Ухвала

від 19.05.2016 по справі 826/16611/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 травня 2016 року м. Київ К/800/23242/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Лосєва А.М.

Олендера І.Я.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Форт»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2014 року

у справі № 826/16611/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Форт»

до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 листопада 2013 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Форт» (далі - ТОВ «Бізнес Форт»; позивач) до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві; відповідач) задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0006362260 від 03 грудня 2012 року та № 0006372260 від 03 грудня 2012 року. Присуджено з Державного бюджету України на користь ТОВ «Бізнес Форт» понесені ним витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 294,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано доведеністю платником реального характеру розглядуваних господарських операцій.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2014 року апеляційну скаргу ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві задоволено. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 листопада 2013 року скасовано та прийнято нову - про повну відмову в задоволенні позову.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням у справі, позивач оскаржив його в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про скасування постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2014 року та залишення в силі постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 листопада 2013 року.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову перевірку ТОВ «Бізнес Форт» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо правомірності нарахування з податку на додану вартість та податку на прибуток при взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Сейл-Менеджмент» за період з 01 липня 2012 року по 31 липня 2012 року, за результатами якої складено акт № 565/22-604/37571453 від 16 листопада 2012 року.

На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0006362260 від 03 грудня 2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 197 946,00 грн. (158 357,00 грн. - основний платіж, 39 589,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції), та податкове повідомлення-рішення № 0006372260 від 03 грудня 2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 186 140,00 грн. (148 912,00 грн. - основний платіж, 37 228,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення товариством підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв'язку з неправомірним формуванням даних податкового обліку при придбанні послуг з оренди офісної техніки та меблів, а також пакувальних матеріалів у ТОВ «Сейл-Менеджмент» за нікчемними правочинами.

Обґрунтовуючи свою позицію, ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві посилалась на акт № 3802/22-9/38150196 від 20 вересня 2012 року про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача щодо підтвердження господарських відносин за липень 2012 року, в якому зазначено про неперебування ТОВ «Сейл-Менеджмент» за вказаним в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням, відсутність у нього необхідних умов для ведення господарської діяльності, зокрема, управлінського або технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, а також викладено думку про те, що укладені названим суб'єктом господарювання з постачальниками та покупцями правочини не спрямовані на реальне настання правових наслідків, обумовлених ними.

Відмовляючи в задоволенні позову повністю, суд апеляційної інстанції виходив з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.

Так, пунктом 138.2 статті 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому всі витрати мають бути здійснені в межах господарської діяльності такого платника. Тобто, витрати на придбання послуг та товарів, понесені без мети їх використання в господарській діяльності, або придбання таких активів поза межами господарської діяльності платника податків, не дають йому права на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

В свою чергу, господарська діяльність згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку, які є формою здійснення господарської діяльності, то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатись вчиненою в межах господарської діяльності платника податків та лише за таких умов платник податків має право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій.

Згідно з частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Разом з тим, за змістом статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У спірній ситуації Київський апеляційний адміністративний суд цілком об'єктивно виходив з того, що представлені позивачем специфікації, видаткові та податкові накладні, акти прийому-передачі не є достатніми доказами фактичного здійснення оспорюваних господарських операцій.

Зокрема, як з'ясовано судом, товариством на підтвердження реального характеру здійснених поставок не подано документів щодо транспортування розглядуваних товарно-матеріальних цінностей. Не встановлено Київським апеляційним адміністративним судом під час вирішення спору й економічної доцільності в здійсненні спірних господарських операцій з придбання послуг з оренди офісної техніки та меблів.

Не обґрунтовано позивачем і, за яких обставин та в який спосіб налагоджено господарські зв'язки між ним та його задекларованим постачальником, хто персонально брав у цьому участь.

Наведені обставини в сукупності з виявленими контролюючим органом фактами щодо фіктивної діяльності ТОВ «Сейл-Менеджмент» свідчать про обґрунтованість висновку суду апеляційної інстанції про правомірність прийнятих відповідачем оскаржуваних актів індивідуальної дії.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2014 року такою, що прийнята з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до її зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Форт» відхилити, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Лосєв А.М.

Олендер І.Я.