Рішення

від 06.06.2016 по справі 913/558/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 61022 м. Харків, пр. Науки, буд.5, тел./факс 702-10-79 inbox@lg.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

06 червня 2016 року м.Харків Справа № 913/558/16

Провадження №14пд/913/558/16

За позовом Комунального підприємства «Лисичанськтепломережа» , м. Лисичанськ Луганської області

до 1-го відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об'єднання» , м. Луганськ

до 2-го відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Джі.Ен.Сістем» , м.Київ

про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги

Суддя господарського суду Луганської області Лісовицький Є.А.

при секретарі судового засідання Дохняк І.В.

У засіданні брали участь:

від позивача: ОСОБА_2, довіреність №2 від 04.01.2016, ОСОБА_3, довіреність №3 від 04.01.2016;

від 1-го відповідача: ОСОБА_4, довіреність №95 від 19.05.2016; ОСОБА_5, довіреність №16 від 04.01.2016;

від 2-го відповідача: представник не прибув.

До початку слухання справи по суті не заявлено вимогу про фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу, у зв'язку з чим відповідно до ст. ст. 4-4, 81-1 Господарського процесуального кодексу України таке фіксування судом не здійснювалося.

Суть спору: Комунальне підприємство «Лисичанськтепломережа» (далі - Позивач, Споживач) звернулось до суду з позовною заявою, в якій просить суд визнати недійсним договір про відступлення права вимоги №У-78-16 від 16.03.2016 укладений між ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об'єднання» (далі - Відповідач-1, Постачальник) та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Джі.Ен.Сістем» (далі - Відповідач -2).

Перший відповідач заперечує проти позову з мотивів, викладених у відзиві. Зазначає, що предметом спірного договору є передача від ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об'єднання» на користь ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Джі.Ен.Сістем» права грошової вимоги за договором про постачання електричної енергії №3 від 01.09.2011, укладеного між ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об'єднання» та Комунальним підприємством «Лисичанськтепломережа», в частині стягнення з Комунального підприємства «Лисичанськтепломережа» заборгованості за активну електроенергію за період з листопада 2013 року по квітень 2014 року, липень 2014 року та з жовтня 2014 року по квітень 2015 року у сумі 15472554 грн. 66 коп., інфляційні втрати у сумі 7905405 грн. 63 коп., 3% річних у сумі 447137 грн. 81 коп., судовий збір у сумі 72550 грн. 25 коп., всього - 23897648 грн. 35 коп., встановлену рішенням господарського суду Луганської області від 21.12.2015 у справі №913/704/15.

Оскільки відступленню підлягало як право вимоги боргу за активну електричну енергію, так і окремо інфляційні втрати , 3% річних та судові витрати, доводи Позивача про те, що всі умови оскарженого Договору укладено всупереч ст.ст. 15 та 26 Закону України «Про електроенергетику», п. 1 Положення про порядок проведення розрахунків за електричну енергію, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 19.07.2000 №1136 та п.6.3 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31.07.1996 №28 є помилковими та не відповідають дійсності.

Крім того, Відповідач-1 вважає, що Договір відповідає вимогам діючого законодавства. Укладення відповідного Договору законодавством прямо не заборонено.

За наслідками укладення Договору не відбувалось заміни сторони у Договорі про постачання електричної енергії, який укладений між Позивачем та Відповідачем - 1, а лише змінюється стягувач в окремому простроченому зобов'язанні з оплати заборгованості за спожиту електроенергію за окремий період, встановленому судовим рішенням, яке виконується в порядку примусового виконавчого провадження.

Представники позивача та першого відповідача звернулись до суду з клопотаннями про припинення провадження у справі за відсутністю предмету спору, оскільки 22.04.2016 ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об'єднання» та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Джі.Ен.Сістем» уклали додаткову угоду про розірвання договору про відступлення права вимоги №У-78-16 від 16.03.2016.

Представники Відповідача-2 - ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Джі.Ен.Сістем» у судове засідання не з'явились, відзив на позов не наданий.

Справа розглядається за наявними в ній матеріалами відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, суд -

В С Т А Н О В И В:

Між Комунальним підприємством «Лисичанськтепломережа» та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об'єднання» 01 вересня 2011 року укладено договір №3 про постачання електричної енергії (далі - Договір поставки), відповідно п. 1 якого постачальник постачає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електричних установок споживача з загальною приєднаною потужністю 10950 кВт, величини якої по кожному об'єкту зазначені у додатку до Договору «Відомості про розрахункові засоби обліку електричної енергії Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами договору та додатками до договору.

Під час виконання умов цього Договору, а також при вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим Договором, Сторони зобов'язуються керуватися чинним законодавством України та Правилами користування електричною енергією (п. 2.1. Договору поставки).

У відповідності до п. 2.3.4 Договору поставки, Споживач зобов'язується оплачувати постачальнику вартість електричної енергії за діючими роздрібними тарифами, встановленими відповідно до Умов та Правил здійснення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії за регульованим тарифом та здійснювати інші платежі згідно з умовами Додатку «Порядок розрахунків».

У зв'язку з неналежним виконанням КП «Лисичанськтепломережа» своїх зобов'язань із сплати спожитої електричної енергії за період з листопада 2013 року по квітень 2014 року, липень 2014 року, з жовтня 2014 року по квітень 2015 року у Комунального підприємства «Лисичанськтепломережа» утворилася заборгованість у розмірі 15472554 грн. 66 коп.

Рішенням Господарського суду Луганської області від 21.12.2015 №913/705/15 з Комунального підприємства «Лисичанськтепломережа» на користь ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об'єднання» була стягнута:

- на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання № 260323269060 сума боргу за використану активну електроенергію 15472554 грн. 66 коп.

- на поточний рахунок № 26002442374 3% річних у сумі 447137 грн. 81 коп., інфляційні витрати у сумі 7905405 грн. 63 коп. та витрати зі сплати судового збору в сумі 72550 грн. 25 коп.

16 березня 2016 року між ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Джі.Ен.Сістем» (Новий кредитор) (далі - 2-й Відповідач) та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об'єднання» (Первісний Кредитор) (далі - 1-й Відповідач) було укладено договір №У-78-16 про відступлення права вимоги (далі - Договір уступки), відповідно до п. 1.1. якого первісний кредитор передає (відступає), а новий кредитор (приймає (набуває) право грошової вимоги, що належить первісному кредитору, до КП «Лисичанськтепломережа» сплатити заборгованість за активну електричну енергію за період з листопада 2013 року по квітень 2014 року, липень 2014 року, з жовтня 2014 року по квітень 2015 року у сумі 15472554 грн. 66 коп., 3% річних у сумі 447137 грн. 81 коп., інфляційні витрати у сумі 7905405 грн. 63 коп., та витрати зі сплати судового збору у сумі 72550 грн. 25 коп., а загалом - 23897648 грн. 35 коп., що виникла на підставі договору від 01.09.2011 №3 про постачання електричної енергії між Первісним кредитором та Боржником та встановлена рішенням господарського суду Луганської області від 21.12.2015 року №913/704/15.

Відповідно до п. 1.2. Договору уступки до нового кредитора переходить право грошової вимоги до Боржника, зазначене у п. 1.1. Договору уступки.

Пунктами 2.1. та 3.1 Договору уступки передбачено, що Первісний кредитор зобов'язаний в день підписання Договору передати Новому кредитору за Актом прийому-передачі всі документи, що засвідчують права, що передаються згідно Договору уступки, а Новий кредитор до 31.12.2016 року (включно) сплачує Первісному кредитору 23897648 грн. 35 коп.

17 березня 2016 року 1-й Відповідач листом №01-34/2/320 повідомив Позивача про заміну кредитора у невиконаному Позивачем зобов'язанні щодо сплати грошових коштів у загальній сумі 23897648 грн. 35 коп., як плати за електричну енергію, поставлену 1-м Відповідачем згідно Договору №3 від 01.09.2011 та рішення господарського суду Луганської області від 21.12.2015 у справ №913/704/15, та повідомив, що з 16.03.2016 новим кредитором у зобов'язанні щодо сплати Позивачем згідно Договору та рішення господарського суду Луганської області від 21.12.2015 у справі №913/704/15 грошових коштів у загальній сумі 23897648 грн. 35 коп. є ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Джі.Ен.Сістем».

Комунальне підприємство «Лисичанськтепломережа» вважає, що Договір уступки був укладений відповідачами всупереч положень ст. 514 Цивільного кодексу України, ст.ст. 15-1, 16, 26 Закону України «Про електроенергетику» та п. 6.3 Правил користування електричною енергією, тому звернувся з позовом про визнання його недійсним.

Оцінивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов є обґрунтованим і підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У абзаці 4 пункту 2.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» №11 від 29.05.2013 вказано, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Необхідно зазначити, що внаслідок укладення Договору уступки відповідачами було змінено визначений законодавством порядок розрахунків на ринку електроенергії, що є порушенням ст. 15-1 Закону України «Про електроенергетику», який полягає в оплаті за електроенергію виключно коштами і виключно на поточні рахунки із спеціальним режимом використання постачальника.

У відповідності до преамбули Закону України «Про електроенергетику» цей Закон визначає правові, економічні та організаційні засади діяльності в електроенергетиці і регулює відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, постачанням і використанням енергії, забезпеченням енергетичної безпеки України, конкуренцією та захистом прав споживачів і працівників галузі.

Закон України «Про електроенергетику» регулює відносини, що виникають у зв'язку з виробництвом, передачею, розподілом, постачанням і використанням енергії, державним власності, безпечною експлуатацією енергетичного обладнання і державним наглядом за режимами споживання електричної і теплової енергії, а також з централізованим диспетчерським (оперативно-технологічним) управлінням (ст.1 цього Закону).

Тобто, приписи Закону України «Про електроенергетику» є спеціальними нормами по відношенню до приписів Цивільного кодексу України, які підлягають до застосування у даних правовідносинах.

Статтею 5 Закону України «Про електроенергетику» визначено основні принципи державної політики в електроенергетиці, зокрема відповідно до п. 4 ч. 1 цієї статті, таким принципом є додержання єдиних державних норм, правил і стандартів всіма суб'єктами відносин, пов'язаних з виробництвом, передачею, постачанням, розподілом і використанням енергії.

Приписами ч. 2 ст. 15 Закону України «Про електроенергетику» передбачено, що споживачі, які купують електричну енергію у енергопостачальників, що здійснюють господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, вносять плату за поставлену їм електричну енергію виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника в уповноваженому банку. У разі перерахування споживачами коштів за електричну енергію на інші рахунки отримувачі повинні повернути ці кошти за заявою споживача або за власною ініціативою в триденний термін з моменту їх отримання. У разі неповернення споживачу у цей термін коштів, сплачених на інші, не на поточні рахунки із спеціальним режимом використання, ці суми підлягають вилученню до Державного бюджету України як санкція за вчинене правопорушення і не зараховуються як оплата електричної енергії. Зарахування коштів до Державного бюджету України не звільняє їх отримувача від повернення цих коштів споживачу електричної енергії.

Частиною 8 статті 26 Закону України «Про електроенергетику» встановлено, що споживач, якому електрична енергія постачається енергопостачальником, що здійснює господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, зобов'язаний оплачувати її вартість виключно коштами шляхом їх перерахування на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника. У разі проведення споживачем розрахунків в інших формах та/або сплати коштів на інші рахунки такі кошти не враховуються як оплата спожитої електричної енергії.

Пунктом 1 Положення про порядок проведення розрахунків за електричну енергію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1136 від 19.07.2000, визначено, що споживачі, яким електрична енергія постачається енергопостачальником, що провадить підприємницьку діяльність з постачання електричної енергії за регульованим тарифом та купує електричну енергію в оптового постачальника, зобов'язані оплачувати її вартість виключно коштами шляхом їх перерахування на поточний рахунок із спеціальним режимом використання такого енергопостачальника (його структурного підрозділу), відкритий в уповноваженому банку. Аналогічний припис міститься у п. 6.2 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України №28 від 31.07.1996, відповідно до якого для проведення розрахунків за електричну енергію постачальник електричної енергії за регульованим тарифом або його відокремлений підрозділ відкривають в установі уповноваженого банку поточний рахунок із спеціальним режимом використання, номер якого зазначається у договорі про постачання електричної енергії.

Пунктом 6.3 вказаних Правил встановлено, що оплата вартості електричної енергії постачальнику електричної енергії за регульованим тарифом, у тому числі на підставі визнаної претензії, здійснюється виключно коштами в уповноваженому банку на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії за регульованим тарифом.

З наведених приписів законодавства вбачається, що законодавцем в імперативному порядку визначено обов'язок споживача сплачувати за спожиту електроенергію постачальнику виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання, номер якого зазначається у договорі про постачання електричної енергії.

У рішенні господарського суду Луганської області від 21.12.2015 у справі №913/704/15 зазначено, що на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання № 260323269060 в філії ЛОУ ВАТ «Державний Ощадний банк України», МФО 304665, код 31443937 1-го Відповідача, перераховується сума боргу за використану активну електроенергію у розмірі 15472554 грн. 66 коп.

Таким чином, як нормами законодавства, так і положеннями Договору поставки передбачалось отримання постачальником (1-м Відповідачем) оплати спожитої електричної енергії безпосередньо від споживача (Позивача) шляхом їх перерахунку на рахунок із спеціальним режимом використання, вказаним у п. 10 Договору поставки.

В той же час, умовами Договору уступки визначено зобов'язання споживача -Комунального підприємства «Лисичанськтепломережа» сплатити заборгованість за поставлену ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об'єднання» електричну енергію не постачальнику, а іншій особі - ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Джі.Ен. Сістем».

Виконання споживачем свого зобов'язання за Договором про відступлення права вимоги від 16.03.2016 не є тотожним виконанню зобов'язання за Договором поставки, оскільки метою встановлення законодавцем алгоритму розрахунків є саме отримання постачальником електричної енергії коштів безпосередньо від споживача (за відсутності будь-яких посередників) на рахунок із спеціальним режимом використання.

Відтак, в даному випадку фактично кошти за спожиту електроенергію отримуються третьою особою, яка не є постачальником, проте яка взяла на себе зобов'язання зі сплати коштів за відступлене право вимоги за Договором уступки, тобто з іншої підстави (інше цільове призначення коштів), ніж підлягають сплаті постачальнику відповідно до вимог законодавства.

У зв'язку з наведеними обставинами, відповідачами шляхом укладення спірного правочину було порушено наведені приписи законодавства як в частині обов'язку боржника сплатити заборгованість за спожиту електричну енергію постачальнику, так і в частині обов'язку сплатити кошти на рахунок, номер якого зазначається у договорі про постачання електричної енергії.

Частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсним» № 9 від 06.11.2009, судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Оскільки відповідачами було укладено Договір уступки, яким в порушення ст. 15, 26 Закону України «Про електроенергію», п. 1 Положення про порядок проведення розрахунків за електричну енергію та п. 6.3 Правил користування електричною енергією було змінено порядок (алгоритм) розрахунків за електричну енергію, то відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України є підстави для визнання даного правочину недійсним.

Позивач та перший відповідач звернулись з клопотаннями про припинення провадження у справі за відсутністю предмета спору.

Своє клопотання заявники обґрунтовують тим, що 22.04.2016 Відповідач-1 та Відповідач-2 дійшли згоди про розірвання Договору з 22.04.2016 шляхом підписання відповідної додаткової угоди до Договору. Станом на дату розірвання Договору, сторони не приступили до його виконання і 29.04.2016 Відповідач-1 направив на адресу Позивача письмове повідомлення про розірвання Договору з 22.04.2016.

Суд не може задовольнити таке клопотання з наступних підстав.

Відповідно до пп. 1-1 п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Згідно п. 3.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обгрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відтак, відсутність предмета позову означає відсутність вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача.

У даному випадку, предметом позову є визнання договору недійсним. Договір визнається недійсним з моменту його укладення. Розірвання договору можливе лише після його укладання і не тягне за собою зникнення договору з моменту укладання.

У пункті 2.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» зазначено, що у процесі вирішення спору сторони можуть самі усунути у встановленому порядку порушення, які тягнуть за собою визнання правочину недійсним, зокрема, шляхом: вчинення нового правочину; погодження правочину з відповідним державним органом, якщо це необхідно було для даного правочину, а таке погодження не було раніше здійснено тощо. Сторони також не позбавлені права вчинити правочин про внесення змін до правочину з метою приведення його у відповідність із законом (крім зміни ціни в договорі після його виконання, оскільки згідно з частиною третьою статті 632 ЦК України така зміна не допускається). Якщо згаданий правочин (про внесення змін) не суперечить вимогам закону, господарський суд приймає судове рішення, виходячи з його умов. При цьому господарським судам необхідно мати на увазі, що законом не передбачено заборони стосовно надання правочинові, - в тому числі про внесення змін до іншого правочину, - за згодою сторін зворотної дії в часі.

Отже, сторонам спірного договору слід було не розривати його, а змінити умови, що суперечать законодавству.

Таким чином, предмет позову - визнання договору недійсним, не зник навіть після розірвання договору. Тому припинити провадження у справі за відсутністю предмета спору не можливо.

Згідно абзацу 5 пункту 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсним» № 9 від 06.11.2009 у відповідності до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Спірним Договором про відступлення права вимоги від 16.03.2016 порушується встановлене законодавством право (і обов'язок) позивача сплачувати за спожиту електроенергію на рахунок із спеціальним режимом використання (за відсутності будь-яких посередників). Тому твердження першого відповідача про відсутність порушення прав позивача при укладенні спірного договору оцінюється судом критично.

За таких підстав, позовні вимоги обґрунтовані і підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідачів.

З урахуванням викладеного, керуючись ст. ст. 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Комунального підприємства «Лисичанськтепломережа» до 1-го відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об'єднання» до 2-го відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Джі.Ен.Сістем» про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним договір про відступлення права вимоги №У-78-16 від 16.03.2016 укладений між ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об'єднання» та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Джі.Ен.Сістем».

3. Стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об'єднання» (ідентифікаційний код 31443937, юридична адреса: 91021, м.Луганськ, квартал Гайового, буд. 35 «А», фактичне місцезнаходження - 92702, Луганська область, м.Старобільськ, вул.Горького, буд. 123) на користь Комунального підприємства «Лисичанськтепломережа» (ідентифікаційний код 13401321, юридична адреса: 93113, Луганська область, м. Лисичанськ, вул. Тепла, буд. 17) - 689 грн. 00 коп. - витрат на сплату судового збору. Наказ видати.

4. Стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Джі.Ен.Сістем» (ідентифікаційний код 37695350, юридична адреса: 01010, м. Київ, вул. Суворова, буд. 4/6, 11 поверх, кімната 20) на користь Комунального підприємства «Лисичанськтепломережа» (ідентифікаційний код 13401321, юридична адреса: 93113, Луганська область, м.Лисичанськ, вул. Тепла, буд. 17) - 689 грн. 00 коп. - витрат на сплату судового збору. Наказ видати.

У судовому засіданні 06.06.2016 було оголошено лише вступну і резолютивну частину рішення. Дане рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 ГПК України.

Дата підписання рішення 09 червня 2016 року.

Суддя Є.А.Лісовицький