Рішення

від 02.06.2016 по справі 902/355/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

02 червня 2016 р.

Справа № 902/355/16

за позовом :Гаражного кооперативу "Ремез" в особі голови правління ОСОБА_1 (21000, АДРЕСА_1)

до :Вінницької міської ради (21050, м.Вінниця, вул.Соборна, 59)

про визнання права власності на будівлю, ціна позову 60 737 грн.

Головуючий суддя Яремчук Ю.О.

Cекретар судового засідання Кузьменко В.В.

Представники

позивача: ОСОБА_1, ОСОБА_2

відповідача: ОСОБА_3

ВСТАНОВИВ :

Гаражний кооператив "Ремез" в особі голови правління ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Вінницької області з позовом до Вінницької міської ради про визнання права власності на будівлю, ціна позову 60 737 грн.

Ухвалою суду від 26 квітня 2016 року за вказаним позовом порушено провадження у справі за № 902/355/16 з призначенням судового засідання на 19 травня 2016 року.

Ухвалою суду від 19 травня 2016 року розгляд справи було відкладено на 02.06.2016 року, з об'єктивних причин.

В судове засідання 02.06.2016 року з'явились представники позивача та представник відповідача.

Представники позивача позов підтримали в повному обсязі. Представник відповідача проти позову заперечив.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та представника відповідача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

11 червня 2013 року Державним реєстратором було зареєстровано кооператив під назвою «Ремез» за адресою: м. Вінниця, вул. Талаліхіна б/н, але земельна ділянка, на якій розташований кооператив, зареєстрована ІНФОРМАЦІЯ_1.

Як встановлено матеріалами справи реєстрація кооперативу проведене на підставі протоколу № 1 установчих зборів засновників гаражного кооперативу від 07 квітня 2013 року.

Матеріалами справи встановлено, що кооперативу «Ремез» належить на праві приватної власності: земельна ділянка площею 0,0509 га, що розташована за адресою Вінницька обл., м. Вінниця, вул. Червоноармійська, земельна ділянка 7 ( свідоцтво на права власності на нерухоме майно індексний номер 34727199 від 11.03.2015 року; кадастровий номер 0510100000:01:014:0019); земельна ділянка площею 0,89 га, що розташована за адресою Вінницька обл., м. Вінниця, вул. Червоноармійська, земельна ділянка 7 (свідоцтво на права власності на нерухоме майно індексний номер 34865571 від 13.03.2015 року; кадастровий номер 0510100000:01:014:0020).

Позивач в позові та в поясненнях в судовому засіданні зазначає, що у відповідності до статуту, а саме п.1.1. даний кооператив створено з ініціативи власників транспортних засобів для будівництва за власні кошти індивідуальних гаражів та подальшої експлуатації цих гаражів. Згідно п. 1.10 статуту кооператив може від свого імені набувати майнові права та рухоме і нерухоме майно, необхідне для власних потреб.

Позивач надає пояснення, що на підставі вказаного пункту статуту за кошти кооперативу був побудований гараж під № 12, в якому планувалось зробити майстерню для ремонту та обслуговування транспортних засобів членів кооперативу, однак необхідних документів оформлено не було, оскільки правління планувало, що всі необхідні дозвільні документи буде оформляти майбутній орендар чи власник цього гаражу-майстерні. На даний час даний гараж значиться як самовільно забудований, а внаслідок того що вищевказаний гараж збудований на земельній ділянці та будувався без належного проекту, а тому право власності на самочинно збудований гараж № 12, може бути визнано за рішенням суду за кооперативом «Ремез».

При цьому, на замовлення гаражного кооперативу «Ремез» на гараж № 12 за адресою: м.Вінниця, вул. Червоноармійська, земельна ділянка 7, було виготовлено технічний паспорт та здійснено оцінку даного майно, щодо встановлення його вартості, що стверджується звітом про незалежну оцінку, що було виконане ТОВ фірма «Медінтеграція» ЛТД».

На підстав викладеного та керуючись ст. 328, п.5 ст. 376 ЦК України позивач просить суд визнати за ним право власності на об'єкт майна.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Як на підставу позовних вимог позивач посилається на ст.ст. 328, ч.5 ст. 376 ЦК України, відповідно до положень яких право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Зміст вказаних норм законодавства свідчить про те, що позивач, пред'являючи даний позов, має довести передбаченими законом засобами доказування, що він здійснив будівництво, що це будівництво є самочинним, що земельна ділянка була виділена під будівництво об'єктів нерухомого майна, що є предметом позову, або була виділена під вже збудовані будівлі, що при самочинному будівництві були додержані архітектурні, будівельні, санітарні, екологічні та інші обов'язкові норми і правила, що самочинне будівництво не порушує права інших осіб, що не було істотного порушення будівельних правил, це будівництво не суперечило суспільним інтересам і не порушило прав інших осіб.

Згідно ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно ст.1, ч. 6 ст. 22, 33, 34 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених чи оспорюваних прав і інтересів до осіб, які порушили ці права та інтереси. Кожна сторона має довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх доводів чи заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Всупереч вказаним вимогам позивач не довів те, що відповідач порушив чи оспорює право власності позивача на самовільно збудоване нерухоме майно, оскільки у позивача такого права власності немає, про що свідчить поданий ним позов.

Позивач також не довів те, що самовільно збудоване нерухоме майно збудоване з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших обов'язкових норм і правил, без істотного відхилення від проекту, що суперечило суспільним інтересам, без порушення прав інших осіб, без істотного порушення будівельних норм і правил.

Оскільки, позивач як на підставу позовних вимог посилається на ст. 376 ЦК України (самочинне будівництво), то він відповідно до вимог ст. 33, ч.2 ст. 34, ч.2,3 ст. 43 ГПК України зобов'язаний довести, що об'єкт нерухомості, який є предметом позову, збудований ним і збудований самочинно. Згідно ч.2 ст.34 ГПК України, ч.6 ст. 7 Закону України В«Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльностіВ» від 05.04.2007 р. № 877-V, зі змінами, ст. 1 Закону України В«Про відповідальність підприємств, їх об'єднань, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудуванняВ» від 14.10.1994 р. № 208/94-ВР зі змінами, доказом самочинного будівництва має бути протокол, складений інспекцією державного архітектурно - будівельного контролю за результатами перевірки дотримання позивачем місцебудівного законодавства, із зазначенням в протоколі виду порушення - самочинне (самовільне) будівництво, розмірів, площі самовільно збудованих будівель, їх призначення, особи, яка допустила порушення (самочинно збудувала будівлі). Згідно вказаних правових норм інспекції державного архітектурно - будівельного контролю складають протоколи та розглядають справи про правопорушення пов'язані ... самовільним будівництвом будинків або споруд.

В ст. 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади (однією із гілок якої є судова) та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки чинним законодавством встановлення факту самовільного (самочинного) будівництва віднесено до компетенції, повноважень державної інспекції архітектурно - будівельного контролю шляхом проведення перевірок, складення протоколів за їх результатами, то факт самочинного будівництва об'єктів нерухомості має бути доведений протоколом перевірки дотримання містобудівного законодавства, складеного державною інспекцією архітектурно - будівельного контролю, а відтак не може встановлюватися судом під час розгляду судової справи.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що позивач не довів належними засобами доказування факту самочинного будівництва об'єкту нерухомого майна.

Суд, також не вважає доведеним матеріалами справи той факт, що об'єкт нерухомого майна, що є предметом позову, не порушує прав інших осіб.

Відсутність зауважень, скарг не є доказом відсутності порушення прав інших осіб.

Згідно ст. 33, ч.2 ст. 34, ст. 43 ГПК України кожна сторона має довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. Обставини справи, які мають підтверджуватися певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд, оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковими.

Згідно ст. 1, 21 ГПК України відповідачем має бути особа, яка порушила право власності позивача або їх оспорює.

Згідно ст. 392 ЦК України власник може пред'являти позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Зміст позовної заяви дає підстави суду для висновку про те, що спір про право власності між позивачем та відповідачем не порушувала прав власності позивача, а відтак є неналежним відповідачем у даній справі.

Частиною 1 ст. 182 ЦК України встановлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом (ч. 4 ст. 182 ЦК України).

Статтею 4 Закону України В«Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмеженьВ» встановлено, що обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав.

Таким чином, Вінницька міська рада як орган місцевого самоврядування не перебуває з позивачем у правовідносинах щодо здійснення ним прав володіння, користування та розпорядження майном, щодо якого заявлені позовні вимоги про визнання права власності, не оспорює та не претендує на таке право, а відтак не може бути відповідачем у даній справі.

З огляду на вищевикладене, суд прийшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Витрати зі сплати судового збору на підставі ст. 49 ГПК України підлягають віднесенню на позивача.

Керуючись викладеним, ст.4-5, 32, 33, 34, 36, 43, 49, 75, 82-84 ГПК України, -

ВИРІШИВ :

В позові відмовити.

Повне рішення складено 06 червня 2016 р.

Суддя Яремчук Ю.О.

віддрук. прим.:

1 - до справи