Рішення

від 31.05.2016 по справі 910/6651/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.05.2016Справа №910/6651/16 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Міронекс»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Казка-003»

про стягнення 8140 грн. 00 коп.

Суддя Отрош І.М.

Представники сторін:

від позивача: Миронюк С.В. - керівник;

від відповідача: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

11.04.2016 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Міронекс» з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Казка-003» про стягнення 8140 грн. 00 коп.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказав на те, що ним були перераховані відповідачу грошові кошти у розмірі 8140 грн. 00 коп. на підставі рахунку-фактури № 1 від 21.12.2015. Однак, відповідач не виконав свого обов'язку та не поставив позивачу узгоджений між сторонами товар, у зв'язку з чим, посилаючись на статтю 1212 Цивільного кодексу України, позивач просить суд стягнути з відповідача вказану суму грошових коштів як безпідставно набуті.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.04.2016 порушено провадження у справі № 910/6651/16, розгляд справи призначено на 17.05.2016.

13.05.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові пояснення по справі, які суд долучив до матеріалів справи.

У судовому засіданні 17.05.2016 представник позивача подав додаткові письмові пояснення, в який зазначив, що рахунок-фактура № 1 від 21.12.2015 був отриманий ним електронною поштою без підпису уповноваженої особи та печатки Товариства з обмеженою відповідальністю «Казка-003». При цьому, позивач вказав на те, що сторонами погоджувалась поставка товару протягом одного місяця після здійснення позивачем оплати товару, однак, у вказані строки відповідач узгоджений між сторонами товар позивачу не поставив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.05.2016, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 31.05.2016.

Представник позивача у судовому засіданні 31.05.2016 надав усні пояснення по справі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 31.05.2016 не з'явився, вимог ухвали суду не виконав, клопотань про відкладення розгляду справи не подавав, про причини неявки у судове засідання суд не повідомив, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином за адресою, яка вказана в спеціальному витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 21869156 від 14.04.2016, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією реєстру поштових відправлень суду та витягом з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, з якого вбачається, що поштове відправлення 25.05.2016 не було вручено під час доставки.

Відповідно до абзацу 3 пункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача з урахуванням положень статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

У судовому засіданні 31.05.2016 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

21.12.2015 Товариство з обмеженою відповідальністю «Міронекс» шляхом засобів електронних платежів «Клієнт-банк» здійснило перерахування грошових коштів у розмірі 5698 грн. 00 коп. та 25.01.2016 - грошові кошти у розмірі 2442 грн. 00 коп. зі свого рахунку 26008052740638, відкритого у Публічному акціонерному товаристві Комерційному банку «Приватбанк», на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Казка-003» 26003052644953, відкритий в Публічному акціонерному товаристві Комерційному банку «Приватбанк», що підтверджується платіжним дорученням № 912 від 21.12.2015 та платіжним дорученням № 1021 від 25.01.2016, належним чином засвідчені копії яких долучено позивачем до позовної заяви.

При цьому, призначенням платежу при здійсненні позивачем перерахування грошових коштів у загальному розмірі 8140 грн. 00 коп. (5698 грн. 00 коп. + 2442 грн. 00 коп.) було вказано - за товари згідно з рахунком № 1 від 21.12.2015.

Позивачем долучено до позовної заяви копію рахунку-фактури № 1 від 21.12.2015 про оплату товару - дивану прямого для салону краси у кількості 1 шт., вартістю 8140 грн. 00 коп. (разом з ПДВ).

Звертаючись з позовом до суду, позивач зазначив, що 21.12.2015 між сторонами було досягнуто домовленості щодо поставки відповідачем позивачу товару - дивану прямого для салону краси у кількості 1 шт., вартістю 8140 грн. 00 коп. (разом з ПДВ). При цьому, відповідачем було виставлено рахунок-фактуру № 1 від 21.12.2015 на суму 8140 грн. 00 коп., на підставі якого позивач здійснив оплату у загальному розмірі 8140 грн. 00 коп., що підтверджується платіжними дорученнями № 912 від 21.12.2015 на суму 5698 грн. 00 коп. та № 1021 від 25.01.2016 на суму 2442 грн. 00 коп.

Таким чином, позивач у повному обсязі розрахувався за товар, вказаний у рахунку-фактурі № 1 від 21.12.2015 - диван прямий для салону краси у кількості 1 шт., вартістю 8140 грн. 00 коп. (разом з ПДВ).

Однак, як стверджує позивач, відповідач не поставив позивачу вказаний товар.

При цьому, у позовній заяві позивач, посилаючись на статтю 1212 Цивільного кодексу України, вказує на те, що грошові кошти у розмірі 8140 грн. 00 коп. були набуті відповідачем без достатньої правової підстави, у зв'язку з чим просить суд стягнути з відповідача вказану суму грошових коштів як безпідставно набуті.

При цьому, судом встановлено, що 12.02.2016 позивач направив відповідачу претензію вих. № 12 від 12.02.2016, в якій, у зв'язку з тим, що відповідач відмовився передати покупцю проданий товар, відмовився від договору (на підставі ст. 665 Цивільного кодексу України) та вимагав повернути сплачені грошові кошти у загальному розмірі 8140 грн. 00 коп.

Однак, вказана претензія була повернута позивачу поштовим відділенням у зв'язку із закінченням встановленого строку зберігання (копія відповідної довідки поштового відділення, копія конверту та копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення долучені позивачем до позовної заяви).

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частинами першою та другою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов'язання.

Характерною особливістю кондикційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов'язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Кондикційне зобов'язання виникає за наявності таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Конструкція статті 1212 ЦК, як і загалом норм глави 83 ЦК, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 02.03.2016 у справі № 6-3090цс15.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 2 жовтня 2013 року № 6-88цс13, предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Як встановлено судом, 21.12.2015 Товариство з обмеженою відповідальністю «Міронекс» шляхом засобів електронних платежів «Клієнт-банк» перерахувало грошові кошти у розмірі 5698 грн. 00 коп. та 25.01.2016 - грошові кошти у розмірі 2442 грн. 00 коп. зі свого рахунку 26008052740638, відкритого у Публічному акціонерному товаристві Комерційному банку «Приватбанк», на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Казка-003» 26003052644953, відкритий в Публічному акціонерному товаристві Комерційному банку «Приватбанк», що підтверджується платіжним дорученням № 912 від 21.12.2015 та платіжним дорученням № 1021 від 25.01.2016, належним чином засвідчені копії яких долучено позивачем до позовної заяви.

При цьому, призначенням платежу при здійсненні позивачем перерахування грошових коштів у розмірі у загальному розмірі 8140 грн. 00 коп. (5698 грн. 00 коп. + 2442 грн. 00 коп.) було вказано - за товари згідно з рахунком № 1 від 21.12.2015.

Позивачем долучено до позовної заяви копію рахунку-фактури № 1 від 21.12.2015 про оплату товару - дивану прямого для салону краси у кількості 1 шт., вартістю 8140 грн. 00 коп. (разом з ПДВ).

Судом встановлено, що рахунок-фактура № 1 від 21.12.2015, копія якого долучена позивачем до матеріалів справи містить інформацію про постачальника, одержувача, товар та його вартість, однак не містить підпису уповноваженого представника відповідача та відбитку печатки Товариства з обмеженою відповідальністю «Казка-003».

Суд зазначає, що неодноразово ухвалами від 14.04.2016 та від 17.05.2016 зобов'язував сторін надати суду копію рахунку-фактури № 1 від 21.12.2015 із підписом уповноваженої особи відповідача та відбитком печатки Товариства з обмеженою відповідальністю «Казка-003», однак сторони вимог ухвал суду не виконали, належну копію вказаного рахунку (з підписом та відбитком печатки відповідача) суду не надали.

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ч. 1 ст. 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору та виборі контрагента. Разом з наведеним названа стаття визначає і свободу договору щодо визначення його умов. Практично дія принципу свободи договору у відношенні кожної конкретної особи розпочинається з моменту формування наміру названої особи зробити пропозицію укласти договір. Саме із пропозиції укласти договір розпочинається дія принципу свободи договору. Пропозиція укласти договір відбувається у полі дії одночасно трьох ознак свободи договору: свободи в укладенні, свободи в виборі контрагента, свободи у визначенні умов договору. Свобода у визначенні умов договору стосується як змісту даних умов, так і їх переліку. Водночас перелік умов договору визначається не лише за вільним розсудом сторін, а і виходячи, зокрема, із вимог закону (п. 1 ст. 638 ЦК України). Пунктом 1 статті 641 Цивільного кодексу України визначено, що оферта має відповідати трьом ознакам: по-перше, оферта направляється конкретній особі; має містити перелік істотних умов із визначеним, на рівні пропозиції для погодження, змістом кожної взятої окремо умови; виражати намір особи, яка зробила пропозицію вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

Суд зазначає, що оферта є правочином, оскільки спрямована на набуття цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 208 Цивільного кодексу України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Обов'язковість скріплення правочину печаткою може бути визначена за письмовою домовленістю сторін.

Як встановлено судом, рахунок-фактура № 1 від 21.12.2015, копія якого долучена позивачем до матеріалів справи, та який зазначений позивачем у призначенні платежу у платіжних дорученнях № 912 від 21.12.2015 на суму 5698 грн. 00 коп. та № 1021 від 25.01.2016 на суму 2442 грн. 00 коп. не містить підпису уповноваженої особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Казка-003» та, зокрема, печатки юридичної особи, а тому не може бути доказом вираження наміру (волевиявлення) відповідача вважати себе зобов'язаним щодо вчинення певних дій (поставки товару).

Тобто, у випадку відсутності на рахунку-фактурі підпису особи, яка здійснює пропозицію укласти договір, такий рахунок-фактура не може вважатися офертою, оскільки не містить доказів волевиявлення особи - вираження її наміру.

При цьому, суд зазначає, що доказів того, що вказаний рахунок-фактура № 1 від 21.12.2015 був надісланий з електронної адреси саме Товариства з обмеженою відповідальністю «Казка-003» сторонами суду не надано.

Так, у судовому засіданні 17.05.2016 представник позивача подав додаткові письмові пояснення, в який зазначив, що рахунок-фактура № 1 від 21.12.2015 був отриманий ним електронною поштою без підпису уповноваженої особи та печатки Товариства з обмеженою відповідальністю «Казка-003».

Втім, враховуючи відсутність в матеріалах справи будь-яких доказів, що вказаний рахунок-фактура № 1 від 21.12.2015 був надісланий з електронної адреси саме Товариства з обмеженою відповідальністю «Казка-003», суд дійшов висновку про відсутність доказів волевиявлення (вираження наміру) відповідача зробити оферту позивачу шляхом виставлення вказаного рахунку-фактури.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що правові підстави для перерахування позивачем грошових коштів у розмірі 8140 грн. 00 коп. були відсутні, оскільки рахунок-фактура № 1 від 21.12.2015 не є офертою у розумінні ст. 641 Цивільного кодексу України з огляду на встановлення судом відсутності доказів волевиявлення (вираження наміру) відповідача вважати себе зобов'язаним щодо поставки товару, передбаченого у рахунку-фактурі № 1 від 21.12.2015.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, враховуючи, що відповідач не довів належними та допустимими доказами викладених позивачем у позові обставин щодо наявності правових підстав для перерахування позивачем грошових коштів у розмірі 8140 грн. 00 коп. та не спростував факту набуття відповідачем належного позивачу майна (грошових коштів у розмірі 8140 грн. 00 коп.), за відсутності для цього будь-яких правових підстав, суд вважає позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Міронекс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Казка-003» про стягнення 8140 грн. 00 коп. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 43, ч. 1 ст. 49, ст. ст. 75, 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Казка-003» (04210, м. Київ, вул. Лайоша Гавро, буд. 18-А, кв. 25; ідентифікаційний код: 39999043) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Міронекс» (02002, м. Київ, вул. Марини Раскової, буд. 23, офіс 624; ідентифікаційний код: 38807122) грошові кошти у розмірі 8140 (вісім тисяч сто сорок) грн. 00 коп. та судовий збір у розмірі 1378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн. 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 06.06.2016

Суддя І.М. Отрош