Рішення

від 30.05.2016 по справі 136/596/16-ц

ЛИПОВЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 136/596/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

"30" травня 2016 р. м. Липовець

Липовецький районний суд Вінницької області

в складі: головуючого - судді Кривенка Д. Т.

за участю секретаря Марчук Н.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Липовця цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності на земельну ділянку (пай) в порядку спадкування за заповітом, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулась до суду з позовом до відповідачів про визнання права власності на земельну ділянку (пай) в порядку спадкування за заповітом, обґрунтовуючи підставність позову таким.

08 серпня 2013 року померла її мати - ОСОБА_4. Після її смерті відкрилась спадщина. 11 жовтня 2012 року, ще за життя, ОСОБА_4 склала заповіт, який посвідчено секретарем Новоприлуцької сільської ради, Липовецького району, відповідно до якого, ОСОБА_4 заповіла усе належне їй майно, де б воно не знаходилось і з чого б не складалось, а також усе те, на що вона матиме право за законом на день її смерті ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в рівних частках кожному. Вона, ОСОБА_1, будучи спадкоємцем за заповітом, 03 лютого 2014 року подала заяву нотаріусу про прийняття спадщини після смерті матері, однак в нотаріальному порядку оформити свої спадкові права на частку земельної ділянки (паю), площею 5,2526 га, що розташована на території Новоприлуцької сільської ради, Липовецького району, цільове призначення якої - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належала спадкодавцеві на підставі Державного акта про право власності на земельну ділянку (пай) серія ВН № 202739, позбавлена можливості, у зв'язку із втратою оригіналу документа, про що нотаріус виніс ухвалу відповідного змісту. Ураховуючи те, що майно належить спадкоємцям з моменту відкриття спадщини, відтак позивач вважає, що таке її право не визнається, тому просить суд визнати за нею право власності по спадщині за заповітом після смерті ОСОБА_4 на 1/3 частку земельної ділянки, яка належала спадкодавцю на підставі державного акта про право власності на земельну ділянку, що розташована на території Новоприлуцької сільської ради, Липовецького району, цільове призначення якої - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали з підстав, що наведені у позовній заяві, просили суд позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 та представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат ОСОБА_5 позовні вимоги не визнали, свою позицію аргументували тим, що визнавати право власності за позивачем у судовому порядку не має підстав, оскільки державний акт на землю не було втрачено.

Суд, вислухавши пояснення сторін спору, вивчивши та дослідивши матеріали цивільної справи, повно з'ясувавши обставини справи та оцінивши усі зібрані у справі докази, яким дав належну оцінку, дійшов висновку про таке.

08 серпня 2013 року в селі Нова Прилука, Липовецького району, Вінницької області, померла ОСОБА_4, про що 09 серпня 2013 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Липовецького районного управління юстиції складено відповідний актовий запис №25 та 23 вересня 2015 року повторно видано свідоцтво про смерть серія І-АМ № 330842 (а.с. 6).

Відповідно до ч. 4 ст. 25 ЦК України, припинилась цивільне правоздатність ОСОБА_4 та згідно ст. 1220 ЦК України після її смерті відкрилась спадщина.

Судом встановлено, що за життя, 11 жовтня 2012 року, ОСОБА_4 на випадок своєї смерті вчинила особисте розпорядження, яке цього ж дня було посвідчено секретарем Новоприлуцької сільської ради, Липовецького району та зареєстровано в реєстрі за № 58. Відповідно до вказаного заповіту, ОСОБА_4 заповіла ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 в рівних долях кожному усе належне їй майно, де б воно не знаходилось і з чого б не складалось, а також все те, на що вона матиме право за законом на день своєї смерті (а.с. 8).

На виконання роз'яснень п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року за №7 «Про судову практику у справах про спадкування», судом було витребувано матеріали спадкової справи №258/2013 до майна померлої ОСОБА_4, відповідно до яких судом з'ясовано, що позивач ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, будучи спадкоємцями за заповітом в порядку та в строк, визначений законом, звернулись до нотаріуса за місцем відкриття спадщини із заявою про прийняття спадщини.

Отож наведене свідчить, що спадкоємцями майна ОСОБА_4 є сторони у справі. Інших осіб, які б мали право на обов'язкову частку у спадщині не встановлено.

Однак реалізувати свої спадкові права на земельну ділянку, що розташована на території Новоприлуцької сільської ради, Липовецького району, що належала спадкодавцеві згідно державного акту серії ВН № 202739, позивач позбавлена можливості, про що нотаріусом 15.03.2016 року було винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії та видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Така відмова обґрунтована тим, що заявником нотаріусу не було надано документу, що посвідчує право власності спадкодавця ОСОБА_4 на земельну ділянку (а.с. 13).

Відповідно до ст. ст. 1217-1220 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом; до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини та припинились внаслідок його смерті, крім прав та обов'язків, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Зі змісту ст.ст.1223, 1233 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті; заповіт є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Статтями 1268-1270 ЦК України визначено порядок прийняття спадщини та строк на її прийняття.

Позивач спадщину відповідно ст. ст. 1268-1270 ЦК України прийняла, подавши заяву нотаріусу про прийняття спадщини в строк, визначений ч. 1 ст. 1270 ЦК України.

Судом встановлено, що вищезгаданий заповіт спадкодавцем не було змінено чи скасовано.

Факт належності спадкодавцю ОСОБА_4, яка проживала в ІНФОРМАЦІЯ_1, земельної ділянки, площею 5,2526 га, що розташована на території Новоприлуцької сільської ради, Липовецького району, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва доведено наступними доказами: копією Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ВН № 282739, який видано на її ім'я 04 жовтня 2006 року на підставі розпорядження Липовецької РДА № 93 від 22.04.2005 року (а.с.10); відповіддю відділу Держгеокадастру у Липовецькому районі, Вінницької області, з якого вбачається, що ОСОБА_4 виданий державний акт на земельну ділянку серія ВН № 202739, зареєстрований 04 жовтня 2006 року за № 010684000528, площею 5,2526 га., вартість земельної ділянки становить 123936,03 грн. (а.с. 9).

Згідно ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах із збереженням цільового призначення.

Як убачається із оголошення, що міститься в засобах масової інформації(а.с.7, Державний акт на право власності на земельну ділянку серія ВН №202739 виданий на ім'я ОСОБА_4, втрачено, вважати його недійсним.

Правилами ст.392 ЦК України визначено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності , якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

У п.23 постанови ПВС України від 30.05.2008 року за №7, зазначено, що у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

За таких обставин та у контексті наведених правових норм регулювання предмета спору, суд дійшов висновку, що позивачем доведено належними та допустимими доказами обставини викладені нею у позовній заяві щодо невизнання її права відповідачами на належне майно, яке було нею успадковане згідно норм діючого законодавства, отож суд вважає, що таке право підлягає захисту судом у спосіб, що визначений позивачем шляхом визнання за нею права власності в порядку спадкування за заповітом на частку спадкового майна, оскільки іншого відповідачами не доведено.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню понесені нею та документально підтверджені судові витрати у вигляді судового збору.

На підставі ст. ст. 16 ч. 2 п. 1, 25, 1216, 1217, 1218 - 1223, 1225, 1233, 1234, 1241, 1268 -1270 ЦК України, враховуючи рекомендації Пленуму Верховного Суду України, що викладені в Постанові від 22 грудня 2005 року N 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності", керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 88 ч. 1, ч.2 158, ч.4 174, 208-209, 212 - 215 ЦПК України суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, право власності в порядку спадкування за заповітом вчиненим 11.10.2012 року та посвідченим секретарем Новоприлуцької сільської ради Липовецького району, зареєстрованим в реєстрі за №58, на 1/3 частку земельної ділянки, площею 5,2526 га, (кадастровий номер - 0522284000:04:000:0015), в межах згідно з планом, розташовану на території Новоприлуцької сільської ради Липовецького району Вінницької області, цільове призначення (використання) земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, після смерті ОСОБА_4, яка померла 08 серпня 2013 року в селі Нова Прилука Липовецького району Вінницької області.

Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді судового збору по 275 грн. 60 коп. в рівних частках з кожного.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом .

Суддя: ОСОБА_6