Рішення

від 19.05.2016 по справі 910/3841/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.05.2016Справа № 910/3841/16

Суддя Господарського суду міста Києва Павленко Є.В., за участі секретаря судового засідання Коновалова С.О., розглянувши матеріали справи за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Авто-Роман" (далі - Товариство) до товариства з обмеженою відповідальністю "Кодега" (далі - ТОВ «Кодега») про стягнення 15 103,11 грн.,

за участі представників:

позивача: Стрижова В.В. за довіреністю від 18.03.2016,

відповідача: не з'явилися,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У березні 2016 року Товариство звернулось до Господарського суду міста Києва з вказаним позовом, посилаючись на те, що між ним та ТОВ «Кодега» 1 жовтня 2013 року було укладено договір поставки № 011002 (далі - договір поставки), за умовами якого позивач зобов'язався продати відповідачу товари, зазначені в видаткових накладних (акті виконаних робіт). Оскільки відповідач не здійснив оплату поставленого йому Товариством товару, заборгувавши 6 679,00 грн., останнє, посилаючись на положення статей 526, 598, 610, 611, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та норми статей 193, 218, 224, 231, 232 Господарського кодексу України (далі - ГК України), просило суд стягнути вказану суму заборгованості. Також позивач за несвоєчасне здійснення оплати за договором поставки нарахував та заявив до стягнення з відповідача 329,01 грн. пені, 5 443,39 грн. інфляційних втрат та 451,71 грн. трьох процентів річних. Крім того, Товариство просило суд стягнути з ТОВ «Кодега» 2200,00 грн. збитків, пов'язаних з наданням юридичних послуг.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 9 березня 2016 року порушено провадження в справі № 910/3841/16 та призначено її розгляд на 31 березня 2016 року.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 31 березня 2016 року відклав розгляд справи на 21 квітня 2016 року.

20 квітня 2016 року через канцелярію суду від позивача надійшла заява про зміну позовних вимог, в якій Товариство зазначило, що 1 жовтня 2013 року між сторонами також було укладено договір про надання послуг по ремонту автомобіля № 011001 (далі - договір послуг) відповідно до якого позивач провів поточний ремонт автомобіля ТОВ «Кодега». Також, позивач у поданій заяві збільшив розмір заявлених позовних вимог та просив стягнути з відповідача 2 185,00 грн. заборгованості з оплати поставленого товару, 1 820,11 грн. інфляційних втрат, 105,35 грн. пені, 156,31 грн. трьох процентів річних, нарахованих на заборгованість з оплати поставленого товару, 4 494,00 грн. заборгованості з оплати наданих послуг по ремонту автомобіля, 3 671,60 грн. інфляційних втрат та 312,75 грн. трьох процентів річних, нарахованих на суму заборгованості з оплати наданих послуг по ремонту автомобіля, а також 3 200,00 грн. збитків, пов'язаних з наданням юридичних послуг по даній справі. Вказана заява була прийнята судом до розгляду.

За наслідками судового засідання 21 квітня 2016 року судом постановлено ухвалу, якою продовжено строк вирішення спору на п'ятнадцять днів за клопотанням позивача та відкладено розгляд справи на 19 травня 2016 року.

Під час судового засідання 19 травня 2016 року представник позивача просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі з урахуванням поданої ним 18 травня 2016 року заяви про зміну підстав та збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої Товариство просило стягнути з відповідача 2 185,00 грн. заборгованості з оплати поставленого товару, 1 820,11 грн. інфляційних втрат, 105,35 грн. пені, 156,31 грн. трьох процентів річних, нарахованих на заборгованість з оплати поставленого товару, 4 494,00 грн. заборгованості з оплати наданих послуг по ремонту автомобіля, 3 671,60 грн. інфляційних втрат та 312,75 грн. трьох процентів річних, нарахованих на суму заборгованості з оплати наданих послуг по ремонту автомобіля, а також 4 000,00 грн. збитків, пов'язаних з наданням юридичних послуг по даній справі. Вказана заява прийнята судом до розгляду та подальший розгляд справи здійснювався в межах зазначених вимог.

Відповідач у призначене судове засідання явку свого повноважного представника не забезпечив, витребуваних судом документів не надав, будь-яких обґрунтованих заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи із зазначенням підстав щодо своєї неявки не направив.

Відповідно до статті 64 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

За змістом цієї норми, зокрема, у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Ухвали суду про порушення провадження у даній справі від 26 лютого 2016 року та про відкладення розгляду справи від 9 березня 2016 року, від 31 березня 2016 року та від 21 квітня 2016 року надіслані відповідачу за адресою, вказаною в позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Отже, за змістом вищезазначеної норми відповідач завчасно та належним чином повідомлений про місце, дату та час судового засідання. Крім того, йому надавалося достатньо часу для подання заяв, клопотань, письмових пояснень та додаткових документів.

За таких обставин суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та відповідно до статті 75 ГПК України здійснює її розгляд за наявними матеріалами без участі представника відповідача.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність наявних у матеріалах справи копій поданих позивачем документів їх оригіналам, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

1 жовтня 2013 року між сторонами укладено договір поставки, за умовами якого позивач зобов'язався передати у власність відповідача товар, а ТОВ «Кодега» зобов'язалось прийняти та оплати вказаний товар.

Відповідно до пунктів 4.1. - 4.2. договору поставки ціна даного правочину складається з сум вартості всіх поставлених товарів згідно даного правочину. Оплату кожної партії товару відповідач зобов'язаний провести протягом трьох банківських днів після виставлення рахунку-фактури, якщо інше не буде погоджено сторонами.

Судом встановлено, що на виконання умов договору поставки Товариство передало товар (запчастини), зазначений у рахунку-фактурі від 25 листопада 2013 року № 2125 на суму 2 185,00 грн. з ПДВ, який мав бути оплачений ТОВ «Кодега» протягом трьох банківських днів.

Також, 1 жовтня 2013 року між сторонами було укладено договір про надання послуг, за умовами якого відповідач доручив Товариству провести поточний ремонт автомобіля ТОВ «Кодега».

Згідно з пунктом 4.2 договору послуг факт надання послуг за даним правочином підтверджується сторонами в двосторонньому акті прийому-передачі виконаних робіт.

Оплата послуг позивача мала бути здійснена шляхом перерахування відповідачем коштів не пізніше п'яти банківських днів з моменту підписання акту виконаних робіт (пункт 2.2 договору послуг).

Позивач виконав свої обов'язки в повному обсязі та виконав роботи по ремонту автомобіля відповідача, які прийняті останнім без зауважень, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією підписаного та скріпленого печатками акту виконаних робіт від 18 грудня 2013 року № 4918. Вартість наданих та прийнятих робіт згідно вказаного акту становить 4 494,00 грн. з ПДВ.

Оскільки ТОВ «Кодега» в обумовлені договорами строки оплату поставленого товару та наданих послуг не здійснило, Товариство звернулось з даним позовом до суду.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У частині 2 статті 712 ЦК України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 663 ЦК України передбачає, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Статтею 901 ЦК України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 903 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з вимогами статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (частина 2 статті 34 ГПК України).

Враховуючи те, що сума основного боргу відповідача за договором поставки та договором послуг перед Товариством, яка складає 2 185,00 грн. та 4 494,00 грн. відповідно, підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і ТОВ «Кодега» на момент прийняття рішення не надало документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача до відповідача про стягнення вказаних сум основного боргу, у зв'язку з чим даний позов у цій частині підлягає задоволенню.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань за договором поставки, Товариство просило суд стягнути з відповідача 105,35 грн. пені , нарахованої на суму наявної заборгованості у період з 29 листопада 2013 року по 28 травня 2014 року.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. За частиною 2 зазначеної статті штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно з частиною 3 даної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Так, у пункті 7.3 договору поставки сторони погодили, що в разі прострочення платежу відповідач зобов'язаний сплатити Товариству пеню в розмірі 2% від несплаченої суми за кожен банківський день прострочення.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (частина 6 статті 231 ГК України).

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Зі змісту положень статті 231 ГК України вбачається, що остання носить диспозитивний характер, оскільки передбачає можливість встановлення сторонами розміру неустойки безпосередньо в укладеному між ними договорі.

Оскільки судом встановлено, що відповідач не виконав взятого на себе обов'язку щодо своєчасної оплати поставленого товару, і розмір вказаної санкції, нарахованої позивачем, відповідає вищезазначеним приписам законодавства, положенням договору та є арифметично вірним, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з ТОВ «Кодега» 105,35 грн. підлягають задоволенню.

Крім того, позивач на підставі статті 625 ЦК України просив суд стягнути з відповідача 1 820,11 грн. інфляційних втрат, 156,31 грн. трьох процентів річних, нарахованих на заборгованість з оплати поставленого товару, а також 3 671,60 грн. інфляційних втрат та 312,75 грн. трьох процентів річних, нарахованих на суму заборгованості з оплати наданих послуг по ремонту автомобіля.

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що заявлені позивачем до стягнення розмір трьох процентів річних та інфляційних втрат є арифметично вірними, відповідають вимогам чинного законодавства і не суперечать положенням договору, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача вищевказаних сум підлягають задоволенню в повному обсязі.

Статтею 224 ГК України встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

У відповідності частині 1 статті 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною 2 статті 22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарських відносин (частина 1 статті 218 ГК України).

Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності відповідно до статті 623 ЦК України.

Умовами покладення відповідальності на винну сторону є наявність збитків, протиправність дій цієї особи, причинного зв'язку між діями особи та збитками, які складають об'єктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.

Тобто збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони за договором, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.

Обов'язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв'язок між неправомірними діями і збитками. Збитки є наслідком невиконання зобов'язань, а не причиною.

З системного аналізу вищевикладеного, суд дійшов висновку, що Товариством не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження завдання йому збитків з боку відповідача на суму 4 000,00 грн., що є вартістю наданих юридичних послуг, а тому дана позовна вимога задоволенню не підлягає.

За статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Пунктом 1 частини 2 статті 258 ЦК України передбачено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Статтею 267 ЦК України встановлено диспозитивність у застосуванні правових наслідків спливу позовної давності. Відповідно до цієї процесуальної норми на фактичні дані, що мають значення для застосування правових наслідків спливу позовної давності, можуть звертати увагу суду сторони як активні учасники процесу доказування, а не суд. Таке застосування правових наслідків спливу позовної давності відповідає засадам змагальності в господарському процесі, оскільки вони є складовою частиною господарського судочинства. Даною нормою права передбачено правило, згідно з яким позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення судом рішення.

Оскільки сторони у даній справі не заявляли про застосування позовної давності щодо стягнення заявлених до стягнення суми заборгованості, то позовна давність до позовних вимог Товариства судом не застосовується.

З системного аналізу суд дійшов висновку, що стягненню з відповідача на користь Товариства підлягає 2 185,00 грн. заборгованості з оплати поставленого товару, 1820,11 грн. інфляційних втрат, 105,35 грн. пені, 156,31 грн. трьох процентів річних, нарахованих на заборгованість з оплати поставленого товару, 4494,00 грн. заборгованості з оплати наданих послуг по ремонту автомобіля, 3671,60 грн. інфляційних втрат та 312,75 грн. трьох процентів річних, нарахованих на суму заборгованості з оплати наданих послуг по ремонту автомобіля.

У зв'язку з чим даний позов підлягає частковому задоволенню.

За частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Кодега» (01103, місто Київ, вулиця Кіквідзе, будинок 26, квартира 53, ідентифікаційний код 37635794) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Авто-Роман" (04128, місто Київ, вулиця Академіка Туполєва, будинок 3, ідентифікаційний код 32774610) 2 185 (дві тисячі сто вісімдесят п'ять) грн. 00 коп. заборгованості з оплати поставленого товару, 1 820 (одну тисячу вісімсот двадцять) грн. 11 коп. інфляційних втрат, 105 (сто п'ять) грн. 35 коп. пені, 156 (сто п'ятдесят шість) грн. 31 коп. трьох процентів річних, 4 494 (чотири тисячі чотириста дев'яносто чотири) грн. 00 коп. заборгованості з оплати наданих послуг по ремонту автомобіля, 3 671 (три тисячі шістсот сімдесят одну) грн. 60 коп. інфляційних втрат, 312 (триста дванадцять) грн. 75 коп. трьох процентів річних, а також 1 048 (одну тисячу сорок вісім) грн. 84 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 31 травня 2016 року

Суддя Є.В. Павленко