Постанова

від 01.06.2016 по справі 905/739/16

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

01.06.2016 справа №905/739/16

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддівОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 за участю представників сторін: від позивача:Не з'явився від відповідача:Не з'явився розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства - Компанії «Трансбуд Інжиніринг», м. Запоріжжя на рішення господарського судуДонецької області від 21.04.2016 року по справі№ 905/739/16 (суддя Кучерява О.О.) за позовомПриватного підприємства - Компанії «Трансбуд Інжиніринг», м. Запоріжжя до відповідача:Публічного акціонерного товариства «Маріупольський графітовий комбінат», м. Маріуполь, Донецька область простягнення 43' 425,03 грн.

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство - Компанія «Трансбуд Інжиніринг», м. Запоріжжя (далі - «Позивач») звернулось до господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Маріупольський графітовий комбінат», м. Маріуполь, Донецька область (далі - «Відповідач») 24' 000,00 грн. заборгованості, 18' 072,00 грн. інфляційних нарахувань, 1' 353,03 грн. 3% річних.

Рішенням господарського суду Донецької області від 21.04.2016 року у справі № 905/739/16 в задоволенні позовних вимог Приватного підприємства - Компанії «Трансбуд Інжиніринг» відмовлено через пропущення строку позовної давності.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Донецької області від 21.04.2016 року у справі № 905/739/16 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Заявник апеляційної скарги вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з невірним застосуванням норм матеріального права, неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, зокрема, апелянт зазначає, що судом першої інстанції помилково визначено правову природу договору № 27 від 12.07.2011 року, як договору перевезення, що призвело до неправильного визначення строку позовної давності для вимог, визначених у позові.

Сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.

25.05.2016 року до канцелярії Донецького апеляційного господарського суду надійшов відзив від Публічного акціонерного товариства «Маріупольський графітовий комбінат» на апеляційну скаргу Приватного підприємства - Компанії «Трансбуд Інжиніринг», в якому відповідач просить рішення господарського суду Донецької області від 21.04.2016 року у справі № 905/739/16 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, поважність причин не явки суду не повідомили.

Приймаючи до уваги те, що явка представників сторін (учасників судового процесу) у судове засідання не була визнана обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу без участі представників позивача та відповідача.

Відповідно до статей 4-4, 81-1 Господарського процесуального кодексу України фіксація судового процесу технічними засобами не здійснювалась. Складено протокол судового засідання.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст. 4-3, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести певними засобами доказування ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає рішення господарського суду винесеним з порушенням норм діючого законодавства, а апеляційну скаргу - такою, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи 12.06.2011 року між Позивачем («Перевізник») та Відповідачем («Замовник») укладений договір № 27 «на перевезення вантажів автомобільним транспортом» (далі - «Договір 27»), пунктом 1.1 якого, встановлено, що даний Договір регулює взаємовідносини сторін при організації перевезення вантажів Замовника на підставі заявок автомобільним транспортом Перевізника.

Пунктом 3.1. Договору 27 встановлено, що розміри плати за перевезення вантажів, а також розміри платежів за виконання перевізником пов'язаних з перевезенням транспортних операцій та послуг, визначається згідно виставленим рахункам.

Відповідно до пункту 3.4 Договору 27 замовник проводить оплату за кожне перевезення на протязі трьох банківських днів з моменту отримання рахунку від перевізника. Попередня оплата здійснюється за згодою сторін.

Строк дії Договору 27 було продовжено Додатковою угодою № 2 від 02.01.2013 року до 31 грудня 2013 року.

У підтвердження факту виконання умов Договору 27 в матеріалах справи містяться акти здачі-прийняття (надання послуг) № 120701 від 12.07.2013 року вартістю 4' 000,00 грн., № 031002 від 03.10.2013 року на суму 2' 000,00 грн., № 150405 від 15.04.2013 року на суму 4' 000,00 грн., № 110402 від 11.04.2013 року на суму 4' 000,00 грн., № 230502 від 23.05.2013 року на суму 2' 000,00 грн., № 300402 від 30.04.2013 року на суму 2' 000,00 грн., № 180602 від 18.06.2013 року на суму 2' 000,00 грн., № 070603 від 07.06.2013 року на суму 4' 000,00 грн. та товарно-транспортні накладні від 11.04.2013 року, від 15.04. 2013 року, від 30.04.2013 року, від 23.05.2013 року, від 07.06.2013 року, від 18.06.2013 року, від 12.07.2013 року, від 30.10.2013 року.

На послуг з перевезення вантажів за Договором 27 Позивачем виставлялись рахунки - фактури на оплату транспортних послуг з перевезення вантажу № 110402 від 11.04.2013 року на суму 4' 000,00 грн., № 150405 від 15.04.2013 року на суму 4' 000,00 грн., № 300402 від 30.04.2013 року на суму 2' 000,00 грн., № 230502 від 23.05.2013 року на суму 2' 000,00 грн., № 070603 від 07.06.2013 року на суму 4' 000,00 грн., № 180602 від 18.06.2013 року на суму 2' 000,00 грн., № 120701 від 12.07.2013 року на суму 4' 000,00 грн., № 031002 від 03.10.2013 року на суму 2' 000,00 грн.

За надані Позивачем послуги, розрахунок не було проведено, що стало підставою для звернення Приватного підприємства - Компанії «Трансбуд Інжиніринг» до суду з вимогою щодо стягнення 24' 000,00 грн. заборгованості, 18' 072,00 грн. інфляційних нарахувань, 1' 353,03 грн. 3% річних.

Колегія суддів апеляційної інстанції не може погодитись з висновком місцевого господарського суду, щодо правової природи Договору 27 відноситься, як - договору перевезення вантажу автомобільним транспортом, з огляду на таке.

Згідно приписів ч. 1, ст. 909 Цивільного кодексу («ЦК») України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Тобто, визначальним у визначенні договору таким, що є договором про перевезення, є те, що він укладається між перевізником та вантажовідправником на користь вантажоодержувача.

Однак, з аналізу Договору 27 з урахуванням наявних у справі документів про його виконання (товарно-транспортні накладні від 11.04.2013 року, від 15.04. 2013 року, від 30.04.2013 року, від 23.05.2013 року, від 07.06.2013 року, від 18.06.2013 року, від 12.07.2013 року, від 30.10.2013 року (а.с. 32-39)), вбачається, що Відповідач за умовами цього Договору не є ні вантажовідправником, ані вантажоодержувачем відповідних вантажів. За умовами Договору 27 Відповідач є лише замовником перевезення вантажу автомобільним транспортом та платником за ці послуги.

Відтак, Договір № 27 від 12.07.2011 року не є договором перевезення вантажу автомобільним транспортом у розумінні приписів ст. 909 ЦК України, а отже в даному випадку, до нього не можна застосувати п. 6, ч.2, ст. 258 ЦК України, щодо скороченого в один рік строку позовної давності.

Проаналізувавши зібрані у справі докази, судова колегія дійшла висновку, що між сторонами виникли господарські відносини, які за своєю правовою природою охоплюються визначенням договору транспортного експедирування та - регулюються нормами ст..ст. 929 - 935 ЦК України.

За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу (ч.1, ст. 929 ЦК України).

До правовідносин, які виплавають з послуг експедирування законом встановлена загальна позовна давність, тривалістю у три роки (ч. 1, ст. 257 ЦК України).

За таких умов підстави для задоволення заяви Відповідача про застосування позовної давності до вимог Позивача під час розгляду справи судом першої інстанції були відсутні.

Отже, отримавши надані Позивачем послуги перевезення вантажу та не сплативши їх вартість в повному обсязі, Відповідач порушив вимоги Договору та вимоги діючого законодавства України.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Пунктом 1 ст.612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Виходячи зі змісту ч.2 ст.193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За положеннями частини 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

У розумінні наведених приписів наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох відсотків річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Апеляційний суд, з посиланням на норми діючого законодавства України, умови Договору та встановлені обставин справи, зокрема, про те, що Відповідач не розрахувався з Позивачем за послуги перевезення вантажу, перевіривши при цьому правильність нарахування Позивачем визначених до стягнення сум 3% річних, інфляційних втрат, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

За розрахунком суду, сума стягнення становить 44' 936,58 грн., з яких 24' 000,00 грн. основна заборгованість, 19' 112,09 грн. інфляційні витрати та 1' 824,49 грн. 3% річних та є фактично більшою ніж заявлена Позивачем до стягнення (43' 425,03 грн., з яких 24' 000,00 грн. основна заборгованість, 18' 072,00 грн. інфляційні витрати та 1' 353,03 грн. 3% річних).

При цьому, що невідповідність кінцевої суми відсотків річних дійсній сумі річних та інфляційних витрат дійсній сумі інфляційних, за визначені періоди, жодним чином негативно не впливає на обсяг відповідальності Відповідача за Договором 27. Навпаки, за наявності арифметичної помилки у розрахунку Позивача, фактично заявлено до стягнення суму відсотків річних та інфляційних витрат у меншому розмірі.

Таким чином, з урахуванням вищенаведеного, з'ясувавши обставини, пов'язані з правильністю здійснення Позивачем розрахунків 3% річних, інфляційних втрат, здійснивши оцінку доказів, на яких ці розрахунки ґрунтуються, зваживши доводи Відповідача у справі, з урахуванням того, що суми 3% річних та інфляційних втрат - є фактично більшими, ніж заявлені Позивачем до стягнення, приймаючи до уваги, що суд обмежений обсягом вимог Позивача та не може їх змінити на власний розсуд чи спонукати до їх уточнення, позовні вимоги про стягнення інфляційної складової боргу та відсотків річних підлягають задоволенню на визначені позивачем суми.

Таким чином, з огляду на допущене місцевим судом неправильне застосування норм матеріального Донецький апеляційний господарський суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги в повному обсязі.

Витрати з оплати судового збору згідно ст.49 Господарського процесуального кодексу України відносяться на Відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства - Компанії «Трансбуд Інжиніринг», м. Запоріжжя - задовольнити.

Рішення господарського суду Донецької області від 21.04.2016 року у справі № 905/739/16 скасувати. Прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Приватного підприємства - Компанії «Трансбуд Інжиніринг», м. Запоріжжя в повному обсязі.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Маріупольський графітовий комбінат», м. Маріуполь, Донецька область (ЄДРПОУ 05394618) на користь Приватного підприємства - Компанії «Трансбуд Інжиніринг», м. Запоріжжя (ЄДРПОУ 36408876) 24' 000,00 грн. основної заборгованості, 18' 072,00 грн. інфляційних витрат та 1' 353,03 грн. 3% річних, на відшкодування витрат зі сплаченого судового збору за звернення з позовною заявою - 1' 378,00 грн. на відшкодування витрат зі сплаченого судового збору за звернення із апеляційною скаргою - 1' 515,80 грн.

Доручити Господарському суду Донецької області видати накази на примусове виконання цієї постанови, оформивши їх у відповідності до вимог ст.18 Закону України В«Про виконавче провадженняВ» .

Головуючий суддя: В.М.Татенко

Судді: О.А. Скакун

ОСОБА_2

Надруковано примірників:

1 - позивачу;

1 - відповідачу;

1 - до справи;

1 - ГСДО;

1 - ДАГС.