Постанова

від 31.05.2016 по справі 806/320/16

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Головуючий у 1-й інстанції: Нагірняк М.Ф.

Суддя-доповідач:ОСОБА_1

ПОСТАНОВА

іменем України

"31" травня 2016 р. Справа № 806/320/16

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Шевчук С.М.

суддів: Майора Г.І.

ОСОБА_2,

за участю секретаря судового засідання Витрикузи В.П.,

сторін та їх представників: ОСОБА_3та їх представників: від позивача ОСОБА_4; представники відповідача: ОСОБА_5, ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "25" квітня 2016 р. у справі за позовом ОСОБА_3 до Житомирського обласного центру зайнятості про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, зобов'язання виплатити середньомісячний заробіток, стягнення моральної шкоди ,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернулася з позовом до Житомирського обласного центру зайнятості про визнання протиправним та скасування наказу від 26.01.2016 р. №23-к в частині її звільнення з посади провідного фахівця профорієнтації відділу надання соціальних послуг Радомишльського районного центру зайнятості Житомирської області, поновлення на цій посаді, зобов'язання виплатити середньомісячний заробіток, стягнення 7000,00 грн. моральної шкоди.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 25.04.2016року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 до Житомирського обласного центру зайнятості.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції позивач звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення яким позов задовольнити. В обґрунтування апеляційної скарги позивач вказує, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. На підтвердження вказаного, зазначає, що позивач не була завчасно, тобто за два місяці до 19.11.2015року повідомлена про скорочення її посади, їй не було запропоновано іншу посаду, при звільненні не враховано стаж роботи Позивача на займаній посаді більше 18років та її переважне право на залишенні на цій посаді. Одночасно з попередженням про вивільнення їй не було запропоновано іншої роботи в тому числі і всіх вакантних посад у межах всіх центрів зайнятості Житомирської області, Радомишльський центр зайнятості не уповноважений був її попереджати про наступне вивільнення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 з 22.09.1997року перебувала в трудових відносинах з відповідачем, а з 02.03.2015року займала посаду провідного фахівця з профорієнтації відділу надання соціальних послуг Радомишльського районного центру зайнятості Житомирської області (а.с.18-20).

18.11.2015року об'єднаною організацією профспілки Житомирської обласної служби зайнятості прийнято рішення про скорочення посади провідного фахівця з профорієнтації відділу надання соціальних послуг.

Наказом Житомирського ОЦЗ №265 від 19.11.2015року "Про внесення змін до штатних розписів міських та районних центрів зайнятості Житомирської обласної служби зайнятості" виведено із штатного розпису Радомишльського районного центру зайнятості Житомирської області посаду провідного фахівця з профорієнтації відділу надання соціальних послуг.

20 листопада 2015року, тобто за два місяці до дати звільнення (01.02.2016року), позивача персонально попереджено про наступне звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України у зв'язку із скороченням посади, яку обіймала позивач (а.с.15)

28.01.2016року позивачу було запропоновано вакантну посаду - фахівця з питань зайнятості ІІ категорії відділу надання соціальних послуг на умовах неповного робочого дня (0,5 посадового окладу), від якої позивач відмовилася (а.с.16, 17).

Наказом Житомирського обласного центру зайнятості від 26.01.2016 р. №23-к позивача було звільнено із займаної посади з 1 лютого 2016року у зв'язку із скороченням штатів, відповідно до п.1.ст.40 КЗпП України (а.с.8).

30.03.2016року Житомирським окружним адміністративним судом винесено ухвалу про зобов'язання профспілкової організації Радомишльського районного центру зайнятості Житомирської області вирішити питання про надання згоди або відмови на звільнення позивача провідного фахівця з профорієнтації відділу надання соціальних послуг відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Протоколом засідання профспілкової організації Радомишльського районного центру зайнятості Житомирської області від 01.04.2016року надано згоду на звільнення позивача з 01.02.2016року згідно п.1 ст.40 КЗпП України (а.с.125).

Дослідивши доводи апеляційної скарги, колегією суддів враховано наступне.

З спеціальних витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань вбачається, що Радомишльський районний центр зайнятості Житомирської області (іден. код 13580660) та Житомирський обласний центр зайнятості (іден. код 03491398) є окремими юридичними особами.

Наказом Міністерства соціальної політики України від 20.01.2015 № 41, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 лютого 2015 р. за № 141/26586 затверджено "Положення про державну службу зайнятості" (далі по тексту іменовано -Положення №41).

Пункт 2 та п 4 розділу IV вказаного Положення №41 передбачають, що регіональні центри зайнятості у межах своїх повноважень видають накази організаційно-розпорядчого характеру. Прийняття і звільнення працівників регіонального центру зайнятості (окрім заступників директора) та керівників підпорядкованих регіональному центру зайнятості юридичних осіб здійснюються наказом директора регіонального центру зайнятості. Прийняття та звільнення працівників підпорядкованих базових центрів зайнятості (окрім директора) здійснюються наказом директора регіонального центру зайнятості за поданням директора базового центру зайнятості.

Відповідно до п. 2 розділу І цього ж Положення №41 регіональним центром зайнятості є обласний, Київський та Севастопольський міські центри зайнятості.

Базовими центрами зайнятості є - районні, міські, районні у містах та міськрайонні центри зайнятості.

Згідно п. 1 та 5 розділу V Положення №41 базові центри зайнятості є неприбутковими державними установами, які підпорядковуються відповідному регіональному центру зайнятості. Структура та штатний розпис базового центру зайнятості затверджуються директором відповідного регіонального центру зайнятості в межах затвердженої директором регіонального центру зайнятості граничної чисельності.

Отож, що незалежно від наявності у Радомишльського районного центру зайнятості Житомирської області статусу юридичної особи, прийняття та звільнення працівників вказаного районного центру зайнятості здійснюється наказом директора Житомирського обласного центру зайнятості за поданням директора Радомишльського районного центру зайнятості.

З наведеного слідує, фактично роботодавцем є Житомирський обласний центр зайнятості.

Згідно правової позиції Верховного Суду України висловленої в постанові від 1 липня 2015 року у справі N 6-491цс15, власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" не може бути визнано, що власник або уповноважений ним орган виконав обов'язок по працевлаштуванню, якщо працівнику не була надана на тому або на іншому підприємстві (установі, організації) інша робота, або запропонована робота, від якої він відмовився з поважних причин.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" зазначається, що "Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Отож, власник є таким, що належно виконав вимоги частини 2 ст. 40, частини 3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну в установі, організації роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому, роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, установі, організації незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов'язок по працевлаштуванню покладається на роботодавця з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини 3 ст. 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновано всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явились на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Дослідивши додатково витребувані судом апеляційної інстанції докази встановлено, що у період з 20.11.2015 року (день попередження про звільнення) по 01.02.2016 року(день звільнення) у відповідача були вакантні посади, зокрема у Олевському районному центрі зайнятості Житомирської області, Ружинському районному центрі зайнятості Житомирської області (посади провідних фахівців з питань зайнятості, з посадовим окладом 1378грн. та 1550грн). Вказане підтверджується довідками відповідача додатково наданими суду апеляційної інстанції від 30.05.2016року.

Натомість, як слідує з матеріалів справи та пояснень представників сторін, вказані вакантні місця в порушення положень частини 2 ст. 40, частини 3 ст. 49-2 КЗпП України роботодавцем запропоновані позивачу не були.

В судовому засіданні позивач пояснила, що у випадку внесення їй такої пропозиції на зайняття зазначених вакантних місць вона погодилась, оскільки для призначення пенсії їй не вистачає 2 років стажу.

Внесена позивачу 28.01.2016року Радомишльським районним центром зайнятості Житомирської області пропозиція щодо зайняття вакантної посади -фахівця з питань зайнятості ІІ категорії відділу надання соціальних послуг на умовах неповного робочого дня (0,5 посадового окладу) не може вважатися належним виконанням обов'язку роботодавця щодо працевлаштування вивільнюваного працівника. Оскільки як встановлено, судом вище поряд з вказаною вакансією у роботодавця були наявні інші вільні вакансії, які позивачу у встановленому порядку запропоновані не були.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що звільнення позивача відбулося з порушенням вимог зазначеного законодавства, у тому числі і ст. 49-2 КЗпП України.

Відповідно до ст. 43 Конституції України передбачено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення

Підсумовуючи зазначене, суд приходить до висновку, що звільнення позивача є протиправним, оскільки проведене в порушення встановленої процедури, а як наслідок є протиправним наказ Житомирського обласного центру зайнятості №23к від 26.01.2016року, а як наслідок підлягає до задоволення і позовна вимога позивача про поновлення його на посаді провідного фахівця профорієнтації відділу надання соціальних послуг Радомишльського районного центру зайнятості Житомирської області.

У абзаці 5 п. 10.4 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі», зазначено, що задовольняючи позов про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суди повинні вказувати розмір виплати. Період вимушеного прогулу та розрахунок розміру виплати необхідно зазначати в мотивувальній частині судового рішення.

Визначаючи розмір середнього заробітку втраченого позивачем у зв'язку із вимушеним прогулом, суд виходить із того, що період вимушеного прогулу становить 82 робочих дні із 02.02.2016року року по 31.05.2016 (день прийняття постанови суду).

Відповідно до п. 5 розд. ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 Порядку).

У відповідності до довідки №346 від 26.05.2016року, виданої Радомишльським районним центром зайнятості середньоденний розмір заробітної плати за один робочий день ОСОБА_3, обрахований відповідно до Постановки КМ №10 від 08.02.1996року становить 214,46грн.

Однак, як вбачається з пояснень представників відповідача та Положення №41 "Про державну службу зайнятості", нарахування та виплата заробітної плати працівникам Радомишльського районного центру зайнятості здійснюється саме цим центром зайнятості, який має власну бухгалтерію, власний кошторис видатків та призначень.

Житомирський обласний центр зайнятості нарахувань та виплату заробітної плати для працівників районних центрів зайнятості не проводить. Кошторисних призначень на такі виплати не має.

За таких обставин, позовна вимога про стягнення середнього заробітку саме з Житомирського обласного центру зайнятості до задоволення не підлягає.

Що ж до позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, то за приписами частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до загальних підстав цивільно - правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Зокрема, суд при вирішенні зазначеного питання повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Проте, як вбачається з позовної заяви, матеріалів справи позивач не надав достатніх доказів і таких не встановив суд про заподіяння йому моральної шкоди.

За таких обставин, з урахування вимог матеріального закону, підстав для стягнення моральної шкоди у суду першої інстанції не було. Відтак, рішення суду першої інстанції у вказаній частині є вірним.

Враховуючи все викладене разом, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що оскаржуване рішення суду не відповідає дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду скасувати з прийняттям нового часткове задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково, постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "25" квітня 2016 р. скасувати, прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Житомирського обласного центру зайнятості №23к від 26.01.2016року в частині звільнення ОСОБА_3 з посади провідного фахівця з профорієнтації відділу надання соціальних послуг Радомишльського районного центу зайнятості Житомирської області.

Поновити ОСОБА_3 на посаді провідного фахівця з профорієнтації відділу надання соціальних послуг Радомишльського районного центу зайнятості Житомирської області з 01 лютого 2016 року.

В решті позову відмовити.

Постанову в частині поновлення ОСОБА_3 на посаді провідного фахівця з профорієнтації відділу надання соціальних послуг Радомишльського районного центу зайнятості Житомирської області з 01.02.2016року допустити до негайного виконання.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя С.М. Шевчук

судді: Г.І. Майор

ОСОБА_2

Роздруковано та надіслано:р.л.п.

1- в справу:

2 - позивачу/позивачам: ОСОБА_3 вул. В.Житомирська, 119,м.Радомишль,Житомирська область,12200

3- відповідачу/відповідачам: Житомирський обласний центр зайнятості вул.Київська,83,м.Житомир,10000

4-Наумов ОСОБА_7 м.Житомир, 9-й АДРЕСА_1 - ,