Рішення

від 30.05.2016 по справі 922/1265/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" травня 2016 р.Справа № 922/1265/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

при секретарі судового засідання Каюков Ю.В.

розглянувши справу

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Анталія", м. Умань до Приватна фірма "Альфа-Україна Лізинг", м. Мерефа про стягнення коштів у розмірі 21 003,73 грн. за участю представників:

позивача - ОСОБА_1, за дов. № б/н від 27.05.2016 року

відповідача - не з'явився

за відсутності клопотання технічна фіксація судового процесу не здійснювалась

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Анталія", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача - Приватної фірми "Альфа-Україна Лізинг", про стягнення 11 289,26 грн. основної заборгованості, 1 255,43 грн. пені, 7 789,11 грн. інфляційних втрат та 669,93 грн. 3% річних. Також позивачем заявлено до стягнення судові витрати.

Позовні вимоги вмотивовані неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов'язання за договором поставки № 55 від 30 липня 2012 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 20 квітня 2016 року вказану позовну заяву було прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 922/1265/16 та призначено її до слухання у судовому засіданні на 16 травня 2016 року. Ухвалою господарського суду Харківської області від 16 травня 2016 року розгляд справи відкладено на 30 травня 2016 року.

30 травня 2016 року через канцелярію суду від представника відповідача надійшло клопотання (вх. № 17710 від 30 травня 2016 року) про відкладення розгляду справи на іншу дату, дане клопотання судом долучено до матеріалів справи.

В призначене судове засідання 30 травня 2016 року з'явився представник позивача, який зазначив, що відповідачем повністю сплачено суму основної заборгованості у розмірі 11 289,26 грн., в зв'язку з чим останній підтримує позовні вимоги з урахуванням проведеної відповідачем оплати. Крім того, представник позивача просив суд долучити до матеріалів справи супровідними листами пакети документів, дані документи судом долучено до матеріалів справи з подальшою реєстрацією в канцелярії суду за вх. № 17804 та відповідно 17789 від 30 травня 2016 року.

Відповідач свого повноважного представника в судове засідання не направив, витребувані судом документи не надав; про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується в матеріалах поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення та клопотанням про відкладення розгляду справи (арк. спр. 108, 118, 120-121).

Суд, розглянувши клопотання представника відповідача (вх. № 17710 від 30 травня 2016 року) про відкладення розгляду справи мотивоване неможливістю забезпечити явку представника відповідача в судове засідання 30 травня 2016 року, оскільки представник перебуватиме у іншому судовому засіданні призначеному на 27 травня 2016 року, а також відсутністю іншого фахівця у сфері права, проти задоволення якого заперечував представник позивача, зазначає наступне.

Вищій господарський суд України у Постанові № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського кодексу України судами першої інстанції" Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року (п. 3.9.2 постанови) роз’яснив господарським судам, що господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою-п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32-34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Як зазначає сам представник відповідача у своєму клопотанні, останній перебуватиме у іншому судовому засіданні 27 травня 2016 року, а розгляд даної справи призначено на 30 травня 2016 року, тобто представнику відповідача нічого не перешкоджало прибути у судове засідання 30 травня 2016 року, адже інше судове засідання (на яке посилається останній) проходило за два дні до судового засідання по справі № 922/1265/16. Крім того, ухали суду по даній справі отримано уповноваженими представниками відповідача задовго до судових засідань (ухвала суду про порушення провадження у справі № 922/1265/16 24 квітня 2016 року - судове засідання 16 травня 2016 року; ухвала суду про відкладення розгляду справи 24 травня 2016 року - судове засідання 30 травня 2016 року), тобто у відповідача було достатньо часу подати до суду документи в обґрунтування своєї правової позиції щодо позовних вимог позивача, втім відповідач даною можливістю не скористався.

Враховуючи вище викладене в сукупності, суд відмовляє в задоволенні клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи (вх. № 17710 від 30 травня 2016 року) з визначених представником відповідача підстав.

В судовому засіданні 30 травня 2016 року представник позивача не виявив наміру подавати додаткові докази чи пояснення по справі в обґрунтування своїх позовних вимог, а матеріали справи свідчать про достатність наявних в ній доказів для встановлення в повному обсязі фактичних обставин справи.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з’ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

30 липня 2012 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено договір поставки № 55.

Відповідно до п.п. 1.1, 1.2 договору, в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов'язується поставляти та передавати у власність покупцю визначений цим договором товар (далі - товар), а покупець зобов'язується приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату. Найменування, одиниця виміру, ціна за одиницю товару, його часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура), визначаються специфікацією, що є додатком № 1 до цього договору, яка підписується сторонами та являється його невід'ємною частиною. У випадку зміни пунктів щодо товару. вказаних в специфікації, сторони узгоджують нову специфікацію, яка підписується обома сторонами та вступає в дію з моменту її підписання.

Поставка товару за цим договором здійснюється постачальником на підставі зробленої заявки покупця (направленої по факсу чи електронною поштою) на протязі двох календарних днів з моменту її отримання. Постачальник має право на додаткову поставку товару. Сторони погоджують асортимент, кількість товару шляхом надіслання покупцем заявки постачальнику, складеної на підставі специфікації. Асортимент та кількість товару партії поставки. сторони вказують у видатково-прибуткових накладних, які є невід'ємною частиною договору. Поставка партії товару вважається виконаною постачальником в момент передачі партії товару покупцю. Перехід ризику випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) товару від постачальника до покупця в момент підписання покупцем видатково-прибуткової накладної на партію товару (п.п. 2.1, 2.2, 2.5 договору).

Покупець оплачує поставлений постачальником товар за цінами, що визначені за одиницю товару у специфікації. Перегляд цін на товари, які пропонуються постачальником до поставки за цим договором, здійснюється шляхом узгодження та підписання нової специфікації зі зміненими цінами на товари, що постачаються. Ціна товару, яка входить у партію поставки, підтверджується у заявці покупця та вказується у видатково-прибуткових накладних. Зміна ціни товару після його поставки покупцю не допускається. Сума договору складається з суми вартості партії товару, поставлених постачальником на протязі строку дії цього договору (п.п. 4.1, 4.2, 4.3 договору).

Оплата за кожну поставлену партію товару здійснюється шляхом готівкового розрахунку по мірі реалізації поставленого товару кожні 14 днів з моменту поставки товару на склад покупця. Оплата здійснюється покупцем на підстав цього договору та накладної, за якою передавався товар, або на підставі рахунку. При здійсненні платежу покупець обов'язково повинен вказувати у платіжному дорученні номер та дату цього договору, номер та дату видатково-прибуткової накладної (товаротранспортної накладної), або номер та дату рахунку. Покупець надає постачальнику звіт про реалізований товар кожні 14 днів, після чого він направляє постачальнику факс чи на емеїл (п.п. 5.1, 5.3, 5.4 договору).

Граничний термін реалізації товару являється 2 місяці, після чого поставлений. але не реалізований товар підлягає поверненню постачальнику. З настанням строку, передбаченого п. 6.1 даного договору, постачальник зобов'язується вивести нереалізований товар у 5 денний термін. Покупець додатково сповіщає постачальника про настання граничного терміну реалізації товару шляхом направлення письмового повідомлення по факсу чи поштовим переказом (п.п. 6.1, 6.2 договору).

У випадку порушення зобов'язання, що виникає з цього договору (порушення договору), сторони несуть відповідальність, визначену цим договором та (або) чинним в Україні законодавством. Порушення договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього договору. В разі порушення покупцем оплати товару постачальник має право вимагати, а покупець зобов'язується сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на момент виконання зобов'язання, від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу (п.п. 7.1, 7.1.1, 7.2 договору).

Відповідно до п.п. 10.1, 10.2, 10.3 договору, цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін та діє на протязі одного року. Договір автоматично пролонговується на той самий термін, якщо жодна із сторін за 30 днів до закінчення дії договору письмово не заявить про бажання розірвати його. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання своїх зобов'язань та за відповідальність по порушенню, яке мало місце під час дії договору.

Згідно з наявними в матеріалах справи видатковими накладними: № 576 від 10 травня 2013 року на суму 766,23 грн.; № 610 від 17 травня 2013 року на суму 638,16 грн.; № 611 від 17 травня 2013 року на суму 157,39 грн.; № 630 від 23 травня 2013 року на суму 916,40 грн.; № 631 від 23 травня 2013 року на сум 133,85 грн.; № 659 від 30 травня 2013 року на суму 416,67 грн.; № 660 від 30 травня 2013 року на суму 181,44 грн.; № 701 від 06 червня 2013 року на суму 28,82 грн.; № 702 від 06 червня 2013 року на сум 456,43 грн.; № 751 від 12 червня 2013 року на суму 640,88 грн.; № 752 від 12 червня 2013 року на сум 113,62 грн.; № 798 від 20 червня 2013 року на суму 134,29 грн.; № 799 від 20 червня 2013 року на суму 412,89 грн.; № 826 від 26 червня 2013 року на суму 138,03 грн.; № 827 від 26 червня 2013 року на суму 658,84 грн.; № 858 від 03 липня 2013 року на суму 406,49 грн.; № 909 від 12 липня 2013 року на суму 326,04 грн.; № 910 від 12 липня 2013 року на суму 626,89 грн.; № 950 від 22 липня 2013 року на суму 1 099,45 грн.; № 951 від 22 липня 2013 року на суму 276,48 грн.; № 975 від 25 липня 2013 року на суму 149,04 грн.; № 976 від 25 липня 2013 року на суму 421,23 грн.; № 1006 від 02 серпня 2013 року на суму 933,22 грн.; № 1031 від 07 серпня 2013 року на суму 122,68 грн.; № 1032 від 07 серпня 2013 року на суму 1 141,31 грн.; № 1076 від 16 серпня 2013 року на суму 520,08 грн.; № 1077 від 16 серпня 2013 року на суму 79,69 грн.; № 1088 від 21 серпня 2013 року на суму 155,31 грн.; № 1089 від 21 серпня 2013 року на суму 1 242,23 грн.; № 1124 від 28 серпня 2013 року на суму 799,01 грн.; № 1125 від 28 серпня 2013 року на суму 242,64 грн.; № 1197 від 11 вересня 2013 року на суму 1 211,38 грн.; № 1298 від 09 жовтня 2013 року на суму 303,32 грн.; № 1332 від 18 жовтня 2013 року на суму 119,00 грн.; № 1342 від 24 жовтня 2013 року позивачем передано, а відповідачем отримано товар на загальну суму 16 103,99 грн. Як вказує позивач у позовні заяві, відповідач свої зобов'язання за договором поставки № 55 від 30 липня 2012 року своєчасно та в повному обсязі не виконав, вартість отриманого товару не сплатив, а лише частково, на підставі п. 6.1 договору, повернув нереалізований товар позивачу, в зв'язку з чим на його думку у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість за поставлений товар у сумі 11 289,26 грн., яка відповідачем не погашена; позивач також посилається й на акт звіряння взаєморозрахунків, складений між сторонами за спірним договором за період 2014 рік, в якому відповідачем визнано наявність грошового зобов’язання перед позивачем у розмірі 11 289,26 грн. Вище викладені обставини й стали підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 694 ЦК України встановлює особливості продажу товару в кредит. Договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу. Товар продається в кредит за цінами, що діють на день продажу. Зміна ціни на товар, проданий в кредит, не є підставою для проведення перерахунку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Абзац 1 ч. 1 ст.193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Водночас, судом встановлено, що під час розгляду справи в суді відповідачем сплачено на користь позивача суму основної заборгованості у розмірі 11 289,26 грн., що підтверджується наданою позивачем випискою по рахунку від 04 травня 2016 року. Даний факт не заперечував і представник позивача під час судового засідання 30 травня 2016 року.

Згідно п. 1.1 ст. 80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі, зокрема, якщо відсутній предмет спору.

З огляду на факт повної сплати відповідачем суми боргу під час розгляду справи судом, провадження у справі в частині стягнення з відповідача суми основної заборгованості у розмірі 11 289,26 грн. підлягає припиненню згідно п. 1.1 ст. 80 ГПК України.

Крім того, з посиланням на статтю 625 ЦК України, позивачем пред'явлено до стягнення 7 789,11 грн. інфляційних втрат та 669,93 грн. 3% річних.

Розглянувши позовні вимоги позивача в частині інфляційних та річних, перевіривши їх розрахунки та періоди нарахування, суд визнав позовні вимоги в цій частині підлягаючими задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

В пунктах 3.1, 4.1 Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17 грудня 2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", з метою однакового та правильного розгляду господарськими судами справ зі спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань, Вищій господарський суд України визначив, що: інфляційні нарахування на суму бору, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційні процесів за весь час прострочення в їх сплаті; сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так cамо як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Як свідчать матеріали справи, період нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат за розрахунком визначено вірно згідно діючого законодавства, що дає підстави суду задовольнити позовні вимоги позивача й стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 669,93 грн. (з 22 квітня 2014 року по 12 квітня 2016 року) та інфляційні втрати у розмірі 7 789,11 грн. (з 22 квітня 2014 року по 12 квітня 2016 року).

Розглянувши позовні вимоги в частині стягнення пені в розмірі 1 255,43 грн. суд зазначає наступне.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Невиконання зобов'язання або виконання його з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), визнається згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання, в результаті чого настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 7.2 договору, в разі порушення покупцем оплати товару постачальник має право вимагати, а покупець зобов'язується сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на момент виконання зобов'язання, від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.

Дослідивши матеріали справи, суд зазначає, що позивачем здійснювалось нарахування пені з порушенням ч. 6 ст. 232 ГК України, оскільки таку нараховано на сукупну суму боргу, що виникла у відповідача за весь час неналежного виконання грошового зобов'язання за спірним договором та вказаними вище видатковими накладними, при цьому пеня нарахована позивачем за період обраний, по-перше, у довільному порядку, а по-друге, на загальну суму боргу, в той час, як нарахування пені повинно було здійснюватись за кожний місяць та по кожній видатковій накладній окремо , а тому позов в частині стягнення пені у розмірі 1 255,43 грн. задоволенню не підлягає.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача судові витрати, які складаються із судового збору в розмірі 1 378,00 грн., та документально підтвердженні витрати на відрядження (проїзд, добові та витрати проживання) представників позивача на дату судового засідання. В обґрунтування підтвердження вказаних витрат позивачем надано до суду кошторис витрат на відрядження на загальну суму 2 066,97 грн., який включає в себе проїзд та добові (як доказ понесення витрат на проїзд представник позивача подав до суду: корінець квитка на суму 130,00 грн.; копії залізничних квитків на суму 635,48 грн. та 295,49 грн.)

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

В пункті 6.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" визначено, що розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 ГПК, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За тими ж правилами здійснюється й розподіл сум цих витрат у розгляді господарським судом апеляційних і касаційних скарг.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Як вбачається з матеріалів справи, 04 травня 2016 року відповідачем здійснено повне погашення суми основної заборгованості за спірним договором, тобто спірними позовними вимогами позивача залишилися лише стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних, вірність нарахування яких перевіряється судом з наданого позивачем розрахунку. Крім того, явка представників сторін в дане судове засідання не була визнана судом обов'язковою, доказів в підтвердження того факту, що позивач поніс зазначені вище витрати саме у зв'язку з розглядом даної справи представником позивача до суду не надано (представник позивач не довів, що його поїздки залізничним транспортом та добові зумовлені саме необхідністю прибуття в дане судове засідання, як не довів й відсутність будь-яких інших завдань підприємства-позивача, що зумовили дані витрати). Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що після судового засідання 30 травня 2016 року від позивача через канцелярію суду надійшла низка документів (про надання яких представником позивача під час судового засідання 30 травня 2016 року не було повідомлено суд), зокрема клопотання про зменшення позовних вимог (вх. № 17847 від 30 травня 2016 року) (вказане клопотання судом залишається без розгляду з огляду на те, що по-перше, надійшло до суду після судового засідання, по-друге, подане без додержання процедури передбаченої чинним законодавством України).

Тобто, представник підприємства-позивача, що прибув в засідання суду, по-перше, не володів в цілому позицією підприємства-позивача, інтереси якого представляв; по-друге, як зазначив суд, спірними залишились питання похідних вимог (пеня, 3% річних та інфляційних втрат), вірність нарахування яких є компетенцією суду; по-третє, представником не доведено понесення даних витрат саме у у зв'язку з розглядом (участю в судовому засіданню) даної справи, яка (участь) не була визнана судом обов’язковою.

З огляду на викладені вище обставини, суд не вбачає підстав для покладення на відповідача витрат на відрядження представника позивача в засідання суду. Судовий збір суд покладає на обидві сторони, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 173. 193, 232 Господарського кодексу України, ст. ст. 6, 11, 509, 525, 549, 610, 611, 625, 627, 655, 694, 712 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 69, 75, п. 1.1 ч. 1 ст. 80, ст.ст. 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Приватної фірми "Альфа-Україна Лізинг" (62472, Харківська обл., Харківський р-н, м. Мерефа, вул. Дніпропетровська, буд 223, кім. 8-10, в тому числі з п/р 26007000071255 у ПАТ "Укрсоцбанк", МФО 300023, код ЄДРПОУ 31939825) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Анталія" (20300, Черкаська обл., м. Умань, вул. Леваневського, буд. 56, п/р 26001056880700 у АТ "УкрСиббанк", МФО 351005, код ЄДРПОУ 31918999) 7 789,11 грн. інфляційних втрат, 669,93 грн. 3% річних та 1 295,63 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення Приватної фірми "Альфа-Україна Лізинг" (код ЄДРПОУ 31939825) 11 289,26 грн. основного боргу провадження у справі припинити.

В решті позову відмовити.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.

Повне рішення складено 06.06.2016 р.

Суддя ОСОБА_2

справа № 922/1265/16