Постанова

від 07.06.2016 по справі 809/458/16

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" червня 2016 р. Справа № 809/458/16

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

Судді Лучко О.О.

за участю секретаря Королевич О.В.

за участю сторін:

представника позивача: ОСОБА_1

представника відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу

за позовом: Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Ленів"

про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені в сумі 12340,26 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

05.05.2016 року Івано-Франківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ленів" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені в сумі 12340,26 грн.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав, суду пояснив, що відповідач в порушення статтей 19, 20 Закону України В«Про основи соціальної захищеності інвалідів в УкраїніВ» не виконав нормативу по працевлаштуванню у 2015 році одного інваліда, у зв'язку з чим у строк до 16 квітня 2015 року повинен був самостійно сплатити 12 237,50 грн. адміністративно-господарських санкцій. За порушення термінів сплати відповідачу нараховано пеню в розмірі 102,76 грн. Добровільно кошти відповідачем не сплачені, а тому підлягають стягненню в судовому порядку. На підставі наведеного просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду. Заяв та клопотань про відкладення розгляду справи чи про причини неявки суду не надав. В попередньому судовому засіданні представник відповідача заперечив проти позову та пояснив, що в травні 2015 року створив одне робоче місце для інваліда, подавши звіт форми №3-ПН до центру зайнятості, однак жодного інваліда на підприємство не було направлено для працевлаштування. З цих підстав вважає виконаним обов»язок підприємства по вжиттю заходів щодо працевлаштування інваліда та просив в задоволенні позову відмовити.

Розглянувши позовну заяву, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши та оцінивши подані докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено , що Товариство з обмеженою відповідальністю "Ленів" є юридичною особою та зареєстроване Івано-Франківським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів як таке, в якому працює 8 осіб.

Як вбачається з матеріалів адміністративної справи, 29.02.2016 року позивач подав до Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2015рік форми №10-ПІ, з якого вбачається, що середньооблікова кількість штатних працівників особового складу складає - 8 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 осіб та кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 Закону України В«Про основи соціальної захищеності інвалідів в УкраїніВ» - 0 осіб (а.с. 6).

Крім того, в звіті самостійно визначено фонд оплати праці штатних працівників - 195 800,00 грн. та середньорічну заробітну плату штатного працівника визначено і розмірі 24479 грн. (а.с.6).

З урахуванням даних, зазначених відповідачем у вказаному звіті, позивач у зв'язку з невиконанням підприємством нормативу працевлаштування інвалідів в кількості 1 робочого місця нарахував відповідачеві адміністративно-господарські санкції у розмірі 12 237,50 грн. та пеню за порушення терміну сплати адміністративно-господарських санкцій в розмірі 102,76 грн. (а.с.7), що стало підставою для звернення з позовом до суду.

При вирішенні даного спору суд виходив з наступного нормативно-правового регулювання спірних правовідносин.

Основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантування їм рівних з усіма іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначені в Законі України В«Про основи соціальної захищеності інвалідів в УкраїніВ» (далі - Закон).

Відповідно до ч.1 ст.17 даного Закону з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів, у разі необхідності, створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування інвалідів, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда (ч.2 ст.17 Закону).

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч.3 ст.18 зазначеного Закону).

Відповідно до ч.1 ст.19 Закону для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення (ч.2 ст.19 Закону).

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць, виходячи з вимог ст.18 цього Закону (ч.3 ст.19 Закону).

Відповідно до ч.7 ст.19 даного Закону порядок реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, його відділеннях, строки подання йому звітів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, зарахування кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, контролю за виконанням нормативів робочих місць та перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо їх реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, його відділеннях, подачі щорічного звіту, а також надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Згідно із ч.9 ст.19 даного Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Відповідно до ч.1 ст.20 зазначеного Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк (ч.2 ст.20 Закону).

Відповідно до ч.4 ст.20 даного Закону адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Постановою Кабінету Міністрів України за №70 від 31.01.2007 року ''Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України ''Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні'' затверджено Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування.

Відповідно до даного Порядку звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду соціального захисту інвалідів, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом. Форма вказаного звіту затверджена наказом Міністерства праці та соціальної політики України за №42 від 10.02.2007 року.

Як встановлено в судовому засіданні, позивач 29.02.2016 року подав до Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2015 рік форми №10-ПІ, однак норматив, встановлений ст.19 Закону України ''Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні'', не виконав, так як маючи на обліку 8 штатних працівників не виділив та не створив одне робоче місце для працевлаштування одного інваліда.

У зв'язку з невиконанням зазначених вище вимогпозивач застосував до відповідача адміністративно-господарські санкції в розмірі12237,50 грн. За період несплати до моменту звернення в суд із адміністративним позовом, позивач, виходячи із суми адміністративно-господарської санкції (12 237,50 грн.), розрахував пеню в розмірі 102,76 грн. (а.с. 7).

Поряд з цим судом встановлено, що відповідач 06 травня 2015 року подав до Тисменицького районного центру зайнятості шляхом звітність форми №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" щодо створення робочого місця для працевлаштування інваліда на посаду заточувальника деревообробного інструментута для укомплектування даної вакансії за сприянням Державної служби зайнятості України (а.с. 26-30).

Крім того, як вбачається з листа Тисменицького районного центру зайнятості від 24.05.2016 року відповідач щомісяця в телефонному режимі підтверджував дану вакансію, однак журнал реєстрації таких телефонних підтверджень в центрі зайнятості не ведеться (а.с.56).

З цього приводу суд зазначає, що згідно із ч.4 ст.50 Закону України «Про зайнятість населення» роботодавці зобов'язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію пропопит на робочу силу (вакансії).

Відповідно до наказу Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316 «Про затвердження форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії) та Порядку її подання" формою звітності роботодавців про наявність вакантних місць, в тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, є форма № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)".

У пункті 3 розділу II цього звіту вказується кількість вакансій, на які можуть бути працевлаштовані громадяни, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню (відповідно до статті 14 Закону України "Про зайнятість населення"), і за необхідності в пункті 4 зазначаються категорії таких громадян, зокрема "інваліди".

Пунктом 2.1. вказаного Порядку визначено, що форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Аналіз вказаних норм дає суду можливість дійти висновку, що відповідач з моменту відкриття вакансії зобов'язаний систематично звертатись до територіального органу Державної служби зайнятості України шляхом подання до нього звіту форми 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» до моменту поки така вакансія не буде зайнята.

Однак, підприємством лише в травні 2015 року було подано такий звіт. Суд не приймає до уваги доводи представника відповідача про телефонне підтвердження наявності вакансії, оскільки повідомлення роботодавця про наявність вакантних місць для інвалідів у такій формі законодавством не передбачена.

Поряд з цим листом від 27.05.2016 року Тисменицький центр зайнятості повідомив про проведення ТзОВ «Ленів» міні-ярмарки вакансій для осіб з обмеженими фізичними можливостями, однак жоден інвалід не погодився на запропоновану вакансію заточувальника деревообробного інструменту, направлення на роботу їм не видавалось (а.с.49).

Однак, ні центр зайнятості, ні відповідач жодних документів на підтвердження проведення такої міні-ярмарки вакансій суду не надали. Відповідач на вимогу суду не надав також штатний розпис по підприємству на підтвердження створення такої вакансії -заточувальника деревообробного інструменту.

Відповідно до ч.1 ст.218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. У частині 2 наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Викладене вище дає підстави суду дійти висновку про те, що відповідач тільки в одному місяці (травні) 2015 рокустворив робоче місце для працевлаштування інваліда на посадузаточувальника деревообробного інструменту, про що повідомив службу зайнятості у встановленому законом порядку про наявність такої вакансії. В інші місяці року відповідач не подавав такого звіту, а тому не довів суду, що ним було вжито всіх заходівдля працевлаштування інваліда.

За таких обставин застосування до нього адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць є обґрунтованим.

При цьому суд зазначає, що обов'язок відповідача зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування, на підприємство не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження підприємства інвалідів, які бажають працевлаштуватися.

Аналогічна правова позиція з цього питання висловлена Верховним Судом України у постанові від 16 квітня 2013 року (справа № 21-81а13), а відповідно до ч. 2 ст. 244-2 КАС України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Однак, підприємство повинне вжити всіх заходів щодо створення робочого місця для інвалідів та вжиття всіх залежних від нього заходів щодо забезпечення працевлаштування інвалідів, зокрема, шляхом систематичного подання звітів форми №3-ПН.

З урахуванням наведеного, суд прийшов висновку про правомірність позовних вимог, а тому позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч.4 ст.94 КАС України у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійсненні позивачем, з відповідача не стягуються.

На підставі ст.124 Конституції України, керуючись ст.ст. 2, 8-14, 86, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ленів" (ідентифікаційний код юридичної особи 37486384) на користь Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (ідентифікаційний код юридичної особи 13662300) адміністративно-господарські санкції в розмірі 12237,50 грн. (дванадцять тисяч двісті тридцять сім гривень п'ятдесят копійок) та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій в розмірі 102,76 грн. (сто дві гривні сімдесят шість копійок).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 КАС України, апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ст.254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення встановлених строків подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя: Лучко О.О.

Постанова складена в повному обсязі 10.06.2016 року.