Рішення

від 19.05.2016 по справі 910/4231/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19.05.2016Справа № 910/4231/16 Суддя Господарського суду міста Києва Павленко Є.В., за участі секретаря судового засідання Коновлаова С.О., розглянувши матеріали справи за позовом дочірнього підприємства "Завод обважнених бурильних та ведучих труб" (далі - Завод) до товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Юністіл" (далі - Товариство) про стягнення 71 903,09 грн.,              за участі представників: від позивача: не з'явились, від відповідача: не з'явились,           ОБСТАВИНИ СПРАВИ: У березні 2016 року Завод звернулося до Господарського суду міста Києва з вказаним позовом, посилаючись на те, що згідно умов укладеного у спрощений спосіб між ним та Товариством договору, позивач перерахував попередню оплату в загальному розмірі 48    679,07 грн. за здійснення відповідачем поставки товару. Оскільки відповідач свої зобов'язання за вказаним договором не виконав, не поставивши Заводу товар, останній відмовився від договору та, посилаючись на положення Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), просив суд стягнути з відповідача суму попередньої оплати у загальному розмірі 48 679,07 грн. Також у зв'язку з несвоєчасним поверненням грошових коштів Завод просив стягнути з Товариства 12 515,18 грн. пені, 1 547,84 грн. трьох процентів річних, 996,25 грн. інфляційних втрат та 8 164,75 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.    Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14 березня 2016 року порушено провадження у справі № 910/4231/16 та призначено її розгляд на 31 березня 2016 року. Господарський суд міста Києва ухвалою від 31 березня 2016 року відклав розгляд справи на 22 квітня 2016 року. Ухвалою суду від 22 квітня 2016 року продовжено строк розгляду даного спору на п'ятнадцять днів за клопотанням представника позивача та відкладено розгляд справи на 19 травня 2016 року. 18 травня 2016 року через канцелярію суду від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, відповідно до якої Завод просив стягнути з відповідача 48    679,07 грн. основного боргу, 3    407,26 грн. трьох процентів річних,  1    240,00 грн. інфляційних втрат та 9    742,49 грн. процентів річних. Також у вказаній заяві позивач зменшив суму заявлених до стягнення вимог на розмір пені, фактично відмовившись від даної вимоги. Частиною 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) визначено, що позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. За частиною 1 статті 78 ГПК України відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем і умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами. До прийняття відмови позивача від позову або до затвердження мирової угоди сторін господарський суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи є повноваження на вчинення цих дій у представників сторін (частина 2 статті 78 ГПК України). Згідно з частиною 6 статті 22 ГПК України господарський суд не приймає відмови від позову, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом. Аналогічна правова позиція викладена у пункті 4.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції". З огляду на вищевикладене, перевіривши повноваження представника позивача, суд дійшов висновку про задоволення даної заяви та припинення провадження у даній справі на підставі пункту 4 частини 1 статті 80 ГПК України в частині стягнення 12    515,18 грн. пені. Водночас суд, керуючись частиною 2 статті 78 ГПК України, додатково роз'яснює позивачу правові наслідки відмови від позову, якими є недопущення повторного звернення до господарського суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав. Позивач явку свого уповноваженого представника у судове засідання, призначене на                     19 травня 2016 року, не забезпечив. Відповідач у призначене судове засідання явку свого повноважного представника також не забезпечив, витребуваних судом документів не надав, будь-яких обґрунтованих заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи із зазначенням підстав щодо своєї неявки не направив. Відповідно до статті 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином. За змістом цієї норми, зокрема, у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації – адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Аналогічна правова позиція викладена у пункті 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції". Ухвалу суду про порушення провадження у даній справі від 14 березня 2016 року, ухвали про відкладення розгляду справи від 31 березня 2016 року та від 22 квітня 2016 року надіслані відповідачу за адресою, вказаною у позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних  осіб – підприємців. З огляду вищевикладене сторони завчасно та належним чином повідомлені про місце, дату та час судового засідання. Крім того, їм надавалося достатньо часу для подання заяв, клопотань, письмових пояснень та додаткових документів. За таких обставин суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та відповідно до статті 75 ГПК України здійснює її розгляд за наявними матеріалами без участі представників сторін. Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд ВСТАНОВИВ: Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно з частиною 1 статті 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (частина 2 статті 638 ЦК України). Згідно частини 1 статті 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Відповідно до частини 1 статті 641 Цивільного кодексу України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (частиною 2 статті 642 ЦК України). Судом встановлено, що між Заводом та Товариством був укладений договір поставки у спрощений спосіб. Водночас судом не беруться до уваги пояснення позивача щодо наявності між сторонами укладеного 24 березня 2015 року № 79/9-29-15, оскільки сторонами не було подано в судове засідання оригіналу даного правочину. На виконання вказаної угоди відповідач виставив Товариству рахунок-фактуру від 19 березня 2015 року № 0001657 на оплату товару (кругів та прутків) загальною вартістю 48    679,07 грн. На виконання умов вищенаведеної угоди позивач 25 березня 2015 року перерахував на рахунок Товариства грошові кошти в сумі 48    679,07 грн. Даний факт підтверджується наявною в матеріалах даної справи копією платіжного доручення № 1388. Всупереч домовленостям відповідач не поставив Товариству обумовлений товар, у зв'язку з чим позивач відмовився від договору та просив повернути сплачені грошові кошти. З матеріалів справи вбачається, що позивач неодноразово звертався до Товариства з вимогами про поставку товару від 14 травня 2015 року № 79/9-0275 та про повернення грошових коштів від 26 травня 2015 року № 79/15-85. У той же час дані вимоги були залишені відповідачем без задоволення. Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Судом встановлено, що між сторонами виникли правовідносини, пов'язані з поставкою товару - труби. Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. У частині 2 статті 712 ЦК України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. За статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Стаття 663 ЦК України передбачає, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, – відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. У разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу (частина 1 статті 665 ЦК України). Можливість обрання варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову. Судом встановлено, що позивач неодноразово звертався до Товариства з вимогами, які залишені без виконання, що зумовило звернення з даним позовом до суду. За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Згідно з вимогами статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. За приписами частини 2 статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Враховуючи те, що сума боргу відповідача, яка складає 48    679,07 грн., підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, не оспорюється відповідачем, і останній на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимоги позивача до Товариства про стягнення вказаної суми боргу, а тому позов у цій частині підлягає задоволенню. Крім того, позивач на підставі статті 625 ЦК України просив суд стягнути з відповідача 1    240,00 грн. інфляційних втрат та три проценти річних у розмірі 3    407,26 грн., нарахованих за період з липня 2015 року по квітень 2016 року (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог). За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Однак, обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором, повернення сум авансу та завдатку, оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав. Аналогічна правова позиція викладена в пункті 5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань». З огляду на викладене, враховуючи, що в межах даного позову відповідач просив стягнути з Товариства суму попередньої оплати, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в частині стягнення сум трьох процентів річних та інфляційних втрат. Також Завод просив стягнути з відповідача 9 742,49 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог). Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге, встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством. Оскільки розмір таких процентів умовами договору не передбачено, як і не передбачено нормами чинного законодавства, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні вимоги позивача про стягнення 9 742,49 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами. За частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 75, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд ВИРІШИВ: Позов задовольнити частково. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Юністіл» (03191, місто Київ, вулиця Якубовського Маршала, будинок 2, ідентифікаційний код 39184273) на користь дочірнього підприємства «Завод обважнених бурильних та ведучих труб» (40020, місто Суми, вулиця Комарова, будинок 2, ідентифікаційний код 30991664) 48    679 (сорок вісім тисяч шістсот сімдесят дев'ять) грн. 07 коп., а також 932 (дев'ятсот тридцять дві) грн. 92 коп. судового збору.    Видати наказ після набрання рішенням законної сили. У задоволенні решти позовних вимог відмовити. Припинити провадження в справі № 910/4231/16 в частині стягнення 12 515 (дванадцяти тисяч п'ятсот п'ятнадцяти) грн. 18 коп. пені. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом. Повне рішення складено 2 червня 2016 року Суддя                                                                                                            Є.В. Павленко