Рішення

від 31.05.2016 по справі 909/354/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 травня 2016 р. Справа № 909/354/16

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Шкіндер П. А. , секретар судового засідання Кучма І. І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Публічного акціонерного товариства "Отинійська пересувна механізована колона 150", вул. Іванціва,21, смт.Отинія, Коломийський район, Івано-Франківська область,78223

до відповідача: ОСОБА_1 районної державної адміністрації, пл. Незалежності,1, м. Снятин, 78300

про стягнення 3% річних та інфляційних збитків в розмірі 27316,96грн.

Представники сторін:

Від позивача: ОСОБА_2, (довіреність № б/н від 16.05.16 )-представник;

Від відповідача: ОСОБА_3, (довіреність № 151/0/01-13/06 від 16.05.16 )-представник;

ВСТАНОВИВ

Публічне акціонерне товариство "Отинійська пересувна механізована колона 150" звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 районної державної адміністрації про стягнення 3% річних та інфляційних збитків в розмірі 27316,96грн. Ухвалою суду від 25.04.2016року прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено розгляд справи. У судовому засіданні 17.05.2016року присутнім представникам сторін оголошено перерву до 31.05.2016року.

Позивач у позовній заяві просить суд стягнути з відповідача 27316,96грн. заборгованості, яка складається з 4087,96грн. 3% річних та 23229,60грн. інфляційних. Обґрунтовуючи позов, позивач посилається на ст. 625 ЦК України про нарахування річних та інфляційних за весь час прострочення, враховуючи , що після винесення рішення у справі 909/412/14 від 01.07.2014року, за якими з відповідача стягнуто основну заборгованість у розмірі 28123грн., остання була не погашеною, позивач нарахував на вказану заборгованість річні, інфляційні збитки.

Представник позивача в судовому засіданні подав суду заяву про зменшення позовних вимог від 31.05.2016року (вх.5389/16 від 31.05.2016року) у якій просить суд стягнути з відповідача 22132,80грн. інфляційних збитків та 1727,88грн. 3% річних.

Враховуючи правила ст.22 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких позивач, до прийняття рішення по справі, має право збільшити або зменшити розмір позовних вимог, суд прийняв до розгляду заяву позивача про зменшення позовних вимог, а спір вирішується, виходячи зі зменшеної ціни позову.

При цьому, суд бере до уваги п.3.10. постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.11р., в якому зазначено, що в разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір. При цьому, будь-які підстави припинення провадження у справі, в частині зменшення позовних вимог, у господарського суду відсутні.

Представник позивача, в судовому засіданні, підтримав позовні вимоги (зменшені), представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги визнає, проте вказує що у ОСОБА_1 районної державної адміністрації відсутні бюджетні кошти для погашення заборгованості позивачу.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача та відповідача, із врахуванням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стосовно розгляду спору впродовж розумного строку, всебічно та повно з’ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.

Між ОСОБА_1 районною державною адміністрацією (замовник) та ВАТ "Отинійська ПМК-150" (виконавець) 08.02.11 укладено договір підряду №1, відповідно до п.1.1. якого замовник доручає, а виконавець зобов'язується виконати "проведення заходів для боротьби з шкідливою дією води на річці Турка в с.Борщівська Турка Снятинського району", згідно кошторисної документації. Відповідно до п.2.1.1. даного договору замовник прийняв на себе зобов'язання проводити контроль виконаних робіт. Оплату за виконані роботи провести на підставі актів виконаних робіт Ф КБ-2 та Ф КБ-3 на суму 28123 грн.

На виконання умов договору позивач виконав підрядні роботи з проведення заходів для боротьби з шкідливою дією води на річці Турка в с.Борщівська Турка Снятинського району на загальну суму 28123 грн, що підтверджується підписаним сторонами актом приймання виконаних будівельних робіт за березень 2011 року та довідкою про вартість виконаних будівельних робіт /та витрат/ за березень 2011 року (форма КБ-3). Відповідач за виконані підрядні роботи не розрахувався, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 28123 грн.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 01.07.2016року у справі № 909/412/14 суд позов Публічного акціонерного товариства "Отинійська пересувна механізована колона №150"до ОСОБА_1 районної державної адміністрації задовольнив та стягнув з відповідача ОСОБА_1 районної державної адміністрації на користь Публічного акціонерного товариства "Отинійська пересувна механізована колона №150", (позивач)- 28123 грн заборгованості та 1827 грн. судового збору, про що видано наказ.

Враховуючи наявність непогашеної заборгованості, позивач просить стягнути з відповідача 22132,80грн. інфляційних втрат та 1727,88грн. 3% річних.

Заявлені до стягнення суми річних та інфляційних нараховані позивачем у зв'язку з наявністю заборгованості, яка виникла внаслідок неналежного виконання договору підряду № 1 від 08.02.2011року.

Правовідносини сторін за договором підтверджуються рішеннями суду у справі № 909/412/14 від 01.07.2014року.

Договір відносяться до господарського, виходячи зі змісту ст.ст. 173, 174 ГК України і відповідно до ст. 1 Господарського кодексу України є предметом його регулювання.

У відповідності із ст.173 Господарського кодексу, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Наявність договірних зобов'язань між сторонами за договором № 1 від 08.02.2011року порушення таких зобов'язань відповідачем та виникнення в останнього, у зв'язку з цим, заборгованості підтверджується рішеннями суду у справі № 909/412/14.

Так, відповідно до п. 2. 6. Постанови Пленуму ВГС України від 26.12.2011р. № 18 „Про деякі питання практики застосування ГПК України судами першої інстанції" не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (наприклад, позивач у даній справі був відповідачем в іншій, а відповідач у даній справі - позивачем в іншій).

Таким чином, наявність заборгованості відповідача перед позивачем за договором № 1 від08.02.2011року є доведеним фактом, який приймається судом при вирішенні даної справи.

Відповідно до рішення суду у справі № 909/412/14 загальна заборгованість відповідача перед позивачем, яка виникла через неналежне виконання вищевказаного договору становить 28123грн. Дане рішення суду виконано не було.

Наявність заборгованості, в силу ст. 625 ЦК України є підставою для нарахування інфляційних та річних, оскільки за ст. 202 ЦК України господарське зобов'язання (в цьому випадку в частині оплати) припиняється виконанням, проведеним належним чином (відсутність же виконання належним чином - оплати у повному обсязі у обумовлені строки свідчить про продовження існування у відповідача зобов'язання). Так, згідно вищевказаної ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, судом враховується правова позиція ВГС України, викладена у п. 7.1. Постанови Пленуму ВГС України від 17.12.13р. № 14 „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", де вказано, що якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до ч.2 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

За таких обставин, наявність ст. 625 ЦК України, несплата заборгованості за договором (в тому числі встановленої за рішенням суду) дає підстави позивачу до нарахування річних та інфляційних, що в свою чергу свідчить про виникнення у відповідача обов'язку (встановленого законом) щодо її погашення.

При цьому, судом відзначається, що заявлені до стягнення інфляційні втрати розраховані позивачем на суму основної заборгованості у період з березня 2014року по лютий 2016року та становить 22132,80грн. заборгованості та не суперечить ст. 625 ЦК України.

Враховуючи вимоги Господарського процесуального законодавства, господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань (п. 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань" №14 від 17.12.13р.).

Розмір заявлених до стягнення 22132,80грн. інфляційних втрат підтверджується перевіреним судом розрахунком, здійсненим позивачем, отже в цій частині підлягає до задоволення.

Суд, на підставі ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, перевірив нарахування позивачем 3% річних за розрахунком позивача, який наявний в матеріалах та прийшов до висновку про задоволення даної вимоги у розмірі 1727,88грн.

Отже, до стягнення з відповідача на користь позивача належить 22132,80грн. інфляційних втрат та 1727,88грн. 3% річних.

Щодо посилання представника відповідача на відсутність бюджетніх коштів, суд зазначає наступне.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 617 Цивільного кодексу України та частини ч.2 ст. 218 Господарського кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Отже, суд відхиляє заперечення відповідача щодо неоплати виконаних позивачем робіт за відсутності бюджетних коштів на рахунках відповідача, оскільки на підставі частини другої статті 617 ЦК України, частини другої статті 218 ГК України та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18 жовтня 2005 року відсутність бюджетних коштів, затримка бюджетного фінансування не виправдовує бездіяльність відповідача і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.05.2012р. у справі № 11/446.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

З огляду на вимоги ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями ст. 49 Господарського процесуального кодексу України та покладає на відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 1378грн.

Керуючись ст.124 Конституції України, ст.ст. 11, 204, 509, 525, 526, 530, 599, 625, 629, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст.173, 193, 232 Господарського кодексу України, ст.ст. 33, 34, 49, ст. 82 -85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

позов Публічного акціонерного товариства "Отинійська пересувна механізована колона 150", вул. Іванціва,21, смт.Отинія, Коломийський район, Івано-Франківська область до ОСОБА_1 районної державної адміністрації, пл. Незалежності,1, м.Снятин про стягнення 3% річних та інфляційних збитків в розмірі 23860,68грн. позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 районної державної адміністрації, площа Незалежності,1, м.Снятин, Івано-Франківська область (код 23805410) на користь Публічного акціонерного товариства "Отинійська пересувна механізована колона №150", вул.Іванціва, 21, смт.Отинія, Коломийський район, Івано-Франківська область, (код 01037560) - 22132,80грн. інфляційних втрат ( двадцять дві тисячі сто тридцять дві грн.80коп.), 1727,88грн. 3% річних ( одна тисяча сімсот двадцять сім грн.88коп.) та 1378грн.00коп.( одна тисяча триста сімдесят вісім грн.00коп.) судового збору.

Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 02.06.16

СУДДЯ ШКІНДЕР П.А.