Рішення

від 08.06.2016 по справі 605/284/16-ц

ПІДГАЄЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 605/284/16-ц

РІШЕННЯ

Іменем України

"08" червня 2016 р. Підгаєцький районний суд Тернопільської області в складі головуючої судді Ігнатової Г.В. при секретарі Лежигубській О.В .,розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права на спадкове майно по заповіту,-

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 предВ»явила позов до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкуванням за заповітом на будинковолодіння, що розташоване за адресою вул.. Шкільна, 2 с. Сільце Підгаєцького району Тернопільської області, земельну ділянку загальною площею 2,55 га що на території Сільцівської сільської ради Підгаєцького району Тернопільської обл. що належало ОСОБА_3, який помер 25.05.2013 року, посилаючись на те, що її батько ОСОБА_3 О.І.25.01.2008 року склав заповіт, яким все своє майно заповів їй. Вона як спадкоємець за заповітом своєчасно прийняла спадщину, однак відсутні правовстановлюючі документи на житловий будинок, та земельні ділянки тому не може отримати свідоцтво про право на спадщину. Посилаючись на ці обставини, просила визнати за нею право власності в порядку спадкування на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами та земельну ділянку загальною площею 2,55 га.

В судове засідання позивач не з'явилась, однак в своїй заяві позивач позовні вимоги підтримав, просила суд їх задовольнити, а розгляд справи проводити у її відсутності.

Відповідач ОСОБА_2М.в попередньому судовому засіданні позов визнала в повному обсязі. На судовий розгляд справи відповідач не зявилась, подала заяву в якій не заперечує проти визнання за позивачем права власності на спадкове майно.

Враховуючи те, що сторони скористались своїми правами врегульованими ч.2 ст.158 ЦПК України , а їх явка не визнана судом обов'язковою, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи, що передбачені ст.169 ЦПК України , а тому проводить його в даному судовому засіданні на підставі доказів, що містяться у справі.

Аналізом доказів по справі встановлено наступні обставини.

Відповідно Свідоцтво на право особистої власності на жилий будинок від 16 січня 1997 року, що виданий головою виконкому Сільцівської сільської ради народних депутатів, згідно якого житловий будинок з належними до нього будівлями та спорудами, що за адресою вул. Шкільна, 2 у с. Сільце належить на праві особистої власності ОСОБА_3. Дане свідоцтво видане на підставі рішення виконкому Сільцівської сільської ради народних депутатів №48 від 18 грудня 1996 року

25 травня 2013 року помер ОСОБА_3, що стверджується свідоцтвом про смерть серії 1-ИД № 144581 ( а.с.5).

ОСОБА_3 при житті склав заповіт від 25.01.2008 року яким усе своє майно заповіла дочці ОСОБА_1. Даний заповіт не змінено і не скасовано.

На час відкриття спадщини померлому належали три відокремлені земельні ділянки:зокрема земельна ділянка площею 2,4549 га кадастровий номер 6124887000:01:001:0365 , земельна ділянка площею 0,0205 га кадастровий номер 6124887000:01:001:0765 та площею 0,0767 га кадастровий номер 6124887000:01:001:1165 , які розташовані на території Сільцівської сільської ради Підгаєцького району Тернопільської області, цільове призначення яких ведення товарного сільськогосподарського виробництва відповідно до Державний акт на право власності на землю серія ЯБ № 004350 від 18.10.2004 р.

Вищезазначений правовстановлюючий документ на житловий будинок вказує на те, що житловий будинок та з належними до нього будівлями та спорудами, що за адресою вул. Шкільна, 2 у с. Сільце належали спадкодавцеві ОСОБА_3 на праві особистої приватної власності.

При цьому суд враховує, відповідно до ст. 62 Сімейного Кодексу України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду обВ»єктом права спільної сумісної власності подружжя. Як вбачається із матеріалів справи вимога про зміну правового режиму спірного майна за час життя ОСОБА_3 не заявлялась і судом не вирішувалась.

Позивач, ОСОБА_1 як спадкоємець за заповітом, спадщину прийняла в порядку ч. 3 ст.1268 ЦКУкраїни , оскільки на момент відкриття спадщини постійно проживала з померлим, та продовжує проживати у вказаному будинку що стверджується довідкою Сільцівської сільської ради № 68 від 23.02.2016р.

Відповідно до ст. 1241 ЦК України неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова та непрацездатні батьки спадкують незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка б належала з них у разі спадкування за законом (обовВ»язкова частка).

Спадкоємцем на обов'язкову частку є дружина померлого ОСОБА_2, яка на час смерті спадкодавця також проживала з спрадкодавцем .

За змістом ч.1 ст.1296 ЦК України , ст.66 Закону України „Про нотаріатВ» , п.216 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року №20/5 , спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину після подання правовстановлюючих документів про належність майна, яке підлягає реєстрації.

За інформацією наданою Підгаєцькою державною нотаріальною конторою щодо майна спадкодавця ОСОБА_3 заведена спадкова справа № 60 за 2016 р. за заявою дочки померлого ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину не видавалось.

Листом №477/а-16 від 16.05.2016 року ОСОБА_1, було відмовлено в оформлені права власності на спадкове майно, оскільки відсутні правовстановлюючі документи, що посвідчують право власності спадкодавця на спадкову земельну ділянку та житловий будинок з надвірними будівлями.

У випадку, коли перехід права власності від спадкодавця до спадкоємців не може бути оформлено в нотаріальному порядку, спадкоємець може вимагати визнання права власності на землю в судовому порядку ( відповідно до п.23 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про спадкування» № 7 від 30 травня 2008 р.)

У пункті 3.5 інформаційного листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування", звертається увага на те спори про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування, зокрема у випадках, якщо відсутній отриманий спадкодавцем державний акт про право власності на земельну ділянку, зареєстрований належним чином, якщо спадкодавцем не був отриманий державний акт про право власності на земельну ділянку, розглядаються судами з урахуванням вимог закону та роз'яснень, викладених в пунктах 10, 11Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 про те, що відповідно до статті 1225 ЦК право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом.

У пункті 3.1 вищезазначеного інформаційного листа, також звертається увага і на те, що належність правовстановлюючих документів встановлюється судом відповідно до законодавства, яке було чинним на час набуття права власності на житловий будинок, споруду.

В той же час судом враховано, що позивач не може отримати свідоцтво про право на спадщину та оформити право власності на житловий будинок, оскільки такий побудований у 1969 році, коли набуття права власності на нерухоме майно не пов'язувалося з його державною реєстрацією, тому такий не зареєстрований.Факт побудови житлового будинку з надвірними будівлями в період з 1969 по 1995р. підтверджено відповідно до технічного паспорта на житловий будинок з надвірними будівлями

Відповідно до ч. 4 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.

Право власності на житловий будинок набувається в порядку, який був чинним на час завершення його будівництва.

У 1969 році питання набуття права власності регулювались Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі - Указ від 26 серпня 1948 року), що був визнаний таким, що втратив чинність, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 лютого 1988 року № 8502-ІІ, і прийнятою відповідно до Указу від 26 серпня 1948 року постановою Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі - постанова від 26 серпня 1948 року), які, зокрема, визначали умови та правові наслідки будівництва.

Згідно зі статтею 1 Указу від 26 серпня 1948 року кожен громадянин і кожна громадянка мали право купити або збудувати для себе на праві особистої власності жилий будинок на один або два поверхи з числом кімнат від однієї до п'яти як у місті, так і поза містом.

Пункт 2 Постанови від 26 серпня 1948 року визначав, що земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків відводяться за рахунок земель міст, селищ, держземфонду і земель держлісфонду у безстрокове користування, а збудовані на цих ділянках будинки є особистою власністю забудовника.

Отже, за Указом від 26 серпня 1948 року та Постановою від 26 серпня 1948 року підставою виникнення у громадянина права власності на жилий будинок був сам факт збудування ним його з додержанням вимог цих актів законодавства.

Ці правові акти не пов'язували виникнення права власності на житловий будинок із проведенням його реєстрації.

Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР була затверджена Міністерством комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року.

Згідно з пунктами 6, 7 цієї Інструкції підлягали реєстрації всі будинки і домоволодіння, у тому числі належні громадянам на праві особистої власності, і здійснювалась вона на підставі документів, що встановлюють право власності (правовстановлюючих документів, перелік яких додано до вказаної Інструкції).

Зокрема, за пунктом 10 цього переліку таким правовстановлюючим документом про право власності на жилий будинок, збудований після видання Указу від 26 серпня 1948 року, є затверджений виконавчим комітетом місцевої ради народних депутатів акт державної комісії про прийняття будинку в експлуатацію.

Отже, за вказаними Указом і постановою підставою виникнення права власності на житловий будинок був сам факт збудування цього будинку з додержанням вимог зазначених актів законодавства та прийняття будинку в експлуатацію.

Аналогічні висновки щодо моменту виникнення права власності на житловий будинок містяться у правових висновках Верховного Суду України у справі №6-137 цс 13 від 218 грудня 2013 року.

Таким чином, права, набуті у власність до 29.06.98 року з дотриманням установленого порядку набуття, однак без держреєстрації, є такими, що набуті в установленому законом порядку, тому спірний житловий будинок є об'єктом права власності, що підтверджує наявність правових підстав для визнання за спадкоємцем права власності на цей будинок у порядку спадкування.

Як вбачається з витягу з технічної документації виданого відділом Держкомзему у Підгаєцькому районі від 10 березня 2016 року, з яких вбачається, що ОСОБА_3 був виданий державний акт на право приватної власності на земельну ділянкусерія ЯБ № 004350 від 18.10.2004 р. щодо земельної ділянки площею 2,4549 га кадастровий номер 6124887000:01:001:0365 , земельної ділянки площею 0,0205 га кадастровий номер 6124887000:01:001:0765 та земельної ділянки площею 0,0767 га кадастровий номер 6124887000:01:001:1165 , які розташовані на території Сільцівської сільської ради Підгаєцького району Тернопільської області, цільове призначення яких ведення товарного сільськогосподарського виробництва на імя ОСОБА_3І і цей акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю.

Оскільки спадкодавець ОСОБА_3І встановленому порядку набув право власності на спірні земельні ділянки, і його право ніким не оспорюється, то після його смерті це право власності перейшло до ОСОБА_1 як спадкоємця за заповітом на підставі вимог ст.ст. 1222, 1223 та 1225 ЦК України .

У той же час, судовим розглядом встановлено, що відповідач ОСОБА_4 23 лютого 2016 року подала заяву проте, що відмовляється від належної їй частки за законом, що залишилась після смерті чоловіка ОСОБА_3 також в цій заяві відповідачем зазначено, що майно набуто померлим особисто.

На підставі викладеного, суд вважає за можливе визнати за позивачем право власності в порядку спадкування за заповітом після померлого25.05.2013 року ОСОБА_3 на земельну ділянку загальною площею 2,55 га, що розташована на території сільцівської сільської ради та житловий будинок в цілому з надвірними будівлями що розташований за адресою: вул.. Шкільна, 2 с. Сільце Підгаєцького району Тернопільської області, оскільки інший порядок для набуття позивачем права на вказану земельну ділянку законодавством не визначений.

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності щодо спадкового майна : на житловий будинок з надвірними будівлями, що розташований по адресу вул.. Шкільна, 2 с. Сільце Підгаєцького району Тернопільської області, та земельну ділянку площею 2,4549 га кадастровий номер 6124887000:01:001:0365 , земельну ділянку площею 0,0205 га кадастровий номер 6124887000:01:001:0765, земельну ділянку площею 0,0767 га кадастровий номер 6124887000:01:001:1165 , які розташовані на території Сільцівської сільської ради Підгаєцького району Тернопільської області, цільове призначення яких ведення товарного сільськогосподарського виробництва відповідно до Державний акт на право власності на землю серія ЯБ № 004350 від 18.10.2004 р. у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3, який помер 25.05.2013 р..

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.

На рішення протягом десяти днів з дня його проголошення, може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Тернопільської області через Підгаєцький районний суд. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий: підпис ОСОБА_5