Рішення

від 03.06.2016 по справі 910/6837/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.06.2016Справа №910/6837/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛД-УКРАЇНА»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛІТСПЕЦ-БУД»

про стягнення 101 116,00 грн.

Суддя Демидов В.О.

Представники сторін:

від позивача - Артем’єв І.С. (дов. б/н від 19.08.2015);

Сацюк Д.А. (адвокат згідно договору №145К від 09.03.2016);

від відповідача - не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

13.04.2016 Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛД-УКРАЇНА» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛІТСПЕЦ -БУД» про стягнення заборгованості у розмірі 101 116,00 грн., з яких 90 930,80 грн. основної заборгованості, 8 769,22 грн. пені, 597,60 грн. 3% річних та 818,38 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору переведення боргу №25/08-15-1-ПД від 25.08.2015.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.04.2016 порушено провадження по справі №910/6837/16, розгляд справи призначено на 12.05.2016.

28.04.2016 через загальний відділ канцелярії господарського суду м. Києва від позивача надійшли додаткові докази по справі.

12.05.2016 позивач через загальний відділ діловодства суд подав клопотання про стягнення судових витрат у розмірі 19 200,00 грн.

Судове засідання 12.05.2016 не відбулося у зв'язку з перебуванням судді Демидова В.О. на лікарняному.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 20.05.2016, з урахуванням ухвали від 25.05.2016 про виправлення описки, у зв'язку із виходом судді Демидова В.О. з лікарняного, розгляд справи №910/6837/16 призначено на 03.06.2016.

В судове засідання 03.06.2016 з'явились представники позивача, надали усні пояснення по суті справи.

Представник відповідача у судове засідання 03.06.2016 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений.

При цьому, відповідно до п. 3.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З урахуванням фактичних обставин справи, суд вважає за можливим розглянути справу за наявними матеріалами у даному судовому засіданні з урахуванням положення ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 03.06.2016 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва встановив такі фактичні обставини справи.

25.08.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «ПРЕМІУМ ІНЖІНІРІНГ» (далі - первісний боржник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕЛІТСПЕЦ -БУД» (далі - новий боржник) було укладено договір переведення боргу №25/08-15-1-ПД (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору в порядку і на умовах, визначених цим договором, первісний боржник передає новому боржнику свій борг перед кредитором - Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛД-УКРАЇНА», за взаємною згодою, щодо поставки товару, який підтверджується: видатковими накладними №210 від 19.09.2012, №219 від 25.09.2012, №227 від 27.09.2012, №235 від 02.10.2012, №293 від 19.10.2012, №310 від 26.10.2012, №343 від 06.11.2012, №428 від 26.12.2012, №14 від 16.01.2013, №17 від 18.01.2013, №24 від 21.01.2013, №245 від 15.05.2013, №251 від 16.05.2013, №300 від 30.05.2013, №356 від 13.06.2013, №614 від 28.08.2013, №819 від 07.10.2013, №230 від 19.03.2014, №593 від 05.06.2014, №1348 від 28.10.2014.

Цей договір укладено сторонами на підставі письмової згоди Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛД-УКРАЇНА» (далі - кредитор) на переведення боргу, що підтверджується підписом директора на цьому договорі (п.1.2 договору).

Відповідно до п. п. 2.1, 2.2 договору сума зобов'язання, яке передається по цьому договору первісним боржником новому боржнику, складає 100 930,80 грн. Новий боржник зобов'язується повністю виконати зобов'язання первісного боржника перед кредитором у строк до 31.12.2015.

Крім того, згідно з пп. 4.2.1 договору новий боржник зобов'язаний виконати зобов'язання первісного боржника перед кредитором до 31.12.2015.

Отже, за умовами договору переведення боргу від 25.08.2015 новий боржник - Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕЛІТСПЕЦ -БУД (відповідач по справі) зобов'язався до 31.12.2015 сплатити кредитору - Товариству з обмеженою відповідальністю «ЛД-УКРАЇНА» грошові кошти в розмірі 100 930,80 грн.

Проте, з 25.08.2015 по 20.03.2016 відповідач сплатив позивачу лише 10 000,00 грн., що підтверджується випискою з рахунку позивача, наявною в матеріалах справи.

Таким чином заборгованість відповідача перед позивачем складає 90 930,80 грн.

Доказів сплати заборгованості станом на час розгляду справи матеріали справи не містять.

Таким чином, оскільки відповідач в повному обсязі не погасив заборгованість у визначений договором переведення боргу від 25.08.2015 строк, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з нього заборгованості у розмірі 101 116,00 грн., з яких 90 930,80 грн. основної заборгованості, 8 769,22 грн. пені, 597,60 грн. 3% річних та 818,38 грн. інфляційних втрат, а також судових витрат у розмірі 19 200,00 грн.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

У відповідності з приписами ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Спір між сторонами виник у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору переведення боргу №25/08-15-1-ПД від 25.08.2015.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Відповідно до приписів статті 520 ЦК України, боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора.

При переведенні боргу один боржник вибуває із правовідношення, а його місце займає нова особа, на яку переводиться борг.

Судом встановлено, що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «ПРЕМІУМ ІНЖІНІРІНГ» (первісний боржник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕЛІТСПЕЦ-БУД» (новий боржник) договір переведення боргу №25/08-15-1-ПД за своєю правовою природою є правочином щодо заміни боржника у зобов'язанні. Вищезазначений правочин було вчинено сторонами у письмовій формі за вільним волевиявленням, з дотриманням вимог чинного законодавства, про переведення боргу.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У п. п. 2.1, 2.2 договору сторони визначили суму та терміни сплати боргу, зокрема відповідач зобов'язався погасити заборгованість у розмірі 100 930,80 грн. до 31.12.2015.

Вказана заборгованість виникла щодо поставки товару, який підтверджується видатковими накладними №210 від 19.09.2012, №219 від 25.09.2012, №227 від 27.09.2012, №235 від 02.10.2012, №293 від 19.10.2012, №310 від 26.10.2012, №343 від 06.11.2012, №428 від 26.12.2012, №14 від 16.01.2013, №17 від 18.01.2013, №24 від 21.01.2013, №245 від 15.05.2013, №251 від 16.05.2013, №300 від 30.05.2013, №356 від 13.06.2013, №614 від 28.08.2013, №819 від 07.10.2013, №230 від 19.03.2014, №593 від 05.06.2014, №1348 від 28.10.2014, наявними в матеріалах справи.

Проте, як свідчать матеріали справи, відповідач свої зобов'язання за договором переведення боргу не виконав у повному обсязі, так відповідачем було сплачено на користь позивача грошові кошти у сумі 10 000,00 грн., що підтверджується випискою з рахунку позивача. Відтак, у відповідача існує борг перед позивачем у сумі 90 930,80 грн.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що відповідач порушив покладений на нього договором обов'язок по сплаті заборгованості, в зв'язку з чим заборгованість останнього становить 90 930,80 грн., яку відповідачем станом на час прийняття судового рішення не погашено, внаслідок чого позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в цій частині.

Крім цього позивач просить суд стягнути з відповідача 8 769,22 грн. пені, 597,60 грн. 3% річних та 818,38 грн. інфляційних втрат.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки сплату заборгованості не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно ст. 229 Господарського кодексу України та ст.625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши наведений позивачем у позовній заяві розрахунок 3% річних на суму 597,60 грн. та інфляційних втрат на суму 818,38 грн., суд дійшов висновку про його обґрунтованість та арифметичну правильність, в зв'язку з чим зазначені суми підлягають стягненню з відповідача.

Стосовно вимог позивача про стягнення пені у розмірі 8 769,22 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до частин 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

З огляду на викладене, судом встановлено, що статтею 547 Цивільного кодексу України імперативно визначено умову, згідно якої забезпечення виконання зобов'язання має відбуватися у письмовій формі, тобто встановлення штрафних санкції за порушення виконання зобов'язання має бути вчинене у письмові формі, як того вимагає зазначена норма закону.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», положеннями якого встановлено, що за прострочення платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 2.1. роз'яснень Вищого арбітражного суду України № 02-5/293 від 29.04.1994, якщо сторони у відповідному договорі не встановили конкретного розміру відповідальності, пеня стягненню не підлягає, за винятком випадків, коли розмір пені встановлений чинними актами законодавства.

Таким чином, в силу наведених положень законодавства, пеня може бути стягнута у передбачених в письмовому договорі випадках (встановлено за згодою сторін).

Оскільки, у договорі про переведення боргу сторонами не визначено відповідальності нового боржника у зв'язку з невчасним виконанням зобов'язання щодо погашення боргу у вигляді пені (штрафу, неустойки) та враховуючи приписи ст. 547 Цивільного кодексу України, позовні вимоги позивача в частині стягнення пені у розмірі 8 769,22 грн. задоволенню не підлягають.

Позивач також просить стягнути з відповідача 19 200,00 грн. в якості витрат за надання адвокатських послуг.

Відповідно до ст. 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача.

Відповідно до п. 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 «Про деякі питання практики застосування розподілу 6 Господарського процесуального кодексу України» витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Судом встановлено, що 09.03.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛД-УКРАЇНА» та адвокатом ОСОБА_2 укладено договір про надання юридичних послуг з врегулювання спорів №145К, предметом якого є надання правової допомоги у спорі, що виник з Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕЛІТСПЕЦ-БУД» з винагородою у розмірі 19 200,00 грн.

Також матеріали справи містять рахунок адвоката ОСОБА_2 від 09.03.2016 на оплату послуг згідно договору №145К на суму 19 200,00 грн.; платіжне доручення № 561 від 10.05.2016 про сплату на рахунок ФОП ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 19 200,00 грн.; довідку, що в штаті ТОВ «ЛД-УКРАЇНА» відсутня така штатна одиниця як юрисконсульт; комерційні пропозиції інших адвокатів; акт прийому-передачі послуг від 12.05.2016 за договором про надання юридичних послуг з врегулювання спорів №145К, підписаний сторонами, та копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №3199.

З огляду на викладене, зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача понесених витрат на отримання послуг адвоката підлягають частковому задоволенню у розмірі 8 000,00 грн.

Оскільки позов задоволено частково, понесені по справі господарські витрати стосовно до вимог ст. 49 ГПК України слід покласти на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 33, 34, 49, 82-85, 116-118 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛІТСПЕЦ-БУД» (04060, м. Київ, вул. О. Ольжича, буд. 27/22, оф. 1, код 39318377) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛД-УКРАЇНА» (03151, м. Київ, пр-т. Повітрофлотський, буд. 94-А, оф. 317, код 37888970) суму основної заборгованості у розмірі 90 930 (дев'яносто тисяч дев'ятсот тридцять) грн. 80 коп., інфляційні нарахування у розмірі 818 (вісімсот вісімнадцять) грн. 38 коп., 3% річних у розмірі 597 (п'ятсот дев'яносто сім) грн. 60 коп., 8 000 (вісім тисяч) грн. 00 коп. витрат на оплату послуг адвоката та 1 385 (одну тисячу триста вісімдесят п'ять) грн. 20 коп. - судового збору. Видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складене та підписане - 06.06.2016.

Суддя В.О. Демидов