Рішення

від 07.06.2016 по справі 909/383/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 червня 2016 р. Справа № 909/383/16

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Максимів Т.В., секретар судового засідання Масловський А.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "ІФКАР", вул. Коновальця, 433, м. Івано-Франківськ, 76014

до відповідача: публічного акціонерного товариства "Івано-Франківський м'ясокомбінат", вул. С.Петлюри, 10, м. Івано-Франківськ, 76018

про стягнення 6331,63 грн.,

за участю:

від позивача: ОСОБА_1 - представник, (довіреність №б/н від 25.05.16),

від відповідача: представник не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ІФКАР" звернулось в суд із позовом до публічного акціонерного товариства "Івано-Франківський м'ясокомбінат" про стягнення 6331,63 грн., з яких: 5101,94 грн. - основний борг, 1045,55 грн. - пеня, 112,85 грн. - інфляційні втрати, 71,29 грн. - 3% річних. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору № 14 про надання послуг з технічного обслуговування та ремонту автомобілів від 07.06.13.

07.06.16 на адресу суду від позивача надійшли додаткові докази по справі (вх.№7978/16 від 07.06.16), які судом оглянуто та долучено до матеріалів справи.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд позов задоволити.

Відповідач своїм конституційним правом на захист прав і охоронюваних законом інтересів не скористався, відзиву на позов не подав, проти позову не заперечив, явки в судове засідання уповноваженого представника не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином ухвалою про порушення провадження у справі від 05.05.16 та ухвалою суду від 31.05.16 (вих.№4792 від 02.06.16), направленою відповідачу рекомендованою кореспонденцією; інформація також передана відповідачу каналами факсимільного зв"язку, даний факт підтверджується замовленням № 10, яке долучено до матеріалів справи (а.с. 31).

Відповідно до ч.3 ст.22 ГПК України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходи до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про розгляд судової справи і забезпечення його явки в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів, що дає підстави для висновку суду щодо розгляду справи в порядку, передбаченому статтею 75 ГПК України.

На день винесення судом рішення, заяв та клопотань від відповідача не надходило. Розглянувши матеріали справи із врахуванням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно розгляду справи упродовж розумного строку, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються вимоги, давши оцінку доказам, які мають значення для справи, суд вважає за правильне взяти до уваги наступне.

07.06.13 між сторонами даного спору укладено договір № 14 про надання послуг з технічного обслуговування та ремонту автомобілів, відповідно до якого (п.1.1. договору) замовник (відповідач) доручив, а виконавець (позивач) прийняв на себе зобов"язання протягом строку дії договору надавати комплекс послуг з технічного обслуговування та ремонту (далі-послуги) транспортних засобів (далі-ТЗ) з встановленням запчастин і використанням супутніх товарів, необхідних при проведенні зазначених робіт, на станції технічного обслуговування та ремонту автомобілів (далі-СТО) за місцем розташування виконавця.

Зазначений вище договір укладено у письмовій формі, підписано повноважними представниками сторін, підписи засвідчено печатками сторін, що відповідає приписам статей 207, 208 ЦК України; погоджено всі умови договору та досягнуто згоди щодо виконання умов останнього, отже дотримання положень такого договору є обов'язковим.

Сторони у п. 8.1. договору погодили, що даний договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2013 року.

Пунктом 8.2. договору встановлено, що у випадку, якщо жодна із сторін за 30 днів до закінчення строку дії цього договору не заявить про його припинення, договір вважається продовженим на наступний календарний рік.

У відповідності до умов договору, ТзОВ "ІФКАР" надало відповідачу послуги з ремонту автомобіля НОМЕР_1; даний факт підтверджується наявними в матеріалах справи актами виконаних робіт, а саме:

актом виконаних робіт № ІФ-К-15000815 від 17 березня 2015 року на суму 1364,90 грн.;

актом виконаних робіт № ІФ-К-15001098 від 17 квітня 2015 року на суму 2721,45 грн.;

актом виконаних робіт № ІФ-К-15001182 від 20 квітня 2015 року на суму 3315,59 грн.

Оригінали зазначених вище актів оглянуто та досліджено судом в судовому засіданні.

При дослідженні зазначених вище доказів судом встановлено факт надання послуг на суму 7401,94 грн.

Порядок розрахунків визначений в розділі 3 договору.

Пунктом 3.3. договору сторони погодили, що замовник здійснює оплату протягом 10 (десяти) банківських днів з дати виставлення рахунку фактури чи отримання акту виконаних робіт.

Відповідач прийняті на себе договірні зобов"язання щодо проведення розрахунку за виконані роботи належним чином не виконав; оплату провів частково в сумі 2300 грн.; станом на час прийняття рішення заборгованість відповідача становить 5101,94 грн.

Слід зазначити, що станом на 31.12.15 між сторонами був підписаний акт звіряння розрахунків. Акт звірки взаєморозрахунків є певною формою фіксації юридично-значимих дій сторін, і ним, зокрема, оформляється інвентаризація дебіторської і кредиторської заборгованості. Цим актом встановлено непогашену заборгованість відповідача перед позивачем в сумі 5101,94 грн. Підписання відповідачем вищевказаного акта свідчить про визнання ним своєї заборгованості перед позивачем на зазначену в ньому суму, тобто, згідно акта звіряння розрахунків від 31.12.15, відповідач визнав борг у сумі 5101,94 грн.

З метою досудового врегулювання спору, 08.02.16 позивачем направлено відповідачу претензію №68 на загальну суму 5231,35 грн., з врахуванням інфляційних втрат та 3% річних; докази направлення претензії відповідачу наявні в матеріалах справи. Проте, дана вимога залишена без відповіді та задоволення.

Станом на день винесення рішення доказів погашення заборгованості відповідачем суду не подано.

За змістом ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Наведена правова норма кореспондується зі статтею 509 Цивільного кодексу України, згідно якої зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договір. Аналогічні положення закріплено у ст.174 Господарського кодексу України: господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Оскільки договір №14 за своєю правовою природою є договором про надання послуг, до нього застосовуються положення глави 63 Цивільного кодексу України.

В силу ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ст.903 ЦК України). Наведена правова норма кореспондується зі ст.530 ЦК України, згідно якої якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За змістом ст.ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Наведені правові норми кореспондуються зі статтею 193 Господарського кодексу України: суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В силу ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно пункту 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 2 ст. 614 ЦК України передбачено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Статтею 33 ГПК України покладено обов'язок на кожну зі сторін довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів виконання своїх зобов'язань не надав, доводи позивача не спростував.

Судом встановлено факт порушення відповідачем свого зобов'язання щодо оплати наданих послуг, тому вимога позивача про стягнення з відповідача боргу в сумі 5101,94 грн. обґрунтована та підлягає задоволенню.

Приписами ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

В силу ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою (штрафом, пенею), якою, з огляду на положення ст.549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 5.1. договору № 14 про надання послуг з технічного обслуговування та ремонту автомобілів сторони погодили, що за порушення строків оплати, передбачених п. 3.3. договору, замовник сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, але не більше суми платежу.

На підставі вказаних правових норм та пункту договору, позивач за період з 05.11.15 по 22.04.16 нарахував відповідачу пеню в сумі 1045,55 грн.

Відповідно до вимог частини 1 статті 4-7 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування таких сум, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Згідно з арифметичним розрахунком, проведеним судом, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в сумі 1041,96 грн., розрахована в ІПС "Законодавство", тобто на 3,59 грн. менше від суми нарахованої позивачем.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивач помилився в арифметичних розрахунках щодо нарахування пені, а тому в частині стягнення пені в розмірі 3,59 грн. позовні вимоги задоволенню не підлягають.

З відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в сумі 1041,96 грн. 86 коп. за період з 05.11.15 по 22.04.16.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором. Передбачена цією статтею сплата суми боргу за грошовим зобов'язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а так само трьох процентів річних з простроченої суми, здійснюється незалежно від тієї обставини, чи був передбачений договором відповідний захід відповідальності.

На підставі вказаної норми закону, враховуючи порушення строків виконання грошового зобов"язання, позивачем за період з 05.11.15 по 22.04.16 нараховані 3% річних в сумі 71,29 грн. та 112,85 грн. - інфляційних втрат за період грудень 2015 - березень 2016 року.

Судом, на підставі ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, перевірено правильність нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат, які згідно арифметичного розрахунку, проведеного судом за допомогою ІПС "Законодавство" менші за суму заявлену позивачем до стягнення, тому суд задовольняє вимоги щодо стягнення 3% річних у сумі 71,16 грн. та інфляційних втрат в сумі 112,84 грн. В решті суми нарахованих 3% та інфляційних втрат слід відмовити.

За таких обставин, позов підлягає до часткового задоволення в сумі 6327,90 грн., з яких: 5101,94 грн. - основний борг, 1041,96 грн. - пеня, 71,16 грн. - 3% річних, 112,84 грн. - інфляційні втрати.

Судовий збір за правилами ст. 49 ГПК України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі вищевикладеного, у відповідності до ст.124 Конституції України, ст.ст.11, 509, 525, 526, 530, 546, 547, 549, 610, 611, 612, 614, 629, 901,903 Цивільного Кодексу України, ст.ст.173, 174, 193, 216, 230 Господарського кодексу України, керуючись ст.ст. 4-7, 22, 33, 43, 49, 55, 75, ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов товариства з обмеженою відповідальністю "ІФКАР" до публічного акціонерного товариства "Івано-Франківський м'ясокомбінат" про стягнення 6331,63 грн. задовольнити частково.

Стягнути з публічного акціонерного товариства "Івано-Франківський м'ясокомбінат", вул. С.Петлюри, 10, м. Івано-Франківськ, 76018 (код 00451636) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ІФКАР", вул. Коновальця, 433, м. Івано-Франківськ, 76014 (код 38555406) - 5101,94 (п'ять тисяч сто одну гривню дев'яносто чотири копійки) - основного боргу, 1041,96 (одну тисячу сорок одну гривню дев'яносто шість копійок) - пені, 71,16 (сімдесят одну гривню шістнадцять копійок )- 3% річних, 112,84 (сто дванадцять гривень вісімдесят чотири копійки) - інфляційних втрат, а також 1377,19 (одну тисячу триста сімдесят сім гривень дев"ятнадцять копійок) судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В частині позовних вимог про стягнення 3,59 (трьох гривень п'ятидесяти дев'яти копійок) - пені, 0,13 (тринадцяти копійок) - 3% річних, 0,01 (однієї копійки) - інфляційних втрат відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 10.06.16

Суддя Максимів Т.В.