Рішення

від 06.06.2016 по справі 904/3737/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06.06.16 Справа № 904/3737/16

За позовом Комунального підприємства "Новомосковський комбінат комунальних підприємств", м. Новомосковськ, Дніпропетровська область

до Приватного підприємства "Пріор-Р", м. Новомосковськ, Дніпропетровська область

про стягнення заборгованості

Суддя Ярошенко В.І.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - представник за дов. № 185 від 11.04.16

від відповідача: не з'явились

СУТЬ СПОРУ:

Комунальне підприємство "Новомосковський комбінат комунальних підприємств" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного підприємства "Пріор-Р" про стягнення основної заборгованості у розмірі 32326, 28 грн., пені у сумі 2520, 96 грн. та штрафу у сумі 2262, 83 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором оренди нерухомого майна від 01.03.2013 № 1 в частині повної та своєчасної сплати орендних платежів.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 12.05.2016 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 06.06.2016.

Відповідач явку повноважного представника у судове засідання не забезпечив, відзив на позовну заяву та інші витребуванні судом документи не надав, про причини неявки суд не повідомив. Про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення цінних листів з ухвалою суду (арк. с. 20-21).

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 06.06.2016 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

01.03.2013 між Комунальним підприємством "Новомосковський комбінат комунальних підприємств" (далі - позивач, орендодавець) та Приватним підприємцем "Пріор-Р" (далі - відповідач, орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна № 1 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення (далі - майно) площею 270 кв.м, розташовані за адресою: Дніпропетровська область, вул. Жовтнева, 44, в приміщенні Дільниці ритуальних послуг, що перебувають на балансі КП "Новомосковський комбінат комунальних підприємств", вартість якого визначена згідно зі звітом про оцінку і становить 108000 грн.

Згідно з п. 2.1 договору орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання орендодавцем та орендарем цього договору та акту приймання-передачі майна.

Пунктом 3.1 договору встановлено, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 (зі змінами), і становить без ПДВ за перший місяць оренди - березень 2013 року 2050, 92 грн.

Додатковою угодою № 2 від 01.02.2016 до договору сторони погодили вважати договір № 1 від 01.03.2013 достроково розірваним з 01 лютого 2016 року (арк. с. 12).

01.02.2016 сторонами було складено та підписано акт приймання-передачі матеріальних цінностей до договору, відповідно до якого орендар передав, а орендодавець прийняв майно, орендоване на підставі договору від 01.03.2013 № 1 (арк. с. 16).

Як зазначає позивач, відповідач свого обов'язку щодо повної та своєчасної сплати орендних платежів не здійснив, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 32326, 28 грн.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 283 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). Об'єктом оренди можуть бути, зокрема, інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно статті 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з приписами ст. 193 ГК України та ст. ст. 525, 526 ЦК України цивільні та господарські зобов'язання мають бути виконані належним чином відповідно до закону та договору. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

На час розгляду спору у господарському суді відповідачем не заперечено факт оренди нерухомого майна та не надано доказів повної сплати орендних платежів на суму 32326, 28 грн., а відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу підлягає задоволенню у повному обсязі у розмірі 5848, 81 грн.

Також, у зв'язку з несвоєчасним виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо сплати орендних платежів, позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 2520, 96 грн. за період з 01.02.2016 по 18.04.2016 та 7% штрафу у сумі 2262, 83 грн., на підставі п. 2 ч. 2 ст. 231 ГК України.

За приписами ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з частиною першою ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно до положень ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Отже, ЦК України передбачено обов'язкове встановлення правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання у письмовій формі.

Сторонами у спірному договорі розмір санкцій, зокрема пені та штрафу, що підлягає стягненню у разі порушення грошового зобов'язання покупцем, не визначено.

За викладених обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 2520, 96 грн. та штрафу у сумі 2262, 83 грн. не підлягають задоволенню.

Посилання позивача у позовній заяві на ст. 231 Господарського кодексу України як на підставу стягнення пені та штрафу є безпідставним з огляду на наступне.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).

Частиною 2 ст. 231 ГК України, на підставі якої позивачем здійснено розрахунок штрафних санкцій, передбачено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафної санкції передбаченої абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України допускається за сукупності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання не грошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір пені.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду України від 20.12.2010 у справі № 06/113-38 та від 06.12.2010 у справі № 42/562 та постановах Вищого господарського суду України від 06.02.2013 у справі № 5011-19/10975-2012 та від 23.07.2013 у справі № 5006/11/235/2012.

Таким чином, наявність прострочення виконання не грошового зобов'язання є однією з умов застосування абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України при визначенні розміру штрафних санкцій.

Однак, оскільки у спірних правовідносинах має місце порушення саме грошового зобов'язання (порушення відповідачем строків оплати отриманих послуг), то підстави для застосування вказаної норми щодо визначення розміру санкцій відсутні, а договором конкретного виду відповідальності у вигляді пені та штрафу у певному розмірі за порушення грошового зобов'язання не передбачено.

Отже, відсутні правові підстави для стягнення з відповідача штрафних санкцій, а саме пені та штрафу.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Витрати зі сплати судового збору, відповідно до ст. 49 ГПК України, стягуються з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам, а саме у розмірі 1200, 37 грн.

Керуючись ст. 22, 44, 49, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства "Пріор-Р" (51200, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код 21574573) на користь Комунального підприємства "Новомосковський комбінат комунальних підприємств" (51200, Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. Зіни Білої, буд. 156-б; ідентифікаційний код 03341517) основний борг у розмірі 32326, 28 грн. та 1200, 37 грн. витрат зі сплати судового збору.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 07.06.2016

Суддя ОСОБА_2