Постанова

від 27.02.2012 по справі 17109/11/2070

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

27 лютого 2012 р. № 2-а- 17109/11/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Кухар М.Д.,

при секретарі - Тайцеві А.Л.,

за участі: представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, фізична особа-підприємець ОСОБА_3, звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому з урахуванням уточнень, просив скасувати податкові повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 10.10.11 та № НОМЕР_2 від 22.12.11, прийняті відповідачем - Державною податковою інспекцією в Дзержинському районі міста Харкова.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що ним відповідно до положень податкового законодавства віднесено суму податку на додану вартість до податкового кредиту по операції, здійсненої з ПП «Тевес-Юніон» (код ЄДРПОУ 36520701), і вірно включені витрати за договором з ФО-П ОСОБА_4 (код НОМЕР_3) для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на доходи з фізичних осіб.

Відповідач проти позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що висновок акту перевірки про порушення позивачем порядку декларування податкового кредиту з податку на додану вартість по операції з ПП «Тевес-Юніон» (код за ЄДРПОУ 36520701) обґрунтований наявністю постанови старшого слідчого СВ Червонозаводського РВ ХМУ УМУВС Україні в Харківській області ОСОБА_5 від 02.02.10 про порушення кримінальної справи № 63090605 за фактом підробки документів. В ході слідства встановлено, що в період з 2006 по 2009 рік невстановленими особами був організований конвертаційний центр, до складу якого входять ПП «Тевес-Юніон», ТОВ «Леол Експо», ТОВ «Нотон», ТОВ «Аніс», ТОВ «Конкорд 07», ТОВ «Белен», ТОВ «Мітон груп», ТОВ «Агропрайд», які зареєстровані на різних громадян, котрі не мають відношення до ведення зазначеними фірмами фінансово-господарської діяльності. В ході досудового слідства з'ясовано, що ПП «Тевес-Юніон», код ЄДРПОУ 36520701 мало фінансово-господарські взаємовідносини з ФО-П ОСОБА_6 в 2009 році, тому позивачем безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суму ПДВ на загальну суму 37 504,00 грн. Також в ході перевірки було встановлено, що під час здійснення правочину з ФО П ОСОБА_4 (код НОМЕР_3) позивач порушив пункт 2 статті 207 Цивільного кодексу України, тим самим допустив заниження податку з доходів фізичних осіб у сумі 18 165,00 грн, у відповідності до Податкового кодексу України, спірними податковими повідомленнями-рішеннями позивачу були визначені грошові зобов'язання (податок на додану вартість, податкове зобов'язання з податку на доходи з фізичних осіб та штраф).

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позову з наступних підстав.

ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова було проведено перевірку позивача, за результатами якої складено акт № 4276/1702/НОМЕР_4 від 19.09.11 про результати документальної планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4) за період з 01.07.08 по 31.12.10.

В акті перевірки зазначено, що позивач перебуває на обліку в ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова, зареєстрований платником ПДВ.

Одним із основних постачальників позивача було ПП «Тевест-Юніон». В декларації з ПДВ за жовтень 2009 року позивач зазначив суму податкового кредиту в розмірі 37 504,00 грн з придбання у вказаного контрагента товару медичного призначення «Атомер» на суму 225 024,00 грн за податковою накладною № 68 від 20.10.09 (стор. 12 акту).

В акті перевірки також зазначається, що в 2010 році позивач мав правові відносини з ФО-П ОСОБА_4 з питань надання інформаційно-консультаційних, маркетингових послуг з дослідження фармацевтичного, косметичного ринку товарів та послуг, з аналізу конкурентоспроможності, розробки та впровадження маркетингової стратегії препарату «Атомер». Між ними укладено письмовий правочин - договір № 1 від 03.01.10 про надання консультаційних послуг. Договором передбачено складання актів виконаних робіт. Згідно актів виконаних робіт ФО-П ОСОБА_4, за період з 31.01.10 по 31.12.10, надав позивачу послуги на суму 121 100,00 грн, які позивач відносив до складу валових витрат у відповідні звітні періоди, про що робив записи у книзі обліку доходів та витрат № 33119 (7-8 стор. акту).

З приводу правильності оформлення ПП «Тевес-Юніон» податкової накладної № 68 від 20.10.09, видаткової накладної № 68 від 20.10.09, рахунку-фактури №20/10-090 від 20.10.09, товарно-транспортної накладної, наявності в них всіх обов'язкових реквізитів в акті перевірки та у запереченнях проти позову відповідач зауважень не висловив.

Відповідач, в акті перевірки не заперечує проти того, що договір № 1 від 03.01.10 про надання консультаційних послуг відповідає вимогам п. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України та не заперечує проти того, що акти виконаних робіт, складені ФО-П ОСОБА_4 за період з 31.01.10 по 31.12.10 відповідають вимогам ст. 9 Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 № 996-XIV.

Відповідно до ч. 3 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Натомість, в акті перевірки фахівці відповідача посилаються, що позивач порушив вимоги п.7.2., п.п.7.4.1., п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.97 зі змінами та доповненнями (в редакції, що діяла на момент вчинення порушення), п. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України, розділ 4 статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.92 №13-92 «Про прибутковий податок з громадян» та пп. 19.1 «г» п. 19.1 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.03 №889-IV.

Внаслідок цього, а також з урахуванням надання позивачем під час проведення перевірки видаткової та податкової накладної, договору, актів виконаних робіт, банківських виписок та інших документів бухгалтерського та податкового обліку, які, на думку податкового органу, не є документами, що підтверджують право на податковий кредит та правильність декларування сум витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на доходи з фізичних осіб, в акті зроблено висновок про безпідставне завищення позивачем податкового кредиту в загальній сумі 37 504,00 грн. та про штучне заниження податку на доходи з фізичних осіб в сумі 18 165,00 грн.

За наслідками перевірки відповідачем були прийняті податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_5 від 10.10.11 р.яким визначено податкове зобов'язання з ПДВ в сумі 25 783,00 грн і штрафні (фінансові) санкції в сумі 6445,75 грн та податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 10.10.11 р., яким визначено податкове зобов'язання з податку на доходи з фізичних осіб в сумі 18 165,00 грн.

За наслідками процедури адміністративного оскарження повідомлення-рішення № НОМЕР_5 від 10.10.11 р. було скасоване ДПА у Харківській області з підстав неправильного розрахунку відповідачем суми податку, та прийнято нове податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_2 від 22.12.11. Рішення за результатами розгляду скарги мотивоване тими саме обставинами, що викладені в акті перевірки.

Відповідно до вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не надав належних доказів правомірності висновку акту перевірки про порушення позивачем п.п. 7.2.3. п.7.2., п.п.7.4.1., п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.97 та винесення податкового повідомлення-рішення № НОМЕР_2 від 22.12.11, яким визначено податкове зобов'язання з ПДВ, оскільки, як вбачається з наявних письмових доказів, факти вказаного порушення не знайшли свого підтвердження при судовому розгляді та спростовуються податковою накладною № 68 від 20.10.09, яка відповідає вимогам п.7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»; видатковою накладною № 68 від 20.10.09, яка відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-ХІV від 16.07.99, рахунком-фактури №20/10-09 від 20.10.09; товарно-транспортною накладною; відомостями позивача про подальше використання отриманого товару в процесі основної діяльності - в оптовій торгівлі.

Згідно з п.1.6, 1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом.

Відповідно п.п. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Нормами п.п.7.2.1, п.п.7.2.3, п.п.7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) податкову накладну в момент виникнення податкових зобов'язань продавця, яка є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Приписами п.п.7.4.5. п.7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» забороняється включення до складу податкового кредиту сум податку, не підтверджених належним чином оформленими податковими накладними.

Судом встановлено, що позивач і його контрагент в жовтні 2009 року були належним чином зареєстрованими платниками ПДВ, мали відповідні свідоцтва, а податкова накладна, виписана контрагентом, оформлена належним чином.

На підставі зазначеної податкової накладної, позивачем віднесено до складу податкового кредиту суму у розмірі 37 504,00 грн.

Після дослідження наданих копій документів, а саме банківських виписок, видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, податкових накладних, виданих позивачем контрагентам-покупцям препарату «Атомер», книги обліку доходів та витрат, вбачається, що позивачем здійснено реальне придбання та подальше використання товару, придбаного у ПП «Тевес-Юніон», у його господарській діяльності.

Враховуючи викладене вище, угода, укладена між позивачем та ПП «Тевес-Юніон» мала реальний характер, а висновки податкової інспекції про безпідставне віднесення до складу податкового кредиту ПДВ на загальну суму 37 504,00 грн є необґрунтованими.

Під час судового розгляду відповідач не надав доказів про прийняття компетентною особою рішення про порушення кримінальної справи за фактом здійснення господарської діяльності позивача з його контрагентами.

Відповідно до частини 2 статті 61 Конституції України юридична відповідальність має індивідуальний характер.

Виходячи з цього, позивач не несе відповідальності за дії або бездіяльність його контрагента в сфері зловживання системою оподаткування ПДВ, оскільки контрагент знаходиться поза контролем позивача, не сповіщав про свою фіктивність або про те, що спрямовує свою діяльність на вчинення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам. Жодним правоохоронним органом не виявлено фактів, які доводять, що позивач та його контрагент при укладанні і виконанні угод вчиняли взаємоузгодженні зловмисні дії спрямовані на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад.

Враховуючи наведене, відповідачем по справі не доведено правомірність та обґрунтованість прийняття податкового повідомлення-рішення № НОМЕР_2 від 22.12.11 яким визначено податкове зобов'язання з ПДВ в сумі 25 783,00 грн і штрафні (фінансові) санкції в сумі 6 445,75 грн, тому воно є таким, що підлягає скасуванню.

Щодо встановленого відповідачем порушення п. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України, розділу 4 статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.92 №13-92 «Про прибутковий податок з громадян» та пп. 19.1 «г» п. 19.1 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.03 №889-IV, слід зазначити наступне.

В 2010 році позивач мав правові відносини з ФО-П ОСОБА_4 з питань надання інформаційно-консультаційних, маркетингових послуг з дослідження фармацевтичного, косметичного ринку товарів та послуг, з аналізу конкурентоспроможності, розробки та впровадження маркетингової стратегії препарату «Атомер». Між ними було укладено письмовий правочин - договір № 1 від 03.01.10 про надання консультаційних послуг. Договором передбачено складання актів.

ФО-П ОСОБА_4, за період з 31.01.10 р. по 31.12.10 р., на виконання умов договору надав позивачу послуги на суму 121 100,00 грн, які він відносив до складу валових витрат у відповідні звітні періоди, про що робив відповідні записи у книзі обліку доходів та витрат № 33119.

Відповідач вважає такі дії неправомірними, оскільки в трьох із дванадцяти актах виконаних робіт від 30.06.10, від 31.07.10 та від 31.08.10 на загальну суму 41 500,00 грн відсутня печатка та підпис позивача, що свідчить, на думку податкового органу, про порушення позивачем вимог встановлених в п. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України та приводить до завищення валових витрат у загальному розмірі 121 100 грн за період з 01.01.10 по 31.12.10 (8-9 стор. Акту).

Суд не погоджується з такою думкою відповідача, оскільки акти виконаних робіт не є формою правочину в розумінні ст. 202 Цивільного Кодексу України. Дії особи (осіб), їх волевиявлення (при складанні цих документів) безпосередньо не спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а тому на них не поширюються вимоги цивільного законодавства, які пред'являються до письмової форми правочину ( п.2 ст.207 ЦК України).

В пункті 3.1. договору № 1 від 03.01.10 передбачено, що виконавець за надані послуги отримує винагороду у погодженому між сторонами розмірі та порядку, що будуть письмово зафіксовані у акті. У зв'язку з цим суд зауважує, що юридичні наслідки викликані цими актами (діями з їх складання) не залежать від волі сторін, тобто не залежать від бажання їх настання, тому акти виконаних робіт є не правочинами, як вважає відповідач, а первинними документами обліку, що фіксують хід виконання договору № 1 від 03.01.10 р.

Суд зазначає, що цивільне законодавство не ставить будь-яких вимог до односторонніх документів. Чинним законодавством встановлено лише вимоги до первинних документів бухгалтерського обліку, в ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-XIV.

Судом під час розгляду справи було встановлено, що акти виконаних робіт, які складені ОСОБА_4 за період з 31.01.10 р. по 31.12.10 р., відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-XIV, містять обов'язкові реквізити, які передбачені для первинних документів та у відповідача з цього приводу не викликають ніяких нарікань.

Оскільки позивач розрахувався з ФО-П ОСОБА_4 за надані ним послуги, в матеріалах судової справи наявні копії всіх необхідних первинних документів бухгалтерського обліку (договір, рахунки, акти виконаних робіт, банківські виписки, довідки, звіти, матеріали розроблені ФО-П ОСОБА_4 тощо), які підтверджують реальність господарської операцій з вказаним контрагентом, то витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на доходи з фізичних осіб позивачем були фактично здійснені.

За таких обставин суд вважає, що вимоги позивача правомірні, обґрунтовані і підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 8-14, 70, 71, 72, 94, 160-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити у повному обсязі.

Скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова № НОМЕР_1 від 10.10.2011 року.

Скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова № НОМЕР_2 від 22.12.2011 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 судові витрати в розмірі 28.23 грн. (двадцять вісім гривень 23 коп.).

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного проваджені або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлено 02.03.2012 року.

Суддя Кухар М.Д.