Ухвала

від 31.05.2016 по справі 918/187/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"31" травня 2016 р. Справа № 918/187/16

Господарський суд Рівненської області у складі судді А.М. Качура, розглянувши матеріали справи за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "СІДРЕЙЛ"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНОВА ІНВЕСТ"

про стягнення заборгованості в сумі 331 721,00 грн.

Представники:

Від позивача: ОСОБА_1 (довіреність від 22 січня 2016 року);

Від відповідача: ОСОБА_2 (довіреність від 08 квітня 2016 року);

Від відповідача: ОСОБА_3 (довіреність від 08 квітня 2016 року);

Статті 20, 22, 91, 93 ГПК України сторонам роз'яснені.

Відводи з підстав, передбачених статтею 20 ГПК України, відсутні.

Протокол судового засідання складено відповідно до статті 81-1 ГПК України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СІДРЕЙЛ" звернулось до господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНОВА ІНВЕСТ" про стягнення 331 721,00 грн. боргу, позовні вимоги аргументувавши неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору на транспортно-експедиторське обслуговування транзитних, експортних, імпортних і внутрішніх вантажів № 02/15-ТЕО від 16 лютого 2015 року.

Ухвалою суду від 17 березня 2016 року судом порушено провадження у справі № 918/187/16, розгляд справи призначено на 31 березня 2016 року.

31 березня 2016 року позивачем подано до суду заяву про збільшення позовних вимог, згідно змісту якої позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 383 065,99 грн. основного боргу, 77 671,51 грн. 3 % річних та пені, 10 572,62 грн. інфляційних втрат.

Розглянувши вказану заяву суд зазначає, що за своїм змістом вказана заява є заявою про за явлення додаткових позовних вимог.

Відповідно до пункту 3 Інформаційного листа ВГСУ "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" від 02.06.2006 р. № 01-8/1228, слідує під збільшенням розміру позовних вимог (частина друга статті 22 ГПК) слід розуміти збільшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній заяві (абзац другий підпункту 3.7 пункту 3 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 N 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").

Тому збільшення розміру позовних вимог не може бути пов'язано з пред'явленням додаткових позовних вимог, про які не йшлося в позовній заяві. Якщо такі додаткові позовні вимоги зв'язані з раніше заявленими позовними вимогами підставою виникнення або поданими доказами (наприклад, коли позов подано на суму основного боргу і позивач до прийняття рішення просить додатково стягнути пеню за прострочку платежу), то їх може бути пред'явлено з дотриманням, зокрема, приписів статті 58 ГПК.

Ухвалою суду від 31 березня 2016 року розгляду справи відкладено на 28 квітня 2016 року.

26 квітня 2016 року відповідачем подано до суду попередній відзив на позов, відповідно до змісту якого відповідач просить суд зменшити розмір пені на 90%, припинити провадження у справі в частині вимог про стягнення 12 000, грн. у зв'язку з сплатою частини заборгованості, та відстрочити рішення виконання суду до 01 жовтня 2016 року.

28 квітня 2016 року позивачем подано пояснення по справі.

В судовому засіданні від 28 квітня 2016 року оголошувалась перерва до 16 травня 2016 року.

16 травня 2016 року позивачем подано до суду заяву про зменшення позовних вимог відповідно до змісту яких позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 319 721,00 грн. заборгованості, 10 800,07 грн. 3% річних, 73 702,37 грн. пені, 23 755,27 грн. інфляційних втрат.

Вказану заяву судом прийнято до розгляду.

Ухвалою суду від 16 травня 2016 року судом продовжено в порядку статті 69 ГПК України строк розгляду спору у справ №918/187/16 на 14 днів.

В судовому засіданні від 26 травня 2016 року оголошувалась перерва до 31 травня 2016 року.

31 травня 2016 року позивачем подано додаткові пояснення по справі.

31 травня 2016 року відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач просить суд залишити позов без розгляду на підставі пункту 5 частини 1 статті 81 ГПК України.

Щодо залишення позову без розгляду суд зазначає наступне.

Статтею 81 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) врегульовано порядок залишення позову (позовних вимог) без розгляду.

Так, згідно положень вказаної статті господарський суд залишає позов без розгляду, якщо:

- позовну заяву підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано;

- у провадженні господарського суду або іншого органу, який діє в межах своєї компетенції, є справа з господарського спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав;

- позивач не звертався до установи банку за одержанням з відповідача заборгованості, коли вона відповідно до законодавства мала бути одержана через банк;

- позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача не з'явився на виклик у засідання господарського суду і його нез'явлення перешкоджає вирішенню спору;

- громадянин відмовився від позову, який було подано у його інтересах прокурором.

Обґрунтовуючи подану заяву, відповідач зазначає, що позивач не виконав вимог ухвали суду від 31 березня 2016 року щодо надання оригіналів документів та інших доказів у справі.

Тобто, подана заява ґрунтується на положеннях пункту 5 частини 1 статті 81 ГПК України.

Разом з тим, варто зазначити, що ухвалою суду від 31 березня 2016 року судом в позивача витребувано ряд доказів по справі.

Відповідно до роз'яснень висвітлених в положеннях пункту 4.9. постанови пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26 грудня 2011 року випливає, що при вирішенні питання щодо залишення позову без розгляду (стаття 81 ГПК) господарським судам слід мати на увазі, що застосування пункту 5 частини першої цієї статті можливо лише за наявності таких умов:

- додаткові документи вважаються витребуваними, тільки якщо про це зазначено у відповідному процесуальному документі або, в разі оголошення перерви в судовому засіданні, - в протоколі такого засідання;

- витребувані документи чи явка представника позивача дійсно необхідні для вирішення спору, тобто за їх відсутності суд позбавлений можливості вирішити спір по суті.

Так, з метою повного всебічного та об'єктивного розгляду справи судом витребувано у позивача пояснення у справі та ряд доказів, в свою чергу позивач частково виконав вимоги ухвали суду від 31 березня 2016 року, щодо надання протоколів до договору від 16 лютого 2015 року позивач надав свої пояснення щодо відсутності вказаних доказів та неможливістю їх надання суду.

Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для залишення позову без розгляду.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позов з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог.

В судовому засіданні представники відповідача просили суд залишити позов без розгляду. Факт наявної заборгованості щодо суми основного боргу не заперечували.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд Рівненської області встановив такі фактичні обставини справи.

16 лютого 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сідрейл" (експедитор, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інова Інвест" (клієнт, відповідач) було укладено договір на транспортно-експедиторське обслуговування транзитних, експортних, імпортних і внутрішніх вантажів №02/15-ТЕО (надалі договір), відповідно до предмету якого клієнт (вантажовласник) доручає, а експедитор зобов'язується здійснити за окрему плату, від свого імені, транспортно-експедиторське обслуговування вантажів клієнта, що перевозиться в прямому, змішаному сполученні залізничним транспортом по території України (далі - ТЕО).

Відповідно до пункту 1.3. договору обсяги та вартість робіт (послуг) по ТЕО, порядок сплати, терміни перевезення, рід вантажу, його кількість, станції відправлення/призначення і переадресування, маршрути і вартість перевезення вантажів узгоджується сторонами в протоколах узгодження ставок і договірної ціни на надання транспортно-експедиторських послуг до цього договору, які є його невід'ємною частиною.

За змістом 3.1. договору, сума договору складається з вартості послуг з ТЕО, зазначених у протоколах до цього договору. Сума договору визначається для перевезення кожної партії вантажу в гривнях, і узгоджується сторонами за формою протоколу до даного договору, в тому числі шляхом обміну інформацією факсом та електронною поштою.

Пунктом 3.2. договору передбачено, що клієнт зобов'язується здійснювати оплату вартості послуг ТЕО на підставі рахунків, виставлених експедитором, на умовах, зазначених в протоколах на конкретну партію вантажу.

Згідно з пунктом 3.3. договору сторони щомісяця проводять звірку обсягів перевезених вантажів і виставлених рахунків. Плата послуг експедитора здійснюється клієнтом протягом 5 банківських днів з моменту підписання протоколу до даного договору на підставі оригіналу рахунку.

Відповідно до наявних в матеріалах справи актів виконаних робіт від 01 квітня 2015 року на суму 825 000,00 грн. та № 2 від 05 травня 2015 року на суму 124 721,00 грн. позивач надав відповідачу послуги на загальну суму 949 721,00 грн., в свою чергу відповідач частково розрахувався за надані послуги, проте станом на час розгляду справи за відповідачем перед позивачем рахується заборгованість в сумі 319 721,00 грн. за надані послуги, відповідач фату наданих послуг згідно договору не заперечував.

Так надані позивачем акти виконаних робіт підписані представниками сторін та скріплені відтисками печаток.

Позивачем надано суду рахунок на оплату № 231 від 24 лютого 2015 року виставлений відповідачу за надані послуги згідно договору № 02/15-ТЕО від 16 лютого 2015 року.

Доказів сплати заборгованості в сумі 319 721,00 грн. відповідач суду не надав.

Відповідно до статті 929 Цивільного кодексу України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 931 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань.

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК України).

За змістом статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 12 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", клієнт зобов'язаний своєчасно надати експедитору повну, точну і достовірну інформацію щодо найменування, кількості, якості та інших характеристик вантажу, його властивостей, умов його перевезення, іншу інформацію, необхідну для виконання експедитором своїх обов'язків за договором транспортного експедирування, а також документи, що стосуються вантажу, які потрібні для здійснення митного, санітарного та інших видів державного контролю і нагляду, забезпечення безпечних умов перевезення вантажу.

Клієнт зобов'язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

В судових засіданнях представник відповідача не заперечував факту наявної заборговааності перед позивачем. З листування сторін, яке наявне в матеріалах справи, видно, що відповідач визнає наявну заборгованість з наданого йому транспортно-експедиторського обслуговування вантажів та висловлював намір оплатити таку заборгованість.

Оскільки станом на час розгляду справи відповідач не надав суду доказів оплати наданих послуг, а заборгованість підтверджується наданими позивачем доказами суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 319 721,00 грн. заборгованості є законними обґрунтованими, відповідачем не спростованими а відтак такими що підлягають до задоволення.

Також позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача 10 800,07 грн. 3% річних, 73 702,37 грн. заборгованості по пені, 23 755,27 грн. інфляційних втрат.

Щодо вказаних позовних вимог суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Як унормовано у положеннях частини 2 статті 193 ГК України, порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (така ж позиція викладена у статті 611 ЦК України).

У статтях 546, 549 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися в тому числі неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У частині першій статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з положеннями статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пункту 4.5. договору, за прострочення платежів, передбачених цим договором, винна сторона виплачує кредитору пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми платежу за кожен день прострочення, але не більше суми платежу.

Разом з тим, позивачем необґрунтовано обставин прострочення відповідачем платежів за договором, та необґрунтовано строки нарахування пені, інфляційних втрат та річних, зокрема і з врахуванням положень пункту 3.5. договору. Позивачем не надано суду зокрема протоколу до даного договору, як того вимагає пункт 3.5. Відсутність протоколу позивач пояснив тим, що направляв вказані протоколи відповідачу, проте відповідач їх не повернув, доказів направлення протоколів до договору позивач суду не надав. Розрахунок пені, інфляційних втрат та річних, поданийпозивачем не відповідачє умовам договору та є необгрунтованим.

В силу вимог статей 43, 47, 33, 38 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, коли кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а суд, оцінивши подані по справі докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, повинен прийняти рішення за результатами обговорення усіх цих обставин.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 319 721,00 грн. основної заборгованості є законними обґрунтованими, відповідачем не спростованими, а відтак такими що підлягають до задоволення.

В решті позову про стягнення 10 800,07 грн. 3 % річних, 73 702,37 грн. пені, 23 755,27 грн. інфляційних втрат слід відмовити з огляду їх безпідставності та необґрунтованості.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог, зокрема 4 795,81 грн. покладається на відповідача, 1 623,86 грн. суд залишає за позивачем.

Слід зазначити, що звертаючись з позовом позивачем сплачено судовий збір в сумі 7 069,82 грн., згідно заяви про зменшення позовних вимог позивачем всього заявлено до стягнення 27 978,71 грн., таким чином позивачем переплачено судовий збір в сумі 650,14 грн., які можуть бути повернуті позивачу в порядку встановленому статтею 7 Закону України "Про судовий збір".

Щодо заявленої відповідачем відстрочки виконання рішення (згідно наданого відповідачем попереднього відзиву) суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Розглянувши клопотання відповідача суд вважає що останнє не підлягає до задоволення з огляду на його необґрунтованість. Так відповідачем не наведено конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк. Зокрема відповідачем не надано суду відомостей щодо відкритих рахунків в банківських установах, наявність обігових коштів та інше.

Керуючись статтею 33, 49, 82 - 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНОВА ІНВЕСТ" (35321, Рівненська область, Рівненський район, с.Нова Любомирівка, вул. Промислова 10, код 37619238) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СІДРЕЙЛ" (01103, м. Київ, бул. Дружби Народів, буд. 5 "Е", код 38450144) 319 721 (триста дев'ятнадцять тисяч сімсот двадцять один) грн. 00 коп. заборгованості та 4 795 (чотири тисячі сімсот дев'яносто п'ять) грн. 81 коп. судового збору.

3. В задоволенні позову про стягнення 10 800,07 грн. 3 процентів річних, 73 702,37 грн. пені, 23 755,27 грн. інфляційних втрат відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 01 червня 2016 року

Суддя А.М. Качур