Рішення

від 01.06.2016 по справі 910/6902/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.06.2016Справа №910/6902/16 За позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю

"Благовіщенка"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Марір"

про стягнення 301452,49 грн.

Суддя Усатенко І.В.

Представники сторін:

від позивача Романенко І.В. (за дов.)

від відповідача не з'явились

На підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 01.06.2016 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулось з позовом Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Благовіщенка" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Марір" про стягнення боргу за договором №3/29-1 від 29.03.2013 в сумі 301452,49 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує невиконанням відповідачем договірних зобов'язань.

Ухвалою суду від 18.04.2016 порушено провадження у справі № 910/6902/16, розгляд останньої призначено на 18.05.2016.

В судовому засіданні 18.05.2016 позивачем подано документи на виконання вимог ухвали суду.

Відповідач в судове засідання 18.05.2016 не з'явився, явку уповноваженого представника не забезпечив, вимог ухвали суду від 18.04.2016 про порушення провадження у справі не виконав, про день та час судового засідання повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою суду від 18.05.2016 відкладено розгляд справи на 01.06.2016.

Позивачем подано документи на виконання вимог ухвали суду.

Відповідач в судове засідання 01.06.2016 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час судового розгляду був повідомлений належним чином.

Представник відповідача в судові засідання не з'являвся, з адреси місцезнаходження відповідача до суду повернулась поштова кореспонденція з довідкою ф. 20 "за закінченням встановленого строку зберігання".

Відповідно до п. 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

29.03.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Марір" (продавець) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Благовіщенка" (покупець) укладено договір поставки № 3/29-1 шляхом обміну електронними листами.

Відповідно до предмету договору, продавець зобов'язується передати в обумовлені строки покупцю, а покупець зобов'язується прийняти добрива КАС-32 з метою здійснення господарської діяльності.

Кількість товару, що поставляється - добрива КАС-32 - 143 тони (п. 2.1 договору).

Поставка товару здійснюється протягом від 3 до 10 днів з моменту оплати товару на склад покупця (п. 3.1 договору).

До матеріалів справи надано рахунок-фактуру № 3/29-1 від 29.03.2013 на виконання договору № 3/29-1 від 29.03.2013 на суму 493350,00 грн. за 143 тони добрив КАС-32. Також надано рахунок-фактуру № 04/09-1 від 09.04.2013 за договором № 29/3-1 від 29.03.2013 на суму 138000,00 грн. за 40 тон добрив КАС-32.

Згідно п. 4.1, 4.2, 4.3, 4.7 договору покупець зобов'язаний оплатити товар і транспортні послуги у розмірі 100% оплати на розрахунковий рахунок продавця. Рахунки виписані продавцем дійсні протягом 10 банківських днів. Вартість КАС-32 за тону - 3450,00 грн. Сума договору становить 493350,00 грн.

Позивач надав до матеріалів справи платіжні доручення: № 15 від 05.04.2013 на суму 138000,00 грн. - оплата за рахунком № 3/29-1 від 29.03.2013; № 20 від 11.04.2013 на суму 138000,00 грн. - оплата за рахунком № 04/09-1 від 09.04.2013.

Отже строк поставки товару настав 15.04.2013 на суму 138000,00 грн. та 21.04.2013 на суму 138000,00 грн. Однак, станом на день розгляду спору товару не був поставлений позивачу.

Даний договір складений у 2 екземплярах, що вступають в силу з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 6.1 договору).

Договір наданий до матеріалів справи підписаний з боку відповідача та скріплений його печаткою. Позивач підтвердив укладення договору вчиненням конклюдентних дій, шляхом часткової оплати вартості товару на суму 276000,00 грн.

Відповідно до п. 1. ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із п. 6 ст. 265 ГК України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ст.. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Положеннями ч. 1 ст. 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно ст. 662, 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Ст. 693 ЦК України передбачено, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати .

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Позивач звертався до правоохоронних органів з листом від 19.04.2013 № 143, в якому просив з'ясувати осіб, що шахрайськими діями заволоділи грошовими коштами СТОВ "Благовіщенка", чим завдали товариству збитки на суму 276000,00 грн. Дана заява зареєстрована в Єдиному реєстрі досудових розслідувань 20.04.2013.

Судом встановлено, що позивач здійснив попередню оплату товару у розмірі 276000,00 грн., а відповідач не поставив обумовлений договором товар. Законом передбачено право покупця відмовитись від отримання товару, в зв'язку з простроченням продавця, та вимагати повернення попередньої оплати.

Суд вважає вимоги позивача обґрунтованими в частині стягнення з відповідача 276000,00 грн. попередньої оплати та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом

Отже вказаною статтею передбачена можливість стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат за прострочення саме грошового зобов'язання.

Натомість, стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за невиконані роботи.

За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 ЦК України.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (стаття 536 ЦК України).

Як було встановлено судом умовами договору поставки розмір і порядок нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами не передбачено.

Статтею 230 ГК України (далі - ГК України) передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до положень частини 6 статті 23 1 ГК України , штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Як вже зазначалось вище, повернення авансу в зв'язку з не виконанням поставки товару не являється грошовим зобов'язанням, в зв'язку з цим позовні вимоги в частині стягнення втрат від інфляції та 3% річних не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч. 5 статті 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно сумі задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ч.1 с. 32, ч.1 ст. 33, ст.ст. 34, 44, ч. 5 ст. 49, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Марір" (03150, місто Київ, вулиця Червоноармійська, будинок 98, код ЄДРПОУ 33778726) на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Благовіщенка" (71330, Запорізька область, Кам'янсько-Дніпровський район, с. Благовіщенка, вулиця Кірова, будинок 87, код ЄДРПОУ 00849161) суму боргу в розмірі 276000 (двісті сімдесят шість тисяч) грн. 00 коп. та судовий збір в розмірі 4140 (чотири тисячі сто сорок) грн. 00 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 07.06.2016

Суддя І.В.Усатенко