Рішення

від 09.06.2016 по справі 904/3749/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

09.06.16р. Справа № 904/3749/16

За позовом Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Дніпрообленерго" (м. Дніпропетровськ)

до Міської громадської організації "Наш дім" (м. Дніпропетровськ)

про стягнення заборгованості за договором про постачання електричної енергії № 23-722/09 від 26.02.2010 у загальному розмірі 14 016 грн. 15 коп. (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 07.06.2016)

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - головний юрисконсульт (довіреність № 148/1001 від

01.04.2016)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "ДТЕК Дніпрообленерго" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовом, в якій на момент звернення з нею до суду, просило суд стягнути з Міської громадської організації "Наш дім" (далі - відповідач) заборгованість за договором про постачання електричної енергії № 23-722/09 від 26.02.2010 у загальному розмірі 13 214 грн. 82 коп.

Ціна позову на момент звернення з ним до суду складалася з наступних сум:

- 7 753 грн. 56 коп. - основний борг;

- 5 015 грн. 98 коп. - інфляційні втрати;

- 445 грн. 28 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором про постачання електричної енергії № 23-722/09 від 26.02.2010 в частині повного та своєчасного розрахунку за спожиту в період з листопада 2013 року по березень 2016 року активну електроенергію, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 7 753 грн. 56 коп. За прострочення виконання зобов'язання на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просив стягнути з відповідача втрати від інфляції за період з січня 2014 року по березень 2016 року у сумі 5 015 грн. 98 коп., а також 3% річних за період прострочення з 11.12.2013 по 01.05.2016 у сумі 445 грн. 28 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 1.05.2016 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 09.06.2016.

Від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог (вх.суду 35680/16 від 07.06.2016), в якій він просить суд стягнути заборгованість за договором про постачання електричної енергії № 23-722/09 від 26.02.2010 у загальному розмірі 14 016 грн. 15 коп., яка складається з наступних сум:

- 8 177 грн. 28 коп. - основний борг;

- 5 376 грн. 68 коп. - інфляційні втрати;

- 462 грн. 19 коп. - 3% річних.

Відповідно до частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Як вбачається із вказаної вище заяви, позивачем фактично збільшено заявлені до стягнення основний борг (додано квітень 2016 року) інфляційні втрати (додано квітень 2016 року) та 3% річних, здійснивши новий їх розрахунок за більш тривалий період (по 05.06.2016).

Відповідно до положень пункту 3.10. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 № 18 під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

В цей же час, згідно з частиною 3 статті 55 Господарського процесуального кодексу України ціну позову вказує позивач.

Зважаючи на те, що позивачем були заявлені у позовній заяві вимоги щодо стягнення з відповідача основного боргу, інфляційних втрат та 3% річних, у зв'язку з порушенням умов спірного договору, крім того, вказане збільшення відповідає розміру сплаченого за подання позову судового збору, та заяву підписано представником позивача, якому відповідно до довіреності від 01.04.2016 № 150/1001 надане таке право. Отже, судом було прийнято вказану заяву до розгляду.

Так, у разі збільшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову 14 016 грн. 15 коп., виходячи з якої й вирішується спір.

У судове засідання 09.06.2016 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 09.06.2016 не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 11.05.2016, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49024, м. Дніпропетровськ, провулок Універсальний, будинок 7-А, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача.

При цьому, поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилася ухвала суду від 11.05.2016, не було повернуто за зворотною адресою, не повернулося також і поштове повідомлення про його отримання відповідачем.

Слід зазначити, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

В разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду (пункт 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011).

Так, судом здійснені всі можливі заходи щодо належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, а саме: юридична адреса, на яку надсилалась кореспонденція суду, підтверджена Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 11.05.2016; судом було здійснено відстеження поштового відправлення суду на адресу відповідача, шляхом формування витягу з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання вказаного поштового відправлення суду, а також виготовлялась копія реєстру № 68 на відправку замовленої пошти по Дніпропетровську з повідомленням від 12.05.2016, які долучені до матеріалів справи. При цьому, з вказаних документів вбачається, що ухвала суду від 11.05.2016 була направлена відповідачу майже за місяць до судового засідання, у той час, як спір має бути розглянутий судом протягом двох місяців з моменту надходження позовної заяви.

Суд наголошує на тому, що ухвала суду від 11.05.2016 була надіслана відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958 .

Господарський суд прийшов до висновку, що незнаходження відповідача за його юридичною адресою, що має наслідком неотримання кореспонденції суду про повідомлення щодо часу та місця розгляду даної справи, не може прийматися до уваги судом, оскільки свідчить, що неотримання ухвал суду відповідачем відбулося саме з його вини. Відповідач, у разі незнаходження за його юридичною адресою, повинен був докласти зусиль про отримання поштових відправлень за цією адресою. Крім того, неотримання ухвал суду відповідачем у вказаному випадку не може бути причиною для порушення законного права позивача на розумний строк розгляду його справи.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, оскільки ухвала суду від 11.05.2016 була надіслана на адресу відповідача, яка підтверджена Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 11.05.2016 завчасно, та не отримана відповідачем внаслідок його недобросовісної поведінки, що полягає у незабезпеченні вчасного отримання поштової кореспонденції за своєю юридичною адресою .

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Крім цього, відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Судом враховано, що представник позивача наполягав на тому, що причини для відкладення розгляду справи відсутні, оскільки матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення. Крім того, представником позивача у судовому засіданні 09.06.2016 повідомлено, що з моменту порушення провадження у даній справі відповідач жодних проплат не здійснював. Також представник позивача наголошував на тому, що неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для розгляду справи.

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні та вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача, оскільки останній повідомлений про час та місце судового засідання належним чином, а матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

Представник позивача у судовому засіданні 09.06.2016 виклав та обґрунтував позовні вимоги, просив суд їх задовольнити у повному обсязі.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006 у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні та вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача, оскільки останній повідомлений про час та місце судового засідання належним чином, а матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про електроенергетику" споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником.

Згідно статті 1 Закону України "Про електроенергетику" споживачі енергії це - суб'єкти господарської діяльності та фізичні особи, що використовують енергію для власних потреб на підставі договору про її продаж та купівлю.

Споживач енергії зобов'язаний додержуватись вимог нормативно-технічних документів та договору про постачання енергії.

Споживач енергії несе відповідальність за порушення умов договору з енергопостачальником та правил користування електричною і тепловою енергією та виконання приписів державних інспекцій з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної та теплової енергії згідно із законодавством України.

Постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України № 28 від 31.07.1996 затверджено Правила користування електричною енергією (далі - Правила). Ці Правила регулюють взаємовідносини, які виникають в процесі продажу і купівлі електричної енергії між виробниками або постачальниками електричної енергії та споживачами (на роздрібному ринку електричної енергії). Дія цих Правил поширюється на всіх юридичних осіб та фізичних осіб (крім населення).

Відповідно до пункту 5.1. Правил договір про постачання електричної енергії є основним документом, який регулює відносини між постачальником електричної енергії за регульованим тарифом, що здійснює свою діяльність на закріпленій території, і споживачем та визначає зміст правових відносин, прав та обов'язків сторін. Споживання електричної енергії без договору не допускається.

Так, 26.02.2010 між Відкритим акціонерним товариством "Енергопостачальна компанія "Дніпрообленерго", яке перейменоване в Публічне акціонерне товариство "ДТЕК Дніпрообленерго", що вбачається зі статуту в новій редакції, зареєстрованого державним реєстратором 26.06.2012, номер запису 12241050100000296 (а.с.63-68) (далі - постачальник, позивач) та Міською громадською організацією "Наш дім" (далі - споживач, відповідач) було укладено договір про постачання електричної енергії № 23-722/09 (далі - договір,а.с.52-56), відповідно до умов якого постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача з приєднаною потужністю 90 кВт, величини якої по площадках вимірювання та точках продажу визначені додатком "Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії", а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами договору.

Точка (точки) продажу електричної енергії - межа балансової належності, на якій відбувається перехід права власності на електричну енергію, визначена додатками "Акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін" та "Загальна схема електропостачання", які є невід'ємною частиною договору (розділ 1 договору).

Під час виконання договору, а також при вирішенні всіх питань, що не обумовлені договором, сторони зобов’язуються керуватися чинним законодавством України та Правилами користування електричною енергією (пункт 2.1. договору).

Договір набуває чинності з дня його підписання і укладається на строк до 31.12.2010. Договір вважається щорічно продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов (пункти 9.8. та 9.8.1. договору).

Доказів визнання недійсним, розірвання або припинення вказаного договору сторонами до матеріалів справи не долучено.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, який підпадає під правове регулювання норм § 5 глави 54 Цивільного кодексу України та § 3 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Статтею 632 Цивільного кодексу України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Так, частинами 1 і 2 статті 275 та частиною 6 статті 276 Господарського кодексу України передбачено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Відповідно до частини 2 статті 275 Господарського процесуального кодексу України, окремим видом договору енергопостачання є договір про постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору про постачання електричної енергії встановлюються законами України "Про засади функціонування ринку електричної енергії України" та "Про електроенергетику".

У відповідності до норм частини 6 та частини 7 статті 276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Відповідно до абзацу 3 пункту 6.1.1. Правил рахунок на оплату електричної енергії, спожитої впродовж звітного розрахункового періоду (остаточний розрахунок), та рахунок на оплату заявленого обсягу споживання електричної енергії на найближчий наступний розрахунковий або планові період (авансовий платіж або попередня оплата) у разі, коли договором про постачання електричної енергії передбачено виставлення рахунків на авансовий платіж або попередню оплату, надаються постачальником електричної енергії одночасно у порядку, передбаченому договором про постачання електричної енергії.

Відповідно до пункту 3.1.1. договору постачальник має право отримувати від споживача плату за поставлену електричну енергію за роздрібними тарифами, розрахованими згідно з Умовами та правилами здійснення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії за регульованим тарифом та інші платежі, обумовлені договором, а споживач, відповідно до пункту 2.3.5. договору - оплачувати постачальнику вартість електричної енергії згідно з умовами додатку "Порядок розрахунків" та додатку "Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії".

Згідно з пунктом 5.1. договору для визначення договірних величин споживання електричної енергії та потужності на наступний рік споживач не пізніше 1 жовтня поточного року надає постачальнику відомості про обсяги очікуваного споживання електричної енергії за формою додатку "Обсяги постачання електричної енергії споживачу" або "Обсяги постачання електричної енергії споживачу та субспоживачам".

Згідно з пунктом 7.6. договору на підставі показів засобів обліку електричної енергії та умов додатку "Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії" оформлюються такі документи:

- акт про використану електричну енергію (форма наведена в додатку до договору;

- акт результатів замірів електричної потужності.

Так, на виконання умов договору позивачем в період з листопада 2013 року по квітень 2016 року було здійснене постачання активної електроенергії відповідачу на суму 8 331 грн. 09 коп. , в оплату яких позивачем були виставлені відповідачу рахунки, які наявні в матеріалах справи (а.с.13-37). До кожного рахунку позивачем долучений доказ його отримання відповідачем (розписки про отримання).

Крім того, в матеріалах справи також наявні акти про використану електричну енергію по договору про постачання електричної енергії № 23-722/09 від 26.02.2010 за спірний період, які, зокрема, підписані та скріплені печаткою відповідача (а.с.39-51).

Заперечень щодо факту отримання та обсягів поставленої позивачем електроенергії за вказаними рахунками сторонами суду не надано.

Як вбачається із матеріалів справи доказів пред'явлення відповідачем претензій щодо якості, обсягів та термінів постачання електроенергії, доказів опротестування даних, зазначених в рахунках за період з листопада 2013 року по квітень 2016 року до суду не надходило, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання Публічним акціонерним товариством "ДТЕК Дніпрообленерго" умов договору з боку відповідача відсутні, а тому суд приходить до висновку, що позивачем виконано прийняті на себе зобов'язання з постачання електроенергії, обумовлені договором, а відповідачем, у свою чергу, прийнято та спожито активну електроенергію без будь - яких зауважень, а отже прийнятий обсяг електроенергії за спірний період є таким, що підлягає оплаті.

Так, відповідно до пункту 1. додатку № 3 до договору "Порядок розрахунків" розрахунковим періодом для визначення обсягу спожитої електричної енергії приймається місяць з 24 числа попереднього місяця до такого ж числа розрахункового місяця.

Пунктами 2., 2.1. додатку № 3 до договору "Порядок розрахунків" визначено, що споживач здійснює повну оплату вартості обсягу спожитої електричної енергії за розрахунковий період один раз за фактичними показниками засобів обліку електричної енергії згідно з виписаними рахунками. Оплата рахунків за активну електроенергію, за перевищення договірних величин споживання електричної енергії та потужності, рахунків за надання послуг з компенсації перетікання реактивної енергії, пеня, індекс інфляції та інші платежі, згідно з умовами договору, здійснюється на підставі самостійно отриманого у постачальника рахунка протягом 5 операційних днів з дня отримання рахунку.

Так, матеріалами справи підтверджується, що відповідачем здійснювалась часткова оплата за спожиту активну електричну енергію, а саме: 04.12.2015 було оплачено 153 грн. 81 коп.

Отже, з матеріалів справи вбачається, що спожита активна електричну енергію за період з листопада 2013 року по квітень 2016 року була лише частково оплачена відповідачем в сумі 153 грн. 81 коп., чим відповідач допустив порушення своїх договірних зобов'язань перед позивачем, та внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 8 177 грн. 28 коп. (8 331,09 - 153,81).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить також із наступного.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В силу положень статей 525 та 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

В силу вимог статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України, держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів, зокрема, шляхом присудження до виконання обов'язку в натурі та застосуванням штрафних санкцій.

Так, матеріалами справи підтверджується належне виконання своїх зобов’язань за спірним договором позивачем, в свою чергу відповідачем вони були порушені, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість з оплати спожитої в період з листопада 2013 року по квітень 2016 року електричної енергії в сумі 8 177 грн. 28 коп. (8 331,09 - 153,81).

Доказів оплати боргу в сумі 8 177 грн. 28 коп. відповідач не надав, доводи позивача, наведені в обґрунтування позову, не спростував.

Крім того, в матеріалах справи міститься акт звірки взаєморозрахунків станом на 23.05.2016, підписаний та скріплений печатками обох сторін, відповідного якого відповідачем визнана заборгованість за спірним договором перед позивачем в сумі 8 177 грн. 28 коп.

Враховуючи визначені контрагентами порядок та строки оплати спожитої активної електричної енергії, господарський суд встановив, що строк оплати за переліченими вище рахунками є таким, що настав, у зв’язку з чим суд вважає позовні вимоги позивача в частині стягнення основного боргу в сумі 8 177 грн. 28 коп. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання у строки, визначені умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були розраховані інфляційні втрати за період з січня 2014 року по квітень 2016 року в сумі 5 376 грн. 68 коп., які він просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

При цьому, за змістом частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.

Перевіривши розрахунок позивача, судом встановлено, що він не відповідає вищевказаним вимогам, отже, розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та обставинам справи.

Згідно пункту 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов’язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за вказаними періодом, судом визначена сума інфляційних втрат, яка є більшою ніж заявлена позивачем.

При цьому, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Враховуючи той факт, що фактично позивачем заявлена до стягнення сума інфляційних втрат в розмірі 5 376 грн. 68 коп., а клопотання в порядку пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви не додано та в судовому засіданні позивачем не подано, а також беручи до уваги пункт 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат.

Враховуючи викладене, вимоги позивача щодо стягнення інфляційних втрат в розмірі 5 376 грн. 68 коп. визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню в заявленій позивачем сумі.

Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання в період з 11.12.2013 по 05.06.2016 в сумі 462 грн. 19 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, здійсненого позивачем, та встановлено, що він також містить арифметичні помилки, а отже визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та обставинам справи.

При цьому, здійснивши власний розрахунок 3% річних за період прострочення з 11.12.2013 по 05.06.2016, судом визначена сума 3% річних, яка є більшою ніж заявлена позивачем.

Враховуючи той факт, що фактично позивачем заявлена до стягнення сума 3% річних в розмірі 462 грн. 19 коп., а клопотання в порядку пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви не додано та в судовому засіданні позивачем не подано, а також беручи до уваги пункт 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог в частині стягнення суми 3% річних.

Отже, вимоги позивача про стягнення 3% річних в розмірі 462 грн. 19 коп. визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню в наведеній сумі.

З огляду на все вищенаведене, заявлені позовні вимоги визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача в сумі 1 378 грн. 00 коп.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Міської громадської організації "Наш дім" (49024, м. Дніпропетровськ, провулок Універсальний, будинок 7-А; ідентифікаційний код 26140448) на користь Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Дніпрообленерго" (49107, м. Дніпропетровськ, Шосе Запорізьке, будинок 22; ідентифікаційний код 23359034) - 8 177 грн. 28 коп. основного боргу, 5 376 грн. 68 коп. - інфляційних втрат, 462 грн. 19 коп. - 3% річних, 1 378 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_2