Рішення

від 27.05.2016 по справі 922/725/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" травня 2016 р.Справа № 922/725/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

при секретарі судового засідання Семенову О.Є.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укравіт", м. Херсон до Товариства з обмеженою відповідальністю "Деметра", с. Білий Колодязь про стягнення грошових коштів в розмірі 1558735,68 грн. за участю представників сторін:

Представник позивача - ОСОБА_1, дов. від 15.02.2016 р.,

Представник відповідача - ОСОБА_2, дов. від 01.02.2016 р.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Укравіт", м. Херсон, звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Деметра", с. Білий Колодязь, про стягнення суми заборгованості за договором поставки від 18.03.2013р., укладеного між сторонами даного спору, в розмірі 1558735,68 грн., з яких: 974209,80 грн. - сума основного боргу, 340973,43 грн. - 30% річних, 243552,45 грн. - штраф. Також просить суд покласти на відповідача судові витрати.

Ухвалою господарського суду від 16.03.2016р. прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 29.03.2016р. об 11:00 год.

Ухвалою господарського суду від 12.04.2016р. продовжено строк розгляду справи, в порядку ст. 69 ГПК України, до 30.05.2016р.

У судовому засіданні 16.05.2016р. оголошено перерву до 27.05.2016р. об 11:00 год.

У судовому засіданні 27.05.2016р. представник позивача просив суд не розглядати подану через канцелярію суду заяву про збільшення позовних вимог (вх. № 15596 від 13.05.2016р.) та просив суд залишити позовні вимоги в частині стягнення 30% річних в сумі 340973,43 грн. (вх. № 15925 від 16.05.2016р.). Також позивачем надано заяви про зменшення позовних вимог , в яких позивач просить суд зменшити позовні вимоги на суму штрафу в розмірі 243552,45 та стягнути на свою користь 1102037,50 грн. , з яких: 921846,17 грн. - основний борг, 180191,33 грн. - 30% річних.

Згідно статті 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Суд приймає заяву позивача до розгляду як таку, що не суперечить інтересам сторін та діючому законодавству та продовжує розгляд справи з її урахуванням.

Представник відповідача у судовому засіданні 27.05.2016р. проти позову заперечував частково та надав до суду контррозрахунок суми позову, який судом досліджено та долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 27.05.2016р. представники сторін пояснили, що ними надані всі необхідну для розгляду справи докази та вважають за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною ОСОБА_3 України, кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Враховуючи те, що норми ст. 65 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, вислухавши представників сторін, судом встановлено наступне:

Як свідчать матеріали справи, 18.03.2013року між ТОВ "Укравіт" (постачальник, позивач) та ТОВ "Деметра" (покупець, відповідач) укладено договір поставки на умовах товарного кредиту №18-04-14/03.

Згідно з умовами п.1.1 договору кредитор зобов'язується передати у власність позичальника товар, на умовах відстрочки його кінцевої оплати до 30.10.2014р. , а позичальник зобов'язується прийняти товар , оплатити його вартість і вартість послуг по наданню товарного кредиту на умовах, встановлених договором позичальника в момент отримання товару.

Згідно п.1.2 договору асортимент, термін поставки та ціна товару зазначаються у Специфікаціях, що є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до п.2.1. договору ціна товару фіксується сторонами в Специфікаціях. Загальна вартість товару складає 54156 доларів США (п'ятдесят чотири тисячі сто п'ятдесят шість)

В п. п. 2.3., 2.4., договору сторони узгодили, що якщо у Специфікації (Додаток 1 та 2 визначений еквівалент ціни Товару (її частина), яку має сплатити Покупець у гривнях України, визначається шляхом множення грошового еквівалента ціни Товару (її частини), вираженого в доларах США, що зазначений в Специфікаціях, на курс продажу гривні до долара США, що склався на міжбанківському валютному ринку України на день оплати Товару (її частини). Сторони досягли згоди, що у разі збільшення курсу продажу гривні до долара США, що склався на міжбанківському валютному ринку України на банківський день розрахунку за Товар (її частини) продавець має право провести перерахунок (дооцінку) вартості неоплаченого покупцем товару, а покупець зобов'язаний здійсните оплату його вартості.

Згідно п.3.1. договору сторонами визначено, що ціна товару, поставляємого кредитором позичальнику, фіксується у Специфікаціях до цього договору і вказується в товарних накладних або в актах прийому - передачі товару.

Згідно п.5.2. договору, за порушення строку платежу, вказаного в п.п.1.1., покупець сплачує на користь продавця штраф у розмірі 25% від суми заборгованості та сплачує на користь покупця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несплаченої заборгованості, за кожен день прострочення.

Відповідно до п.5.3., договору у випадку прострочення платежу в термін вказаний в п.п.1.1., відповідач сплачує 30% річних від суми несплаченого боргу.

Згідно п.7.1. договору сторонами передбачено, що цей договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до повного його виконання сторонами за цим договором.

Як вбачається із матеріалів справи позивач на виконання умов договору поставки на умовах товарного кредиту від 18.03.2013р., за видатковою накладною № 289 від 23.04.2014р., видатковою накладною №309 від 24.04.2014р., накладною №316 від 24.04.2014р., передав у власність Товариства з обмеженою відповідальністю «Деметра» засоби захисту рослин (далі по тексту - Товар), на підставі довіреності № 68 від 23.04.2014р., № 69 від 24.04.2014р.

Згідно додатків № 1-2 (Специфікації на коригування вартості товару) сума коштів, що підлягає сплаті, еквівалентна дол. США.

Станом на 15.01.2016р. покупець частково розрахувався за отриманий товар та його заборгованість перед позивачем за отриманий товар в рамках договору від 18.03.2013р. складає 974209,80 грн.

05.03.2015р. позивачем на адресу ТОВ «Деметра» був направлений лист-вимога, в якому позивач вказував на те, що станом на 11.02.2015р. заборгованість відповідача за отриманий товар за договором від 18.03.2013р. складає 1070143,22 грн. ( 450000,00 грн. - основна заборгованість, 620143,22 грн. - сума нарахована відповідно до п. 2.4 договору). Позивач наполягав на сплаті відповідачем зазначеної суми заборгованості в семиденний строк, з дати отримання претензії.

Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договорами свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення позивачем умов договору.

Станом на дату розгляду справи, відповідач заборгованість за договором від 18.03.2013р. не сплатив, що і стало підставою для звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст.173 ГК України та ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 ЦК України, частиною 2 статті 20 ГК України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов'язку в натурі (присудження до виконання обов'язку в натурі).

Відповідно до ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Якщо договором купівлі-продажу встановлено, що ціна товару підлягає зміні залежно від показників, що зумовлюють ціну товару (собівартість, затрати тощо), але при цьому не визначено способу її перегляду, ціна визначається виходячи із співвідношення цих показників на момент укладення договору і на момент передання товару.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Так, відповідно до наданих до матеріалів справи видаткових накладних № 289 від 23.04.2014р., №309 від 24.04.2014р., №316 від 24.04.2014р., позивач передав у власність Товариства з обмеженою відповідальністю «Деметра» засоби захисту рослин (далі по тексту - Товар), на підставі довіреності № 68 від 23.04.2014р., № 69 від 24.04.2014р. Проте, всупереч вимогам договору поставки від 18.03.2013р., відповідач свої зобов"язання щодо своєчасної оплати за отриманий товар виконав не в повному обсязі та має заборгованість в розмірі 921846,17 грн. (342905,80 грн. - основана заборгованість, 578940,37 грн. - курсова різниця, що пов'язана зі зміною курсу гривні до її грошового еквіваленту в іноземній валюті долар США (євро)).

Положеннями ст. 189 ГК України передбачено, що ціна (тариф) у цьому Кодексі є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається у договорі в гривнях.

Стаття 524 ЦК України визначає, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно зі статтею 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

В листі Державного комітету з питань регуляторної політики та підприємництва, від 21.12.2007р. за №9563 вказано, що при визначенні ціни у договорі слід враховувати положення ч. 2 ст. 524 ЦК України про те, що сторони можуть визначати грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Як вже зазначалося вище, відповідно до ч. 1, 2 ст.533 ЦК України передбачено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Зазначена норма кореспондується із положеннями ч.2 ст. 198 ГК України.

Таким чином, положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

За статтею 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін; зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках та на умовах, встановлених договором або законом.

Отже, сторонам надано право визначати зокрема, у договорі, грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, що дає можливість учасникам цивільного обороту уникнути впливу інфляційних процесів на суму їхніх грошових зобов'язань.

Сторони і домовились визначити еквівалент ціни Товару в доларах США відповідний еквівалент Сторони встановлюють в відповідних Специфікації (ях) підписаних обома сторонами , що передбачено Додатками№1-12 (Специфікаціями на коригування вартості товару).

Згідно з п. 4 наказу Міністерства фінансів України від 10.08.2000р. №193 «Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку «Вплив змін валютних курсів» курсова різниця - це різниця між оцінками однакової кількості одиниць іноземної валюти при різних валютних курсах.

Оскільки сторонами у належній формі досягнуто згоди щодо можливості зміни обумовленої ціни у визначених ними, а чинне законодавство не містить прямого застереження про недійсність відповідної домовленості, з огляду на значне збільшення курсу продажу іноземних валют до гривні, позовна вимога про стягнення курсової різниці що пов'язана зі зміною курсу гривні до її грошового еквіваленту в іноземній валюті долар США (євро) - є підставною і підлягає задоволенню в сумі 578940,37 грн.

Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання з оплати товару за договором поставки від 18.03.2013р.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до 4-3 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 22 ГПК України, сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право, в тому числі, подавати докази.

Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 ЦК України, ст. ст. 193, 198 ГК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду доказів на підтвердження сплати суму боргу за договором поставки від 18.03.2013р. в сумі 921846,17 грн. , суд визнає вимогу позивача щодо стягнення з відповідача 921846,17 грн. заборгованості по договору поставки належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Стосовно заявлених вимог про стягнення з відповідача 30 % річних у розмірі 180191,33 грн., суд зазначає наступне.

Згідно до частини другої ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 5.3. Договору, у випадку не оплати отриманого товару в строк передбачений п.1.1. договору позичальник сплачує кредитору 30% річних від простроченої суми.

Зважаючи на те, що сторони в п. 5.3. договору передбачили стягнення річних за невиконання умов договору в розмірі 30%, суд вважає, що це не суперечить вимогам ст. 625 ЦК України.

Перевіривши розрахунок річних, суд встановив, що заявлена позивачем до стягнення сума відповідає вимогам законодавства та обставинам справи, а тому вимоги щодо стягнення 30 % річних у розмірі 180191.33 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Враховуючи викладене, позовні вимоги ТОВ "Укравіт" підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати зі сплати судового збору за майнових характер спору в розмірі 16530,56 грн., в даному разі покладаються на відповідача, з вини якого виник даний спір, який доведено до суду.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року , в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до п.п. 2 п. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати.

Одночасно, господарський суд зазначає, що при подачі даного позову позивачем було сплачено 21481,97 грн. судового збору за платіжними дорученнями № 538 від 24.02.2016р., № 666 від 06.05.2016р.

Позивач на підставі ст. 22 ГПК України надав заяву про зменшення позовних вимог, в якій прохав стягнути з відповідача 1102037,50 грн. Так, господарським судом прийнято заяву про зменшення позовних вимог.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України від 08.07.2011р. "Про судовий збір" повернення судового збору здійснюється за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Згідно з п. 2.8 постанови пленуму ВГСУ від 21.02.2013р. №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" у разі зменшення розміру позовних вимог зайво сплачена сума судового збору підлягає поверненню (пункт 1 частина першої статті 7 Закону).

Судовий збір з врахуванням зменшених позивачем вимог належить сплачувати у розмірі 16530,56 грн. Отже, поверненню підлягає 4951,41 грн. судового збору.

За таких обставин, зайво сплачений судовий збір в сумі 4951,41 грн. підлягає поверненню позивачу з державного бюджету, шляхом винесення господарським судом в порядку вимог ст.7 Закону України "Про судовий збір" відповідної ухвали.

Керуючись ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 43, 44, 49, 65, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Деметра" (62540, Харківська область, Вовчанський район, с. Білий Колодязь, код ЄДРПОУ 23757473) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укравіт" (73000, м. Херсон, вул. Кременчуцька, 97, код ЄДРПОУ 36838887) - 1102037,50 грн. заборгованості за договором № 18-04-14/03 від 18.03.2013р. , витрати по сплаті судового збору в сумі 16530,56 грн.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 01.06.2016 р.

Суддя ОСОБА_3

справа № 922/725/16