Рішення

від 08.06.2016 по справі 910/6811/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.06.2016Справа №910/6811/16

За позовом Комунального підприємства «Київський метрополітен»

до Приватного підприємства «Аромат»

про стягнення 15 158,33 грн

суддя Пукшин Л.Г.

Представники :

від позивача Цибізова О.О. - представник за довіреністю № 159 від 25.12.15

від відповідача не з'явились

В судовому засіданні 08.06.2016 в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Комунального підприємства «Київський метрополітен» до Приватного підприємства «Аромат» про стягнення 15 158,33 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що всупереч умовам укладеного між сторонами Договору про передачу майна комунальної власності територіальної громади м. Києва № 219-У(Ор)-11 відповідачем не належно виконувались зобов'язання по оплаті орендних платежів, внаслідок чого у останнього за вересень 2015 року - березень 2016 року утворилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції у розмірі 13 296,32 грн. Крім того, за неналежне виконання грошових зобов'язань позивачем нарахована пеня у розмірі 1 743,57 грн. та 3 % річних у розмірі 118,44 грн.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 14.04.2016 порушено провадження у справі № 910/6811/16 за вказаною позовною заявою та призначено розгляд справи в судовому засіданні 25.05.2016.

У судове засідання, призначене на 25.05.2016, з'явився представник позивача, який на виконання вимог ухвали про порушення провадження надав через канцелярію суду документи, що були долучені до матеріалів справи.

Відповідач в судове засідання явку уповноваженого представника не забезпечив, про поважні причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду не виконав, обґрунтованих клопотань щодо своєї неявки не направляв, хоча про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.

У судовому засіданні представник позивача заявила усне клопотання про відкладення розгляду справи для можливості уточнення розміру позовних вимог.

Ухвалою суду від 25.05.2016 розгляд справи було відкладено до 08.06.2016.

26.05.2016 позивач через загальний відділ діловодства суду подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої зазначив, що рішенням Господарського суду м. Києва від 21.12.2015 у справі № 910/27801/15 вже були задоволені позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі за період з вересня по жовтень 2015 року. Відтак, за доводами позивача, заборгованість у відповідача існує з листопада 2015 по березень 2016 року у розмірі 9 129,01 грн, пеня у розмірі 879,35 грн та 3 % річних у розмірі 59,74 грн.

У судове засідання, призначене на 08.06.2016, з'явився представник позивача, заяву про зменшення розміру позовних вимог підтримала та просила суд прийняти до розгляду.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідно до п.17 Листа Вищого господарського суду від 20.10.2006, № 01-8/2351 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року" відповідно до частини четвертої статті 22 ГПК позивач вправі до прийняття рішення у справі, зокрема, зменшити розмір позовних вимог. Під зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну (у бік зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, в тому числі ціни позову.

Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК України ціну позову вказує позивач.

Судом встановлено, що вказана заява про зменшення розміру позовних вимог подана позивачем із дотриманням вимог ст. 22 ГПК України, а тому приймається судом до розгляду, а відтак у справі має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.

Представник позивача підтримала позовні вимоги з урахуванням заяви про зменшення та просила суд задовольнити у повному обсязі.

Відповідач вдруге не забезпечив явку уповноваженого представника, про поважні причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду не виконав, обґрунтованих клопотань щодо своєї неявки не направляв, хоча про час і місце судових засідань був повідомлений належним чином.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення" розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010р., "Смірнова проти України" від 08.11.2005р., "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006р., "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Таким чином, незважаючи на те, що відповідач не з'явився у судове засідання 08.06.2016, справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

15.10.2011 р. між КП «Київський метрополітен» (надалі - позивач/орендодавець) та Приватним підприємством «Аромат» (надалі - відповідач/орендар) було укладено договір № 219-У(Ор)-11 про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду (надалі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору орендодавець на підставі рішення Київради від 28.12.2010 року № 517/5329 передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (частину переходу, визначену відповідно до проектної документації, тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіоском) орендаря), за адресою: станція метро «Оболонь» для торгівлі непродовольчими товарами.

Згідно п.п. 2.1 та 2.2 договору об'єктом оренди є частина переходу, загальною площею 8,0 кв.м, згідно з викопіюванням Схеми тимчасового розташування МАФ, що складає невід'ємну частину цього договору. Вартість об'єкта оренди згідно із звітом про експертну (незалежну) оцінку станом на 31.03.2011 р. становить 60 300,00 грн. без ПДВ.

Пунктом 3.1 договору сторони погодили, що за користування об'єктом оренди орендар сплачує орендодавцю орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі рішення Київради від 28.12.2010 року № 517/5329 та методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, затвердженої рішенням Київради від 28.09.2006 р. №34/91 та на дату підписання договору місячний розмір якої згідно з розрахунком орендної плати, що є невід'ємною частиною цього договору, 125,63 грн. за 1 м 2 орендованої площі, що в цілому за об'єкт оренди станом на липень 2011 року складає 1 005,00 грн. без ПДВ.

Згідно з п. 3.5. договору оплата по договору проводиться орендарем починаючи з дати підписання акта приймання-передачі, останнім днем оплати є дата підписання сторонами акта приймання-передачі при поверненні об'єкта оренди орендодавцеві.

Відповідно до п. 3.6 договору орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 10 числа поточного місяця на рахунок орендодавця.

На виконання умов договору позивачем було передано відповідачу в оренду частину переходу на станції метро «Оболонь» загальною площею 8,0 кв.м, що підтверджується актом прийому-передачі майна в оренду від 01.11.2011 р.

Як вбачається із матеріалів справи, рішенням Господарського суду м. Києва від 21.12.2015 у справі № 910/27801/15 стягнуто з відповідача заборгованість по орендній платі в розмірі 4 167,31 грн., пеню в розмірі 132,99 грн., 3 % річних у розмірі 8,50 грн за вказаним договором за період з вересня по жовтень 2015 р. Крім цього, даним рішенням встановлено факт припинення дії договір про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду № 219-У(Ор)-11 від 15.10.2011 р., виселено відповідача з займаного орендованого приміщення та зобов'язано повернути по акту-приймання передачі позивачу.

Як вбачається із матеріалів справи 10 березня 2016 року сторонами підписано акт прийому-передачі майна за яким орендар передав а орендодавець прийняв частину переходу станції метро «Оболонь», визначену тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками), загальною площею 8,0 кв.м.

За доводами позивача відповідач не належно виконувались зобов'язання по оплаті орендних платежів, до моменту фактичного повернення майна внаслідок чого у останнього з листопада 2015 року - березень 2016 року утворилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції у розмірі 9 129,01 грн.

Отже, спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором найму (оренди), а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України, Глави 30 Господарського кодексу України та Законом України "Про оренду державного та комунального".

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з частиною 1 статті 3 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до п. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Аналогічні норми містяться в положеннях ст. 759 Цивільного кодексу України.

Матеріалами справи підтверджується факт передачі приміщення в оренду, користування відповідачем приміщенням до 10.03.2016 та правомірне нарахування КП «Київський метрополітен» орендної плати, згідно з умовами п. 3.5. договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Пунктами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Частина 1 та 3 статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи приписи пункту 3.6 Договору відповідач повинен був сплачувати орендну плату не пізніше 10 числа поточного місяця.

Як вбачається з матеріалів справи заборгованість відповідача по орендній платі за період користування майном з листопада 2015 року по 10.03.2016 р. становить 9 129,01 грн., а строк виконання грошового зобов'язання по її сплаті настав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Це стосується відповідача, який мав довести суду, що він зобов'язання за спірним договором виконав своєчасно та в повному обсязі, відповідно до умов договору. Відповідач доказів відсутності заборгованості по орендній платі суду не надав.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач належним чином не виконав зобов'язання по сплаті орендної плати згідно умов договору, тому вимоги про стягнення заборгованості підлягають задоволенню в сумі 9 129,01 грн.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 879,35 грн - пені, та 59,74 грн - 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Відповідач у встановлений строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так як факт прострочення виконання грошового зобов'язання встановлений судом та відповідачем не спростований, з відповідача підлягає стягненню 59,74 грн. - 3 % річних, що відповідає обґрунтованому розрахунку позивача, наданому в додатках до позовної заяви.

Стосовно вимог позивача про стягнення пені у розмірі 879,35 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до частин 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

З огляду на викладене, судом встановлено, що статтею 547 Цивільного кодексу України імперативно визначено умову, згідно якої забезпечення виконання зобов'язання має відбуватися у письмовій формі, тобто встановлення штрафних санкції за порушення виконання зобов'язання має бути вчинене у письмові формі, як того вимагає зазначена норма закону.

Оскільки, рішенням господарського суду м. Києва від 21.12.2015 у справі № 910/27801/15 встановлено факт припинення дії договору договір № 219-У(Ор)-11 про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду від 15.10.2011 р., з 13.10.2014 року, то відповідно у позивача відсутні правові підстави для нарахування пені, оскільки термін дії договору припинений.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача суми основної заборгованості у розмірі 9 129,01 грн. та 3 % річних в сумі 59,74 грн є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню.

В частині позовних вимог про стягнення пені у розмірі 879,35 грн, розрахованої на заборгованість після припинення дії договору, слід відмовити.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається пропорційно на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд м. Києва,-

ВИРІШИВ:

1. Позов Комунального підприємства «Київський метрополітен» задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства Аромат» (04209, м. Київ, проспект Оболонський, буд. 43, кв. 326, ідентифікаційний код 24087595) на користь Комунального підприємства «Київський метрополітен» (03056 м. Київ, просп. Перемоги, буд. 35, ідентифікаційний номер 03328913) заборгованість в розмірі 9 129 (дев'ять тисяч сто двадцять дев'ять) грн 01 коп., 3 % річних в розмірі 59 (п'ятдесят дев'ять) грн. 65 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 257 (одна тисяча двісті п'ятдесят сім) грн 38 коп.

3. В частині позовних вимог про стягнення пені у розмірі 879,35 грн відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 10.06.2016

Суддя Пукшин Л.Г