Рішення

від 08.06.2016 по справі 201/5052/16-ц

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

№ 201/5052/16- ц

провадження 2/201/1735/2016

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2016 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

при секретарі Дашкевич Х.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Релігійної громади «Церква адвентистів сьомого дня № 1 в м. Дніпропетровську» про стягнення грошових коштів та витрат та за зустрічним позовом Релігійної громади «Церква адвентистів сьомого дня № 1 в м. Дніпропетровську» до ОСОБА_1 про визнання права власності, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 07 квітня 2016 року звернулася до суду з позовом до відповідача Релігійної громади «Церква адвентистів сьомого дня № 1 в м. Дніпропетровську» про стягнення грошових коштів та витрат, позовні вимоги не змінювалися, не уточнювалися і не доповнювалися. 18 травня 2016 року представник відповідача по вказаному позову заявив зустрічний позов про визнання права власності, ухвалою суду вказані позови були об'єднані в одне провадження для їх спільного розгляду. Позивач ОСОБА_1 в своїх позовних вимогах посилається на те, що 21 січня 2016 року між ОСОБА_1 і Релігійною громадою «Церква адвентистів сьомого дня № 1 в м. Дніпропетровську» був укладений договір про надання послуг № 21/01, згідно якого позивач зобов'язувалася провести відповідні консультації та здійснити реєстрацію права власності за відповідачем на нерухоме майно, а саме, громадський будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Згідно пункту 4.2. вказаного вище договору про надання послуг відповідач зобов'язався на протязі 5 банківських днів з дати підписання договору сплатити грошові кошти у розмірі 10 000.00 грн.. Але свої зобов'язання відповідач не виконав, кошти не сплатив, на вимогу позивачки виконати своє вказане зобов'язання відповів відмовою. Відповідач зараз взагалі ставить під сумнів правомочність позивача і виконання ним вказаних послуг. В лютому 2016 року позивач звернулася до відповідача з питанням виплати вказаних коштів, але отримала відмову. Позивач посилається і на те, що згідно ст. ст. 317, 319 Цивільного кодексу України власнику майна належить право володіти, користуватися та розпоряджатися власним майном за власним розсудом, та вчиняти по відношенню до свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Отже позивач вважає, що відповідачі неналежним чином виконали зобов'язання і повинні відшкодувати їй 10000 грн., оскільки все нею зроблено правильно і згідно закону. Просила стягнути з відповідача вказану суму коштів, задовольнивши позов в повному обсязі. Зустрічний позов не визнала, вважає його безпідставним і просила в його задоволенні відмовити в повному обсязі.

Представник відповідача Релігійної громади «Церква адвентистів сьомого дня № 1 в м. Дніпропетровську» в судове засідання не з'явилися, про день та час слухання справи повідомлялися належним чином, про причини неявки суду не повідомили. В письмовому зверненні до суду первісні позовні вимоги не визнали, вважаючи їх безпідставними і не обґрунтованими та просили в задоволенні цього позову відмовити; зустрічний позов підтримали, вважали його правильним і законним та просили його задовольнити в повному обсязі, справу розглянути за наявними матеріалами справи по закону і цю справу слухати без їх участі. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності представника вказаного відповідача відповідно до ст. 169 ЦПК України.

З'ясувавши думку сторін, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає зустрічні позовні вимоги обґрунтованими і підлягаючими задоволенню.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

В судовому засіданні встановлено, що дійсно 21 січня 2016 року між Релігійною громадою «Церква адвентистів сьомого дня № 1 в м. Дніпропетровську» та ОСОБА_1 був укладений договір про надання послуг за № 21/01, згідно якого позивач за первісним позовом зобов'язувалася провести відповідні консультації та здійснити реєстрацію права власності за відповідачем (релігійна громада) на нерухоме майно, а саме, громадський будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Згідно пункту 4.2. вказаного вище договору про надання послуг відповідач зобов'язався на протязі 5 банківських днів з дати підписання договору сплатити грошові кошти у розмірі 10 000.00 грн.. 20 лютого 2016 року позивач звернулася до відповідача з вимогою сплатити грошові кошти у розмірі 10 000.00 грн. Однак відповіді на цей лист отримано не було.

Однак відповідач за первісним позовом грошові кошти не сплатив та вважає позовні вимоги позивача за первісним позовом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Згідно укладеному договору про надання послуг № 21/01 від 21 січня 2016 року ОСОБА_1 зобов'язалася здійснити реєстрацію права власності на нерухоме майно, за позивачем за зустрічним позовом. Пунктом 1.2. вказаного договору про надання послуг був встановлений термін проведення реєстрації прав власності - до 01 березня 2016 року. Але у зазначений строк свої зобов'язання до договору позивач за первісним позовом не виконала. Даний факт вона пояснила відсутністю правовстановлювального документу, який підтверджує право власності на нерухоме майно та на підставі якого проводиться реєстрація прав власності на майно згідно переліку документів, зазначених у статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень». Перед укладенням договору про надання послуг позивач за зустрічним позовом неодноразово вказував на перелік наявних документів щодо реєстрації права власності. При цьому у відповідача ніяких зауважень з цього приводу не виникло. Тому невиконання відповідачем за зустрічним позовом своїх обов'язків по договору про надання послуг, на думку представника релігійної громади, є незаконним, а вимагання сплати грошових коштів у розмірі 10 000.00 грн. є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. Цей факт, на їх думку, свідчить про неналежне виконання стороною своїх обов'язків по договору. Представник позивача за зустрічним позовом вважає, що все ним зроблено правильно і згідно закону. Звернення до органів місцевого самоврядування ні до чого не призвели. З огляду на вказане вимушені були звернутися до суду з своїми вимогами, вважаючи саме їх правильним і законним та просили їх задовольнити.

Отже, в добровільному порядку питання не вирішене, виник спір і сторони вимушені були звернутися до суду з позовами.

Суд вважає зустрічні позовні вимоги підлягаючими задоволенню, виходячи з наступного.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

В судовому засіданні з'ясовано, що дійсно 21 січня 2016 року між Релігійною громадою «Церква адвентистів сьомого дня № 1 в м. Дніпропетровську» та ОСОБА_1 був укладений договір про надання послуг за № 21/01, згідно якого позивач за первісним позовом зобов'язувалася провести відповідні консультації та здійснити реєстрацію права власності за відповідачем (релігійна громада) на нерухоме майно, а саме, громадський будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, які складаються з: Літ. А-1 - духовно-соціального центру цегляного загальною площею 1343.9 кв. м, літ. Б-2 - духовно-соціального центру шлакоблочного загальною площею 212.7 кв. м., літ. В - господарської будівлі (шлакоблок), літ. Г - сараю тимчасового (залізо), літ. Д - сараю тимчасового (залізо), літ. Е - навісу, № 1-15 - споруд, І-ІІІ - мостіння. Згідно пункту 4.2. вказаного вище договору про надання послуг відповідач зобов'язався на протязі 5 банківських днів з дати підписання договору сплатити грошові кошти у розмірі 10 000.00 грн.. Згідно укладеному договору про надання послуг № 21/01 від 21 січня 2016 року ОСОБА_1 зобов'язалася здійснити реєстрацію права власності на нерухоме майно, за позивачем за зустрічним позовом. Пунктом 1.2. вказаного договору про надання послуг був встановлений термін проведення реєстрації прав власності - до 01 березня 2016 року. Але у зазначений строк свої зобов'язання до договору позивач за первісним позовом не виконала. Даний факт вона пояснила відсутністю правовстановлювального документу, який підтверджує право власності на нерухоме майно та на підставі якого проводиться реєстрація прав власності на майно згідно переліку документів, зазначених у статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень». Але перед укладенням договору про надання послуг позивач за зустрічним позовом неодноразово вказував на перелік наявних документів щодо реєстрації права власності. При цьому у відповідача ніяких зауважень з цього приводу не виникло.

Згідно ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботи, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, у тому числі є договори та інші правочини.

Згідно ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. У той же час, ст. 615 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом.

Також ОСОБА_1 ставить під сумнів наявність у Релігійною громади «Церква адвентистів сьомого дня № 1 в м. Дніпропетровську» права власності на вказане нерухоме майно. З метою підтвердження у судовому порядку свого права власності, позивач доводить наступне: позивачеві, Релігійній громаді «Церква Адвентистів сьомого дня № 1 у м. Дніпропетровську» на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 06 грудня 2013 року (індексний номер 14139801) належать будівлі за адресою: АДРЕСА_1 а саме: духовно-соціальний центр «А-1» загальною площею 939.0 кв. м з: прибудовою «А1 -1», прибудовою «А11-1», прибудовою «А111-1», прибудовою «Аiv-3», мансардою МС, прибудовою «Аv-1». Право власності на вказане майно зареєстроване за позивачем у встановленому законом порядку, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за індексним номером 14139857 від 06 грудня 2013 року. У подальшому, вказаним позивачем, як власником вказаного нерухомого майна, було здійснено прибудову «Ах -3» до нежитлової будівлі духовно-соціального центру (А-1) загальною площею 401.2 кв. м. У зв'язку з цим на теперішній час прибудова «Ах-3» складається із: в підвальному поверсі прим.2-І-2-ІV загальною площею 78.5 кв. м., на І поверсі прим. 125-129 загальною площею 87.7 кв. м., на II поверсі прим. 201-203, 311-313 загальною площею 90.8 кв. м., на III поверсі прим. 301. 302, 304-308 загальною площею 102.5 кв. м., на мансардному поверху прим. 401-403 загальною площею 41.7 кв. м.. Крім цього, позивачем за вказаною адресою було побудовано в літ. АIV -3 на мансардному поверху прим. 303 загальною площею 5.0 кв. м., в літ. АІV -3 в капітальних стінах закладено віконні прорізи в прим. 123, 210 та улаштовано арочний отвір між прим. 124 та 126, прим. 203 та 204, а також проведено реконструкцію ганків та навісів.

Згідно із ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється, або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Після закінчення ремонтних та будівельних робіт, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 було проведено технічну інвентаризацію будівель духовно-соціального центру та виготовлено технічний паспорт. Відповідно до технічного паспорту наразі будівлі та споруди по АДРЕСА_1 у м. Дніпропетровську складаються з: Літ. А-1 - духовно-соціального центру цегляного загальною площею 1343.9 кв. м, літ. Б-2 - духовно-соціального центру шлакоблочного загальною площею 212.7 кв. м., літ. В - господарської будівлі (шлакоблок), літ. Г - сараю тимчасового (залізо), літ. Д - сараю тимчасового (залізо), літ. Е - навісу, № 1-15 - споруд, І-ІІІ - мостіння.

Будівництво здійснювались у відповідності до ст. 41 Конституції України, згідно якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно ст. ст. 317, 319 ЦК України власнику майна належить право володіти, користуватися та розпоряджатися власним майном за власним розсудом, та вчиняти по відношенню до свого майна будь-які дії які не суперечать закону.

З викладеного вбачається, що здійснивши реконструкцію духовно-соціального центру, позивач лише розпорядився своєю приватною власністю за власним розсудом і ніяким чином не порушив прав та інтересів будь-яких фізичних чи юридичних осіб.

У відповідності до ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються без належного дозволу або певним чинним затвердженого проекту. Відповідно до ч. 1 ст. 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно ч. 2 ст. 331 ЦК України: «Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Суд приймає до уваги також і те, що ПП Архітектурне бюро «Крамаров Тектоник Групп» (Ліцензія серії НОМЕР_1, яка дійсна з 10 серпня 2011 року по 10 серпня 2016 року) було проведено дослідження технічного стану будівельних конструкцій, згідно якої встановлено, що технічний стан конструкцій духовно - соціального центру, і зокрема - прибудови літ. Ах -3 перебувають у задовільному стані, конструкції відповідають нормам та правилам чинного законодавства та є придатними для подальшої експлуатації. При урахуванні технічного висновку за результатами обстеження вищевказаних будівельних конструкцій духовно-соціального центру, можливо застосувати ч. 2 ст. 8 ЦК України. У відповідності до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права) можливо встановити, що прийняття в експлуатацію об'єкта полягає у визначенні готовності об'єкта, закінченого будівництвом, будівельним і іншим нормам і правилам, необхідним при прийнятті в експлуатацію. Отже зараз вище зазначені будівлі та споруди по АДРЕСА_1 у м Дніпропетровську, які складаються з: Літ.А-1 - духовно-соціального центру цегляного загальною площею 1343.9 кв. м, літ. Б-2 - духовно-соціального центру шлакоблочного загальною площею 212.7 кв. м., літ. В - господарської будівлі (шлакоблок), літ. Г - сараю тимчасового (залізо), літ. Д - сараю тимчасового (залізо), літ. Е - навісу, № 1-15 - споруди, І-ІІІ - мостіння є прийнятими до експлуатації та не потребують проведення іншого дослідження готовності до експлуатації, в тому числі складання актів прийняття до експлуатації.

Згідно висновків, викладених у вказаному технічному звіті, встановлено, що при побудові нерухомого майна усі несучі конструкції будівель відповідають нормативним вимогам. На момент обстеження у будівельних конструкціях нерухомого майна, дефекти та пошкодження, які обмежують нормальну експлуатацію нерухомого майна не виявлені.

Духовно-соціальний центр є придатним для подальшої експлуатації.

Згідно ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право не визнається іншою особою.

Враховуючи викладене вище та норми чинного законодавства, позивач і вважає за доцільне звернутися до суду з позовом про визнання свого права власності на вказане нерухоме майно.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», під державною реєстрацією речових прав розуміється офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Рішення суду про визнання права власності є правовстановлюючим документом, на підставі яких проводиться реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна, відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року № 1952-IV, що регулює відносини, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно всіх форм власності, їх обмежень та правочинів щодо нерухомості, до правовстановлюючих документів на нерухоме майно відносяться судові рішення, що набрали законної сили.

Статтею 182 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Згідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», Постанови КМУ «Про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно» від 17 жовтня 2013 року № 868, рішення судів про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна є правовстановлюючим документом, на підставі якого проводиться реєстрація прав власності на таке майно.

Згідно із ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до ч.1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Відповідно до ст. 58 Конституції України та ч. 2 ст. 5 ЦК України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Цивільна відповідальність майнова відповідальність громадян чи організацій, що виникає в разі неправомірних дій, невиконання договірних зобов'язань, заподіяння особистої чи майнової шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення можливе встановленням фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ст. 10 ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 60 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.ст. 27, 46 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 27 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю їх між собою дають об'єктивні підстави вважати, що зустрічний позов підлягає задоволенню повністю.

Згiдно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на якi вона посилається як на пiдставу своїх вимог i заперечень. Частиною 3 вказаної статтi передбачено, що доказуванню пiдлягають обставини, якi мають значення для ухвалення рiшення у справi i щодо яких у сторін та iнших осiб, якi беруть участь у справi, виникає спiр.

Тобто, відповідач за зустрічним позовом або інші особи повинні довести, що їх дiями не було порушено їх права або права позивачів. Однак, жодних доказiв зазначеними особами до суду не надано.

Не може суд прийняти до уваги позицію відповідача стосовно не згоди з деякими положеннями вказаних позовних вимогах, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об'єктивно не підтверджується.

При таких обставинах суд вважає можливим ОСОБА_1 в задоволенні позову до Релігійної громади «Церква адвентистів сьомого дня № 1 в м. Дніпропетровську» про стягнення грошових коштів та витрат відмовити, зустрічний позов задовольнити і визнати за Релігійною громадою «Церква адвентистів сьомого дня № 1 в м. Дніпропетровську» (код ЄДРПОУ 23642327) право власності на об'єкт нерухомого майна - будівлі та споруди по АДРЕСА_1 у м. Дніпропетровську, які складаються з: Літ. А-1 - духовно-соціального центру цегляного загальною площею 1343.9 кв. м, літ. Б-2 - духовно-соціального центру шлакоблочного загальною площею 212.7 кв. м., літ. В - господарської будівлі (шлакоблок), літ. Г - сараю тимчасового (залізо), літ. Д - сараю тимчасового (залізо), літ. Е - навісу, № 1-15 - споруд, І-ІІІ - мостіння.

Таким чином суд вважає, що зустрічні позовні вимоги про визнання права власності в такому вигляді ґрунтуються на вимогах закону та підлягають задоволенню, а первісні вимоги не обґрунтовані, не доведені і не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 8, 19, 41, 55, 58, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 3, 5, 15, 16, 182, 202, 317, 319, 321, 328, 331, 376, 392, 509, 525, 526, 615 ЦК України, ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст. 10 Закону України № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. ст. 3, 4, 10, 11, 57, 58, 60, 61, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

ОСОБА_1 в задоволенні позову до Релігійної громади «Церква адвентистів сьомого дня № 1 в м. Дніпропетровську» про стягнення грошових коштів та витрат відмовити.

Визнати за Релігійною громадою «Церква адвентистів сьомого дня № 1 в м. Дніпропетровську» (код ЄДРПОУ 23642327) право власності на об'єкт нерухомого майна - будівлі та споруди по АДРЕСА_1 у м. Дніпропетровську, які складаються з: Літ. А-1 - духовно-соціального центру цегляного загальною площею 1343.9 кв. м, літ. Б-2 - духовно-соціального центру шлакоблочного загальною площею 212.7 кв. м., літ. В - господарської будівлі (шлакоблок), літ. Г - сараю тимчасового (залізо), літ. Д - сараю тимчасового (залізо), літ. Е - навісу, № 1-15 - споруд, І-ІІІ - мостіння.

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя -