЛАВАТОРІЯ», правонаступником якого являється Товариство з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_2 Україна».

Ухвалою суду від 12.03.2016р. порушено провадження у справі, її розгляд призначено на 28.03.2016р. В подальшому розгляд справи відкладався на 11.04.2016р. та 25.04.2016р. з підстав, зазначених у відповідних ухвалах суду. Ухвалою суду від 25.04.2016р. продовжено строк розгляд справи на п'ятнадцять днів та розгляд справи відкладено на 12.05.2016р. В подальшому розгляд справи відкладено на 19.05.2016р. В судовому засіданні 19.05.2016р. оголошено перерву до 25.05.2016р.

Представники позивача в судове засідання 25.05.2016р. з'явилися, позовні вимоги підтримали, просили їх задоволити повністю, з підстав, зазначених в позовній заяві та письмових поясненнях до неї.

В засіданні зазначили, що 07.06.2013р. між позивачем та ПП «Лаваторія», правонаступником якого являється відповідач укладено Договір суперфіцію №1, відповідно до умов котрого позивач надає, а відповідач приймає в строкове платне користування земельну ділянку визначену в п.2.1 Договору для здійснення будівництва та подальшої експлуатації комплексу мийки та шиномонтажу автомобілів. Як зазначили представники, фактично між сторонами було підписано три Договори суперфіцію №1 від 07.06.2013р., котрі, за винятком площі земельної ділянки, на котру встановлюється суперфіцій та розміру оплати за суперфіцій, є однаковими за своїм змістом. Різниця між вказаними договорами полягає в тому, що згідно умов одного договору в користування передається земельна ділянка площею 0,0400 га., що становить частину земельної ділянка, котра належить на праві власності позивачу із встановленням плати за користування землею у розмірі 3400,00 грн. на місяць. ОСОБА_6 умов інших договорів, в користування передається земельна ділянка площею 0,0600 га. із встановленням плати за користування землею за одним договором у розмірі 3400,00 грн. на місяць, а за іншим договором - у розмірі 4400,00 грн. на місяць. Разом з тим, як зазначили представники позивача, оскільки право суперфіцію було зареєстроване згідно договору за умовами котрого в користування передається земельна ділянка площею 0,0400 га., що становить частину земельної ділянки, котра належить на праві власності позивачу із встановленням плати за користування землею у розмірі 3400,00 грн., саме вказаний договір є укладеним та може бути предметом оскарження в суді. Два інших договори є неукладеними, так як не пройшли державної реєстрації. На думку представників позивача, укладений між сторонами договір суперфіцію слід визнати недійсним, оскільки його зміст суперечить актам цивільного законодавства, зокрема, ст.79-1 ЗК України, котрою передбачено, що земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частини земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Оскільки земельна ділянка, яка виступає предметом суперфіцію не є сформованою і їй не присвоєно кадастрового номера, відтак вона не може виступати предметом договору.

Як зазначає представник позивача, укладений між сторонами договір суперфіцію порушує права позивача, оскільки як вбачається з витягів про державну реєстрацію іншого речового права, частина земельної ділянки площею 0,0400 га., яка являється предметом Договору суперфіцію №1 від 07.06.2013р. ідентифікована за кадастровим №4610600000:01:076:0012, який у свою чергу присвоєно як одну із ідентифікуючих ознак земельній ділянці фактичною площею 1,2801 га., яка належить позивачу на праві власності. Дані обставини створюють обмеження у розпорядженні позивачем належною земельною ділянкою площею 1,2801 га. за кадастровим №4610600000:01:076:0012, оскільки у разі відчуження відповідачем своїх прав за спірним договором суперфіцію іншій особі, буде використовуватися один і той же кадастровий номер земельної ділянки.

Представник відповідача в судове засідання 25.05.2016р. з'явився, проти позовних вимог заперечив, просив відмовити в їх задоволенні з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву та письмових поясненнях до нього.

В засіданні зазначив, що фактично укладеним є Договір суперфіцію №1 від 07.06.2013р. згідно умов котрого передавалася у користування земельна ділянка площею 0,0600 га. із встановленням плати у розмірі 4400,00 грн., оскільки саме такий розмір плати сплачувався відповідачем. Дана ситуація виникла у зв'язку з тим що спочатку планувалося облаштування відкритої автомийки на частині земельної ділянки площею 0,0400 га. Однак після підписання договору з'ясувалося, що по краю земельної ділянки пролягає газопровід середнього тиску. Відповідно, потрібно було змінювати розташування відкритої автомийки та заїздів до неї, переносити в глибину земельної ділянки. Враховуючи зазначене сторони за спільною згодою змінили умови договору. На думку відповідача, твердження позивача про те, що суперфіцій не може бути встановлено на частину земельної ділянки, якій не присвоєно окремого кадастрового номера не відповідає дійсності, оскільки жодною законодавчою нормою не заборонено передавати частину земельної ділянки в користування згідно договору суперфіцію. Більше того, Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012р. №1051, суперфіцій віднесено до обмежень щодо користування земельною ділянкою згідно додатку 33 «Земельний сервітут, емфітевзис, суперфіцій та інші обмеження щодо користування земельною ділянкою». Водночас, згідно вимог ч.1 ст.110 ЗК України обмеження у використанні земельної ділянки можуть бути встановлені як на земельну ділянку, так і на її частину. У зв'язку з цим, представник відповідача просить відмовити в задоволенні позову повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Позивач у справі - ФОП ОСОБА_1 на підставі нотаріально посвідченого Договору купівлі-продажу від 30.12.2009р., Державного акту на право власності на земельну ділянку від 24.06.2008р. являється власником ? ідеальної частки земельної ділянки, площею 1,2801 га., кадастровим №4610600000:01:076:0012, яка знаходиться у м. Дрогобичі на вул. Стрийська, 258/3. Як вбачається із ОСОБА_5 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №5209374 від 21.06.2013р. право власності на вказану земельну ділянку зареєстроване за позивачем.

Відповідач у справі - ТОВ «ОСОБА_2 Україна» згідно змін до Статуту ТОВ «ОСОБА_2 Україна», зареєстрованих 30.04.2015р. за №14011050005000949, а також згідно ОСОБА_5 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 05.05.2015р. являється правонаступником Приватного підприємства «Лаваторія», котре 28.04.2015р. було припинене за рішенням засновників.

07.06.2013р. між позивачем та ПП «Лаваторія» укладено Договір суперфіцію №1, відповідно до пунктів 1.1 - 1.3 котрого власник (позивач) надає, а суперфіціарій (відповідач) приймає в строкове платне користування земельну ділянку, визначену в п.2.1 даного договору, для здійснення будівництва та подальшої експлуатації комплексу мийки та шиномонтажу автомобілів. Метою надання в користування земельної ділянки є здійснення суперфіціарієм будівництва та подальшої експлуатації об'єкту обслуговування майнового комплексу автовокзалу, а саме комплексу мийки та шиномонтажу автомобілів. Основне цільове призначення земельної ділянки - для обслуговування майнового комплексу автовокзалу (Т.1 а.с.91-99).

Відповідно до п.2.1 Договору в користування передається частина земельної ділянки з кадастровим номером 4610600000:01:076:0012, загальною площею 1,2801 га., яка розташована на землях Дрогобицької міської ради, за адресою: Львівська обл., м. Дрогобич, вул. Стрийська, 258/3 та належить власнику на юридичному титулі права власності на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку ЯД №506146, виданого Управлінням земельних ресурсів у місті Дрогобичі Львівської 24.06.2008р., згідно плану території, який є додатком №1 до даного Договору і невід'ємною його частиною.

ОСОБА_6 п.2.2 Договору в користування передається частина вказаної в п.2.1 даного Договору земельної ділянки площею 0,0400 га.

Плата за користування земельною ділянкою встановлюється у розмірі 3400,00 грн. на місяць, в т.ч. ПДВ 566,67 грн. (п.4.1 Договору).

Відповідно до п.3.1 Договору, договір укладено на термін 10 (десять) років і він діє до 31 грудня 2023 року.

Додатком №1 до Договору суперфіцію сторони погодили кадастровий план площі земельної ділянки на котру встановлюється суперфіцій.

ОСОБА_6 приймання-передачі земельної ділянки від 07.06.2013р. (котрий являється Додатком №2 до Договору) частина земельної ділянки площею 0,0400 га. передано в користування для подальшої експлуатації об'єкту обслуговування майнового комплексу автовокзалу, а саме комплексу мийки та шиномонтажу автомобілів.

Також, в ході розгляду справи судом встановлено, що окрім наведеного Договору суперфіцію №1 від 07.06.2013р. предметом котрого виступає частина земельної ділянки площею 0,0400 га., між сторонами підписано ще два примірники Договору суперфіцію №1 від 07.06.2013р., котрі за своїм змістом є аналогічними згаданому Договору, за винятком положень п.2.2 Договору та п.4.1 Договору (Т.1 а.с.168-172; Т1 а.с.218-225).

Так, відповідно до умов п.2.2 вказаних Договорів в користування передається частина вказаної в п.2.1 даного Договору земельної ділянки площею 0,0600 га. Натомість, згідно одного примірника договору плата за користування земельною ділянкою встановлюється у розмірі 3400,00 грн. на місяць, в т.ч. ПДВ 566,67 грн. (п.4.1), а згідно іншого - 4400,00 грн. на місяць, в т.ч. ПДВ 880,00 грн.

Крім цього, як вбачається з матеріалів справи, між сторонами підписано ОСОБА_6 приймання-передачі земельної ділянки від 07.06.2013р. за котрими частину земельної ділянки площею 0,0600 га. передано в користування для подальшої експлуатації об'єкту обслуговування майнового комплексу автовокзалі, а саме комплексу мийки та шиномонтажу автомобілів.

Як встановлено судом на підставі ОСОБА_5 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права №5459838 від 27.06.2013р., право суперфіцію було зареєстроване за ПП «Лаваторія» в державному реєстрі. Разом з тим, як вбачається з вказаного ОСОБА_5, право суперфіцію було зареєстроване не на частину земельної ділянки, а на всю земельну ділянку площею 1,2801 га.

04.12.2015р. Реєстраційною службою Дрогобицького міськрайонного управління юстиції видано новий ОСОБА_5 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права №49087993, з якого вбачається, що право суперфіцію зареєстроване на земельну ділянку площею 0,04 га.

З листа Дрогобицького міськрайонного управління юстиції №01-15/117 від 08.04.2016р. та матеріалів реєстраційної справи №88570846106, які долучено до вказаного листа вбачається, що із всіх примірників договору суперфіцію, в реєстраційній справі знаходиться оригінал Договору суперфіцію №1 від 07.06.2013р., укладений між ФОП ОСОБА_7 та ПП «Лаваторія» на площу 0,0400 га.

Встановивши наведені обставини справи, суд вважає що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

ОСОБА_6 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

За змістом ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Як вбачається із позовної заяви, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 25.04.2016р., позивач просить визнати недійсним Договір суперфіцію №1 від 07.06.2013р., укладений між ФОП ОСОБА_1 та ПП «Лаваторія» згідно якого площа земельної ділянки на котру встановлено суперфіцій становить 0,0400га. та розмір плати за користування - 3400,00 грн., оскільки його зміст суперечить актам цивільного законодавства, зокрема ст.79-1 ЗК України, котрою передбачено, що земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частини земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

За змістом ст. 395 ЦК України право забудови земельної ділянки (суперфіцій) являється речовим правом на чуже майно.

ОСОБА_6 ч.1 ст. 102-1 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникає на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України.

Укладення договорів про надання права користування земельною ділянкою для забудови здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу (ч.5 ст.102-1 ЗК України).

Відповідно до ст. 413 ЦК України власник земельної ділянки має право надати її в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель (суперфіцій). Таке право виникає на підставі договору або заповіту. Право користування чужою земельною ділянкою для забудови може бути встановлено на визначений або на невизначений строк, крім випадків, передбачених частиною п'ятою цієї статті. Строк користування земельною ділянкою державної чи комунальної власності для забудови не може перевищувати 50 років.

Слід зазначити, що ні земельне, ні цивільне законодавство не визначають, у якій саме формі може бути укладено договір суперфіцію. Натомість за загальними вимогами, передбаченими ст.ст. 206 - 209 ЦК України, для такого типу договорів є обов'язковою письмова форма, а нотаріальне посвідчення - за бажанням сторін.

Як зазначено Верховним Судом України в листі від 01.07.2013р. «Аналіз деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ», виходячи із глав 33, 34 розд. II кн. 3 ЦК України, істотними умовами договорів емфітевзису та суперфіцію є: опис відповідної земельної ділянки , її цільове призначення; строк, на який укладається договір; плата із зазначенням розміру, порядку та строків її виплати.

ОСОБА_6 ч.1 ст.79 ЗК України (в редакції, станом на момент укладення спірного Договору) земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до положень ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру (ч.1). Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів (ч.2). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі (ч.3). Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера (ч.4). Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї (ч.9). Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі (ч.10). Державна реєстрація прав суборенди, сервітуту, які поширюються на частину земельної ділянки, здійснюється після внесення відомостей про таку частину до Державного земельного кадастру (ч.11).

Таким чином, враховуючи, що імперативні норми ч.9 ст.79-1 ЗК України, які передбачають обов'язковість формування земельної ділянки із присвоєнням їй окремого кадастрового номеру встановлюють винятки лише для договорів суборенди та сервітуту, суд приходить до висновку, що об'єктом за договором суперфіцію може виступати лише сформована земельна ділянка, котрій присвоєно окремий кадастровий номер і право власності на котру зареєстровано у Державному земельному кадастрі. Відтак, площа земельної ділянки, її місцезнаходження та кадастровий номер є саме тими елементами, котрі повинні становити опис відповідної земельної ділянки, що виступає об'єктом договору.

Разом з тим, як вбачається з п.2.1 та п.2.2 оскаржуваного Договору суперфіцію №1 від 07.06.2013р., його об'єктом виступає частина ділянки площею 0,0400 га. із земельної ділянки загальною площею 1,2801 га., кадастровим номером 4610600000:01:076:0012, яка розташована на землях Дрогобицької міської ради, за адресою: Львівська обл., м. Дрогобич, вул. Стрийська, 258/3. Тобто об'єктом оскаржуваного договору суперфіцію виступає не сформована земельна ділянка, якій присвоєно кадастровий номер, а частина такої земельної ділянки, що не відповідає вимогам ст. 79-1 ЗК України.

Заперечуючи проти позову, представник відповідача зазначає, що Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012р. №1051 (надалі - Порядок), суперфіцій віднесено до обмежень щодо користування земельною ділянкою згідно додатку 33 «Земельний сервітут, емфітевзис, суперфіцій та інші обмеження щодо користування земельною ділянкою». Водночас, згідно вимог ч.1 ст.110 ЗК України обмеження у використанні земельної ділянки можуть бути встановлені як на земельну ділянку, так і на її частину.

З цього приводу суд зазначає слідуюче.

Відповідно до п.1 Порядку він визначає процедуру та вимоги щодо ведення Державного земельного кадастру.

У цьому Порядку терміни вживаються у значенні, наведеному в Земельному кодексі України, Законах України "Про Державний земельний кадастр", "Про землеустрій", "Про оцінку земель", "Про топографо-геодезичну та картографічну діяльність", "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", інших законах та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актах (п.2 Порядку).

Таким чином, Порядок ведення Державного земельного кадастру регламентує лише процедуру та вимоги щодо ведення Державного земельного кадастру і не визначає правового статусу суперфіцію. Правовий статус суперфіцію, як речового права, а не обмеження визначено в статтях 395, 413 ЦК України, а також в ст. 102-1 ЗК України.

Більше того, положеннями ч.2 ст.111 ЗК України визначено перелік обмежень у використанні земель, які можуть бути встановлені законом, прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами, договором або рішенням суду. Як вбачається із вказаного переліку в ньому не передбачено такого обмеження як суперфіцій. Ототожнення відповідачем суперфіцію із таким обмеженням, як умова розпочати і завершити забудову або освоєння земельної ділянки протягом встановлених строків, є безпідставним та ґрунтується на неправильному розумінні закону.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач також покликається на правову позицію, викладену Верховним Судом України в постанові №6-78цс13 від 25.12.2013р., а саме те, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Як зазначає представник, оскаржуваним Договором суперфіцію №1 від 07.06.2013р. права та інтереси позивача не порушені, а позивач посилається лише на формальне порушення закону при його укладенні. За відсутності порушення прав позивача, вимоги про визнання недійсним договору є безпідставними.

З цього приводу суд зазначає слідуюче.

Як вбачається із ОСОБА_5 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права №49087993 від 04.12.2015р., право суперфіцію зареєстроване на земельну ділянку площею 0,0400 га. Разом з тим, як ідентифікуючу ознаку земельної ділянки на котру зареєстровано суперфіцій вказано кадастровий № 4610600000:01:076:0012. Водночас, цей номер присвоєно земельній ділянці загальною площею 1,2801 га., яка належить позивачу на праві власності. Таким чином, неформування окремої земельної ділянки площею 0,0400 га. на котру встановлено право суперфіцію і зазначення в державному реєстрі кадастрового номеру, який присвоєно іншій земельній ділянці створюють обмеження у володінні, користуванні та розпорядженні позивачем належною земельною ділянкою площею 1,2801 га.

Суд не погоджується з доводами представника відповідача, що додаткові обґрунтування позивачем порушення своїх прав, викладені в поясненнях від 19.05.2016р. є зміною підстав позову. Так, як вбачається із вказаних пояснень, позивачем не змінювалися підстави позову, якими і надалі залишається невідповідність договору суперфіцію положенням ст. 79-1 ЗК України. У вказаних поясненнях позивач лише додатково обґрунтував порушення своїх прав укладенням договору суперфіцію, що не може розцінюватися як зміна підстав позову.

Суд також не погоджується із доводами представника відповідача, що визнання недійсним Договору суперфіцію №1 від 07.06.2013р. призведе до порушення прав відповідача, як власника об'єкту нерухомості на оформлення права користування земельною ділянкою, на якій розташоване відповідне нерухоме майно та ділянкою необхідною для його обслуговування. Так, права відповідача, як власника об'єкту нерухомості на земельну ділянку гарантуються статтею 120 ЗК України. А тому, визнання недійсним Договору суперфіцію №1 від 07.06.2013р. не позбавляє відповідача прав в подальшому, за наявності для цього підстав, у відповідності до вимог закону оформити права на вказану земельну ділянку.

Щодо існування різних примірників Договору суперфіцію №1 від 07.06.2013р., то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

ОСОБА_6 ч.1 ст.2 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, станом на момент укладення оскаржуваного договору; надалі - Закон)) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (ч.3 ст.3 Закону).

Як зазначено в ст.4 Закону обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, зокрема, право забудови земельної ділянки (суперфіцій).

Таким чином, з наведеного вбачається, що право суперфіцію за Договором №1 від 07.06.2013р. підлягало державній реєстрації. Відтак, позивач та відповідач, дійшовши згоди щодо умов Договору суперфіцію, склали і підписали відповідний письмовий документ, надаючи згоді встановленої форми. Разом із тим цивільні права на досягнення яких було спрямоване волевиявлення учасників при укладенні Договору суперфіцію, набуваються після відповідної державної реєстрації таких прав.

Як зазначалося вище, із всіх підписаних між сторонами примірників договору суперфіцію, в реєстраційній справі знаходиться оригінал Договору суперфіцію №1 від 07.06.2013р., укладений між ФОП ОСОБА_7 та ПП «Лаваторія» на площу ділянки 0,0400 га. І право суперфіцію саме за вказаним Договором зареєстроване в державному реєстрі. За Договорами суперфіцію №1 від 07.06.2013р., предметом котрих виступає частина земельної ділянки площею 0,0600 право суперфіцію не зареєстроване, і як встановлено в судовому засіданні, такі договори для реєстрації відповідного права не подавалися. А тому, вказані договори є такими, що не породжують цивільних прав для сторін.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Аналогічні за змістом положення містяться в ст. 20 ГК України.

Крім цього, із змісту ст. 12 ГПК України вбачається, що господарському суду підвідомчі справи у спорах , за виключенням справ, визначених у пп.2,3 ч.1 12 ГПК України. Отже, господарський суд розглядає: справи у позовному провадженні, для якого характерно наявність спору про право між сторонами; справи про банкрутство; справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що Договори суперфіцію №1 від 07.06.2013р., об'єктом котрих виступає частина земельної ділянки площею 0,0600 га. з розмірами оплати 3400,00 грн. та 4400,00 грн. не є правочинами, які в розумінні ст.16 ЦК України та ст.20 ГК України можуть визнаватися недійсними в судовому порядку, оскільки самі по собі не породжують, не змінюють та не припиняють будь-яких цивільних правовідносин. Із всіх Договорів суперфіцію №1 від 07.06.2013р. породжує права лише договір, об'єктом котрого виступає частина земельної ділянки площею 0,0400 га. А тому саме вказаний договір може виступати предметом оскарження в суді. Як вже зазначалося, позивач саме цей договір просить визнати недійсним.

Відповідно до положень ст.ст. 4-3, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки під час судового розгляду справи позивачем було доведено належними та допустимими доказами свої позовні вимоги та порушення свого суб'єктивного права, відтак наявними є всі правові підстави для захисту цього права в судовому порядку та задоволення позову.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 4-3, 12, 33, 34, 43, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Визнати недійсним Договір суперфіцію №1 від 07.06.2013 року, укладений між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та приватним підприємством «Лаваторія», предметом якого являється частина земельної ділянки площею 0,0400 га., яка розташована за адресою: Львівська обл., м. Дрогобич, вул. Стрийська, 258/3, зареєстрований 26.06.2013 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про інше речове право 1457547.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_2 Україна» (81600, Львівська обл., м. Миколаїв, пл. Ринок, 2; код ЄДРПОУ 38414771) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (82100, Львівська обл., м. Дрогобич, вул. У. Кравченко, 25; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 1378,00 грн. судового збору.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 116 ГПК України.

5. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 85 ГПК України та може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 91-93 ГПК України.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення складено та підписано 30.05.2016 р.

Суддя Крупник Р.В.