Рішення

від 30.05.2016 по справі 908/891/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 30/31/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.05.2016 Справа № 908/891/16

за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (01033, АДРЕСА_1)

до відповідача: Запорізького приватного підприємства В«Хорта, МЖКВ» (69035, АДРЕСА_2)

про стягнення 85 481,00 грн.,

Суддя Кагітіна Л.П.

За участю представників сторін та учасників процесу:

від позивача: ОСОБА_1, паспорт виданий Шевченківським РВ УМВС України в Запорізькій області 21.08.1997 р.;

від відповідача: не з'явився;

До господарського суду Запорізької області звернувся Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 з позовною заявою про стягнення з Запорізького приватного підприємства В«Хорта, МЖКВ» 85481,00 грн. заборгованості за договором про надання юридичних послуг №1/04/2015 від 30.04.2015 р., в т.ч.: 39000,00 грн. основного боргу, 23400,00 грн. пені, 20000,00 грн. штрафу, 780,00 грн. - 3% річних та 2301,00 грн. інфляційних втрат.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на приписи ст.ст. 525, 526, 599, 625, 901 ЦК України та умови укладеного між сторонами договору. При цьому вказує, що, в супереч умовам договору та чинного законодавства, відповідачем допущеного порушення зобов'язання за договором щодо оплати прийнятих за актом приймання-передачі послуг в розмірі 39000,00 грн. За доводами позивача, неналежне виконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором є підставою для покладення на останнього додаткової відповідальності у вигляді передбачених договором та Законом санкцій.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 05.04.2016 р. порушено провадження у справі № 908/891/16, присвоєно справі номер провадження № 30/31/16, розгляд якої призначено на 11.05.2016 р. У сторін витребувані документи, які необхідні для всебічного та об'єктивного розгляду і вирішення справи по суті.

На підставі ст. 77 ГПК України ухвалою від 11.05.2016 р. розгляд справи відкладався до 30.05.2016 р. за клопотанням позивача у зв'язку з нез'явленням у судове засідання представників сторін.

За письмовим клопотанням представника позивача фіксація судового процесу технічними засобами не здійснювалася.

Позивач, який особисто представляв свої інтереси в суді, у судовому засіданні підтримав вимоги позовної заяви з урахуванням наданої заяви про їх уточнення.

24.05.2016 р. судом отримано заяву позивача про зменшення позовних вимог, в якій позивач просить стягнути з відповідача 39000,00 грн. основного боргу, 18258,41 грн. пені, 20000,00 грн. штрафу, 877,50 грн. - 3% річних та 4056,00 грн. інфляційних втрат.

Також, у судовому засіданні позивач надав довідку про стан заборгованості відповідача станом на момент розгляду справи та надав уточнення позовних вимог, в який зазначає, що сума 3% річних розрахована за 9 місяців та складає 877,50 грн.

Заява про зменшення позовних вимог подана позивачем відповідно до ст. 22 ГПК України, відповідає вимогам чинного законодавства, не суперечить правам і охоронюваним законом інтересам сторін, прийнята судом до розгляду та задоволена.

Судом розглядаються позовні вимоги стягнення з відповідача 39000,00 грн. основного боргу, 18258,41 грн. пені, 20000,00 грн. штрафу, 877,50 грн. - 3% річних та 4056,00 грн. інфляційних втрат, всього - 82191,91 грн.

Відповідач - вимоги суду, викладені в ухвалах від 05.04.2016 р. та від 11.05.2016 р., щодо надання письмового відзиву та витребуваних судом документів не виконав, процесуальним правом на участь представника у судовому засіданні не скористався, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до підпункту 3.9.1 Постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 р. № 18 В«Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанціїВ» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог ч. 1 ст. 64 та ст. 87 ГПК України.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

В даному випадку, ухвали господарського суду від 05.04.2016 р. про порушення провадження у справі та від 11.05.2016 р. про відкладення судового засідання до 30.05.2016р.направленя судом на адресу відповідача: 69035, АДРЕСА_2, яка співпадає з місцезнаходженням відповідача, визначеним у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (Витяг з ЄДР станом на 30.05.2016 р., наявний в матеріалах справи).

10.05.2016 р. на адресу Господарського суду Запорізької області повернулося поштове повідомлення про направлення ухвали суду про порушення провадження від 05.04.2016 р. на адресу відповідача з позначкою пошти В«за закінчення строку зберіганняВ» . Направлена на адресу відповідача ухвала від 11.05.2016 р. на адресу суду не поверталася.

Отже, про час та місце слухання даної справи відповідач був повідомлений належним чином.

Відповідно до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

В пункті 15 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/675 від 14.08.2007 р. «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року» (із змінами та доповненнями) зазначено, що у разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Стаття 75 ГПК України дозволяє суду розглянути спір за наявними у справі матеріалами, у випадку, якщо відзив на позов та витребувані судом документи не надані.

Оскільки про час та місце судового розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином, враховуючи обмеженість розгляду справи визначеними законом процесуальними строками (останній день строку розгляду справи - 05.06.2016 р.) та достатність матеріалів справи для розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 30.05.2016 р. справу розглянуто за наявними матеріалами в межах встановленого строку, прийнято і оголошено на підставі ст. 85 ГПК України вступну і резолютивну частини рішення.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

30.04.2015 р. між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Виконавцем, позивачем у справі) та Запорізьким приватним підприємством В«Хорта, МЖКВ» (Замовником, відповідачем у справі) було укладено договір № 1/04/2015 про надання юридичних послуг (надалі - Договір).

Відповідно до п. 1.1. даного Договору Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе надання Замовнику юридичних послуг з питань захисту інтересів Замовника щодо підготовки та супроводження процесу припинення діяльності підприємства за рішенням власника. Надання юридичних послуг складається з двох етапів: 1. Підготовка, перевірка наданих Замовником документів, консультації. 2. Підготовка документів Замовника для подання реєстратору для ліквідації підприємства. Виконання юридичних послуг оформлюється актом виконаних робіт.

Пунктом 2.1 Договору встановлено, що попередня вартість послуг складає: 20000,00 (двадцять тисяч) грн.

Сума, що вказана в п. 2.1 цього договору може бути збільшена у разі, якщо сума, що складається з почасової оплати, перевищить суму вказану в п. 2.1 (п. 2.2 Договору).

За визначенням п. 2.3 Договору, сума, що підлягає оплаті за виконані юридичні послуги відповідно до етапу в п. 1.1 договору, вказується в акті виконаних робіт, що підписується обома сторонами. Договору. Замовник зобов'язується сплатити сплати суму, що вказана в акті виконаних робіт, протягом трьох банківських днів з дня підписання акту та згідно рахунку Виконавця.

Пунктом 4.1 Договору передбачено, що за прострочення оплати виконаних послуг Замовник сплачує Виконавцю пеню в розмірі 1% від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу.

Згідно з п. 4.2 Договору, якщо Замовник безпідставно відмовляється від відповідних документів для завершення етапу 2 цього договору, Замовник сплачує Виконавцю штраф у розмірі 20000,00 грн.

Відповідно до п. 6.1 Договору, договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.

Додатком до Договору сторонами узгоджено, що вартість години роботи Виконавця з документами Замовника складає 1000,00 грн., вартість години роботи Виконавця з представництва інтересів Замовника в державних органах влади та інших організаціях складає 1000,00 грн., вартість години роботи Виконавця з представництва Замовника в суді складає 1200,00 грн.

Як вказує позивач та підтверджується матеріалами справи, 08.06.2015 р. сторонами підписано акт приймання-передачі виконаних робіт на суму 39000,00 грн.

Відповідачем отримано від позивача рахунок № 01/06/15 від 08.06.2015 р.

У зв'язку з відсутністю оплати прийнятих за договором послуг, позивачем направлено на адресу відповідача претензію № б/н від 26.06.2015 р. з вимогою сплатити заборгованість, що з урахуванням пені складає 44850,00 грн.

За доводами позивача, неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором є підставою для покладення на останнього додаткової відповідальності у вигляді передбачених договором та Законом санкцій.

Позовні вимоги про стягнення з Запорізького приватного підприємства В«Хорта, МЖКВ» суми в розмірі 82191,91 грн. за договором про надання юридичних послуг №1/04/2015 від 30.04.2015 р., в т.ч.: 39000,00 грн. основного боргу, 18258,41 грн. пені, 20000,00 грн. штрафу, 877,50 грн. - 3% річних та 4056,00 грн. інфляційних втрат (з урахуванням прийнятої судом заяви про зменшення позовних вимог), є предметом судового розгляду у даній справі.

Дослідивши та проаналізувавши матеріали і фактичні обставини справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, вислухавши позивача, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини… Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Аналогічні положення містить ст. 174 Господарського кодексу України, згідно з якою господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом.

Обставини справи свідчать, що спірні правовідносини сторін ґрунтуються на договорі № 1/04/2015 про надання юридичних послуг від 30.04.2015 р., який за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Пунктом першим статті 193 Господарського Кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Аналогічна норма міститься і в статті 526 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Матеріали справи свідчать, що між сторонами склалися господарські відносини на підставі укладеного між сторонами договору, які породили взаємні обов'язки: обов'язком позивача стало надання відповідачу обумовлених Договором юридичних послуг, а обов'язком відповідача - оплата цих послуг у на умовах, визначених Договором.

Згідно з вимогами пункту 7 статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Пунктом 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За відсутності інших підстав, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Як вбачається з долученого до матеріалів справи акта № 1 приймання-передачі виконаних робіт (арк. справи 11), відповідачем прийнято без зауважень виконані позивачем роботи загальною вартістю 39000,00 грн. В акті зазначено, що Замовник до якості та об'єму виконаних робіт претензій не має; Замовник прийняв звіт Виконавця з почасової оплати за період з 30.04.2015 р. по 08.06.2015 р.; загальна кількість витрачених годин складає 30 годин, з яких 9 годин з коефіцієнтом 2; Замовник оплачує послуги Виконавця протягом 3 банківських днів з дати підписання цього акту шляхом перерахування безготівкових коштів на поточний рахунок Виконавця.

Зважаючи на умови п. 2.3 Договору та підписаного між сторонами акта приймання-передачі виконаних робіт строк оплати наданих позивачем послуг - 11.06.2015 р. (останній день платежу).

Обставини справи свідчать, що відповідач свої зобов'язання щодо оплати прийнятих за Договором послуг, всупереч умов Договору та вимог чинного законодавства України, в повному обсязі та в обумовлений Договором строк не виконав. Доказів протилежного відповідачем суду не надано.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Факт порушення відповідачем умов, визначених змістом зобов'язання, та факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань щодо своєчасної оплати вартості наданих позивачем послуг суд вважає доведеним.

Враховуючи викладене, суд констатує наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 39000,00 грн., які є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

У зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті вартості прийнятих за Договором послуг, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 18258,41 грн. пені, 20000,00 грн. штрафу, 877,50 грн. - 3% річних та 4056,00 грн. інфляційних втрат.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

На особу, яка допустила неналежне виконання зобов'язання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтями 611, 625 ЦК України.

Відповідно до положень ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки

Згідно із ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі ст. 1 Закону України В«Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язаньВ» (далі - Закон) платники коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін. При цьому, статтею 3 Закону встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В свою чергу, п. 6 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Оскільки відповідачем не виконано зобов'язання щодо оплати вартості прийнятих за Договором послуг, позивачем нараховано відповідачу пеню в розмірі 18258,41 грн. за період 12.06.2015 по 30.05.2016 р. (згідно розрахунку, наведеному у заяві про зменшення позовних вимог).

В даному випадку, факт порушення відповідачем умов Договору щодо строків оплати підтверджується матеріалами справи, тому вимоги про стягнення пені заявлено позивачем правомірно.

Вимоги про стягнення пені заявлено позивачем на підставі п. 4.1 Договору передбачено, що за прострочення оплати виконаних послуг Замовник сплачує Виконавцю пеню в розмірі 1% від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу.

Також, позивачем в заяві про зменшення розміру позовних вимог при розрахунку пені було враховано приписи ст. 3 Закону України В«Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язаньВ» , згідно з якою розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 2 ст. 551 ЦК України встановлено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановленої законом, може бути збільшений у договорі.

Разом з тим, правило названої норми, що допускає збільшення договором розміру неустойки, встановленої законом, є загальним. Воно не виключає застосування спеціальних правил законів, хоч би вони були прийняті до введення в дію нового Цивільного кодексу України. Наведене стосується Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", яким розмір пені за прострочення виконання грошових зобов'язань, що може встановлюватись договором, обмежено подвійною обліковою ставкою НБУ на день прострочення.

Отже, яким б способом не визначався у договорі розмір неустойки (пені) , він не може перевищувати той розмір, який встановлений законом як граничний.

Пунктом п. 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» визначено наступне: «За приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.».

Зважаючи на вищенаведене, суд визнає вимогу позивача про стягнення пені обґрунтованою та правомірним обмеження її розміру подвійною обліковою ставкою, оскільки законом встановлений граничний розмір пені за прострочення платежу - не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня (від суми простроченого платежу, включаючи ПДВ та інші податки) і у більшому розмірі вона не може бути стягнута.

Проте, позивачем при визначенні періоду нарахування пені не прийнято до уваги обмеження, встановленого п. 6 ст. 232 ГК України щодо припинення нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Здійснивши розрахунок пені за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство», судом встановлено, що з урахуванням суми основного боргу (39000,00 грн.), а також приписів чинного законодавства щодо обмеження розміру пені та періоду її нарахування, прострочення (з 12.06.2015 р. по 12.12.2015 р.), сума пені становить 10266,08 грн. і в цій сумі вимоги позивача про стягнення пені підлягають задоволенню. В решті заявлених вимог щодо стягнення пені суд відмовляє з огляду на їх необґрунтованість.

Також, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 20000,00 грн.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою ст. 231 ГК України.

В разі порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України (сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначення умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості).

Таким чином, нарахування позивачем на підставі п. 4.2 Договору штрафу за порушення відповідачем умов Договору слід визнати правомірним і вимоги в цій частині позову задовольнити.

Також, частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

З огляду на встановлений факт прострочення відповідачем виконання грошових зобов'язань, вимоги про стягнення з нього 3% відсотків річних та втрат від інфляції заявлені позивачем обґрунтовано.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% відсотків річних та інфляційних втрат за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи В«ЗаконодавствоВ» , судом встановлено що вимоги про їх стягнення підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

У своїй заяві про уточнення позовних вимог позивач зазначає період нарахування 3% річних - дев'ять місяців, при цьому у наданій у судовому засіданні письмовій заяві позивач вказує, що розрахунок річних складений за дев'ять місяців за період з вересня 2015 по травень 2016 р., сума яких за розрахунком позивача складає 877,50 грн. Проте, за визначений позивачем період - з 01.09.2015 р. по 30.05.2016 р. (день прийняття судом рішення) сума 3% річних становить 870,57 грн. і в цій частині вимоги про їх стягнення підлягають задоволенню. В решті заявленої суми (6,93 грн.) слід відмовити.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 4056,00 грн., судом встановлено, що за заявлений позивачем період - з вересня 2015 року по квітень 2016 року втрати від інфляції на суму заборгованості 39000,00 грн. складають 3491,23 грн. В цій частині суд задовольняє вимоги позивача, в решті заявлених інфляційних втрат (564,77 грн.) суд відмовляє через необґрунтованість.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Статтями 4 2 , 4 3 ГПК України встановлено, що господарський судовий процес здійснюється на засадах змагальності та рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. При цьому принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони, покладання на них відповідальності за доведеність їхніх вимог чи заперечень; вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.

Статтею 22 ГПК України встановлено загальний обов'язок сторін добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Відповідач не скористався наданим йому законом правом відповідно до ст. 33 ГПК України, не надав до суду доказів, які могли б свідчити про належне виконання зобов'язань за договором щодо своєчасної оплати наданих позивачем послуг.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а саме: в частині стягнення з відповідача суми 39000,00 грн. основного боргу, 10266,08 грн. пені, 20000,00 грн. штрафу, 3491,23 грн. інфляційних втрат та 870,57 грн. - 3% відсотків річних. В решті заявлених позовних вимог суд відмовляє з огляду на їх необґрунтованість.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру визнаних судом обґрунтованими позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4 5 , 22, 33, 34, 44, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (м. Київ) до Запорізького приватного підприємства В«Хорта, МЖКВ» (м. Запоріжжя) задовольнити частково.

Стягнути з Запорізького приватного підприємства В«Хорта, МЖКВ» (69035, АДРЕСА_2, код ЄДРПОУ 02831001) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (01033, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) 39000 (тридцять дев'ять тисяч) грн. 00 коп. основного боргу, 10266 (десять тисяч двісті шістдесят шість) грн. 08 коп. пені, 20000 (двадцять тисяч) грн. 00 коп. штрафу, 3491 (три тисячі чотириста дев'яносто одна) грн. 23 коп. інфляційних втрат, 870 (вісімсот сімдесят) грн. 57 коп. - 3% відсотків річних та 1234 (одна тисяча двісті тридцять чотири) грн. 42 коп. витрат зі сплати судового збору.

В іншій частині позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя Л.П. Кагітіна

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання. Рішення оформлене у повному обсязі та підписане згідно із вимогами ст. 84 ГПК України 03.06.2016 р.