Рішення

від 02.06.2016 по справі 914/853/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.06.2016р. Справа №914/853/16

За позовом: Заступника військового прокурора Івано-Франківського гарнізону, (м. Івано-Франківськ) в інтересах держави, уповноваженим органом якої здійснювати відповідні функції в спірних відносинах є Міністерство оборони України в особі: Державного підприємства «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат», м. Івано-Франківськ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Форестер-СК», м. Сколе Львівської обл.

про: стягнення 25815,92 грн.,

Суддя Король М.Р.

За участю представників:

від прокуратури: ОСОБА_1 - службове посвідчення №036378;

від позивача (МОУ): ОСОБА_2 - представник (довіреність №220/183/д від 08.02.2016р.);

від позивача (ДП «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат»): ОСОБА_3 - представник (довіреність №153 від 24.02.2016р.);

від відповідача: не з'явився.

В судовому засіданні 02.06.2016 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору:

позов заявлено Заступником військового прокурора Івано-Франківського гарнізону (м. Івано-Франківськ) в інтересах держави, уповноваженим органом якої здійснювати відповідні функції в спірних відносинах є Міністерство оборони України в особі: Державного підприємства «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» (м. Івано-Франківськ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Форестер-СК» (м. Сколе Львівської області.) про стягнення 25815,92 грн.

Ухвалою суду від 01.04.2016 року порушено провадження у справі. Розгляд судової справи призначено на 21.04.2016 року. Вимоги до учасників судового процесу висвітлено в зазначеній ухвалі, в тому числі визнано обов'язковою участь повноважних представників учасників судового процесу в судове засідання.

Прокурор в судове засідання 21.04.2016 року прибув, позові вимоги підтримав.

Представник позивача (МОУ) в судове засідання прибув, позовні вимоги підтримав повністю, через відділ обліку та документального забезпечення подав письмові пояснення (вх. №17537/16 від 21.04.2016р.).

Відповідач участь повноважного представника в судовому засіданні не забезпечив, причин неявки суду не повідомив, вимог ухвали суду від 01.04.2016 року не виконав, з клопотаннями та заявами не звертався.

15.04.2016 року від прокурора через відділ обліку та документального забезпечення суду поступило клопотання (вх. №2133/16) про відстрочення сплати судового збору, котре суд задоволив частково.

Розгляд справи відкладено на 05.05.2016 року. Відстрочено сплату судового збору до 05.05.2016 року.

Представник прокурора в судове засідання 05.05.2016 року прибув, позові вимоги підтримав.

Представники позивача (МОУ) в судове засідання прибули, позовні вимоги підтримали повністю, з клопотаннями та заявами не зверталися.

Представник позивача (ДП «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат») в судове засідання прибув, позовні вимоги підтримав повністю, через відділ обліку та документального забезпечення подав клопотання (вх. №2457/16 від 05.05.2016р.) про продовження строку розгляду спору.

Відповідач участь повноважного представника в судовому засіданні не забезпечив, причин неявки суду не повідомив, вимог ухвали суду від 01.04.2016 року не виконав, з клопотаннями та заявами не звертався.

05.05.2016 року прокурором через відділ обліку та документального забезпечення подано клопотання (вх. №19124/19) про відстрочення сплати судового збору, котре судом задоволено частково.

Строк розгляду спору продовжено та розгляд справи відкладено на 02.06.2016 року. Відстрочено сплату судового збору до 02.06.2016 року.

Представник прокурора в судове засідання 02.06.2016 року прибув, позові вимоги підтримав.

Представник позивача (МОУ) в судове засідання прибув, позовні вимоги підтримав повністю, через відділ автоматизованого документообігу та обробки інформації подав заяву (вх. №23150/16 від 02.06.2016р.) про відсутність обставин, передбачених п.2ч.1ст.62 ГПК України.

Представник позивача (ДП «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат») в судове засідання прибув, позовні вимоги підтримав повністю, подав довідку (вх. №2457/16 від 05.05.2016р.) до розрахунку позовних вимог.

Відповідач участь повноважного представника в судовому засіданні не забезпечив, причин неявки суду не повідомив, вимог ухвали суду від 01.04.2016 року не виконав, з клопотаннями та заявами не звертався.

У відповідності до ст. 75 ГПК України, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до п. 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26 грудня 2011 року «Про деякі питання практики застосування ГПК України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, повно та об'єктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Сколівським військовим лісгоспом, який є структурним підрозділом Державного підприємства «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» було поставлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Форестер-СК» товар на загальну суму 34318,00 грн., що підтверджується товарно-транспортними накладними №016383 від 08.04.2014 року на суму 2968,20 грн., №016385 від 05.05.2014 року на суму 2522,50 грн., №016386 від 07.05.2014 року на суму 3224,00 грн., №013687 від 07.05.2014 року на суму 2518,40 грн., №016388 від 07.05.2014 року на суму 2319,20 грн., №016389 від 07.05.2014 року на суму 2919,30 грн., №016390 від 08.05.2014 року на суму 2451,80 грн., №016391 від 08.05.2014 року на суму 2805,70 грн., №016392 від 08.05.2014 року на суму 2427,10 грн., №016393 від 12.05.2014 року на суму 2507,70 грн., №016394 від 23.05.2014 року на суму 2462,10 грн., №016395 від 26.05.2014 року на суму 2700,40 грн., №016396 від 26.05.2014 року на суму 2491,60 грн.

Відповідач, в свою чергу, поставлений товар оплатив лише частково на суму 7000,00 грн., що підтверджується прибутковим касовим ордером №055 від 12.04.2014 року.

Крім того, відповідно довідки №340 від 26.05.2016 року, в Сколівського ВЛГ, що є структурним підрозділом позивача, перед відповідачем існувала кредиторська заборгованість в сумі 1502,08 грн.

Відтак, кредиторську заборгованість позивача було зараховано в погашення заборгованості за поставлений позивачем товар відповідачу.

Відповідно до ст. 121 Конституції України, прокуратура покликана захищати інтереси держави та реалізувати ці повноваження шляхом звернення до суду з позовом.

Відповідно до статті 20 Закону України «Про прокуратуру» при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право звертатися до суду із заявою про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

На підставі ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

За приписами статті 2 ГПК України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Пред'явлення заступником військового прокурора Івано-Франківського гарнізону даного позову в інтересах держави, уповноваженим органом якої здійснювати відповідні функції в спірних відносинах є Міністерство оборони України в особі Державного підприємства «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат», обумовлене порушенням інтересів держави та здійснюється відповідно до норм Конституції України, якими на прокуратуру України покладено функцію представництва інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

Статтею 1 Закону України «Про правовий режим майна в Збройних Силах України» визначено, що військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України.

Відповідно до ст.ст. 3, 10 Закону України «Про Збройні Сили України», організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з'єднань, військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій, а забезпечення окремих видів діяльності Збройних Сил України може проводитися державними підприємствами, що створюються у встановленому порядку Міністерством оборони України. Саме до таких підприємств належить Державне підприємство «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат», діяльність якого регламентована законодавством України, наказами Міністерства оборони України та статутом підприємства.

Державне підприємство «Івано-Франківський ліспромкомбінат Міністерства оборони України» створено відповідно до наказу Міністра оборони України №104 від 20.05.1993 року та є складовою частиною Збройних Сил України. Наказом Міністра оборони України від №469 30.09.2008 року вказане підприємство перейменовано на Державне підприємство «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат», яке стало правонаступником усіх прав та обов'язків ДП «Івано-Франківський ліспромкомбінат Міністерства оборони України».

Згідно із зазначеними наказами та Статутом Державного підприємства «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат», предметом його діяльності є: лісове господарство та пов'язані з ним послуги; лісівництво, лісове господарство; лісівництво та лісозаготівлі; одержання продукції лісового господарства, перевезення лісопродукції, частину якої реалізовує Сколівський військовий лісгосп, який є структурним підрозділом Державного підприємства «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат», діє на підставі відповідного Положення і не є юридичною особою.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, прокурор зазначає, що відповідачем станом на момент подання позовної заяви не було здійснено оплату поставленого товару. Таким чином, в результаті неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем, прокурор просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Форестер-СК» заборгованість у розмірі 25815,92 грн.

Оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають до задоволення, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

У відповідності до приписів ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Відповідно до приписів ст. 181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Судом встановлено, що позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 34318,00 грн.

Факт поставки вказаного товару підтверджується товарно-транспортними накладними, які підписані повноважними представниками позивача та відповідача.

Відповідач, в свою чергу, поставлений товар оплатив частково.

Відповідно до ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.2 ст.205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Враховуючи зазначене, судом встановлено, що між сторонами укладено договір поставки у спрощений спосіб шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень товарів (поставки товарів відповідачу) та підписання між товарно-транспортних накладних, що не суперечить вимогам ст.181 ГК України.

Відповідно до вимог статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (частина 1). Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина 2). Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань (частина 7).

Виходячи зі змісту ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати. Отже, обов'язок відповідача оплатити товар (з огляду на приписи ст.692 ЦК України) виникає з моменту його прийняття.

Відповідно до п. 1.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України від №14 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Так, оскільки позивач поставив товар, а відповідач його отримав, згідно з товарно-транспортними накладними (копії яких містяться в матеріалах справи), на загальну суму 34318,00 грн. то у відповідача виник обов'язок щодо його оплати не пізніше наступного дня від дня підписання відповідної товарно-транспортної накладної.

Отже, строк виконання обов'язку відповідачем щодо оплати поставленого товару є таким, що настав.

Суду доведено, що за вищезазначеними товарно-транспортними накладними, позивач у повному обсязі виконав покладені на нього зобов'язання, а саме: товар був поставлений відповідачу в строки, комплектності та якості, що підтверджується підписаними товарно-транспортними накладними та відсутністю претензій з боку відповідача. Накладні, які знаходяться в матеріалах справи, містять номенклатуру (асортимент) товару, кількість та ціну, містять підписи представника позивача, а також підписи представника відповідача.

Проте, відповідачем своє зобов'язання з оплати виконано не в повному обсязі, а саме 7000,00 грн., що підтверджується прибутковим касовим ордером №055 від 12.04.2014 року.

Крім того, відповідно довідки №340 від 26.05.2016 року, в Сколівського ВЛГ, що є структурним підрозділом позивача, перед відповідачем існувала кредиторська заборгованість в сумі 1502,08 грн.

Вищевказану кредиторську заборгованість позивача було зараховано в погашення заборгованості за поставлений позивачем товар відповідачу.

Відтак, станом на час розгляду даної справи, перед позивачем у відповідача існує заборгованість у сумі 25815,92 грн. (34318,00-7000,00-1502,08).

Як передбачено ч.6 ст.265 ГК України, до відносин поставки, не врегульованих Господарським кодексом України, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.

Згідно із ч.1 ст.691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

На підставі викладеного, позовні вимоги є підставними, обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на спростування викладених у позові обставин.

При розгляді питання стосовно розподілу судових витрат по справі суд виходить із наступного.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 21.04.2016 р. судом було відстрочено сплату судового збору до 05.05.2016 року та ухвалою суду від 05.05.2016 року - відстрочено до 02.06.2016 року.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір», ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати.

Відповідно до п. 3.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 р. якщо строк (строки), на який (які) судом було відстрочено або розстрочено сплату судового збору, закінчився, а таку сплату не здійснено, господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи може своєю ухвалою продовжити цей строк (але не довше, ніж до прийняття судового рішення по суті справи), або звільнити сторону від сплати судового збору, або стягнути несплачену суму судового збору у прийнятті судового рішення.

Виходячи з того, що сплату судового збору було відстрочено, однак прокурором такої сплати не здійснено, а позовні вимоги задоволено повністю, судовий збір підлягає до стягнення в дохід Державного бюджету України з відповідача.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст.49 ГПК України, витрати на сплату судового збору покладаються на відповідача у повному обсязі.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 4, 33, 34, 35, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, господарський суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задоволити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Форестер-СК» (82600, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код 37737107) на користь Державного підприємства «Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат» (76014, м. Івано-Франківськ, вул. Л. Ребета, буд. 6; ідентифікаційний код 08033772) 25815,92 грн. заборгованості.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Форестер-СК» (82600, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код 37737107) в дохід державного бюджету 1378,00 грн. судового збору.

Накази видати згідно ст. 116 ГПК України.

Повне рішення складено 07.06.2016 року.

Суддя Король М.Р.