Рішення

від 01.06.2016 по справі 922/1231/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Науки, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

01.06.2016                     Справа № 922/1231/16                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Подколзіної Л.Д., при секретарі судового засідання Паніної Я.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовню заявою Товариства з обмеженою відповідальністю “Луганський завод “Полімермаш”, м.Луганськ

до Публічного акціонерного товариства “Старокраматорський машинобудівний завод”, м.Краматорськ, Донецька обл.

про стягнення 140 696,31 грн.

за участю уповноважених сторін:

від позивача – не з'явився

від відповідача – не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю “Луганський завод “Полімермаш”, м.Луганськ, звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства “Старокраматорський машинобудівний завод”, м.Краматорськ, Донецька обл., основного боргу у розмірі 130 000 грн., 3% річних у розмірі 9 531,23 грн., інфляційних витрат у сумі 774,80 грн. та пені у сумі 432,54 грн. (Всього 140 696,31 грн.).

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки №21 від 23.06.2014 р. в частині розрахунків за поставлений товар, внаслідок чого утворилась заборгованість.

На підтвердження своїх вимог позивачем представлено копії вказаного договору, специфікації до нього №1 від 23.07.2014 р., видаткових накладних № 599 від 17.07.2014 р., №638 від 17.09.2014 р., рахунку на оплату № 706 від 23.06.2014 р., платіжного доручення №78 від 06.01.2015 р., №109 від 12.01.2015 р., №680 від 02.02.2015 р., №1180 від 23.02.2015 р., №1670 від 12.03.2015 р.

Ухвалою від 18.04.2016 р. господарським судом Харківської області у на підставі статті 17 Господарського процесуального кодексу України позовну заяву Товариство з обмеженою відповідальністю “Луганський завод “Полімермаш”, м.Луганськ, до Публічного акціонерного товариства “Старокраматорський машинобудівний завод”, м.Краматорськ, Донецька обл., про стягнення заборгованості у розмірі 140 738,57 грн. направлено за територіальною підсудністю до господарського суду Донецької області.

22 квітня 2016 року вказані матеріали надійшли на адресу господарського суду Донецької області та, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, передані на розгляд судді Подколзіна Л.Д.

17 травня 2016 року від позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

Суд задовольнив клопотання позивача та долучив документи до матеріалів справи.

Справа слуханням відкладалась.

01 червня 2016 року через канцелярію суд відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому останній визнав позовні вимоги частково, посилаючь на те, що 21.04.2016 р. відповідачем здійснено часткову оплату на суму 10 000 грн., тому сума основного боргу на за договором №21 від 23.06.2014 р. складає 120000 грн. На підтвердження вказаних обставин, відповідач представив суду засвідчену банком копію платіжного доручення №2050 від 21.04.2016 р.

Відповідач у відзиві визнає заявлені до стягнення суми 3% річних у розмірі 9531,23грн., та інфляційних витрат у розмірі 732,54, а щодо нарахованої позивачем пені, відповідач просить суд застосувати позовну давність до її стягнення у розмірі 432,54 грн. та відмовити у цій частині позову.

Окрім того, у прохальній частині відзиву відповідач просить суду розстрочити виконання рішення суду строком на шість місяців, мотивуючи відсутністю достатнього обсягу грошових коштів для сплати суми заборгованості одним платежем.

Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними у справі матеріалами на підставі вимог ст.75 ГПК України, оскільки неявка представника відповідача в судове засідання не перешкоджає вирішенню спору по суті та не може вважатись підставою для відкладання розгляду справи, так як матеріалів у справі цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин.

Дослідивши матеріали справи і оцінивши надані суду докази в порядку ст.43 ГПК України, суд

ВСТАНОВИВ :

23 червня 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Луганський завод “Полімермаш”, м.Луганськ, (надалі по тексту - Постачальник) та Публічним акціонерним товариством “Старокраматорський машинобудівний завод”, м. Краматорськ, Донецька обл., (надалі по тексту – Покупець) укладений договір поставки № 21, за умовами якого Постачальник зобов'язався на умовах зазначених у вказаному договорі виготовити та поставити комплектуючі, далі товар, а Покупець зобов'язався прийняти та оплатити їх у встановлений договором термін.

Сума даного договору складається із загальної вартості товару, вказаної у специфікації, що є невід'ємною частиною вказаного договору.

Пунктом 2.5 договору встановлені наступні умови оплати: 50% - попередня оплата, 50%- на момент готовності товару до поставки.

Поставка товару відбувається на умовах СРТ, відповідно до правил «ІНКОТЕРМС» в редакції 2000 року, у термін вказаний у специфікації з моменту надходження передплати на розрахунковий рахунок постачальника. (п.п. 3.1, 3.2 договору).

На виконання умов договору сторонами підписана специфікація від №1 від 23.07.2014 р. на поставку товару.

За останньою сторони погодили поставку продукції із зазначенням її найменування, кількісних показників, ціни, умов поставки та оплати. Специфікація підписанf обома сторонами без зауважень та скріплена печатками підприємств.

Зокрема, у пункті 3 специфікації сторони погодили, що попередня оплата за поставлений товар відбувається шляхом перерахування на рахунок постачальника у безготівковій формі 50 % вартості товару протягом трьох днів з моменту отримання рахунку - фактури, а решта 50% - протягом трьох днів з моменту повідомлення про готовність товару.

Термін поставки товару – протягом серпня 2014 р.

Враховуючи вищезазначене, договір, на який посилається позивач, вважається судом укладеним, так як в ньому сторонами передбачені всі істотні умови.

Частиною першою статті 193 Господарського Кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

На виконання умов договору поставки, за видатковими накладними №599 від 17.07.2014 р., № 638 від 17.09.2014 р., позивач поставив, а відповідач прийняв продукцію на загальну суму 464033,28 грн. , що підтверджується матеріалами справи.

З представлених видаткових накладних вбачається, що вони підписані обома сторонами без жодних зауважень, містять всі необхідні відомості про продукцію, а також містять відомості про фактичне її отримання. Тобто, за своїми ознаками такі накладні є підтвердженням передачі позивачем та приймання відповідачем спірної продукції.

З урахуванням вищевказаних умов оплати відповідач повинен був у повному обсязі оплатити товар за накладними № 599 від 17.07.2014 р. до 19.07.2014 р., № 638 від 17.09.2014 р. до 19.09.2014 р.

Натомість, відповідач здійснив оплату частково у сумі 334 033, 08 грн, про що свідчать наявні в матеріалах справи копії платіжних доручень.

Як вбачається з відзиву на позовну заяву та доданого платіжного доручення, відповідачем здійснено ще один платіж 21.04.2014 р. на суму 10000 грн., тобто під час знаходження позовної заяви у господарському суді Харківської області. Таким чином, станом на момент надходження матеріалів справи до господасрького суду Донецької області, сума основного боргу складає 120000 грн., яка відповідачем не сплачена.

За таких обставин, враховуючи, що сума основного боргу несплачена та підтверджена матеріалами справи, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Луганський завод “Полімермаш”, м.Луганськ, щодо стягнення основної заборгованості у розмірі 120000грн. суд вважає таким, що підлягає задоволенню.

У зв'язку з тим, що відповідачем порушені строки виконання грошового зобов'язання, позивачем заявлені вимоги щодо стягнення 3% річних у розмірі 9 531,23 грн., інфляційних витрат у сумі 774,80 грн. та пені у сумі 432,54 грн.

Щодо клопотання відповідача про застосування строку позовної давності до нараховної та заявленої до стягнення позивачем суми пені, суд оцінюючи дані вимоги виходить з наступного.

За приписами статей 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Під неустойкою (штрафом, пенею), відповідно до статті 549 ЦК України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 6 статті 232 ГПК передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зоборв'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

За приписами статті 258 ЦПК до вимоги про стягнення неусткойки (штрафу, пені ) застосовується позовна давність в один рік.

Як вже вище встановлено судом, зобов'язання з оплати товару мало бути виконано за накладними № 599 від 17.07.2014 р. до 19.07.2014, № 638 від 17.09.2014 р. до 19.09.2014 р., а, одже, строк позовної давності зі стягнення нарахованої пені сплинув.

За таких обставин, суд задовільняє клопотання відповідача про застування позовної давності до стягнення суми пені та відмовляє позивачеві в частині позовних вимог щодо стягнення пені у розмірі 432,54 грн.

Стаття 625 Цивільного кодексу України не звільняє боржника від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, за вимогою кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

Таким чином, відповідно до частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Положення цієї статті застосовуються до боржника у разі порушення ним грошового зобов'язання в не залежності від наявності вини в його діях.

Оскільки відповідачем у відзиві на позовну заяву визнано нараховані позивачем суми за користування чужими коштами у розмірі 9531,23 грн. та інфляційних витрат у розмірі 732, 54 грн., та з урахуванням доведеності матеріалами справи факту прострочення оплати поставленого товару, суд задовільняє позовні вимоги в цій частині у поновму обсязі.

Щодо заяви відповідача про розсрочку виконання рішення суду строком на шість місяців, суд не вбачає правових підстав для її задоволення з наступниї підстав.

Законодавець визначає, що господарський суд на підставі статті 121 ГПК України має право за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за власною ініціативою, однак не зобов'язаний у виняткових випадках залежно від обставин справи відстрочити, розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови (далі - рішення), змінити спосіб та порядок їх виконання.

Як зазначається у п.7.2 Постанови, Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.10.2012,м№ 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

За приписами ст. 45 ГПК України рішення суду є обов'язковим до виконання на всій території України. Обов'язковість судового акта є абсолютною. Дія судового акта, як і його обов'язковість, стосується лише осіб, котрі брали участь у справі, та інших осіб, які повинні виконувати цей акт.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Зокрема, заявник повинен подати до заяви про розстрочку виконання рішення вагомі докази на її обгрунтування.

Правовою підставою для розстрочки виконання рішення суду відповідач визначає, перебування підприємства у складному фінансовому стані та вказує, що починаючи з 2008 року та до теперішнього часу діяльність підприємства здійснюється в надзвичайних умовах, які викликані нестабільністю кон'юктури ринку машинобудування та постіним зростанням цін на електроенергію, природний газ та тарифів на залізничні перевезення.

Проте, будь-яких доказів на підтвердження викладених обставин відповідач суду не представив.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Слід зазначити, що погіршення показників прибутковості відповідача, не є підставою для звільнення його від виконання його зобов'язань, оскільки відповідно до ст. 42 ГПК, підприємництво - це діяльність на власний ризик. Крім того, невиконання відповідачем своїх зобов'язань призводить до погіршення фінансового стану позивача.

Суд зауважує, що заявником не подано доказів щодо впевненої можливості виконання рішення суду за умови його розстрочення на три місяці, заявник навпаки наголошував на неможливості виконання рішення суду, на тому, що у підприємства немає коштів для того, щоб погасити борг. Тобто, замість надання доказів щодо термінів та шляхів отримання коштів для розрахунку із позивачем, заявник навпаки доводив до відома суду про неможливість виконання рішення суду.

З огляду на викладене, суд відмовляє відповідачу у розстрочці виконання рішення суду на шість місяців.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Судові витрати відповідно до ст.49 ГПК України підлягають віднесенню на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 525, 526, 549, 611, 612, 625 ЦК України, ст.193 ГК України, ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариство з обмеженою відповідальністю “Луганський завод “Полімермаш”, м.Луганськ про стягнення 140 738,57 грн. задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства “Старокраматорський машинобудівний завод”, (84302, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Горького, б. 2, ЄДРПОУ 05763642) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Луганський завод “Полімермаш”, м.Луганськ (91047, Луганська обл., м. Луганськ, вул. Гастелло, б. 39Б, ЄДРПОУ 38976533) основну заборгованість у розмірі 120000 грн., 3% річних у розмірі 9531,23 грн. інфляційні витрати у розмірі 732, 54 грн. та витрати по сплаті судового збору у сумі 1953,96 грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 01.06.2016р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 06.06.2016р.

Суддя Л.Д. Подколзіна