Постанова

від 18.05.2016 по справі 910/98/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" травня 2016 р. Справа№ 910/98/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Яковлєва М.Л.

Гончарова С.А.

за участю представників сторін:

від позивача: Баранов В.Л. - дов. б/н від 16.10.2015р.

від відповідача: не з'явились

розглянувши апеляційну скаргу Проектно-будівельного концерну «Укрмонолітспецбуд» на рішення Господарського суду міста Києва від 14.03.2016р.

у справі № 910/98/16 (суддя Мельник В.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РІА і Ко»

до Проектно-будівельного концерну «Укрмонолітспецбуд»

про стягнення 164 044, 88 грн.

В судовому засіданні 18.05.2016р. відповідно до ст. ст. 85, 99 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2015р. Товариство з обмеженою відповідальністю «РІА і Ко» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом Проектно-будівельного концерну «Укрмонолітспецбуд» про стягнення 164 044, 88 грн. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором про надання охоронних послуг № 1193 від 21.08.2013р., а саме щодо повної та своєчасної оплати наданих охоронних послуг, а тому просив суд стягнути з відповідача 91 104, 00 грн. заборгованості, 698, 88 грн. пені, 55 027, 55 грн. інфляційних втрат, 4 781, 14 грн. 3% річних, а також 9 000, 00 грн. витрат на послуги адвоката та 3 542, 17 грн. судового збору (з урахуванням остаточної заяви про зменшення розміру позовних вимог від 09.03.2016р. (а. с. 59), яка прийнята місцевим господарським судом до розгляду).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.03.2016р. у справі №910/98/16 позов задоволено частково.

Стягнуто з Проектно-будівельного концерну «Укрмонолітспецбуд» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РІА і Ко» 91 104, 00 грн. основного боргу, 55 027, 55 грн. інфляційних втрат, 4 781, 14 грн. 3% річних, 3 506, 75 грн. судового збору, 8 910, 00 грн. витрат по оплаті адвокатських послуг.

В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати в частині стягнення витрат на оплату послуг адвоката та прийняти в цій частині нове рішення про відмову в позові.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм процесуального та матеріального права, рішення прийнято з неправильним з'ясуванням фактичних обставин справи, оскільки, на думку апелянта, позивачем не доведено надання йому адвокатських послуг саме в даній справі та їх розмір, неправильне застосування судом ЗУ «Про судовий збір», та непропорційний розподіл судового збору при вирішенні спору.

Відповідно до автоматизованого розподілу справ між суддями апеляційну скаргу відповідача 01.04.2016р. передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Гончаров С.А., Куксов В.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.04.2016р. колегією суддів в зазначеному складі апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 18.05.2016р.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції склад колегії суддів змінювався.

16.05.2016р. від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з перебуванням юриста відповідача на лікарняному, без будь-якого документального підтвердження.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 18.05.2016р. заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін з підстав, викладених у запереченнях на апеляційну скаргу.

Представник відповідача в судове засідання апеляційної інстанції 18.05.2016р., будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, не з'явився.

Оскільки явка в судове засідання представника відповідача обов'язковою не визнавалась, відповідачем на загальних підставах не доведено неможливість направлення іншого представника в судове засідання 18.05.2016р., зважаючи на відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у відсутність представника відповідача за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частини 1 статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Частиною 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, але рішення підлягає зміні виходячи з наступного.

21.08.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «РІА і Ко» (позивач, охорона за договором) та ПБК «Укрмонолітспецбуд» (відповідач, замовник за договором) укладено договір № 1193 про надання охоронних послуг, відповідно до п. 1.1. якого замовник передає, а охорона приймає під охорону об'єкти, вказані в дислокації (надалі - «об'єкт») - додаток № 1 до договору. Вид охорони визначається за згодою сторін, як інспекторська-сторожова служба охорони.

Згідно п. 1.2. договору охорона об'єктів здійснюється у дні і години, вказані у дислокації (додаток № 1 до договору) та згідно регламенту несення служби на постах, вказаних в додатку № 2. Система охорони об'єкту та дислокація постів визначається охороною та погоджується замовником.

Пунктом 6.1. договору сторони погодили, що вартість охоронних послуг щомісячно складає 27 200, 00 грн. з ПДВ. Вартість охоронних послуг може бути замінена тільки за обопільною згодою обох сторін.

Відповідно до п. 6.3. договору оплату щомісячної суми договору замовник проводить на протязі 5 (п'яти) банківських днів після підписання сторонами акту про надання охоронних послуг та передачі в бухгалтерію Замовника наступних документів: підписаного сторонами акту надання охоронних послуг, податкової накладної, рахунка-фактури.

Цей договір, згідно п. 8.1., набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2013р.

23.08.2013р. між сторонами було підписано додаткову угоду № 1 до договору про надання охоронних послуг №1193 від 21.08.2013р., відповідно до якої у зв'язку зі зміною вартості охоронних послуг, сторони прийшли до згоди про зменшення вартості охоронних послуг, що складає 21 986, 67 грн., ПДВ 20% 4 397, 33 грн., разом 26 384, 00 грн.

Дана угода набирає чинності з моменту її підписання (п. 3 додаткової угоди № 1).

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач зазначав про те, що в період з серпня 2013р. по травень 2014р. ним належним чином виконувались умови договору про надання охоронних послуг № 1193 від 21.08.2013р., а саме було надано відповідачеві послуги з охорони об'єктів, вказаних в дислокації - додатку № 1 до договору.

Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення позивачем умов договору (претензій щодо повноти, об'єму та якості наданих послуг).

Однак, всупереч умовам договору, відповідач за надані послуги розрахунок належним чином не провів.

Як зазначає позивач, починаючи з кінця 2013р. відповідач перестав сумлінно і своєчасно виконувати свої зобов'язання по оплаті охоронних послуг, допускаючи прострочення оплати належних за договором платежів. Остання оплата за надані охоронні послуги в розмірі 26 384, 00 грн. відповідачем була здійснена 14.05.2014р., але вона не покрила заборгованості, яка утворилась на той час.

Станом на 01.07.2014р. заборгованість відповідача складала 91 104, 00 грн., що і стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами виникли зобов'язання, які мають ознаки договору про надання послуг.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 6.3. договору оплату щомісячної суми договору замовник проводить на протязі 5 (п'яти) банківських днів після підписання сторонами акту про надання охоронних послуг та передачі в бухгалтерію Замовника наступних документів: підписаного сторонами акту надання охоронних послуг, податкової накладної, рахунка-фактури.

Як зазначає позивач, в червні 2014р. керівництво відповідача не підписало акти приймання охоронних послуг, а бухгалтерія перестала приймати передбачені пунктом 6.3. документи - рахунки-фактури та податкові накладні від ТОВ «РІА і Ко».

05.06.2014р. позивачем цінним листом було направлено відповідачу передбачені пунктом 6.3. договору документи (акти виконаних робіт, накладні та рахунки-фактури), що підтверджується фіскальним чеком № 9437 від 05.06.2014р. УДППЗ «Укрпошта» та описом вкладення до нього.

У зв'язку з відсутністю оплати за надані охоронні послуги позивач намагався врегулювати відносини у досудовому порядку шляхом листування з керівництвом відповідача та пред'явлення претензії, що передбачалось розділом 7 укладеного договору № 1193 про надання охоронних послуг.

28.07.2014р. позивачем було направлену відповідачу претензію з вимогою погасити заборгованість, яка утворилась станом на 01.07.2014р., до якої було долучено Акт звірки станом на 01.07.2014р., рахунки-фактури та податкові накладні за квітень - травень 2014р. Цей лист з претензією та доданими документами відповідачем було отримано 08.08.2014р., що підтверджується фіскальним чеком УДППЗ «Укрпошта» № 2102 від 28.07.2014р., описом вкладених документів та відміткою зворотнього повідомлення про вручення цінного листа № 54001 22764750.

У вересні 2014р. відповідач направив позивачу лист, згідно якого Голова Ради концерну Гончаров Л.І. повідомив останнього про намір Замовника розірвати договір про надання охоронних послуг № 1193 від 21.08.2013р., мотивуючи це відмовою іншого суб'єкта господарської діяльності - ТОВ «Комплекс Агромарс» оплачувати послуги з охорони об'єктів, які передавалися під охорону підприємству позивача. Про намір виконати свої зобов'язання по оплаті вже наданих охоронних послуг або можливі строки відтермінування таких платежів у листі відповідача не йшлося. До листа було додано тільки проект угоди про розірвання Договору № 1193 від 21.08.2013р.

На вказаний лист позивач відповів згодою про розірвання діючого договору і повторно запропонував розв'язати суперечки щодо оплати наданих охоронних послуг у досудовому порядку та погасити наявну заборгованість у розмірі 91 104, 00 грн., проте на даний лист відповідач не відреагував.

Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується розмір заборгованості відповідача щодо оплати наданих послуг з охорони за спірним договором на суму 91 104, 00 грн., проти розміру яких відповідач не заперечував, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про задоволення позову в цій частині.

Крім того, у зв'язку з простроченням відповідачем зобов'язання щодо оплати наданих послуг, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача

698, 88 грн. пені, 55 027, 55 грн. інфляційних втрат, 4 781, 14 грн. 3% річних (з урахуванням остаточної заяви про зменшення розміру позовних вимог, яка прийнята місцевим господарським судом до розгляду).

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів, здійснивши перевірку наданих позивачем розрахунків інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на заборгованість в розмірі 91 104, 00 грн., за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «ЛІГА:ЕЛІТ 9.1.2.», погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача 55 027, 55 грн. інфляційних втрат, 4 781, 14 грн. 3% річних (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог), які підлягають задоволенню.

Щодо вимог про стягнення 698, 88 грн. пені, нарахованої за період з 04.12.2014р. по 14.12.2014р. на суму заборгованості в розмірі 91 104, 00 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 6.4. договору у випадку несвоєчасної сплати замовником вартості послуг охорони згідно договору, замовник зобов'язаний сплатити охороні пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми оплати за кожен день. Затримка платежу з вини банків не підлягає штрафним санкціям і сплата пені не звільняє замовника від сплати заборгованості.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Як зазначено в статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частинами 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України та ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Колегія суддів, здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку пені (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог), вважає за необхідне зазначити наступне.

Позивач нараховує пеню на суму заборгованості в розмірі 91 104, 00 грн. за період з 04.12.2014р. по 14.12.2014р.

При цьому, під час розгляду справи місцевим господарським судом, відповідачем було заявлено про застосування наслідків спливу строку позовної давності до вимог щодо стягнення пені (а. с. 55-57).

Згідно приписів статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), а згідно ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У застосуванні вказаної норми потрібно також зважати на те, що позовна вимога про стягнення пені пов'язана з триваючим правопорушенням - простроченням виконання зобов'язання. Оскільки пеня стягується у певних відсотках від простроченого зобов'язання за кожен день такого прострочення, то строк позовної давності (один рік) починається для кожної позовної вимоги про сплату пені окремо за кожен прострочений день.

Оскільки позивач з даним позовом звернувся до суду 30.12.2015р. (відбиток календарного штампелю на доданому до позовної заяви конверті), а строк прострочення зобов'язання з оплати наданих послуг розпочався з 09.06.2014р., то строк позовної давності в один рік для звернення з вимогою про стягнення пені, нарахованої на заборгованість в розмірі 91 104, 00 грн., сплив.

Частиною 3 статті 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову в задоволенні вимог про стягнення 698, 88 грн. пені, у зв'язку з пропуском позивачем строку позовної давності в один рік на звернення з даними вимогами до суду, про застосування наслідків спливу якого заявлено відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката, в розмірі 9 000, 00 грн.

Згідно ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

В силу вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача.

Відповідно до п. 6.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. № 7 «Про деякі питання практики застосування розподілу VI Господарського процесуального кодексу України» витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 N 6-рп/2013 у справі № 1-4/2013.

Як вбачається із матеріалів справи, правовідносини між позивачем та адвокатом Барановим В.Л. на момент розгляду справи в суді першої інстанції підтверджуються договором про надання правової допомоги № 1610/15 від 16.10.2015р., оригінал якого наявний в матеріалах справи (а. с. 61).

Відповідно до п. 1 даного договору замовник доручає, а адвокат в порядку та на підставі ст. ст. 19, 26 та 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», ст. 28 ГПК України, зобов'язується надавати необхідну правову допомогу замовнику та представляти його інтереси у всіх без виключення органах державної влади України, вести його справи у судах, передбачених ЗУ «Про судоустрій в Україні», діючи від імені та в інтересах замовника.

Пунктом 3 договору сторони погодили, що обумовлена в договорі правова допомога надається на платній основі у відповідності до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Гонорар, розмір та порядок його виплати (одноразово, частинами або почасово) погоджуються сторонами при укладенні договору. Виплата клієнтом та отримання адвокатом гонорару оформляється прибутковим касовим ордером та підтверджується квитанцією до прибуткового ордеру.

Розрахунок вартості юридичних послуг, наданих ТОВ «РІА і Ко», міститься в матеріалах справи (а. с. 51).

На виконання умов даного договору, позивачем сплачено 9 000, 00 грн., що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера № 1610/15 від 11.02.2016р. на суму 9 000, 00 грн., оригінал якої наявний в матеріалах справи (а. с. 50).

У матеріалах справи також міститься належним чином завірена копія посвідчення адвоката, виданого на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 633, згідно якого Баранов В.Л. має право на заняття адвокатською діяльністю (а. с. 40).

Враховуючи те, що позивачем підтверджено правовий статус адвоката, якому було сплачено гонорар, наявність доказів надання адвокатом юридичних послуг у даній справі та фактичного перерахування коштів на підставі договору, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про кваліфікацію зазначених позивачем 9 000, 00 грн. судових витрат в якості витрат на оплату послуг адвоката в розумінні ст. 44 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на викладене, доводи апелянта (відповідача) про відсутність підстав для стягнення витрат на оплату адвоката, оскільки надання адвокатських послуг не підтверджується відповідними фінансовими документами, не ґрунтуються на матеріалах справи.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити те, що при відшкодуванні витрат на оплату послуг адвоката за рахунок відповідача слід виходити з розумної необхідності таких витрат для вирішення даної справи.

Згідно п. 6.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. № 7 «Про деякі питання практики застосування розподілу VI Господарського процесуального кодексу України», вирішуючи питання про розподіл витрат на оплату послуг адвоката, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Позивачем було заявлено до стягнення 151 611, 57 грн. (з урахуванням остаточної заяви про зменшення позовних вимог від 09.03.2016р.), підлягає задоволенню судом 150 912, 69 грн., що складає 99,54% від заявленої суми позову.

Оскільки позивачем сплачено 9 000, 00 грн. за послуги адвоката, у зв'язку із частковим задоволенням позову, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 8 958, 60 грн. витрат на послуги адвоката пропорційно задоволеній частині позовних вимог (99,54%).

Місцевий господарський суд, визначаючи розмір адвокатських послуг, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, жодним чином не обґрунтував їх розмір в сумі 8 910, 00 грн., у зв'язку з чим рішення підлягає зміні в цій частині і до стягнення підлягає сума адвокатських послуг в розмірі 8 958, 60 грн. (пропорційно задоволеній частині позовних вимог).

Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України «Про судовий збір».

Враховуючи, що позивачем було подано позовну заяву в грудні 2015р., судом застосовуються положення Закону України «Про судовий збір» в редакції, яка діє з 01.09.2015р. в частині визначення розміру ставок судового збору за поданням апеляційної скарги. Так, з 01 вересня 2015 року набрав чинності Закон України від 22 травня 2015 року № 484-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору», яким внесено зміни до Закону України «Про судовий збір», зокрема, щодо розміру ставок судового збору.

Статтею 4 вказаного Закону встановлено, що за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір в розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмірів мінімальної заробітної плати.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову є стягнення 151 611, 57 грн. (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, яка прийнята судом до розгляду), а тому відповідно до положень Закону України «Про судовий збір», розмір судового збору за подання позовної заяви майнового характеру складає 2 274, 17 грн. (1,5% від ціни позову).

Таким чином, у відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку із частковим задоволенням позову (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог), з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2 263, 69 грн. пропорційно задоволеній частині позовних вимог (99,54% від заявленої ціни позову згідно заяви про зменшення розміру позовних вимог, яка прийнята судом до розгляду).

При цьому, як вбачається з матеріалів справи позивачем сплачено судовий збір в розмірі 3 542, 17 грн. згідно платіжного доручення № 2 від 23.10.2015р. на суму 2 604, 00 грн. та № 4 від 10.02.2016р. на суму 938, 17 грн., тобто у розмірі, більшому ніж передбачено підпунктом 4 пункту 2 частини 2 Закону України «Про судовий збір» (зі змінами та доповненнями), відповідно з Державного бюджету України у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 7, ч. 2 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» підлягає поверненню позивачу надмірно сплачений судовий збір в розмірі 1 268, 00 грн.

Місцевий господарський суд не звернув увагу на положення Закону України «Про судовий збір», а тому помилково стягнув з відповідача на користь позивача судовий збір у більшому розмірі, ніж передбачено Законом, а частину надмірно сплаченого судового збору не повернув позивачеві.

Згідно ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, однак скаржником не доведено неправомірність рішення суду першої інстанції в частині стягнення адвокатських витрат, але розмір яких підлягає зміні у бік збільшення пропорційно задоволеній частині позовних вимог.

Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Проектно-будівельного концерну «Укрмонолітспецбуд», з підстав, викладених у ній, задоволенню не підлягає, але рішення Господарського суду міста Києва від 14.03.2016р. у справі № 910/98/16 підлягає зміні з підстав, викладених вище, у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 103 ГПК України з викладенням резолютивної частини рішення в редакції постанови Київського апеляційного господарського суду.

У відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з залишенням апеляційної скарги відповідача без задоволення, судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 49, 85, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Проектно-будівельного концерну «Укрмонолітспецбуд» на рішення Господарського суду міста Києва від 14.03.2016р. у справі №910/98/16 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.03.2016р. у справі №910/98/16 змінити, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

«1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Проектно-будівельного концерну «Укрмонолітспецбуд» (04071, м. Київ, вул. Воздвиженська 60 - А, Б, код ЄДРПОУ 02013716) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РІА і Ко» (54055, Миколаївська область, м. Миколаїв, проспект Леніна 107/1, офіс 459, код ЄДРПОУ 35357056) 91 104, 00 грн. основного боргу, 55 027, 55 грн. інфляційних втрат, 4 781, 14 грн. 3% річних, 8 958, 60 грн. витрат на оплату послуг адвоката, 2 263, 69 грн. судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РІА і Ко» (54055, Миколаївська область, м. Миколаїв, проспект Леніна 107/1, офіс 459, код ЄДРПОУ 35357056) судовий збір в розмірі 1 268, 00 грн., надмірно сплачений за подання позовної заяви у даній справі.»

3. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.

4. Матеріали справи № 910/98/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді М.Л. Яковлєв

С.А. Гончаров