Постанова

від 31.05.2016 по справі 914/476/16

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" травня 2016 р. Справа № 914/476/16

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого судді Галушко Н.А.

суддів Данко Л.С.

ОСОБА_1

розглянув апеляційну скаргу Державного підприємства В«Турківське лісове господарствоВ» № 248 від 05.05.2016 р.

на рішення Господарського суду Львівської області від 04.05.2016 року

у справі № 914/476/16

за позовом: заступника прокурора Львівської області, в інтересах держави в особі Верхньояблунської сільської ради, с. Верхня Яблунька Турківського району Львівської області

до відповідача: Державного підприємства В«Турківське лісове господарствоВ» , м. Турка Турківського району Львівської області

про стягнення 42 805,55грн.

За участю представників:

від прокуратури: не з»явився;

від позивача : ОСОБА_2-представник;

від відповідача : ОСОБА_3-представник;

Права та обов’язки сторонам в судовому засіданні відповідно до ст.ст. 20, 22 ГПК України роз’яснено.

Клопотань про здійснення фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, в порядку ст. 81№ ГПК України, учасниками судового процесу не заявлено.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 04.05.2016р. у справі №914/476/16 (суддя Іванчук С.В.) позов задоволено повністю; стягнено з Державного підприємства В«Турківське лісове господарствоВ» з одночасним автоматичним розподілом коштів: 30 відсотків - до спеціального фонду державного бюджету, 20 відсотків - до спеціального фонду обласного бюджету та 50 відсотків - до спеціального фонду сільського, селищного, міського бюджету , на рахунок 33113331700673 Верхньояблунівської сільської ради Турківського району Львівської області (82530, Львівська область, Турківський район, с.Верхня Яблунька; ідентифікаційний код 04373643) одержувач: УДКСУ у Турківському районі Львівської області; код платежу: 24062100; код ЄДРЮОФОП та ГФ: 36787927; банк одержувача: ГУДКСУ у Львівській області; МФО: 825014) 42 805,55грн. шкоди, завданої державі внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства.

Рішення суду обгрунтовано тим, що беручи до уваги встановлені вироком Турківського районного суду Львівської області від 24.07.2014 року у справі №458/701/14-к обставини справи, в тому числі факт спричинення шкоди державі, її розмір, особу, яка винна у такому спричиненні та те, що вказана особа (ОСОБА_4В.) станом на час вчинення кримінально-караного діяння перебував у трудових відносинах із відповідачем, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги заступника прокурора в інтересах держави в особі позивача є обґрунтованими та мотивованими, підлягають до задоволення в повному обсязі.

ДП В«Турківське лісове господарствоВ» подано апеляційну скаргу № 248 від 05.05.2016 р., в якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що рішення суду не відповідає дійсним обставинам справи, судом неповністю з»ясовано обставини, що мають значення для справи. Зокрема, скаржник зазначає, що ОСОБА_4 своїми діями завдано шкоди не державі, а саме ДП В«Турківське лісове господарствоВ» , що спростовує підставність задоволення позову та стягнення шкоди з скаржника, який зазнав збитків від дій ОСОБА_4 на суму 42 805,55грн. та не може нести відповідальність за дії ОСОБА_4, а відтак, не повинно відшкодовувати, завдану йому шкоду.

Окрім того, скаржник зазначає про недоведеність такої складової частини правопорушення, як безпосередній зв'язок між відповідними діями і шкодою та виною відповідача.

Також скаржник вказує на те, що матеріали справи не містять доказів понесення позивачем збитків, порушення скаржником зобов»язань або вчинення правопорушення, наявності прямого причинного зв»язку між правопорушенням або порушенням зобов»язання та збитками, належності розрахунку суми збитків.

Отже, на думку скаржника, судом не доведено причинно-наслідкового зв’язку між діями відповідача і шкодою, завданою позивачу. Відповідальність за спричинення шкоди повинен нести саме ОСОБА_4, як винна особа, а не відповідач.

Верхньояблунівська сільська рада у письмовому обгрунтуванні на апеляційну скаргу зазначає, що шкода нанесена державі (навколишньому природному середовищу) в сумі 42 805,55грн. в добровільному порядку не була відшкодована. Представник відповідача не заперечує, що незаконна рубка вчинена на території Верхньояблунівської сільської ради.

Відзивів на дану апеляційну скаргу не надходило.

Представники сторін в судовому засіданні підтримали доводи та заперечення щодо вимог викладених в апеляційній скарзі.

Розглянувши матеріали справи, апеляційної скарги, заслухавши пояснення та заперечення представників сторін, суд апеляційної інстанції встановив наступне:

як вбачається із матеріалів справи, вироком Турківського районного суду Львівської області від 24.07.2014 року у справі №458/701/14-к встановлено, що ОСОБА_4, працюючи на посаді майстра лісу Вовченського лісництва ДП В«Турківське лісове господарствоВ» , протягом квітня-серпня 2013р., будучи, відповідно до п.1,2 В«Положення про державну лісову охоронуВ» , що затверджене постановою КМ України №976 від 16.09.2009р., та додатку до цього Положення працівником Державної лісової охорони, що має статус правоохоронного органу, та який, згідно з посадовими обов'язками, був зобов'язаний здійснювати державний контроль за охороною та захистом лісу на закріплених лісогосподарських дільницях, проводити ревізії обходів, затримувати у встановленому порядку осіб, винних у лісопорушеннях з вилученням незаконно здобутої у лісі деревини та інших продуктів лісу, знарядь добування і транспортних засобів, складати протоколи про виявлені порушення лісового законодавства, тощо, несумлінно поставився до виконання своїх службових обов'язків, допустив їх неналежне виконання, що спричинило тяжкі наслідки. Так, ОСОБА_4, будучи працівником державної лісової охорони та маючи обов'язок здійснювати охорону і захист лісу від незаконних (самовільних) рубок, в період із квітня по серпень 2013 року, маючи достатній досвід роботи для виявлення ознак незаконних рубок дерев, можливості для залучення працівників лісової охорони та правоохоронних органів для припинення самовільних рубок, затримання правопорушників, вилучення незаконно здобутої лісопродукції та сировини, маючи можливість для забезпечення охорони лісу, допустив неналежне виконання власних службових обов'язків: не проводив перевірки стану охорони лісу в усіх кварталах переданого під охорону лісового обходу; не здійснював регулярні обходи лісового масиву; не виявляв лісопорушників та факти вчинення самовільних рубок у лісі, не інформував керівництво ДП В«Турківське лісове господарствоВ» про факти вчинення самовільних рубок чи ознак самовільних рубок у ввіреному йому під охорону обході та про необхідність залучення працівників лісової охорони і правоохоронних органів для охорони та збереження лісу, внаслідок чого у майстерській дільниці (обході) №5 Вовченського лісництва ДП В«Турківське лісове господарствоВ» , а саме у виділах №№14,22,30,32 кварталу №20 Вовченського лісництва протягом квітня - серпня 2013 року невстановленими досудовим слідством особами здійснено самовільну рубку 65 дерев різних порід загальною кубомасою 122,31м.куб., чим спричинено матеріальну шкоду лісовому господарству на суму 266 235,93грн., що більше ніж у 250 разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян та є тяжкими наслідками (а.с.15-16).

Вказаним вироком суду ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.367 КК України та визначено йому міру покарання.

Вирок Турківського районного суду Львівської області від 24.07.2014р. у справі №458/701/14-к набрав законної сили 27.08.2014р. та у відповідності до приписів ч.5 ст.124 Конституції України, є обов'язковим до виконання на всій території України.

Згідно з інформацією Відповідача від 13.01.2016р. вих.№20, неналежне виконання ОСОБА_4 своїх службових обов’язків по охороні лісу призвело до незаконної рубки 65 дерев в кварталі №20 на території Верхньояблунівської сільської ради, чим завдано збитків державі в розмірі 42 805,55грн.(а.с.17)

Відповідно до листа УДКСУ у Турківському районі Львівської області від 10.02.2016 року вих.№135 грошові стягнення за шкоду, заподіяну вчиненими порушеннями вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, сплачуються у повному обсязі на розподільчий рахунок Позивача у справі (№33113331700673), відкритий в УДКСУ у Турківському районі за кодом класифікації доходів бюджету (кодом платежу) 24062100 (а.с.21).

Доказів повного чи часткового відшкодування шкоди державі в особі позивача прокурором чи сторонами станом на час розгляду справи по суті суду не заявлено та не подано.

З підстав наведеного заступник прокурора в інтересах держави в особі позивача просить суди стягнути з відповідача на користь позивача 42 805,55грн. шкоди, завданої державі, внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства. При цьому заступник прокурора зазначив, що шкода з ОСОБА_4 не стягувалась, позов до ОСОБА_4 не заявлявся.

Приписами ч.4 ст.35 ГПК України встановлено, що вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Таким чином, не потребують доведення обставини справи в частині факту спричинення шкоди державі, її розміру, особи, яка винна у такому спричиненні та того, що вказана особа (ОСОБА_4В.) станом на час вчинення кримінально караного діяння перебував у трудових відносинах із відповідачем.

Факт розміру шкоди та наявності станом на час вчинення кримінально караного діяння трудових відносин між ОСОБА_4 (обвинуваченим у справі №458/701/14-к) та ДП В«Турківське лісове господарствоВ» підтверджується і відповідачем, зокрема у Інформації від 13.01.2016р. вих.№20 та відзиві на позовну заяву від 22.03.2016р. за вх.№1988/16 (а.с.30-35).

Приписами ч.ч.3,4 ст.17 Лісового кодексу України встановлено, що ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища. У разі прийняття рішення про надання лісів у постійне користування обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями таке рішення погоджується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища. Прийняття рішень Кабінетом Міністрів України не потребує погоджень з іншими органами.

Право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Відповідно до ст.19 Лісового кодексу України постійні лісокористувачі зобов'язані:

1) забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку;

2) дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів;

3) вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснювати використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення;

4) вести первинний облік лісів;

5) дотримуватися встановленого законодавством режиму використання земель;

6) забезпечувати охорону типових та унікальних природних комплексів і об'єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, рослинних угруповань, сприяти формуванню екологічної мережі відповідно до природоохоронного законодавства;

8) забезпечувати безперешкодний доступ до об'єктів електромереж, інших інженерних споруд, які проходять через лісову ділянку, для їх обслуговування. Статтею 63 Лісового кодексу України передбачено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень (п.5 ч.1 ст.64 Лісового кодексу України).

Згідно із п.п.1,5 ч.2 ст.105 Лісового кодексу України відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників та порушенні строків лісовідновлення та інших вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.

Підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України (ст.107 Лісового кодексу України).

Пунктом е) ч.1 ст.41 Закону України В«Про охорону навколишнього природного середовищаВ» встановлено, що економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища передбачають відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Частиною 1 ст.68 Закону України В«Про охорону навколишнього природного середовищаВ» визначено, що порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Приписами частини третьої вказаної статті визначено, що підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Відповідно до ч.1 ст.69 Закону України В«Про охорону навколишнього природного середовищаВ» , шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідач, у справі є постійним лісокористувачем, в обов’язки якого входить, забезпечення охорони, захисту, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень; дотримання норм і правил використання лісових ресурсів; ведення лісового господарства на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснення використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення. Аналогічну правову позицію викладено в постановах Вищого господарського суду України від 16.07.2014р. у справі №907/535/13, від 14.10.2014р. у справі №906/249/14, від 12.11.2014р. у справі №914/1138/14, від 27.07.2015р. у справі №927/850/14 та від 30.07.2015р. у справі №927/56/15.

Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди. Загальні підстави відповідальності за завдану шкоду внаслідок цивільного правопорушення визначені статтею 1166 Цивільного кодексу України, за змістом якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини. Необхідною підставою для настання цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди є наявність складу правопорушення, що складається з протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; настання шкідливого результату такої поведінки (шкоди); причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою; вини особи, яка заподіяла шкоду. Відсутність хоча б одного з цих елементів складу правопорушення виключає відповідальність особи за завдану майнову шкоду.

При вирішенні спорів щодо відшкодування шкоди, заподіяної порушенням вимог лісового законодавства у випадках встановлення контролюючими органами при проведенні перевірок дотримання природоохоронного законодавства факту правопорушення, слід виходити з того, що обов'язки із забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які й повинні нести відповідальність за невиконання та неналежне виконання обов'язків, зокрема, за незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних порубок дерев.

Із врахуванням вимог статтей 1166 та 1172 ЦК України у спорі про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, слід виходити з презумпції вини порушника. Отже, заступник прокурора в інтересах держави в особі позивача не повинен доводити наявність вини відповідача у заподіянні шкоди навколишньому природному середовищу, а навпаки, відповідач повинен довести, що у діях його працівників відсутня вина у заподіянні такої шкоди. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у Постанові Вищого господарського суду України від 14.10.2014р. у справі №906/249/14.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а також постійні лісокористувачі, вина яких полягає у допущенні та не перешкоджанні їх працівниками незаконному вирубуванню лісових насаджень (пошкодженню дерев), внаслідок неналежного виконання ними своїх службових обов'язків. Протиправна бездіяльності таких осіб полягає у незабезпеченні працівниками постійних лісокористувачів охорони і захисту лісів, внаслідок чого відбувається вирубування дерев (пошкодження дерев) невстановленими особами. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Вищого господарського суду України від 29.07.2015р. у справі №927/850/14, від 30.07.2015р. у справі №927/56/15, від 08.10.2015р. у справі №912/1676/14 та від 28.10.2015р. у справі №909/132/15.

В силу норм п.7 ч.3 ст.29 Бюджетного кодексу України джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів є 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності.

Пунктом 7 ч. 2 ст. 69 Бюджетного кодексу України встановлено, що до надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, в тому числі: до сільських, селищних, міських бюджетів - 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим 20 відсотків, бюджетів міст Києва та Севастополя - 70 відсотків.

У п.9.1 Порядку організації роботи органів Державної казначейської служби України у процесі казначейського обслуговування державного та місцевих бюджетів за доходами та іншими надходженнями, затвердженому наказом Державної казначейської служби України від 09.08.2013р. N128, зазначено, що платежі, які відповідно до Бюджетного кодексу України та закону про Державний бюджет України розподіляються між державним та місцевими бюджетами, зараховуються на аналітичні рахунки, відкриті в Головних управліннях Казначейства на ім'я органу Казначейства за балансовим рахунком 3311 "Кошти, які підлягають розподілу між державним і місцевими бюджетами" Плану рахунків (далі - рахунок 3311) в розрізі територій та кодів класифікації доходів бюджету.

Відповідно до листа УДКСУ у Турківському районі Львівської області від 10.02.2016 року вих. №135 грошові стягнення за шкоду, заподіяну вчиненими порушеннями вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, внаслідок господарської та іншої діяльності, сплачуються у повному обсязі на розподільчий рахунок Позивача у справі (№33113331700673), відкритий в УДКСУ у Турківському районі за кодом класифікації доходів бюджету (кодом платежу) 24062100.

Отже, враховуючи наведене, відповідач, зобов'язаний відшкодувати завдані збитки на розподільчий рахунок Верхньояблунської сільської ради Турківського району Львівської області, як органу, уповноваженого на розподіл вказаного відшкодування між бюджетами всіх рівнів. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 30.07.2015 року у справі №927/56/15 та від 28.10.2015 року у справі №909/132/15.

Згідно із ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно із частинами 1, 2 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Судова колегія, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого суду, дійшла висновків, що суд першої інстанції всебічно, повно та об’єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, в зв»язку з чим судова колегія не вбачає підстав для скасування рішення суду..

Відповідно до ст.49 ГПК України судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1.Рішення Господарського суду Львівської області від 04.05.2016р. у справі №914/476/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

3.Справу направити у господарський суд Львівської області.

Головуючий суддя Галушко Н.А.

суддя Данко Л.С.

суддя Орищин Г.В.