Рішення

від 19.05.2016 по справі 910/6300/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.05.2016Справа № 910/6300/16

Суддя Господарського суду міста Києва Павленко Є.В., за участі секретаря судового засідання Коновалова С.О., розглянувши матеріали справи за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Правова гарантія" (далі - Товариство) до представництва "Зосімал Інвестментс Лімітед" (далі - Представництво) про стягнення 543 484,37 грн.,

за участі представників:

позивача: Курій О.П. - директора,

відповідача: Мойсеєнко Д.П., за довіреністю від 1 березня 2015 року,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У квітні 2016 року Товариство звернулось до Господарського суду міста Києва з вказаним позовом, посилаючись на те, що 25 липня 2013 року між ним та Представництвом був укладений договір про надання юридичних послуг № 1/07-13 (далі - договір), на підставі якого позивач надав відповідачу юридичні послуги в період з серпня 2013 року по червень 2014 року. Оскільки Представництво взяте на себе зобов'язання по оплаті вартості наданих послуг не виконало, заборгувавши позивачу 220 000,00 грн., останній просив суд стягнути з відповідача вищезазначену суму основного боргу, а також 129 275,60 пені, 177 320,00 грн. інфляційних втрат та три проценти річних у розмірі 16 888,77 грн., нарахованих у зв'язку з несвоєчасним проведенням розрахунків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 7 квітня 2016 року порушено провадження у справі № 910/6300/16 та призначено її розгляд на 12 травня 2016 року.

У судовому засіданні 12 травня 2016 року оголошено перерву до 19 травня 2016 року.

Представник позивача під час судового засідання 18 травня 2016 року просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі з врахуванням поданої 18 травня 2016 року заяви про зменшення позовних вимог, відповідно до якої Товариство просило стягнути суму основного боргу в розмірі 220 000,00 грн., пеню в розмірі 27 589,04 грн., 133 160,00 грн. інфляційних втрат та три проценти річних у розмірі 14 292,10 грн., а також повернути суму судового збору в розмірі 2 226,65 грн. Вказана заява прийнята судом до розгляду та подальший розгляд справи здійснювався в межах зазначених вимог.

У призначеному судовому засіданні представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, однак письмового відзиву до суду не надав.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність наявних у матеріалах справи копій поданих сторонами документів їх оригіналам, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

25 липня 2013 року між сторонами було укладено договір, за умовами якого відповідач доручав, а позивач приймав на себе зобов'язання надавати юридичні послуги в обсязі та на умовах, передбачених укладеною угодою.

У пункті 1.2 договору сторони передбачили, що факт надання послуг фіксується шляхом підписання сторонами акту виконаних робіт.

Відповідно до пункту 4.2. договору оплата за послуги оплачуються Представництвом щомісячно, в строгій відповідності за фактично наданий об'єм послуг. Розрахунок проводиться в термін трьох днів з дня підписання акту приймання - передачі наданих послуг, але не пізніше десятого числа місяця, наступного за звітним (пункт 4.3 договору).

Згідно з пунктом 4.4. договору послуги вважаються наданими після підписання акту приймання-передачі наданих послуг, який позивач мав підписати протягом трьох робочих днів з моменту отримання.

Судом встановлено, що на виконання пункту 4.4 сторонами складено, підписано та скріплено печатками акт від 26 серпня 2013 року № 01/01/2013 на суму 20 000,00 грн., акт від 25 вересня 2013 року № 02/01/2013 на суму 20 000,00 грн., акт від 25 жовтня 2013 року № 03/01/2013 на суму 20 000,00 грн., акт від 25 листопада 2013 року № 04/01/2013 на суму 20 000,00 грн., акт від 25 грудня 2013 року № 05/01/2013 на суму 20 000,00 грн., акт від 27 січня 2014 року № 06/01/2013 на суму 20 000,00 грн., акт від 25 лютого 2014 року № 07/01/2013 на суму 20 000,00 грн., акт від 25 березня 2014 року № 08/01/2013 на суму 20 000,00 грн., акт від 25 квітня 2014 року № 09/01/2013 на суму 20 000,00 грн., акт від 26 травня 2014 року № 10/01/2013 на суму 20 000,00 грн., акт від 25 червня 2014 року № 11/01/2013 на суму 20 000,00 грн. Таким чином у період з серпня 2013 року по червень 2014 року Товариством відповідачу було надано, а останнім прийнято юридичних послуг на загальну суму 220 000,00 грн.

27 червня 2014 року позивачем на адресу відповідача було направлено претензію № 1-2, в якій Товариство просило сплатити відповідача вказану суму заборгованості, а також позивач направив акт звіряння на суму 220 000,00 грн., який був підписаний та скріплений печаткою Представництва.

Оскільки відповідач не здійснив оплату наданих юридичних послуг на користь позивача в розмірі 220 000,00 грн., останній звернувся з даним позовом до суду.

Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільний кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 901 ЦК України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 903 ЦК України).

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Враховуючи те, що сума основного боргу відповідача перед Товариством за договором, яка складає 220 000,00 грн., підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і Представництво на момент прийняття рішення не надало документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача до відповідача про стягнення вказаної суми основного боргу, у зв'язку з чим даний позов у цій частині підлягає задоволенню.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов'язку щодо своєчасної оплати наданих йому послуг, позивач також просив суд стягнути (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) з Представництва 27 589,04 грн. пені, нарахованої на суму заборгованості за надані юридичні послуги в кожному окремому місяці.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Згідно з частиною 3 вказаної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є Представництва, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Пунктом 5.1. договору передбачено, що за порушення строків оплати послуг позивача Представництво має сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, три проценти річних та пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення оплати.

Судом здійснено перерахунок заявленої штрафної санкції на суму боргу в кожному місяці з урахуванням вищезазначеного, тобто за шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, та встановлено, що до стягнення з відповідача підлягають 20 402,19 грн. пені. Отже, дана вимога підлягає частковому задоволенню.

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зазначає, що сплата процентів річних від простроченої суми не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Крім того, до вимог про стягнення сум процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю три роки, що спростовує доводи відповідача про застосування строків позовної давності до даної позовної вимоги, оскільки такий строк не є пропущеним.

Судом також здійснено перерахунок трьох процентів річних наростаючим підсумком за період з 11 вересня 2013 року по 31 березня 2016 року та встановлено, що з відповідача слід стягнути 14 128,76 грн. трьох процентів річних, а тому вказана вимога підлягає частковому задоволенню.

Заявлений позивачем до стягнення розмір інфляційних втрат є арифметично вірним, відповідає вимогам чинного законодавства і не суперечить положенням договору, тому позовна вимога про стягнення з відповідача 133 160,00 грн. інфляційних втрат підлягає задоволенню в повному обсязі.

За статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Пунктом 1 частини 2 статті 258 ЦК України передбачено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Статтею 267 ЦК України встановлено диспозитивність у застосуванні правових наслідків спливу позовної давності. Відповідно до цієї процесуальної норми на фактичні дані, що мають значення для застосування правових наслідків спливу позовної давності, можуть звертати увагу суду сторони як активні учасники процесу доказування, а не суд. Таке застосування правових наслідків спливу позовної давності відповідає засадам змагальності в господарському процесі, оскільки вони є складовою частиною господарського судочинства. Даною нормою права передбачено правило, згідно з яким позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення судом рішення.

Оскільки сторони у даній справі не заявляли про застосування позовної давності щодо стягнення заявлених до стягнення суми заборгованості, то позовна давність до позовних вимог Товариства судом не застосовується.

З системного аналізу вищевикладеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства до відповідача підлягають частковому задоволенню, а саме: 220 000,00 грн. основного боргу за надані юридичні послуги, 20 402,19 грн. пені, 14 128,76 грн. трьох процентів річних та 133 160,00 грн. інфляційних втрат за порушення строків оплати. У той же час у задоволенні решти вимог позивача слід відмовити.

За частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Статтею 7 Закону України "Про судовий збір" врегульовано загальні питання повернення сплачених сум судового збору з підстав, які визначено цією статтею і перелік яких є вичерпним, зокрема, зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

У пункті 5.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" визначено, що питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів.

З огляду на викладене, враховуючи відповідне клопотання позивача, судові витрати Товариства в розмірі 2 226,65 грн. підлягають поверненню з Державного бюджету України.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43-44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з представництва "Зосімал Інвестментс Лімітед" (01014, місто Київ, вулиця Сергія Струтинського, будинок 8, ідентифікаційний код 26617366) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Правова гарантія" (02091, місто Київ, вулиця Харківське шосе, будинок 144 Б, офіс 207, ідентифікаційний код 37616368) 220 000 (двісті двадцять тисяч) грн. 00 коп. основного боргу, 20 402 (двадцять тисяч чотириста дві) грн. 19 коп. пені, 133 160 (сто тридцять три тисячі сто шістдесят) грн. 00 коп. інфляційних втрат, 14 128 (чотирнадцять тисяч сто двадцять вісім) грн. 76 коп. трьох процентів річних, а також 5 815 (п'ять тисяч вісімсот п'ятнадцять) грн. 37 коп. судового збору.

Ухвалою суду повернути товариству з обмеженою відповідальністю "Правова гарантія" (02091, місто Київ, вулиця Харківське шосе, будинок 144 Б, офіс 207, ідентифікаційний код 37616368) суму судового збору в розмірі 2 226 (дві тисячі двісті двадцять шість) грн. 65 коп. з Державного бюджету України.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 31 травня 2016 року

Суддя Є.В. Павленко