Рішення

від 02.06.2016 по справі 910/6059/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.06.2016Справа №910/6059/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЯРКОН"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРЕНЕРДЖІ"

про стягнення 164820,61 грн.

Суддя Гумега О.В.

Представники:

від позивача: Крижанівська О.І. за довіреністю б/н від 15.12.2015

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЯРКОН" (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРЕНЕРДЖІ" (відповідач) про стягнення 164820,61 грн. на підставі Договору постачання світлих нафтопродуктів № 25/14/15-06 від 25.02.2015, з яких: 157541,76 грн. основного боргу, 3560,87 грн. 3% річних, 3717,98 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач згідно виставленого відповідачем рахунку-фактури № 15/06/15 від 15.06.2015 здійснив передоплату за товар (дизельне паливо ДТ-Л-К4) на загальну суму 157541,76 грн., тоді як відповідач, в порушення умов Договору постачання світлих нафтопродуктів № 25/14/15-06 від 25.02.2015, не здійснив поставку товару на вказану суму згідно поданої позивачем заявки № 15 від 26.06.2015. Оскільки відповідач не поставив товар та не повернув позивачу суму попередньої оплати, позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача суми попередньої оплати за товар згідно вказаного договору, а також сум 3% річних та інфляційних втрат на підставі ст. 625 ЦК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.04.2016 порушено провадження у справі № 910/6059/16 та призначено розгляд справи на 19.05.2016 о 10:00 год.

Представник позивача в судове засідання, призначене на 19.05.2016, з'явився.

В судове засідання, призначене на 19.05.2016, представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду від 08.04.2016 не виконав, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином.

Представник позивача в судовому засіданні, призначеному на 19.05.2016, подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи, а саме: доказів подачі відповідачу заявки № 15 від 26.06.2016 та доказів направлення відповідачу претензії № 17 від 01.07.2015. Клопотання судом задоволене та передано до відділу діловодства суду для реєстрації.

В судовому засіданні, призначеному на 19.05.2016, представник позивача подав клопотання про продовження строку вирішення спору. Клопотання судом задоволене, залучене до матеріалів справи та передане до відділу діловодства суду для реєстрації.

Враховуючи клопотання позивача про продовження строку вирішення спору, нез'явлення представника відповідача в судове засідання, невиконання останнім вимог ухвали суду від 08.04.2016 та положення ч. 1 ст. 77 ГПК України, суд дійшов висновку про неможливість вирішення справи по суті в судовому засіданні, призначеному на 19.05.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.05.2016 продовжено строк вирішення спору на п'ятнадцять днів та відкладено розгляд справи на 02.06.2016 о 09:50 год.

В судове засідання, призначене на 02.06.2016, представник позивача з'явився.

В судове засідання, призначене на 02.06.2016, представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвал суду від 08.04.2016 та від 19.05.2016 не виконав, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Так, ухвали Господарського суду міста Києва від 08.04.2016 та від 19.05.2016 були надіслані відповідачу за адресою, вказаною у позовній заяві (04128, м. Київ, вул. Стеценка, 19, буд. ?, нежиле приміщення 5), яка відповідає адресі місцезнаходження останнього згідно наявних в матеріалах справи відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань станом на час розгляду справи по суті. Втім, поштові відправлення з ухвалами Господарського суду міста Києва від 08.04.2016 та від 19.05.2016 повернуто органами зв'язку до Господарського суду міста Києва з посиланням, зокрема, на закінчення строку зберігання поштового відправлення (довідка ф. 20).

З огляду на зазначене, судом враховані роз'яснення, надані Вищим господарським судом України в абз. 1, 3 п.п. 3.9.1 п. 3 Постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (надалі - Постанова Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011 р.), згідно яких особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. В разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

За наведених обставин вважається, що відповідач був повідомлений про час і місце розгляду судом справи № 910/6059/16.

Відповідно до абз. 1 підпункту 3.9.2 підпункту 3.9 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що у випадку нез'явлення в засідання представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Обставин, які б перешкоджали чи не дозволяли розглянути спір в даному судовому засіданні, судом встановлено не було.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 02.06.2016 без участі представника відповідача, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору та з огляду на встановлений статтею 69 ГПК України строк вирішення спору.

Представник позивача в судовому засіданні 02.06.2016 подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи, а саме: акту звірки від 30.05.2016, довідки № 29 від 02.06.2016. Клопотання судом задоволене та передане до відділу діловодства суду для реєстрації.

Представник позивача в судовому засіданні 02.06.2016 надав усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідно до положень статті 75 ГПК України справа розглядалась за наявними в ній матеріалами, оскільки відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи відповідачем суду не подано.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 02.06.2016 було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

25.02.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЯРКОН" (покупець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "УКРЕНЕРДЖІ" (постачальник, відповідач) було укладено Договір постачання світлих нафтопродуктів № 25/14/15-06 (далі - Договір).

Згідно п. 1.1 Договору постачальник (відповідач) зобов'язується передати у власність покупця (позивача), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити нафтопродукти (в подальшому - товар) у відповідності до умов Договору та/або додаткових угод до нього.

Пунктом 1.2. Договору передбачено, що поставка товару здійснюється окремими партіями. Найменування, кількість та ціна товару, умови поставки на кожну окрему партію товару визначаються відповідними заявками покупця, рахунками на оплату та/або додатковими угодами до цього Договору, узгодженими сторонами, які після їх підписання є невід'ємними частинами цього Договору.

Відповідно до п. 4.2 Договору покупець (позивач) здійснює оплату товару на підставі виставленого постачальником (відповідачем) рахунку протягом поточного банківського дня виставлення рахунку, що відповідає даті рахунку, або відповідно до умов, передбачених п. 4.2.1 Договору.

Пунктом 3.1 Договору передбачено, що відвантаження товару постачальником (відповідачем) здійснюється партіями у кількості та асортименті на підставі заявки покупця (позивача) та/або підписаної сторонами додаткової угоди.

Згідно з п. 3.2 Договору покупець надає постачальнику письмову заявку, в якій визначається найменування, кількість товару, спосіб та місце доставки товару відповідно до п. 3.5 цього Договору.

При цьому пунктом 3.4 Договору сторони узгодили, що поставка здійснюється постачальником (відповідачем) на протязі 2 (двох) робочих днів з моменту подачі покупцем (позивачем) відповідної заявки.

Відповідно до п. 5.1 Договору визначено, що за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства України.

Згідно з п. 8.1 Договору цей договір набирає чинності з моменту його укладення і діє протягом поточного року до 31 грудня 2015 року, а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. Закінчення строку дії цього договору не звільняю винну сторону від відповідальності за його невиконання.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач зазначив, що 15.06.2015 відповідач виставив йому рахунок-фактуру № 15/06/15 на оплату товару (дизельне паливо ДТ-Л-К4 в кількості 10130 л) на суму 157541,76 грн.

Позивач вказав, що здійснив передоплату товару на підставі виставленого відповідачем рахунка-фактури № 15/06/15 від 15.06.2015, на підтвердження чого надав платіжне доручення № 134 від 15.06.2015 на суму 157541,76 грн.

Оскільки умовами Договору було передбачено здійснення поставки товару на підставі заявки покупця, 26.06.2015 позивач направив відповідачу заявку № 15, згідно якої просив відповідача здійснити поставку вже оплаченого товару, а саме дизельного палива ДТ-Л-К4 в кількості 10130 л, за адресою м. Житомир, вул. Промислова, 15 в строк до 30.06.2015.

Направлення відповідачу 26.06.2015 вищенаведеної заявки № 15 від 26.06.2015 позивач підтверджує поштовим конвертом, в якому відповідачу було направлене рекомендоване поштове відправлення № 1002902186162, при цьому згідно довідки поштового відділення (ф. 20) вказане поштове відправлення було повернуте за зворотною адресою, у зв'язку із закінченням встановленого терміну зберігання.

Згідно з п. 3.4 Договору поставка товару мала бути здійснена відповідачем на протязі 2 (двох) робочих днів з моменту подачі позивачем відповідної заявки.

Оскільки у визначений Договором строк позивач не отримав оплачений ним товар, 01.07.2015 позивач направив відповідачу претензію № 17 з вимогою до останнього поставити оплачений позивачем товар або повернути сплачені позивачем за цей товар кошти у розмірі 157541,76 грн.

Направлення відповідачу 01.07.2015 вищенаведеної претензії № 17 від 01.07.2015 позивач підтверджує поштовим конвертом, в якому відповідачу було направлене рекомендоване поштове відправлення № 1002902187185, при цьому згідно довідки поштового відділення (ф. 20) вказане поштове відправлення було повернуте за зворотною адресою, у зв'язку із закінченням встановленого терміну зберігання.

Станом на 01.04.2016 відповідач не здійснив поставку спірного товару та не повернув позивачу сплачені за цей товар кошти у розмірі 157541,76 грн., чим, на думку позивача, порушив його права та власні зобов'язання, передбачені умовами Договору

За наведених обставин позивач звернувся з даним позовом до суду про стягнення з відповідача в судовому порядку суми попередньої оплати за товар згідно Договору, а також сум 3% річних та інфляційних втрат на підставі ст. 625 ЦК України.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач в судові засідання не з'явився, належних і допустимих доказів на спростування позовних вимог суду не надав та не надіслав.

Відповідно п. 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (ч. 1 ст. 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно з ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Нормами статті 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Аналіз умов укладеного між сторонами Договору постачання світлих нафтопродуктів № 25/14/15-06 від 25.02.2015 свідчить про те, що за своєю правовою природою вказаний договір є договором поставки, а тому саме він та відповідні положення статей параграфів 1, 3 глави 54 Цивільного кодексу України та параграфа 1 глави 30 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначають права та обов'язки сторін зі здійснення передбаченої договором поставки товару та її оплати.

Частиною 1 ст. 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України також передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 665 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Матеріалами справи, а саме платіжним дорученням № 134 від 15.06.2015, підтверджується здійснення позивачем оплати за дизельне паливо згідно рахунку-фактури № 15/06/15 від 15.06.2015 на суму 157541,76 грн.

При цьому матеріали справи містять вищенаведений рахунок-фактуру № 15/06/15 від 15.06.2015, виставлений відповідачем позивачу на оплату товару - дизельного палива ДТ-Л-К4 в кількості 10130 л на суму 157541,76 грн.

26.06.2015 позивач направив відповідачу заявку № 15, згідно якої просив відповідача здійснити поставку вже оплаченого позивачем товару, а саме дизельного палива ДТ-Л-К4 в кількості 10130 л, за адресою м. Житомир, вул. Промислова, 15 в строк до 30.06.2015.

Вищенаведені рахунок-фактуру, платіжне доручення та заявку суд приймає в якості належних і допустимих доказів виставлення відповідачем позивачу рахунку на оплату товару, оплати позивачем товару згідно вказаного рахунку та направлення позивачем відповідачу заявки на поставку товару саме на підставі укладеного між сторонами Договору постачання світлих нафтопродуктів № 25/14/15-06 від 25.02.2015. При цьому судом враховано, що докази протилежного в матеріалах справи відсутні, зокрема, відповідачем не спростовано факт складання рахунку-фактури на оплату та заявки на поставку товару на підставі іншого, ніж спірний договір, укладеного між сторонами правочину.

Згідно з п. 3.4 Договору поставка товару мала бути здійснена відповідачем на протязі 2 (двох) робочих днів з моменту подачі позивачем відповідної заявки .

Матеріалами справи, а саме поштовим конвертом з відтиском штампу поштового відділення від 26.06.2015, в якому відповідачу було направлене рекомендоване поштове відправлення № 1002902186162, підтверджується, що 26.06.2015 позивач направив на адресу відповідача (03151, м. Київ, вул. Малогвардійська, буд. 22) заявку № 15 на поставку спірного товару. При цьому судом встановлено, що адреса відповідача, за якою позивачем було здійснено поштове відправлення із заявкою № 15, відповідає саме адресі відповідача, яку останній безпосередньо визначив у рахунку-фактурі № 15/06/15 від 15.06.2015, виставленому позивачу.

Водночас, як встановлено судом, додана до вищевказаного поштового конверту довідка поштового відділення (ф. 20) свідчить, що вказане поштове відправлення було повернуте підприємством зв'язку за зворотною адресою (позивачу), у зв'язку із закінченням встановленого терміну зберігання. Наведене, в свою чергу, свідчить про ухилення відповідача від одержання на підприємстві зв'язку вказаного поштового відправлення позивача.

Відповідно до абз. 2 п. 1.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення .

При цьому суд також взяв до уваги роз'яснення, надані господарським судам у п. 3 оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.04.2013 р. № 01-06/767/2013 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку ВГСУ)", відповідно до яких ухилення боржника від одержання на підприємстві зв'язку листа, що містив вимогу про виконання грошового зобов'язання, не дає підстав вважати вимогу непред'явленою.

Зважаючи на наведене, а також умови п. 3.4 Договору, суд дійшов висновку, що відповідач прострочив строк поставки позивачу товару згідно заявки останнього № 15 від 26.06.2015, попередня оплата якого в сумі 157541,76 грн. була здійснена позивачем 15.06.2015 згідно виставленого відповідачем рахунку-фактури № 15/06/15 від 15.06.2015.

Матеріалами справи також підтверджується, що з огляду на неотриманням позивачем спірного товару у визначений Договором строк, позивач направив відповідачу претензію № 17 від 01.07.2015 з вимогою до останнього поставити оплачений позивачем товар або повернути сплачені позивачем за цей товар кошти у розмірі 157541,76 грн.

Направлення відповідачу 01.07.2015 вищенаведеної претензії № 17 від 01.07.2015 підтверджується поштовим конвертом, в якому відповідачу було направлене рекомендоване поштове відправлення № 1002902187185. Водночас, згідно довідки поштового відділення (ф. 20) вказане поштове відправлення також було повернуте підприємством зв'язку за зворотною адресою (позивачу), у зв'язку із закінченням встановленого терміну зберігання.

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачем, відповіді на претензію позивача відповідач не надав, а оплачений позивачем товар не поставив позивачу ані у визначений у Договорі строк, ані станом на час розгляду справи по суті.

При цьому судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів того, що станом на час вирішення справи по суті відповідач повернув позивачу здійснену останнім згідно рахунку - фактури № № 15/06/15 від 15.06.2015 передоплату спірного товару в сумі 157541,76 грн.

Згідно із ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України). Одностороння відмова від зобов'язання, в силу ст. 525 ЦК України, не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Зважаючи на наведені правові норми та встановлені обставини справи в сукупності, суд дійшов висновку про порушення відповідачем зобов'язання за Договором щодо поставки товару на підставі заявки позивача (п. 3.4 Договору).

За таких обставин, вимоги позивача про стягнення з відповідача 157541,76 грн. основного боргу за оплачений позивачем, але непоставлений відповідачем товар, визнаються судом обґрунтованими і підлягають задоволенню у повному розмірі.

Крім того, у зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язання щодо поставки товару за Договором та неповерненням відповідачем здійсненої позивачем передоплати за цей товар, позивач звернувся до суду також з позовними вимогами про стягнення з відповідача 3560,87 грн. 3% річних за період з 01.07.2015 по 31.03.2015 та 3717,98 грн. інфляційних втрат за період з 01.07.2015 по 29.02.2016.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання , на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з п. 5.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.

Водночас, у п. 5.2 вищенаведеної постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 господарським судам роз'яснено, що обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав .

Оскільки предметом заявленого позивачем позову фактично є вимога про стягнення з відповідача сплаченої позивачем суми передоплати за товар, який в порушення умов Договору не був поставлений відповідачем, то в спірному випадку у відповідача не виник обов'язок сплатити суму боргу за оплачений, але не поставлений з урахуванням індексу інфляції та процентів річних. Зважаючи на наведене, суд відмовляє в задоволенні вимог позивача в частині стягнення з відповідача 3560,87 грн. 3% річних та 3717,98 грн. інфляційних втрат.

Як визначено частиною 1 статті 49 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на часткове задоволення позовних вимог, на відповідача покладається судовий збір в сумі 2363,13 грн.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85, 116 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРЕНЕРДЖІ" (04128, м. Київ, вул. Стеценка, 19, буд. ?, нежиле приміщення 5; ідентифікаційний код 39444063) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЯРКОН" (10030, м. Житомир, вул. Східна, буд. 88/2; ідентифікаційний код 31678214) 157541,76 грн. (сто п'ятдесят сім тисяч п'ятсот сорок одну гривню 76 коп.) попередньої оплати, 2363,13 грн. (дві тисячі триста шістдесят три гривні 13 коп.) судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги (ч. 1 ст. 93 ГПК України), якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 03.06.2016

Суддя Гумега О.В.