Рішення

від 06.06.2016 по справі 910/5062/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.06.2016Справа №910/5062/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Максимус Констракшн"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Форкулус"

про стягнення 188 012, 53 грн.

Суддя Бондарчук В.В.

Представники:

від позивача: Мирошниченко О.О.;

від відповідача: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Максимус Констракшн" (далі -позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Форкулус" (далі -відповідач) про стягнення 188 012, 53 грн., у тому числі: основний борг - 51 975, 00 грн., штрафні санкції у розмірі 1 % від сплаченої вартості продукції за кожний день прострочення - 133 650, 00 грн., інфляційні втрати - 1 225, 57 грн., 3 % річних - 1 161, 96 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки № 6 від 28.04.2015.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.03.2016 порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 14.04.2016 за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

06.04.2016 через загальний відділ діловодства суду представник позивача надав документи на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження у справі.

Розгляд справи відкладався згідно п.п. 1-2 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

12.05.2016 судове засідання не відбулося у зв'язку з відрядженням судді Бондарчук В.В. до м. Чернігова для участі в робочій зустрічі розробників навчальних курсів для кандидатів на посаду судді.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.05.2016 призначено судове засідання на 06.06.2016 за участю представників сторін.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив.

Суд відзначає, що відповідач неодноразово повідомлявся ухвалами суду про дату, час та місце розгляду даної судової справи, проте відзиву на позовну заяву не подав, у судове засідання своїх представників не направив, заявлені позовні вимоги не заперечив.

Частиною 2 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

З наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України вбачається, що місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю "Форкулус" є: 04210, м. Київ, вул. Маршала Малиновського, буд. 12 А.

Ухвали Господарського суду міста Києва від 23.03.2016, від 14.04.2016 та від 16.05.2016 судом направлено на зазначену у витязі адресу відповідача, проте, до суду повернулися конверти з ухвалами суду від 23.03.2016 та від 14.04.2016 з відмітками: «за закінченням встановленого строку зберігання», при цьому, поштове повідомлення про вручення або конверт з ухвалою суду від 16.05.2016 до суду не повернулися.

Так, відповідно до п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», за змістом статті 64 ГПК України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Приймаючи до уваги, що представник відповідача був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем та витребуваних судом.

У судовому засіданні 06.06.2016 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

28.04.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Форкулус" (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Максимус Констракшн" (далі - покупець) укладено договір поставки № 6, умовами якого передбачено, що постачальник зобов'язується передати у власність покупцеві товар вхідні двері, а також інші супутні товари, що виробляє постачальник, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити продукцію.

Найменування, одиниці виміру та загальна кількість продукції, що підлягає поставці за даним договором, її часткове співвідношення визначаються специфікацією, що є додатком № 1 до даного договору (п. 1.2 договору).

Відповідно до п. 2.1. договору, поставка продукції за даним договором здійснюється у строк до 50 календарних днів.

Згідно п. 3.1. договору, оплата продукції здійснюється покупцем в національній валюті України, шляхом передоплати 70 % в момент замовлення товару, 30 % в момент відвантаження товару.

За додаткові роботи оплата проводиться після їх закінчення.

Умовами п.п. 3.2. та 3.4. договору визначено, що загальна ціна продукції, що поставляється за даним договором складає 74 250, 00 грн.

Порядок оплати продукції, що поставляється за цим договором, становить :

• передоплата у розмірі 51 975, 00 грн.;

• доплата за товар у розмірі 22 275, 00 грн.

Пунктом п. 4.4. договору передбачено, що у випадку порушення терміну поставки продукції, визначеної п. 2.1. договору, постачальник сплачує на користь покупця штрафні санкції у розмірі 1 % від вартості продукції за кожен день прострочення.

Судом встановлено, що відповідач на виконання умов договору виставив позивачеві рахунок-фактура на оплату №СФ-000017 від 28.04.2015 на суму 74 250, 00 грн., а позивачем відповідно до п. 3.4. договору в якості попередньої оплати на поставку товару, було оплачено такий рахунок на суму 51 975, 00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 10306 від 28.04.2015 (копії в матеріалах справи).

Проте, відповідач не провів поставки сплаченого товару у строки, визначені п. 2.1. договору.

Позивачем на адресу відповідача направлялась претензія № 251 від 15.10.2015, в якій Товариство з обмеженою відповідальністю "Максимус Констракшн" просило Товариство з обмеженою відповідальністю "Форкулус" в терміновому порядку не пізніше ніж за 1 календарний день з моменту отримання претензії сплатити на користь позивача суму основного боргу за договором № 6 від 28.04.2015 у розмірі 51 975, 00 грн., що підтверджується описом вкладення у цінний лист та копією фіскального чеку № 6760 від 16.10.2015.

Відповідач на зазначену вище претензію відповіді не надав, грошові кошти не повернув.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідачем оплаченого товару поставлено не було, а тому останній зобов'язаний повернути перераховані йому кошти у розмірі 51 975, 00 грн., що відповідач в свою чергу не зробив. Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача штрафні санкції у розмірі 1 % від сплаченої вартості продукції за кожен день прострочення - 133 650, 00 грн., інфляційні втрати - 1 225, 57 грн. та 3 % річних - 1 161, 96 грн.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору поставки № 6 від 28.04.2015, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він і є договором поставки.

Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач на виконання умов договору перерахував відповідачеві 51 975, 00 грн. згідно виставленого відповідачем рахунку-фактури на оплату №СФ-000017 від 28.04.2015, в якості попередньої оплати на поставку товару, що підтверджується платіжним дорученням № 10306 від 28.04.2015.

Судом встановлено, що відповідач оплаченого позивачем товару не поставив, доказів зворотного суду не надав.

При цьому, враховуючи встановлені п. 2.1. договору строки поставки товару та сплату позивачем авансу, відповідач був зобов'язаний поставити товар у строк до 50 календарних днів, тобто 17.06.2015 є кінцевим терміном поставки.

Матеріалами справи також підтверджується, що відповідач у вказані строки товар позивачеві не поставив, доказів належного виконання умов договору суду не надав.

Частиною 2 статті 693 ЦК України встановлено, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Так, судом було встановлено вище, що позивач звертався до відповідача з вимогою про повернення передоплачених коштів у розмірі 51 975, 00 грн., однак відповідач такого обов'язку не виконав.

Як встановлено ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Враховуючи вищенаведене, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, суд приходить до беззаперечного висновку, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання з повернення перерахованих позивачем коштів у сумі 51 975, 00 грн. в якості передоплати.

В силу вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна із сторін повинна довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Відповідачем не надано до суду жодних доказів на спростування своєї вини в невиконанні зобов'язання щодо повернення позивачеві перерахованих коштів. Факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений, у зв'язку чим суд вважає заявлені вимоги про стягнення з відповідача 51 975, 00 грн. обґрунтованими, а отже такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача штрафні санкції у розмірі 1 % від сплаченої вартості продукції за кожен день прострочення - 133 650, 00 грн., інфляційні втрати - 1 225, 57 грн. та 3 % річних - 1 161, 96 грн.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі сплином 6 місяців.

Так, відповідно до п. 4.4. договору передбачено, що у випадку порушення терміну поставки продукції, визначеної п. 2.1. договору, постачальник сплачує на користь покупця штрафні санкції у розмірі 1 % від вартості продукції за кожен день прострочення.

Однак, виходячи з системного аналізу вказаних вище норм, суд приходить до висновку, що сторонами в укладеному договорі було погоджено пеню, так як остання визначається у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

При цьому, суд відзначає, що відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

За таких обставин, суд дійшов висновку, що сторони за взаємною згодою визначили вид штрафних санкцій та їх розмір за порушення зобов'язань за договором, беручи до уваги той факт, що дані зобов'язання з приводу поставки товару не є грошовими зобов'язаннями та положення щодо обмеження розміру штрафних санкцій законом на них не поширюються.

Зазначена позиція кореспондується з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 27.09.2005 у справі № 35/475-04.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок пені та встановив, що позивачем допущено помилку у визначенні періоду нарахування пені, за розрахунком суду остання повинна розраховуватися за період з 18.06.2015 по 15.03.2016, оскільки 17.06.2015 є кінцевим терміном поставки, проте суму пені нараховано вірно, відповідно судом визнаються обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача 133 650, 00 грн. пені за порушення строків поставки товару.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 225, 57 грн. - інфляційних втрат та 1 161, 96 грн. - 3 % річних, суд відзначає наступне.

Так, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, відповідно до п. 5.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Таким чином, приймаючи до уваги положення п. 5.2. вказаної постанови Пленуму, суд визнає необґрунтованими позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Максимус Констракшн" в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Форкулус" 1 225, 57 грн. - інфляційних втрат та 1 161, 96 грн. - 3 % річних.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, при подачі позову до Господарського суду міста Києва позивачем було переплачено судовий збір в сумі 1, 99 грн., так як, виходячи із заявленої ціни позову у даній справі, в силу вимог ст. 4 Закону України «Про судовий збір» позивач зобов'язаний сплатити судовий збір в сумі 2 820, 19 грн., однак сплатив - 2 822, 18 грн.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом; повернення заяви або скарги; відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі; залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв'язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням); закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях. Повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Максимус Констракшн" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Форкулус" (04210, м. Київ, вул. Маршала Малиновського, буд. 12 А, ідентифікаційний код - 38827416) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Максимус Констракшн" (08700, Київська обл., м. Обухів, вул. Промислова, буд. 9, ідентифікаційний код - 31201909) 51 975 (п'ятдесят одну тисячу дев'ятсот сімдесят п'ять) грн. 00 коп. - передоплати, 133 650 (сто тридцять три тисячі шістсот п'ятдесят) грн. 00 коп. - пені та 2 784 (дві тисячі сімсот вісімдесят чотири) грн. 38 коп. - судового збору.

3. Повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Максимус Констракшн" (08700, Київська обл., м. Обухів, вул. Промислова, буд. 9, ідентифікаційний код - 31201909) надмірно сплачений судовий збір у розмірі 1 (одна) грн. 99 коп.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено: 09.06.2016.

Суддя Бондарчук В.В.